Археологічні дослідження можуть “зістарити” місто Дніпро майже на три століття

Район селища Шевченка, що входить до міста Дніпра, стоїть на місці Богородицької фортеці, яка своєю чергою, була збудована, стверджують історики, на місці давнього козацького містечка Самарь. На півострові, утвореному річками Кримка та Самара, там, де закінчується сучасне житлове будівництво, розкинувся листяний ліс.

Наразі поряд із фортецею міська влада Дніпра планує створити етнографічний парк, музей історії та археології Степової України. На День міста тут уже три роки поспіль проводиться видовищний фестиваль «Самар-Дніпро-Фест». Але будь-яким роботам такого характеру мають передувати ґрунтовні археологічні дослідження. Тому КП «Етнографічні парки Дніпра» замовила їх Дніпровській археологічній експедиції ДП «Науково-дослідний центр «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології Національної академії наук України. Цього року на теренах фортеці тривав черговий етап розкопок.

ОДИН ДЕНЬ АРХЕОЛОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ

Кореспондентам Укрінформу пощастило побувати на цих розкопках, коли тут проходив своєрідний день відкритих дверей - один день археологічної практики для студентів-першокурсників «Дніпровської політехніки». Заступник декана з наукової роботи Павло Чорнобай і сам має чималий досвід археолога, більше 10 років працював в експедиції. Він розповів, що з перейменуванням національного гірничого університету у національний технічний університет «Дніпровська політехніка» з’явилася можливість відкрити суміжні гуманітарні спеціальності.

- Торік у нас була відкрита спеціальність «політологія» і в її межах, це спільна міжнародна програма з литовським каунаським університетом, була відкрита спеціальність – «світова політика та економіка», а з цього року у нас відкрили спеціальність «історія та археологія» і спеціалізацію – «соціальна антропологія». Набрали 27 студентів із планованих 30. У другій чверті у нас передбачене викладання дисципліни «Вступ до археології», і щоб говорити з цього приводу предметно, ми вирішили провести один день практики, щоб студенти самі все побачили, потримали лопату, отримали якісь навички, щоб пізніше визначились із професією, - розповідає він.

Спершу інструктаж. Його проводить кандидат історичних наук, керівник Дніпровської археологічної експедиції Дмитро Тесленко. Він пояснює, які місця на розкопках травмонебезпечні, де ходити не можна і чого не слід робити.

Чи не найбільше енергії в археології відбирає кантування відвалу. Вся земля, яка виймається з розкопу, складається на бортах, а далі цей ґрунт треба перемістити – відткантувати.

Студенти з лопатами стають у ряд і починають відкидати землю. Кому лопат не вистачило – йдуть працювати у табір, одні – на кухню, готувати обід, інші займатимуться «камералкою» - камеральною обробкою знайдених матеріалів.

А в нас з’явився час більш детально розпитати керівника експедиції про пам’ятку історії національного значення «Новобогодицька фортеця».

БОГОРОДИЦЬКА ФОРТЕЦЯ

- Богородицька фортеця збудована у 1688 році за наказом московського уряду. Важливу роль у її будівництві відіграв гетьман Іван Мазепа. Самарська, згодом Богородицька, фортеця була покликана зміцнити тилову базу російсько-українських військ у їх боротьбі проти Кримського ханства, і водночас посилити контроль уряду над Запорозькою Січчю, - розповідає Дмитро Тесленко. - Зводилася вона під керівництвом інженер-полковника фон Зелена, присланого з Москви. На території фортеці збудували двір для воєводи, 260 просторих хат: одну приказну та три воєводських, льох і лазню; для полкових припасів 17 плетених повіток, 7 дворів для гетьмана та старшини, а також дерев'яну церкву на честь Пресвятої Богородиці, від якої й отримала назву сама фортеця.

За стінами фортеці відвели місце для посаду, навколо якого насипали вал і викопали рів. При в'їздах до фортеці через рів перекинули мости.

Зараз ми перебуваємо в межах охоронної зони фортеці і досліджуємо комплекси, які датуються другою половиною XVII і першим десятиліттям XVIII століття.

За нашими даними, культурний шар відноситься, скоріш за все, до часу Старої Самарі, - містечка, яке на думку вчених існувало тут до початку будівництва фортеці 1688 року. І ті артефакти, які ми знаходимо цього року, підтверджують нашу точку зору і співвідносяться з минулорічними матеріалами.

У 2017 році ми дослідили садибу досить заможної родини, яка мешкала у Старій Самарі. За монетами, знайденими у цій садибі, вона існувала усе XVII століття. Найпізнішими були копійки спільного правління Івана та Петра Олексійовичів 1682-1696 рр.

Цього року фахівці провели комплексний аналіз кераміки з цього житла, який у цілому підтвердив нумізматичне датування, дещо звузивши його до середини - другої половини XVII століття.

Cьогодні ми продовжуємо роботи на цій частині пам’ятки, яку традиційно пов’язують зі Старою Самар’ю. Розкоп ХІІ зміщений ближче до селища Шевченко. Наразі досліджуємо об’єкт, що датується трохи ширше – серединою XVII і самим початком XVIII століття.

Матеріалів пізніше за 1705-1711 роки в нас зараз немає. Це підтверджує таку точку зору, що до будівництва фортеці тут існував досить потужний розвинений торговельний центр, імовірно митний пункт запорожців, якщо зважити на те, що містечко стояло на перевозі через річку Самару.

Зараз проводяться роботи на кількох об’єктах, це господарські ями та дві великі споруди, менша з яких нами трактується як клуня або літня кухня. Ще один комплекс має значні розміри. З боку ріки є вхід - знайдено залізні завіси на двері.

Серед знахідок у котловані – кераміка, кахлі, далі у великій кількості йдуть кістки тварин, вироби зі скла. Основна категорія артефактів – це різноманітний посуд, причому тут є унікальні форми. На відміну від попередніх розкопок окрім скляних штофів, пляшок, кухлів, віконного скла, трапляються уламки скляних тарілок, що свідчить про досить високий рівень життя місцевого населення.

Звичайно, є і багатий монетний матеріал.

Попередні спостереження дозволяють казати, що спорудженню об’єктів, передувало життя на цьому місці. Тобто споруда влаштовувалася на місці поселення, потім тривалий час існувала і поступово до неї потрапляли предмети більш пізнього часу. Це поки що припущення, але ми уважно стежимо за послідовністю нашарувань.

Наразі ми робимо контрольний розріз заповнення землянки, щоб зрозуміти, який матеріал відноситься до самої землянки, а який туди потрапив пізніше.

Археолог звертає нашу увагу на лінзоподібне утворення у ґрунті темнішого кольору, пояснюючи, яким чином на місці землянки утворилася яма, заглиблення, що пізніше використовувалося як смітник.

– Зробимо розріз і будемо знати, де в нас матеріал більш пізній, а де заповнення самого житла.

Завдання нинішньої експедиції – продовжувати роботи саме на цій ділянці Старої Самарі, яка існувала до фортеці, для того, щоб найбільш інформативні об’єкти можна було музеєфікувати.

Тож ентузіазм керівника експедиції зрозумілий - розкопки входять у найцікавішу фазу – дослідження заповнення житла.

– До цього ми мали роботи насамперед підготовчі: зняти ґрунт на великій площі, знайти об’єкт, вийти на його контури. Тепер це вже зрозуміло, ми йдемо по стінах до дна споруди. Далі – найважча робота – увесь знайдений матеріал треба перемити, класифікувати, що можна, реставрувати, описати. З досвіду археологів, польовий сезон триває місяць-два, а підготовка звіту – півроку й більше. Дуже часто це людей дивує, - говорить Тесленко.

УЗДОВЖ ДНІПРА РУЙНУЮТЬСЯ АРХЕОЛОГІЧНІ ПАМ’ЯТКИ

– Дмитре Леонідовичу, ви кажете, що археологічні розкопки якоюсь мірою рятують пам’ятки. Чи багато їх таких, що потребують порятунку, на Дніпропетровщині?

– Наша Дніпропетровщина багата різними пам’ятками, починаючи від палеоліту, від давнього кам’яного віку, і практично, до сьогодення, яке поки що не вважається археологією, але в нас є місцезнаходження, які відносяться до Другої світової війни. Тож тут можна говорити багато про різні епохи і про проблеми, пов’язані з пам’ятками різних епох.

Минулого року ми проводили комплексне дослідження берегової смуги на Ігренському півострові з метою визначити стан збереженості культурного шару. Результати нас неприємно вразили, - мине ще 10 років - і величезного Ігренського археологічного комплексу вже не буде, - берег підмивається водами Дніпра і падає. За останні 30 років у воду зійшло більше 10 метрів берега. Серед місцевих краєзнавців є хобі – ходити берегом і збирати матеріал, який випадає з урізу берега. Стан археологічних пам’яток на півострові - аварійний.

Ігренський півострів досліджувався понад сто років. На ньому було відкрито багато археологічних пунктів, починаючи від мезоліту від VII-VIII тисячоліття нашої ери і закінчуючи періодом запорозького козацтва. Станом на 90-ті роки там залишалося ще близько 12-ти пам’яток. Далі, у 2007 році завдяки роботам відомого українського археолога, доктора історичних наук Володимира Андрійовича Ромашко було з’ясовано, що частина цих пам’яток уже безповоротно втрачена, а те, що залишилося, – це смуга збереженого археологічного культурного шару, починаючи від мезолітичної Восьмої ігренської стоянки і на відстань 400-800 метрів уздовж берега. Торік ми з’ясували, що ширина цієї смуги невелика – менше 50 метрів і, враховуючи темпи руйнації, залишилося 10-20 років, до того часу, коли археологічні матеріали назавжди підуть у воду.

У 2013 році розвідки експедиції Володимира Ромашка по берегах Дніпра на замовлення Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей з’ясували таку ж катастрофічну ситуацію: від поселень залишилися тільки сліди, а більшості пам’яток уже нема. У цілому збереглося не більше 25% пам’яток і всі вони у стадії активної руйнації.

Торік ми працювали на Криворіжжі за містечком Інгулець, поблизу села Вишневе. Дослідили групу з 10-ти курганів, які нам дали унікальний матеріал стосовно курганного будівництва, поховальної обрядовості доби раннього і середнього бронзового віку.

Серед поховань катакомбної культури, яка датується другою половиною ІІІ тисячоліття до нашої ери, нами було відкрито кілька поховань воїнів, - чоловіків, які виконували у тому числі й військову функцію. Могильні споруди досить великі за розмірами, померлі супроводжувалися бронзовими виробами, - шилами та ножами, - кам’яними діарітовими сокирами, наборами стріл.

Такі кургани досліджуються у тому разі, коли їм загрожує безпосередня руйнація. Сьогодні, якщо брати усю Дніпропетровську область, пам’яткоохоронцям відомі тисячі курганів різної висоти, а також давніх поселень.

Тим часом на відвалі йде жвава робота, студенти із заздрістю поглядають у розкоп, двом їх товаришам дозволили попрацювати разом із членами експедиції. Тут копають обережно, все, що знаходять, викладають на бортик. От щось цікаве знайшли.

- Це астрагал, або альчик, - показує в руці відполіровану кістку Дмитро Тесленко, - таранна надп’яткова кістка вівці. Мала ігрове призначення, а також використовувалась для ворожінь. Її покладіть в окремий пакет.

СКЕПТИКИ, ЯКІ ВВАЖАЮТЬ, ЩО СТАРОЇ САМАРІ НЕ ІСНУВАЛО, ПОМИЛЯЮТЬСЯ

Нас же більше цікавить, як здогадуються, де потрібно копати, щоб знайти помешкання?

- Розкопки тут почалися у 2001 році археологічною експедицією Дніпропетровського національного університету під керівництвом кандидата історичних наук, доцента Зої Павлівни Маріної. Цьому передували розвідки краєзнавців, в тому числі й одного з досвідчених співробітників університету Володимира Миколайовича Шалобудова. Перший рік розкопок був не зовсім успішний. Об’єкти довго не могли знайти, бо розкоп був закладений поблизу казарм, поряд із пороховим погребом, що усередині самої фортеці. Але вже наступного року були проведені дослідження під керівництвом Володимира Андрійовича Ромашко, і з 2002 року можемо говорити про цілеспрямоване дослідження фортеці.

У 2005 році керувати розкопками починає доктор історичних наук, професор Ірина Федорівна Ковальова. З її ім’ям пов’язані більш ніж 10 років розкопок на цій фортеці. Тоді провели комплексну розвідку усього півострова. Було визначено, що з північного боку від фортеці задовго до її спорудження існувало досить потужне поселення черняхівської культури (IV ст. нашої ери). У цей час населення Подніпров’я перебувало під потужним впливом Римської імперії на варварський світ. Зникнення цього поселення пов’язується з добою великого переселення народів та гунською навалою. Важливо, що на цьому черняхівському поселенні були досліджені залізоплавильні горни.

Багатьма розвідками, зокрема й нашими у 2016 році, було відкрито і підтверджено існування на цьому півострові культурних шарів, починаючи від доби раннього бронзового віку. Фактично матеріали усіх культур бронзового віку представлені на цій території, але, на жаль, дуже фрагментарно. Судячи з усього, поселення тих часів були нижче по схилу і вони укриті водою після будівництва Дніпрогесу, але репліки кожної епохи присутні у наших матеріалах.

Пізніше експедиція Ірини Ковальової зробила комплексну розвідку по всій території пам’ятки, а також досліджувала об’єкти усередині фортеці. З’явилася можливість реконструкції вулиці з забудовою, у тій частині фортеці, що поруч із Самарськими воротами (центральними, що виходили на річку Самара). Там, судячи з усього, мешкав офіцерський склад гарнізону.

Нарешті дуже важливим моментом з точки зору розуміння археологічних локацій на всьому цьому півострові стали розкопки експедиції ДНУ у 2012 році. На південний захід від валів фортеці було досліджено кілька садиб, які відносяться до XVII ст., тобто часу, який передував будівництву фортеці.

Фактично зараз ми продовжуємо роботи Ірини Ковальової та Володимира Шалобудова з дослідження саме цієї частини пам’ятки, що відноситься до Старої Самарі XVII ст.

Матеріал іде надзвичайно цікавий. Ми зараз бачимо, що скептики, які кажуть, що Старої Самарі не існувало, помиляються.

Археологія досить точна наука, вона констатує наявність чи відсутність матеріалів певного часу. Тепер ми, на підставі знайденого, можемо стверджувати, що так, дійсно, тут є нашарування XVII століття. Деякі комплекси припиняють своє існування з початком будівництва фортеці, деякі продовжують існувати у перші роки XVIII століття. Це те, що ми можемо говорити абсолютно об’єктивно і цілком упевнено.

Тим часом ми перемістилися до табору, тут студентки обступили миску з водою і чистять, миють та розкладають знайдений матеріал.

На столі викладено вже класифіковані знахідки. Тут цікаве все.

Ось уламок філіжанки для кави.

– Вони любили пити каву, і це не єдина подібна знахідка. Причому зроблена посудинка під китайський фарфор, - археолог показує на денці схожі на ієрогліфи знаки. - Уламок люльки. А це шашки - бралися різні за кольором уламки битої кераміки, обточувалися і правили за шашки, підкова, тарілка.

Ось кахля, такими обкладалася піч, всередині пустотіла, аби зберігати тепло. Це лише один із типів кахлів, ми знайшли їх багато. Горщик.

Далі маємо монети різних країв і різних часів, але здебільшого, знову ж таки, – друга половина XVII ст., це – драйпелькер пруський, а це гроші того самого номіналу - польські півтора гроша, так званий півторак.

Монети московських царів – копійки. Такі копійки інколи згортали в трубочку й носили як намистини. Маємо монету унікальної збереженості - це деньга Петра I. А це уламок польської монети Сигізмунда I, яка датується 1522 роком – отак потроху в нас тут накопичуються артефакти, які відносяться і до XVI століття. Поки що вони поодинокі, але раніше тут була знайдена пломба 1524 р., тепер монета 1522-го. Хтозна, можливо, ми знайдемо й об’єкти того часу у майбутньому, - припускає археолог.

Що ж до туристичної привабливості цього історичного місця, то у міській раді Дніпра вважають, - якщо на «Дніпро-Самар-Фест» за один день змогло зібратися 10 тисяч відвідувачів, то створений на цьому місці етнографічний або історико-культурний парк із музеєм буде ще більш відвідуваним. До речі, нині на Хортиці відсотків 30-35 – туристи з Дніпра. Тобто попит на такий туристично-історичний об’єкт у самому Дніпрі буде. Крім того, археологічні дослідження дають підстави припускати, що місто Дніпро може бути старшим майже на 300 років.

Людмила Блик, Дніпро

Фото Миколи М’якшикова