Як це – бути очільником області?
У цьому році Запорізька область святкує свій 80-й день народження. 9 січня 1939 року з'явився Указ Президії Верховної Ради Української РСР "Про утворення Запорізької області" з центром у місті Запоріжжя.
За роки незалежності областю керували майже два десятки людей, серед яких – політики, журналісти, бізнесмени, промисловці й правоохоронці.
Кореспондент Укрінформу поспілкувався з кількома чоловіками, які мають у своїх трудових книжках запис “голова Запорізької ОДА”.
Євген Карташов, двічі голова Запорізької облдержадміністрації (січень – листопад 1999 року, березень 2001 року – червень 2003 року).
До Указу Президента України про призначення головою Запорізької обласної державної адміністрації в 1999 році він протягом семи років працював заступником генерального директора комбінату «Запоріжсталь». Після першої «каденції» на посаді голови ЗОДА виконував почесну місію – був Надзвичайним і Повноважним Послом у Казахстані. 26 березня 2001 року знову очолив обласну державну адміністрацію.
“Працював на цій посаді два роки – це на той час був рекордний термін, адже більше дев'яти місяців ніхто в цьому кріслі не затримувався... З голови ЗОДА пішов працювати мером – в червні 2003 року запоріжці вперше обрали мене міським головою Запоріжжя”, – згадує Євген Григорович.
За його словами, працюючи головою облдержадміністрації, йому вдалось реалізувати не один десяток цікавих проектів. Проте, увагу акцентує на двох.
“По-перше, госпіталь для ветеранів на Великому Лузі. На початку 2002 року довелось розгорнути прапори регіонального патріотизму і наполегливо запросити провідні промислові підприємства брати участь у реконструкції госпіталю, на який запорізькі ветерани чекали більше десяти років. Порівняно швидко вдалося зібрати гроші на будівництво. Майже за рік госпіталь на Великому Лузі збудували. Ветерани були задоволені, заклад успішно працює й сьогодні, надаючи допомогу і тим, хто воював на полях Другої світової, і тим, хто боронить наші кордони на Сході України сьогодні”, – говорить Карташов.
Другий, не менш важливий проект – «Комп’ютерний клас – кожній школі». Свого часу акція розпочиналась, як благодійна. До її реалізації також залучались запорізькі підприємства та бізнес-структури.
“Тоді одноденний заробіток на цей проект віддали майже всі запоріжці. Багатьом затія тоді не сподобалася, говорили, що дітям має допомагати держава, що кожен повинен бути сам за себе. Але я наполіг: «Це ж наші, запорізькі діти, вони повинні бути найрозумнішими». У підсумку школи області отримали понад дві тисячі нових комп'ютерів. До речі, по Україні тільки 4% сільських шкіл мали комп'ютерну техніку, а в Запорізькій області — 75%”, – згадує Євген Карташов.
Юрій Артеменко, запорізький журналіст, а потім редактор місцевої газети “МИГ”, віце-президент Української асоціації видавців періодичної преси, народний депутат IV та V скликань, був призначений очільником області у лютому 2005 року.
“Я був на посаді всього 9 місяців, це був той романтичний період після «помаранчевої революції», коли у людей були великі надії та очікування. Я б порівняв це з періодом юності, коли мрієш про щось, але збувається лише щось певне. На той час мені здавалося, що я зміг створити імідж морального “губернатора”. Адже, коли мені сказали, що голова ОДА повинен займатися економікою, я сказав, що він повинен займатися мораллю, а економікою – керівники великих містоутворюючих підприємств”, – загадує Артеменко.
Про те, що його призначено на посаду керівника регіону, він, як виявилось, дізнався від свого колеги, а нині Президента країни Петра Порошенко.
“Першою людиною, з якою я поділився цією новиною, була моя дружина Олена Миколаївна. Запросив її в кафе чи ресторан, уже не згадаю. Вона запитала: «Щось погане сталося, якщо ти вирішив говорити зі мною не вдома?». Я відповів: «Як сказати, не погане й не хороше». І потім 9 місяців ми жили на 2 міста: я у Запоріжжі, вона – у Києві. Пам`ятаю, як наша команда працювала до 2-ї години ночі”, – говорить Юрій Анатолійович.
Наразі Артеменко пишається двома речами, які зробив на посаді: “Вони залишилися після мене: будівля Запорізького театру молоді. Театр не мав на той час будівлі, а зараз це один із кращих молодіжних театрів країни. Тобто я трохи привніс культури в таке індустріальний місто, як Запоріжжя. Друге – створення і запуск історико-культурного комплексу «Запорізька Січ» на острові Хортиця. До цього були плани, мрії. За час мого “губернаторства” ми зробили проект і втілили його у реальність. Зараз «Запорізька Січ» – візитна картка Запоріжжя, а також джерело доходів, тому що місто відвідують десятки тисяч туристів”, – ділиться спогадами Артеменко.
Нині він рідко буває у Запоріжжі. Говорить, що в місті у нього лишилась лише сестра та могила матері.
Валерій Баранов, екс-міський голова курортного Бердянська, а згодом й народний депутат України, також став “революційним” головою ЗОДА. На посаду був призначений у березні 2014 року Олександром Турчиновим.
На момент, коли йому запропонували очолити область, був безробітним.
“До мене пропозиція надійшла від Володимира Куратченка (Володимир Куратченко був головою Запорізької ОДА двічі: з 9 квітня 1998 року по 14 січня 1999 року, та з 2 грудня 1999 року по 14 червня 2000 року, - ред.). Мене запросили до Турчинова о другій годині ночі. Ми поговорили. Я сприймав це як обов’язок – оскільки тоді почалася війна. Це було тривожно. Робота в Запоріжжі – це були найважчі в моєму житті дні”, – говорить Валерій Баранов.
На посаді пропрацював 8 місяців. Сьогодні говорить, що пишається командою, з якою довелось робити справи.
“Був радий тому, що команда, яку я зібрав, гідно вийшла з ситуації й ми в результаті “поховали” «Запорізьку народну Республіку». Сподіваюся, назавжди”, – додає він.
На питання, які саме події запам`яталися, не роздумуючи відповідає:
“Їх було дві: формування батальйону територіальної оборони на території льотного училища ім. Покришкіна. Там уперше зібралися патріоти, які виявили бажання йти на фронт. Момент прийняття присяги для мене залишився найурочистішим. Другий – коли мені подзвонив начальник Запорізького УСБУ Олександр Шмитько (з липня 2018 року призначений на посаду начальника управління СБУ в АРК Крим, - ред.) і сказав, що з нашої артбригади йде колона добровольців з прапорами міста – їх відправляють на фронт босоніж. Ми поїхали в частину, де я побачив чоловіків від 18 до 60 років у в'єтнамках та шортах...Там стояли автівки без акумуляторів і без коліс, з поламаними двигунами... Командир розводив руками і казав, що у нього нічого немає”, – згадує Баранов й додає, що тоді попросив командира скласти перелік того, що необхідно й зранку привезти йому.
Список склали й на ранок привезли. Він був написаний на 50 аркушах.
“Ми зібрали раду оборони області, запросили керівників підприємств, роздали по кілька сторінок кожному і попросили привезти все у військову частину протягом кількох днів. Згадую з величезною вдячністю, що наші підприємства все виконали. Хлопці були взуті й одягнені й поїхали на фронт”, – говорить Баранов.
Костянтин Бриль, генерал СБУ і нинішній очільник області, йде на рекорд, як людина що безперервно обіймає посаду голови Запорізької облдержадміністрації. На сьогодні це 2 роки і 9 місяців. Наразі стільки ж регіон очолював тільки перший голова ОДА В'ячеслав Похвальський.
З 25 вересня 2015 року Костянтин Бриль працював першим заступником голови Запорізької ОДА, в грудні 2015-го став в.о. голови.
«На той момент це було покликання часу. Адже у прифронтовому регіоні була дуже важка ситуація й чимало загроз із боку РФ та навіть намагання створити так звану «ЗНР». Тому керувати прифронтовим регіоном мала людина, обізнана з військовою справою. Власне мені «додали плюсів» моя освіта (Національна академія державного управління при Президентові України), а також те, що на той момент я ще був діючим офіцером СБУ. Тож Президент оцінив мою роботу і призначив на посаду голови ОДА. Для мене це не було великою несподіванкою. Адже з цією системою я знайомий із середини», – говорить Костянтин Бриль.
За його словами, робота голови важка, але водночас дуже цікава.
«Вона передбачає постійне спілкування з людьми. Й відповідні позитивні та негативні напрямки, пов’язані саме із цим. Наприклад, дуже не просто постійно виправдовуватись і доводити, що я не робив того, в чому мене звинувачують. Також дуже не просто працювати іноді до другої ночі. Проте дуже приємно, коли на власні очі бачиш результат і емоції вдячних людей, які потребували допомоги. Тож найважливіше – це результат», – каже Бриль.
Він говорить, що його предки жили поруч із кордоном Донецької області та Гуляйпільського району. Він згадує, як колись, будучи малим, захоплювався розповідями діда про Нестора Махна, запорізьку вольницю та козаків.
«Ніколи не думав, що герої з дитинства стануть для мене певним дороговказом. І я очолюватиму саме Запорізьку область. Це просто диво!», – зазначив Костянтин Бриль.
Візитівка
Площа Запорізької області складає 27180 кв.км, що становить 4,5% території України. Це 20 районних центрів, 5 міст обласного значення – Запоріжжя, Мелітополь, Бердянськ, Енергодар, Токмак, 9 міст районного значення — Василівка, Вільнянськ, Гуляйполе, Дніпрорудне, Молочанськ, Оріхів, Пологи, Приморськ, Кам`янка-Дніпровська. В регіоні проживає 1 млн 709 тис. осіб.
Запорізький регіон можна вважати енергетичною столицею країни. Адже саме тут виробляється кожен четвертий кіловат електричної енергії в Україні. Запорізька АЕС генерує 50% усієї атомної енергії, виробленої в нашій країні.
На території регіону працюють найпотужніша гідроелектростанція у Європі — ДніпроГЕС, ТЕС, крім того – запоріжці навчилися робити електроенергію з вітру та сонця.
Серед потужних промислових гігантів, що розташовані у Запорізькій області — металургійний комбінат «Запоріжсталь», авіабудівельний – «Мотор Січ», один із найбільших виробників феросплавів АП «Запорізький завод феросплавів».
У рамках реформи децентралізації наразі на території Запорізької області створено 52 об’єднані територіальні громади, в які об'єдналися 188 місцевих рад, що становить 62,88% від їхньої загальної кількості.
Ольга Звонарьова, Запоріжжя
