За ближніми лісами…

Є на Луганщині навдивовижу симпатичне місто. Справжній курорт. Як там кажуть рекламні буклети: “у зеленій вишиванці лісів, у намисті озер”. А люди які… Власне, за всіх не скажу, але якось так сталось, що більшість моїх теперішніх друзів походять саме звідси. Або - після відомих подій 2014-го перебрались саме сюди, в місто Кремінна. До речі, саме тут зупинилася в тому році орда і північніше Рубіжного просунутись не змогла. Скільки разів поривався я написати щось про Кремінну – і щоразу зупиняла якась її неісторичність, чи що. Ні тобі відомих людей, ні подій…

БІЛЯ ОЗЕРА

Підказку дала Наталія Бойко, яка в нас очолює обласне відділення Асоціації міст України. Вона – найпалкіший на Луганщині прихильник адміністративної реформи і весь час старається презентувати пресі досягнення новостворених громад. Але Кремінна свою ОТГ створити не змогла – на шляху до об’єднання з сусідніми селами стіною стала районна влада.

Проте місто зуміло вивернутись з-під адміністративного пресу і «на самоті» примудрилось розпочати ґрунтовні перетворення. Благо, сьогодні гроші й інтелектуальні «інвестиції» можна віднайти, не послуговуючись особливою прихильністю начальства. Але про це трохи згодом, а спочатку про те, якою мені довелось побачити Кремінну вперше, у невимовно вже далекому другому тисячолітті. Ні, ну, а чого ви смієтесь? 1992-й навіть хронологічно – минуле тисячоліття. А якщо придивитись, скільки змін відбулось за ці 27 років… На жаль, далеко не всі вони були на краще.

Тоді, на першому році незалежності ще не всі промислові гіганти зупинились, а на більшості все ще діяла соціальна сфера. І якщо про путівку на Кавказ або в Крим годі було мріяти, то в санаторій Озерний навіть умовляли брати. На цілу сім’ю. От тоді я й побачив ті ліси (переважно сіяні соснові, але із вкрапленнями листяних), і озерне «намисто». Яке конкретно для нас обмежувалось озером Підпісочним. Озеро було глибоким і чистим. Про останнє свідчила наявність у ньому черепах.

Торік у Кремінній проводився семінар із реформи місцевого самоврядування неподалік від Підпісочного, і я в перерві рвонув туди не так із журналістських потреб, як керований ностальгією. Озеро живе (хоча віддалена затока вже покрилася ряскою). Невеличкий пляжик за шлагбаумом, плотик для рибалок, рублена хатка для прийому гостей. Коротко кажучи, теплий літній день є де провести з комфортом.

Пройшовся берегом, сподіваючись побачити старих знайомих (кажуть, черепахи довго живуть), але озеро задовге, у мене просто не було часу обійти його все. Жодного плазуна не побачив – аж раптом зі здивуванням помітив, як озеро швидко перетинає вербова гілка. В озері течій немає, тож коли гілка наблизилось, роздивився, що пливе вона не сама. Її транспортувала якась теплокровна істота – чи то нутрія, чи ондатра. Людей поблизу не спостерігалось, розпитати не було в кого. Уже потім обізнані фахівці запевнили: ондатра.

А іншим разом, вже восени завітав до санаторію. Колишнього. Пізня осінь – самий час навідуватись до руїн… Хоча – чому руїни. Ще у 2014-му корпуси «Озерного» приймали біженців із Луганська й інших окупованих міст. За бажання (і за наявності небайдужого бізнесу) все можна відновити. Запевняю: насичене сосновими ароматами повітря здатне робити з хворими людськими легенями дива. На власному досвіді переконався.

Утім, будемо реалістами: гроші в цю сферу прийдуть іще не скоро.

ПРИПАСТИ ДО ДЖЕРЕЛ

До речі, про гроші. А заразом і про міжнародну фінансову підтримку України загалом і міської влади Кремінної зокрема. Джерела води тут, мабуть, найкращі в цілій країні, якщо не в Європі (недарма я тут розписував природні умови, в яких живе місто), а от система водозабезпечення залишалась на печерному рівні початку 60-х років минулого століття.

– Це один із перших проектів ЄС - «Поліпшення доступу води в постраждалій від конфлікту громаді міста Кремінна». За рахунок коштів, які виділив уряд Японії, ми провели реконструкцію нашої насосної станції. Загальна вартість проекту 3 млн. 647 тис. грн.

Юрій Прокопенко у новенькому конференц-залі знайомить журналістів і депутатів Сєверодонецької міськради з досягненнями своєї команди. Річний бюджет Кремінної, за словами мера (підкріпленими яскравими слайдами), на минулий рік був запланований в обсязі трохи більш як 16 млн грн на 22 тисячі мешканців; реально було зібрано 20 мільйонів. Зате коштів від різноманітних міжнародних організацій, не без гордості повідомив Юрій Олексійович, за останні два з половиною роки надійшло аж 85 мільйонів.

Тут у розмову вклинився хтось із сєверодонецьких депутатів:

– А в нас торік невикористаними залишилось 130 мільйонів.

…Тепер жалкую, що в цей момент не подивився на обличчя мера. Здогадуюсь, на ньому можна було прочитати широку гамму переживань. Адже населення теперішнього обласного центру усього вп’ятеро більше, ніж Кремінної. Ех, йому б ці кошти!

Але повернемось до джерел. За рахунок коштів уряду Японії проведено реконструкцію головної насосної станції «Кремінська». Це було вкрай необхідно, адже обладнання було в аварійному стані, на силовому кабелі довжиною 2,7 км не знайти живого місця.

Чим вигідні (громаді, не чиновництву, що «сидить на потоках») міжнародні проекти? Вони, по-перше, передбачають суворий облік і контроль кожного використаного євро (долара, фунта, єни), а по друге – проекти розробляються комплексні, з урахуванням найменших дрібниць. Ну, наприклад. Стосовно тої ж води. У проекті «Поліпшення доступу до води в постраждалій від конфлікту громаді м. Кремінна» гроші були закладені на відновлення асфальтного покриття та тротуарів після заміни водогонів. За рахунок грантових коштів відновили 1440 кв. м тротуарів з улаштуванням тротуарною плиткою, 1800 кв. м – асфальтобетонного покриття, відновлено 1099 кв. м покриття автодоріг. Мало того!

– Проектно-кошторисною документацією були закладені кошти і на інформаційну кампанію, Наприклад, конкурс малюнків «Чиста вода – джерело життя», переможці якого отримали можливість відпочити в еко-таборі «Лісова поляна» (недавно відновленому коштом міського бюджету), брали участь у флешмобах, відкритих уроках-тренінгах та екологічних квестах для дітей і їхніх батьків. Також були облаштовані місця відпочинку біля води, відкрито бювет питної води.

А така інституція, як NEFCO (Північна екологічна фінансова корпорація) навіть підрядників сама шукала для реалізації своїх проектів. Для порядного керівника органу місцевого самоврядування – величезне полегшення. Легко уявити, скільки охочих дістають мера, як тільки десь на горизонті забовваніють більш-менш пристойні гроші. А тут: «Вибачте, хлопці. Моя справа – тільки підписати договір».

У Кремінній NEFCO взяла на себе роботи із забезпечення енергозбереження дитсадка «Ластівка». Вийшов такий сучасний дитсадок із різнокольоровим фасадом, із новими вікнами (навіть на горищі); усередині встановили обладнання т. зв. рекуперації. Директор дитсадка змогла лише пояснити, що це таке устаткування, яке підігріває повітря в кімнатах, коли холодно – і охолоджує під час спеки. Але це не кондиціонер, та й зовні на типовий кондиціонер воно не схоже. Я знаю, що таке рекуператор в електротехніці. Це коли трамвай, припустимо, гальмує, то зайва енергія двигуна відправляється назад, в електромережу. Що є рекуперацією в даному випадку – сказати не можу. Можливо, якась новітня технологія?

…У зоокуточку точила грубі корми морська свинка, не виявляючи жодного інтересу до гостей, а в акваріумі доволі жваво хлюпалася черепаха. Хазяйка підтвердила журналістське припущення: плазун виловлений і доправлений сюди саме з озера Підпісочного. Ну, от і побачились…

ДУБИ І КОНКУРЕНЦІЯ

– Ми беремо там, де дають, але це не подачки. Просто ті люди, які десятиліттями ходять по тротуарах, освітлених вулицях, їздять по хороших дорогах – дають нам гроші, щоб і ми жили так. У них, європейців, інша ментальність.

Прокопенко з командою прагнуть розвивати таку ж ментальність у кремінян. Для цього міська рада запровадила, зокрема, проект «Місто своїми руками». Наскільки мені відомо, подібних проектів багато вже є в Україні. Навіть Сєверодонецьк, який все ніяк не виборсається з анти-мерської борні і заколотів, щось таке впроваджує у себе. Просто в Кремінній це робиться послідовно. А ще тут вибудовують систему партнерства із бізнесом.

– От у центрі міста ТОВ «Пінта» встановила в центрі бювет…

Тут я згадав, що на цьому підприємстві, яке являє собою броварню, мені довелось побувати вісім років тому. Що стосується якості пива, тут я нічого сказати не берусь, і не тільки тому, що це буде прихована реклама – просто я цей напій не люблю і не вживаю. Але нам тоді показали підсобне господарство – невеличкий свинарник із смугастими поросятами, стадо бичків незнайомої мені породи із якимись не-нашими рогами і – живого ведмедя в клітці.

Ведмедик був пристойних розмірів, але виглядав кумедно. Навіть поводився як цирковий звір – ставав на задні лапи, перекидався через плече – мабуть, випрошував чогось смачненького. Але бажання близько знайомитись особисто в мене не виникало, та й нічого смачненького якось не знайшлось.

Після офіційної частини спитав у когось із заступників мера, як там поживають клишоногий і бички з екзотичними рогами. Той відповів, що биків пивзавод уже не тримає, а ведмідь живе собі.

Ну, і ще Кремінна славиться своїм дубовим гаєм. Історичних дубів мені багато довелось побачити – в Холодному Яру, в Диканьці; ба навіть на Деркульському кінному заводі (Біловодський район Луганщини) стоїть чотирьохсотрічний дуб-велет. Кремінські дуби – геть на цих велетів не схожі. Здалеку подивишся – вони й на дуби не схожі – високі, стрункі, якісь тоненькі - що ті тополі. І лише коли підійдеш упритул… Власне, ось вам фотографії. Утрьох стовбур не охопиш. Чому ж вони такі стрункі? Гадаю, тому, що це саме гай, а не усамітнені патріархи рослинного царства.

Конкуренція, бачте.

ЛЮДИ

Більш детальне вивчення Кремінної довело, що і з історичними подіями, і з постатями справи далеко не такі сумні, як здавалось мені спочатку. Правда, «Вікіпедія» дає перелік уродженців, яких навряд чи знають за межами їхнього оточення. Але ж були й ті, кому місто дало путівку в життя.

Очевидно, слід вважати найбільш видатним з цієї плеяди Микиту Шаповала. Член Центральної і Малої Ради, один зі співавторів IV Універсалу, двічі Міністр УНР і таке інше, народився, правда, не в Кремінній, тоді ще – в містечку Новоглухівка, але практично поруч – у Бахмутському повіті (тепер це Донецька область, на межі з Кремінським районом – і хто після цього скаже, що Донбас мало дав українських державотворців?!), а от першу фахову освіту Микита Юхимович здобув у Новоглухівській лісничій школі. Слід гадати, знання, тут отримані, дозволили йому очолити Міністерство земельних справ.

У Кремінній пройшла молодість української поетеси Ганни Гайворонської, а після початку війни Гайворонська сюди повернулась. Це вона є авторкою вірша «Луганщина», що починається рядком «Луганщина! Світанок України!..»:

Мене Донбас виховував, мов панну,

На кряжах загартовував крутих,

І я Луганщині виспівую осанну,

Вустами соняхів цілую золотих.

Знову ж таки, після початку окупації в Кремінній живе і працює дуже цікава скульпторка Катерина Домненко, чиї роботи милують око європейців, переважно в Греції, де вона провела кілька років, але не тільки.

Можна ще додати до цього списку імена видатних спортсменів – олімпійську чемпіонку Ольгу Бризгіну і заслуженого тренера паралімпійців Римму Старостіну. До речі, в Кремінній давно діє, а після початку війни отримав друге дихання Центр олімпійської підготовки із найсучаснішим обладнанням. Відразу за стіною стадіону починаються ті самі соснові ліси, так що майбутні чемпіони мають змогу дихати на повні груди.

Михайло Бублик, Кремінна

Фото автора