Тиманівка: село, яке туристів на кашу «підсадило»

Кореспонденти Укрінформу ризикнули: гастрономічне задоволення отримали, та ще й познайомилися з цікавезними людьми, які близько 400 років бережуть рецепт автентичної Тиманівської каші і навіть зуміли перетворити її на туристичний бренд своєї громади.

Нинішня Тиманівка – це старостат Тульчинської ОТГ, тут мешкають близько двох тисяч людей. Зовні ніби й село, як село, але має воно багатющу історію. Наприкінці вісімнадцятого століття тут півтора року жив Олександр Суворов, який очолював розквартироване в цій місцині російське військо. У першій половині ХІХ століття Тиманівка мала статус містечка, у якому працювали два промислових підприємства, - тут навіть варили пльзенське та баварське пиво.

У селі зберігся чудовий, щоправда, занедбаний, палац-садиба графа Бахметьєва ХІХ ст., працюють три народні музеї – художній, будинок-музей Суворова, в якому побували гості зі 120 країн, а також музей села. Отож, за радянських часів натовпам туристів у селі ніхто не дивувався, а нині й один-два автобуси на тиждень – уже багато.

Проте часи змінюються, і вже не стільки художні полотна епохи соцреалізму чи слава російського полководця ваблять сюди людей, як автентика. Тому в громаді вирішили зробити ставку ще й на місцевий гастрономічний колорит: для гостей варять смачнючу Тиманівську кашу і пригощають нею під спів місцевого фольклорного гурту.

Коли діставалися Тиманівки, лило як з відра.

- То й добре, бо інакше б жіночки в городах поралися, а не кашу варили, - каже начальник відділу культури Тульчинської ОТГ Катерина Третьякова. – А втім, як чують , що гості будуть, – кидають усе і зустрічають. Та ви самі все побачите!

І побачили: на порозі домівки жительки села Ольги Небелиці, яка пообіцяла Тиманівської каші наварити, вишикувався увесь її народний фольклорний колектив «Калинове гроно». Словом, каші ще не куштували, а величальної нам уже заспівали. Запросили до господи, а на столі – усе, що на кашу потрібно. Бачимо, душ на двадцять харчів приготували.

- Ольго Ананіївно, навіщо так багато? Це ж дорого мабуть?

- Та гривень зо п’ятсот, певно. Але ж Тиманівська каша – страва не рядова, а святкова, вона на кожному святковому столі в наших сім’ях. Її щоб зготувати, треба коло плити зо три години постояти. То що, літрову каструльку варити?

- Три години?..

- Не хвилюйтеся, все розкажу і покажу. Але ж я знаю, що вам, журналістам, треба, щоб було усе скоренько. То в дві години ночі встала і вже наварила, щоб устигли спробувати. Бачите? Отам коло грубки, в кожусі схована, - сміється жінка.

А сама тим часом прудко біля стола заходилася.

- Наша каша – це по-суті страва, яку знають, як засипану капусту. В нас її варять вже десь близько 400 років. Як тут козаки стояли (1654 року тиманівці разом із українськими козаками брали участь у боях з військом Потоцького – авт.), то наші чоловіки їхнього кулешу скуштували. А повернувшись, забагли, щоб дружини удома його варили. Наші жіночки той рецепт «одомашнили», збагатили інгредієнтами і на справжній кулінарний шедевр перетворили. В мене навіть такі слова про неї є: «Козаки не знали каші і куліш варили. Наші мудрі господині цей куліш змінили. Добавляли, підсипали різне смакотиння. Так творилась каша - Тиманівська, наша». Страва вийшла смачна, поживна і легко засвоювана, бо на пшоні вариться. А воно ж дуже корисне: не дарма навіть маленьких курчаток ним годують.

- То чим же ваша засипана капуста відрізняється від тієї, яку готують в інших регіонах?

- Бо там її переважно готують на молоці, а в нас – на джерельній воді, та ще й із цілющих криничок. Молока ж беремо зовсім трішки. А основа – пшоно, перебране і добре промите, квашена капуста. Ще треба на великий казан гарненько масла та домашньої олії, чимало цибульки, яйця та сіль. Хто любить – лаврове листя і перцю кидає, але то вже за смаком.

Ольга Ананіївна каже, ця страва – не для лінивої господині. Бо складники всі разом докупи не вкинеш, є чітка послідовність. За козацькими традиціями, найкраще варити її на відкритому вогні, щоб димком пропахла, або ж у печі. Та й підступна ця каша – увесь час треба її помішувати, аби не пригоріла.

До казанка, або глиняного горщика, де кипить джерельна вода, кидають квашену капусту. Коли ввариться, додають добре вимите пшоно. А поки вони готуються, господиня смажить на олії цибулю, та так, щоб світла залишилася і колір каші не зіпсувала. Тим часом у макітру кришать свіжу цибулю, а тоді розтирають її з сіллю, цибулею смаженою і з манкою. А тоді вже і до яєць черга доходить – на великий казан до десятка знадобиться. І готують з усього цього густеньку «бовтушку», розводять її молоком. Тоді у вже зварені капусту з пшоном тоненькою цівочкою, безперервно помішуючи великою дерев’яною ложкою, вливають цю присмаку. Розмішувати треба старанно, щоб утворилася однорідна маса кремового кольору, і щоб у ній, не дай Боже, яєчний білок чи жовток не згорнулися. І нехай мліє на малесенькому вогні, щоб ледь-ледь пухирці на поверхні «підтанцьовували». І дуже часто помішувати, бо пригорить. Коли ж приготується страва, - треба додати масла і залишити її у печі, нехай доходить, дозріває.

- Ольго Ананіївно, не забудьте сказати, що кашу вже на столі треба шкварками помастити і прикрасити, - долучається до розмови учасниця «Калинового грона» Надія Кокошко. – Без шкварок – ніяк, треба щоб добрі були, з почеревини, або з сала з доброю прорістю м‘ясною. І про калорії не переживайте: тут усього в міру, та й не щодня Тиманівська каша на столі.

Вона розповідає, що навіть пісню про Тиманівську кашу склала – тепер її колективом усім туристам співають «уприкуску»: «Наша Тиманівська каша – це візитка тільки наша. В нас найкращеє село, тут пісенне джерело».

- Це мала бути остання строфа, але дівчата з «Калинового грона» на мене як напали: «А чого це ти про шкварки нічого не написала – ми ж українці, яка ж Тиманівська каша без шкварок!» Довелося вночі перед прем’єрою пісні терміново її дописувати, - сміється.

А що смакує Тиманівська каша усім, - жінка навіть не сумнівається.

- До нас у село швейцарці-шанувальники Суворова приїжджали, наш музей відвідували. Ми їм каші наварили, пісень українських заспівали, то вони навіть їхати з Тиманівки не хотіли! Гід, чи то був їхній організатор, ніяк не міг їх половити, - разів із вісім з автобуса виходили і назад до нас поверталися, - каже пані Надія.

Що ж, шанувальників Тиманівської каші може незабаром стрімко побільшати, адже на її честь у селі торік восени започаткували фестиваль традиційних подільських страв «Диво з горнятка». Свої світлиці на фестивалі представили усі громади, що входять до складу Тульчинської ОТГ. А десять тиманівських господинь наварили каші по 10 літрів кожна, і кожна – своєї, «авторської», та ще 60 літрів «колективної». Цьогоріч фестиваль планують провести вдруге.

- Тиманівська громада вирішила зробити цю кашу своєю туристичною родзинкою, звідси й ідея проводити такий фестиваль. А ще торік у травні в селі навіть провели семінар із цього приводу і вирішили просувати кашу на здобуття статусу об’єкта нематеріальної культурної спадщини обласного рівня. Зараз цей проект уже реалізовано, - каже начальник відділу культури Тульчинської ОТГ Катерина Третьякова.

За її словами, Тиманівська каша поступово стає обов’язковим елементом туристичних маршрутів, які пропонує внутрішнім туристам один із провідних вінницьких туристичних клубів.

Наша ж гастро-туристична розвідка завершилась дегустацією Тиманівської каші. Гаряча, сонячно-жовта і запашна, - смакувала неабияк!

Антоніна Мніх, Вінниця-Тиманівка

Фото Олександра Лапіна