Кримська осінь на лінії вогню

Кримська осінь на лінії вогню

Точка на карті
Укрінформ
Уздовж лінії розмежування розташувалися десятки сіл і селищ, є кілька міст. Але найчастіше бойовики обстрілюють Кримське

А розгадку цього феномену мені підказав Ткалич. Ми саме їхали в село на орендованому обласною військово-цивільною адміністрацією бусику на відкриття оновленої амбулаторії, і коли перетинали асфальтовану дорогу, що вела до окупованого Жолобка, Валентин вималював просто в повітрі клин, який утворили наші війська біля села. Надто вже ґрунтовно втрутились вони в розташування «ихтамнетов». От ті й лютують чи не щоночі. А іноді й удень.

НЕ БУЛО БИ ЩАСТЯ…

Раніше мої виїзди на «нульовку» влаштовував Валентин Ткалич, але не так давно він звільнився з поліції і тепер їхав із групою журналістів як приватна особа. На те в нього була серйозна підстава: військово-цивільну адміністрацію Кримського очолює його друг і колега по батальйону «Луганськ-1» Юрій Константинов.

 Валентин Ткалич
Валентин Ткалич

Взагалі ми давно з ним планували цей візит – із ночівлею, але цього разу не вийшло: Юрій Леонідович мав поїхати у справах відразу після церемонії, і займатись нами в нього не було часу. Дякувати обласній владі, хоч таким чином отримали можливість побувати на передовій.

Сьогодні в Україні відкривають мало не щодня не те що сільські ФАПи, а цілі лікарні, школи, дороги і таке інше. Але все пізнається в порівнянні. Дороги до Кримського загалом не існує, і немає можливості її побудувати – не дадуть бойовики. Невеличкий дощ – і дістатись сюди можна хіба тільки на танку чи БМП, тим більше, що напрямок пролягає по крутих пагорбах правого берега Дінця. Раніше автобус звідси ходив по трасі через отой самий Жолобок і далі по всесвітньо відомій «Бахмутці», але тепер там засіли окупанти. Спробуйте доставити в село потрібну кількість будматеріалів, а потім регулярно завозити туди хоча б мінімум того, що потрібно для нормальної життєдіяльності.

– На даний момент у селі 590 жителів, і їхня кількість постійно зменшується, – розповів очільник військово-цивільної адміністрації села. – Старі помирають, діти виростають і їдуть на навчання… Але є й новонароджені – цього року в нас народилось двоє немовлят.

– До війни скільки жило народу?

– Тисяча двісті чоловік.

– І як тут люди – не відчувають себе відірваними від життя?

– Зв’язок із «великою землею» здійснюється таким чином, що для населення минулого року були пущені нерегулярні перевезення: маршрутка возить у Лисичанськ двічі на тиждень. Це – за гроші. А двічі на місяць у Новоайдар – безплатно, за кошти благодійної організації «АДРА Україна» (Адвентисти сьомого дня). Люди отримали можливість безкоштовно їздити в райцентр. Допомагають міжнародні організації. Найбільше – Міжнародний комітет Червоного Хреста та Агентство ООН у справах біженців. Але приїжджають й інші – той же NRC, волонтери з різних куточків України. Із Хмельниччини часто приїжджають, допомагають місцевому населенню.

– А що сьогодні ми святкуємо?

– Сьогодні - урочисте відкриття Кримської сільської лікарської амбулаторії після капітального ремонту. Ремонтувалась амбулаторія за клопотанням нашої військово-цивільної адміністрації за гроші Агентства ООН у справах біженців і за сприяння голови Новоайдарської райдержадміністрації Сергієнка Віктора Валентиновича. Було здійснено капітальний ремонт усього будинку, замінено дах; в амбулаторії встановлено склопакети, замінені двері, пофарбування здійснене…

НОВИНИ ПРИФРОНТОВОГО МИСТЕЦТВА

Почалась урочиста церемонія відкриття оновленого закладу довгими промовами. Оратори вишикувались у чергу (9 чоловік!), а таке мене якось не сильно цікавило. Тож пішов знайомими місцями. У Кримському востаннє мені вдалось побувати три роки тому. Тоді неабияке враження справило підприємство, що розмістилось у двоповерхівці ще колгоспних часів. В одному під’їзді мешкали військові; у дворі чаклував над казаном куховар, неподалік штабелем лежали дрова, очевидно, напиляні в найближчій посадці. А біля сусіднього під’їзду вишикувались… радісно розфарбовані гіпсові гноми, звірі, грибки, черепашки (в тому числі – ніндзя) і т.ін. в тому ж дусі.

Автор і повелитель цієї розкоші Володимир Карнаухов вийшов знайомитись, гадаючи, що прибули замовники, але як тільки зрозумів, що справу доведеться мати з пресою, відразу втік. Встигши на ходу запропонувати вибрати собі будь-які скульптури в подарунок. Сьогодні на місці майстерні – ошатне житло і двері з кодовим замком. Майданчик перед торцевою стороною будинку огороджений вишуканою кованою огорожею. За огорожею – коване ж гніздо на колесі, у гнізді – двоє лелек…

Напис на дверях під’їзду повідомляє, що майстерня переїхала до сусіднього будинку. І дійсно, у такій же двоповерхівці навскіс, у переобладнаній квартирі дівчата розмальовували щойно висушені гіпсові фігурки. Три роки тому ми приїздили в розпал теплого вересня; тепер на Кримське опустився холодний листопад. Мабуть, тому вже «зоопарк» надворі не тримали. А в майстерні перше, що впало в око – велика кількість гіпсової «бронетехніки»: танки, бронетранспортери, БМП. Наскільки можна було зрозуміти майстринь, ця продукція користується підвищеним попитом у наших вояків, що їдуть у відпустку або «на дембель».

Із новинок гіпсової фауни – коти майже натурального розміру, які дуже нагадують сакральних тварин фараонівського Єгипту. Одні ще були геть чорними, інші до половини вбрані в сусальне золото. Погано, що дівчата не готові були давати пояснення – на кожне питання відсилали до господаря… який останнім часом мало тут з’являється, перебравшись на постійне проживання до Сєверодонецька. Тому про єгипетський родовід котиків я можу лише висловлювати припущення. Як і про матеріал, яким їх «одягають».

А за котами вишикувалось до роти бронзових Фемід. Яких легко було впізнати по зав’язаних очах, вагах і мечах у лівій руці. Судді зробили масове замовлення?

Вийшовши з будинку, наштовхнувся на групу людей пенсійного віку. Один дід стояв із шлангом, розливаючи воду по пластикових відрах та бутлях, з якими пришкандибали жіночки.

– Та оце воду набираємо. Хазяїн пробурив собі свердловину, і нам дозволяє воду набирати, – пояснив чоловік.

Жінки пішли; він залишився, очевидно, чекаючи на підмогу: ту кількість відер, що стояли перед ним, він не міг навіть у руки взяти, не те що донести до місця.

МИ ПІДЕМО ІНШИМ ШЛЯХОМ!

Константинов так визначив стратегію вирішення водної проблеми:

Юрій Константинов
Юрій Константинов

– Ми зараз опрацьовуємо разом з АДРА-Україна проект, щоб на цьому місці (невеличкий квартал двоповерхівок – авт.) пробити свердловину, що буде обслуговувати два будинки. Зараз із ними обговорюємо технічні умови. І ця ж організація робитиме ремонт санітарної кімнати, туалету і водопроводу в ФАПі. Це буде десь близько 30 тисяч гривень. Обраховували їхні спеціалісти. Так само в АДРА пообіцяли зробити туалет у Кримській школі. Скоро починається тендер. Ми домовились розділити кошти: 50% районний бюджет, 50% – АДРА. Ми там теж б’ємо свердловину і будуємо туалет, який відповідає сучасним вимогам.

– А що стосується населення?

– На сьогоднішній день робити водогін економічно невигідно самим мешканцям. Ви розумієте, колись треба буде платити за воду, за обслуговування. Але не всі люди добросовісні: хтось платить, хтось - ні. Виникне заборгованість за електроенергію, приїдуть із ЛЕО, відріжуть проводи. І люди – без води. Ми їх у цьому плані переконали: «Люди добрі, давайте підемо іншим шляхом. Зрозумійте, п’ятеро не заплатять, і води не буде. А ви ж за цих п’ятьох платити не будете. Тому бийте кожний у себе свердловину, а ми допоможемо».

– Скажіть, а що було до початку бойових дій?

– Був водогін, але він ще до війни перестав працювати. Ми його обслідували: труби настільки проіржавіли, що воду ними пускати неможливо.

– І як дорого обійдуться оці свердловини в кожній оселі?

– У скільки б не обійшлися – люди за них не платитимуть. Усе робитиметься за кошти «міжнародників».

ВУДКА ЗАМІСТЬ РИБИ

Із того, що сказано вище, може скластись враження, що Кримське живе за рахунок благодійних організацій, і завдання голови ВЦА – лише правильно розподіляти й спрямовувати допомогу. Але це не зовсім так. Правда, дізнавався я про особистий внесок голови більше від Ткалича, ніж від нього самого. За словами Валентина, Константинов почав із руйнування споживацьких настроїв кримчан. Замість видавати їм т. зв. гуманітарку, за його ініціативи в село почали завозити курчат, індиків, дрібну худобу. Селяни брали (а чого б не взяти, як воно безплатно?), а потім мусили поратись із живністю. На 297 домоволодінь, які залишились у селі, Червоний Хрест видав сотню полікарбонатних теплиць. І т. д., і т. п. Але сам голова військово-цивільної адміністрації вирішив зробити наголос дещо на іншому:

– Я тут із січня минулого року працюю. І насамперед я почав тут робити Україну. Тому що тут велика частина населення було налаштована на підтримку Росії. От удень стріляють російські війська по Кримському – а я включав український гімн на повну гучність. Перші два-три дні населення виходило дивитись: що відбувається? Їм попервах дико це було. За тиждень-два люди звикли. І це крім того, що ми виконували всі свої обов’язки. Вивішували прапори. Коли відкривали понтон для цивільного населення, влаштували автопробіг і їхали з великими синьо-жовтими прапорами.

Підсипали дорогу в селі з допомогою військових – прокласти асфальт сьогодні просто нереально. Зробили дитячий і спортивний майданчик біля адміністрації. Зробили лавочки біля адміністрації та біля клубу. Урни зробили. Причому не купували їх утридорога – позбирали в населення негодні газові балони. Минулого року посадили (я завіз) близько 140 саджанців туї; трішки ялівцю було. Посадили біля школи; зробили алею на братській могилі.

– Хочу наступного року висадити поруч із дитячим майданчиком березовий гай. Село має бути максимально озеленено.

…До війни Кримське, яке затишно розляглось у зеленій зоні вздовж Сіверського Дінця, у луганських еліт вважалось курортом. Тут будували маєтки бізнесмени і середньої руки обласного рівня чини. Від тих часів залишився навіть санаторій (тепер там облаштувались військові). Місцеві мешканці теж на життя не скаржились. У таких райських куточках взагалі живуть непогано при будь-якому соціально-економічному ладі. Аж тут настав 2014 рік…

До 80 відсотків будинків були геть зруйновані або сильно пошкоджені. Більшість їх так і стоїть порожніми, але практично всі, хто тут залишився, живуть у вже відремонтованих оселях. Тільки у двох іще не встигли завершити ремонт.

НОРМАЛЬНЕ ЖИТТЯ НА ЛІНІЇ ВОГНЮ

– Мені інколи приходять СМС-ки з того боку; пропонують зарплату в 30 разів більшу, ніж тут. Але це мене не цікавить. Я – українець.

– Стріляють часто?

– У минулому році по самому селу більше стріляли. У цьому частіше б’ють по околицях, де стоять військові. Найсильніший обстріл був місяців зо два тому – по краю села попадали. І перебили високовольтну лінію електромереж.

Ми відновили; ніхто не постраждав. А торік стріляли по центру села, по адміністрації – двічі прилітав снаряд на дах. Неподалік школи впав снаряд. Били туди, де я жив. Перші дні, коли не було помешкання, ночував у школі – прилітало до школи. Перебрався в інше місце – стріляли туди. А коли впевнилися, що я звідси тікати не збираюсь – стріляти припинили.

Юрій Клименко
Юрій Клименко

У цей час дівчата, що виспівували українських пісень біля ґанку (до речі, місцеві, кримські, з самодіяльного ансамблю при сільському клубі) відійшли вбік від мікрофонів, і ведуча запросила до слова головних дійових осіб. Від обласної адміністрації виступив заступник голови Юрій Клименко. До сфери його відання медицина не належить, зате він, як полковник СБУ, опікується силовими структурами, що розташовані на території області. Очевидно, в такій якості він сюди й прибув.

– Нам вдалося відбудувати місцеву амбулаторію. У 14-му році вона була майже зруйнована під час обстрілу, даху не було взагалі. Але зараз ми зайдемо з вами всередину і побачимо, що мешканці Кримського можуть тепер отримувати сучасну медичну допомогу в нормальних комфортних умовах, – наголосив оратор. І додав найголовніше:

– Нам із вами ще належить зробити дуже багато. За час російської агресії на території області зруйновано вісім тисяч об’єктів. На відбудову з обласного бюджету було виділено майже 147 мільйонів гривень, з інших бюджетів – ще 32 мільйони. Багато нам вдалося зробити, зокрема в цьому році відновити магістральний газопровід, і в цю зиму мешканці села зможуть увійти з теплом. Повторюся: ще нам багато чого треба зробити, але головне – зупинити ворога.

Віктор Сергієнко
Віктор Сергієнко

Виступ голови Новоайдарської райдержадміністрації Віктора Сергієнка був зовсім коротким.

– Ви знаєте, ця амбулаторія є символом, який називається «Разом». Усе почалося з того, що в минулому році за рахунок обласного і районного бюджету був придбаний оцей сучасний автомобіль. Потім, у рамках акції «Схід і Захід разом» наші друзі з Гощанського району Рівненської області подарували до цієї амбулаторії сучасний німецький котел. Потім ми запросили наших друзів з ООН і кажемо: «Дивіться, початок є, давайте зробимо так, щоб мешканцям Кримського було затишно й привітно». Коли ми все це склали докупи – вийшла сучасна амбулаторія, де селяни можуть отримати кваліфіковану медичну допомогу. Мало того – на відремонтованому даху, можете побачити, встановлено сучасну апаратуру, яка транслює українське радіо…

Так, до слова… У письмовій формі промови можуть виглядати надто пафосними. Але там, на відстані автоматного вогню від ворога, такі слова сприймаються геть по-іншому. Атмосфера не та…

* * *

Сільську школу на виїзді з Кримського ми «досліджували» вже самостійно.

Чомусь ніхто в розмовах з нами не сказав, що тут теж установлено нову котельню, що працює на твердому паливі, і змонтовано дитячий майданчик для найменших школяриків…

Мабуть, просто забули.

Михайло Бублик, Сєверодонецьк

Фото автора

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-