Краса, описана Геродотом

Річки в Україні з прадавніх часів були тими місцями, біля яких селилися люди. Вони були і залишаються для нас, артеріями життя, даючи і сьогодні вкрай необхідні для життя речі – воду (питну, промислову і для зрошення), рибу та інші водні біоресурси, транспортне сполучення, електроенергію, місця для відпочинку, оздоровлення, спорту.

Різні джерела наводять різну кількість річок в Україні – від понад 63 до 73 тисяч, загальна довжина їх становить понад 200 тисяч кілометрів. Та разом з тим, Україна займає за запасами водних ресурсів, у розрахунку на одиницю площі та одного жителя країни, останні місця серед держав Європи, і входить до числа найменш забезпечених якісною питною водою країн.

Більше того, річки в Україні зникають, і кількість таких зниклих річок вражає. Згідно з оприлюдненої у 2017 році Асоціацією рибалок України інформацією, за роки незалежності України в нашій державі щезло понад 10 тисяч малих річок.

КАЛАНЧАК: ГЕРОДОТ ЗГАДУВАВ, А МИ ЗАНЕДБАЛИ

Річка Каланчак, що на Херсонщині, відноситься саме до малих річок. Вона бере свій початок у Чаплинському та Каланчацькому районах області, а впадає у Каланчацький лиман Джарилгацької затоки Чорного моря. Свідомо не пишу «тече», бо за селом Новоолександрівка Каланчацького району, уверх русла річки Каланчак, вона позначена на карті як така, що пересихає.

«Там річки немає. Вона настільки на сьогодні засмітилася, що там і води немає влітку. Хіба як дощі підуть, то вода десь там з’явиться трохи. Там просто є ознаки русла. Вона (річка – ред.) з часом замулилася, і русло перетворилося просто, будемо говорити так, в замулену канаву. Це, в основному Чаплинський район, і трохи Каланчацького району є (із пересохлим руслом – ред.)», розповів у розмові з кореспондентом Укрінформу голова Каланчацької об’єднаної територіальної громади (ОТГ) Володимир Зінчук.

Довжина річки Каланчак, згідно з офіційними даними, становить майже 55 кілометрів, площа басейну – 530 квадратних кілометрів. Річище слабозвивисте, на окремих ділянках – завширшки лише 5–10 метрів. А на дні, як стверджують місцеві жителі, – до двох і більше метрів мулу, над яким лише трохи води. «Глибина річки зараз місцями лише до 20–30 сантиметрів води, а то все мул. Там уже ніхто не купається, і риби майже нема. Рибі ж немає де жити. Вона зараз лише на ямах», - повідомив житель смт Каланчак, місцевий екоактивіст Сергій Сірий.

Проте раніше… У Каланчацькому районі вам багато хто розповість прадавню, оповиту міфами та легендами, історію річки Каланчак. Вам розкажуть про те, що батько історії, грецький античний історик і мандрівник Геродот, побувавши у V столітті до нашої ери у Північному Причорномор’ї, згадує і про річку Каланчак, яку називає Гіпакіріс. І згадує її серед восьми великих річок Північного Причорномор’я, пише, що вона тече «через країну кочових скіфів і впадає (до моря) коло міста Каркінітіди, залишаючи по правій стороні так зване Ахіллесове ристалище». Вам повідомлять про те, що глибина річки за тих далеких античних часів доходила у пониззі до 6 метрів, а ширина була набагато більшою ніж зараз. І в річку заходили давньогрецькі кораблі.

«Я вам скажу так, - зазначив у розмові з кореспондентом Укрінформу Сергій Сірий, - там, де я живу – а це метрів 200 від русла річки... І коли рили (екскаватором – авт.) дренаж, оце в мене закінчується город, дальня від річки частина городу, а це ще метрів 50, то не було глини. Тобто, це було колись русло річки. Там земля намивна. І лише аж за городом з’явилася глина. А то все, до річки, намивка була. З цього сьогодні ми можемо визначити, що ширина річки була тут метрів 500. А зараз – де 10 метрів, де 5, де 4 є, а є місця, де вже можна перескочити».

Що ж прадавня історія – це поле для досліджень, суперечок і висновків істориків - як професіоналів, так і аматорів. Але була ж річка Каланчак іншою, ніж зараз, навіть у новітні часи. Сергій Сірий згадує: - «У нас раніше - йдеш понад річкою, і бачиш, як джерела б’ють, холодна вода, як льодяна. Бери, пий. Це понад всією річкою. Але з часом усе замулилось…».

«АВГІЄВІ СТАЙНІ» ПО-РАДЯНСЬКИ

Деякі з істориків висловлюють припущення стосовно причини подорожей Геродота: очевидно, він хотів побувати в тих місцях, де здійснив свої подвиги Геракл. А одним з цих подвигів, як відомо, є очищення Гераклом водами річки стаєнь, у яких утримувалась велика кількість худоби царя Авгія. Ці стайні не чистились тридцять років, забруднюючи, як сказали б сьогодні, навколишнє природне середовище і поширюючи хвороби серед людей.

Так от, свого роду «авгієві стайні» були споруджені господарниками і для річки Каланчак. Але це вже у новітній історії, у радянські часи. Протягом 1972–1976 років було збудовано дві греблі рибоводних ставків, які перегородили річку у пониззі.

Це будівництво не було узгоджене з органами водного господарства, і не було ув’язане з проектами експлуатації технологічного скиду води через споруду АС-1 (аварійного скиду №1) Північнокримського каналу, який проходить по території району, а також не було ув’язане з режимом експлуатації систем вертикального дренажу в басейні річки Каланчак. Проведені спеціалістами у різні роки і при різних згонно-нагонних явищах у Каланчацькому лимані дослідження горизонтів води в лимані, ставках і в річці показували, що нормальний підпертий рівень води в ставках перевищує рівень води в лимані на 0,3 – 0,6 метра.

Греблі, які були збудовані начебто з хорошою господарською метою – збільшити виробництво риби для споживання, - стали перешкодою вільному стоку води з русла річки в Каланчацький лиман. І особливо - під час повеней і технологічних скидів води з Північнокримського каналу. Адже вже при скидах з каналу 5 кубометрів води за секунду спостерігався підпір стоку річки Каланчак. А при збільшенні передбачених проектом експлуатації Північнокримського каналу обсягів скидів (які можуть перевищувати 80 кубометрів за секунду), річка Каланчак, як зазначали спеціалісти, виходить із берегів, затоплює пойму, і викликає підйом рівнів ґрунтових вод на прилеглій території.

Після будівництва цих двох гребель швидкість течії води у річці зменшилась, і це призвело до прогресування природних процесів замулення її русла, заростання очеретом та зменшення пропускної спроможності. З усіма наступними для навколишньої екосистеми та людей, які проживають біля річки, негативними наслідками. У тому числі, й щодо рибних ресурсів у самій річці Каланчак – із погіршенням її стану вони скоротилися тут, за твердженням місцевих жителів, до двох-трьох видів. Також погіршилися умови розвантаження ґрунтових вод в річку, розширилися зони підтоплення.

Проте проблема з маленькою річкою Каланчак почалася ще раніше, до будівництва зазначених гребель рибоводних ставків, переконаний голова Херсонської обласної організації партії Зелених України, президент асоціації «Теплоенергетичні підприємства» Володимир Шелудько, який брав участь у розробці заходів із порятунку річки Каланчак.

«Проблема почалася з будівництвом Північнокримського каналу (найбільшої в Європі й однієї з найбільших у колишньому СРСР гідротехнічної споруди – ред.). Текла маленька чудова річечка, створена Богом. А потім – бабах! - побудували канал (будівництво каналу розпочалося у 1957 році і здійснювалось у три черги, аж до 80-х років ХХ століття – ред.). Північнокримський канал перегородив річку Каланчак. Там, начебто, під ним, під тілом каналу, лежать труби. Щось біжить (через ці труби – ред.) чи не біжить – важко сказати. Але почалося все це саме з того моменту, це моя особиста точка зору, - заявив Шелудько, - Що ж почали робити у Радянському Союзі? Почали виділяти багато грошей, це мільйони рублів на той час, для прочистки русла річки Каланчак. Чистили, і тут же її замулювало. А вже потім, в 1972 – 1976 роках «розумні» люди побудували дві дамби на річці Каланчак, перегородили її у пониззі, зробили величезну загату. Вони сповільнили течію річки, підняли природний базис рівня води, спровокували підтоплення як мінімум 5 тис. гектарів землі у Каланчацькому та Скадовському районах».

На неефективність заходів із порятунку річки Каланчак у радянські часи вказав у розмові і голова Каланчацької ОТГ Володимир Зінчук. «У радянські часи її чистили земснарядом. І більше наробили від того прочищення зла, ніж користі. Чистили так до 1991 року. А потім кинули, і на цьому все закінчилось», - зауважив Зінчук.

ПОРЯТУНОК – У ДНІПРОВСЬКІЙ ВОДІ

У серпні 2014 року у райцентрі Каланчак за участі фахівців облводгоспу, Північнокримського каналу, Каховської гідрогеолого-меліоративної експедиції, керівників районної та селищної влади, представників “Зелених України” відбулася нарада з питань будівництва сифонного водовипуску з Північнокримського каналу в річку Каланчак для її екологічного оздоровлення.

На нараді, зокрема, повідомили, що «відповідно до пропозицій Інституту водних проблем і меліорації НААН України, для вирішення зазначеної проблеми необхідно здійснити санітарні пропуски води з Північнокримського каналу витратами 2 – 3 кубометри води в секунду. Для таких пропусків необхідне будівництво сифонного водовипуску на Північнокримському каналі».

Учасники наради вирішили підтримати ідею будівництва такого сифонного водовипуску, а також запланували здійснити низку інших заходів для порятунку річки Каланчак – комплексу робіт із розчистки русла річки, пониженню відміток водопропускних споруд під автошляхами в смт Каланчак, забезпеченню вільного пропуску води через греблі рибоводних ставків.

Херсонському обласному управлінню водних ресурсів разом із управлінням Північнокримського каналу було доручено підготувати матеріали для розгляду на науково-технічній раді Держводагентства України питання оздоровлення річки Каланчак і будівництва сифонного водовипуску з каналу.

Каланчацька райдержадміністрація спільно з Каланчацькою селищною радою мали до 1 вересня 2014 року разом із приватним підприємством-агрофірмою «Амур» вирішити питання пониження відміток водопропускних споруд на греблях рибоводних ставків.

Також, із метою поліпшення в річці Каланчак якості води, зняття підпору ґрунтових вод та збільшення швидкості течії річки учасники наради рекомендували Департаменту екології та природних ресурсів Херсонської облдержадміністрації переглянути питання тампонажу самопливних свердловин, розташованих у басейні річки Каланчак, для вільного пропуску їх стоку у русло.

А Каланчацькій селищній раді, у разі погодження Департаментом екології та природних ресурсів Херсонської облдержадміністрації питання організації скиду вод із самопливних свердловин, рекомендували поставити їх на облік та організувати вільний стік води до русла річки Каланчак.

...ТА НЕ ШВИДКО ДІЛО РОБИТЬСЯ

Проте завершили будівництво сифонного водовипуску з Північнокримського каналу у річку Каланчак лише в грудні 2017 року.

Вільний пропуск води річки через греблі рибоводних ставків забезпечили тільки з середини вересня 2018 року – громадські активісти за допомогою екскаватора розрили дамби. А 20 вересня було заповнено труби «сифону» дніпровською водою з Північнокримського каналу. І це стало безперечним успіхом у справі порятунку річки Каланчак.

«Сифонний водовипуск – це дві труби, по 100 метрів кожна, які спускаються із каналу в річку. Вода йтиме по трубах самопливом (її не треба качати насосами, витрачаючи електроенергію – ред.). Транспортована через цей «сифон» дніпровська вода накриває русло річки Каланчак від Північнокримського каналу і до Чорного моря», - розповів очільник Каланчацької ОТГ.

Сифонний водовипуск - порівняно недалеко від селища Каланчак, там, де Північнокримський канал перетинається із річкою Каланчак. Збудовано даний об’єкт на умовах співфінансування коштами Державного фонду регіонального розвитку та Каланчацької об’єднаної територіальної громади. Вартість «сифону» – близько 1 млн гривень. Роботи виконували місцеві каланчацькі підрядники.

Як наголосив Володимир Зінчук, дніпровська вода з каналу збільшить силу течії на річці Каланчак і дасть можливість очищати її природним шляхом – вода виноситиме річковий мул у море.

І ще один важливий момент: восени, після завершення на Херсонщині поливного сезону, річку Каланчак будуть прочищати безкоштовною дніпровською водою. Адже під час поливного сезону воду з Північнокримського каналу продають аграріям, і вона коштує чималих грошей. Проте після закінчення сезону зрошення вода вже нічого не коштує, і управління Північнокримського каналу її просто скидає, як непотріб. Адже необхідно спорожнити канал від води, щоб зробити ревізію його русла та підводної частини гідротехнічних споруд, виконати необхідні ремонтні роботи для підготовки каналу до роботи в наступному поливному сезоні.

Після того, як на Північнокримському каналі побудували дамбу, яка припинила подачу води до анексованого Росією Криму (у 2014 році на 91-му кілометрі каналу спершу спорудили тимчасову дамбу, а в 2017 році на 107-му кілометрі, біля адмінмежі з Кримом, звели вже постійну капітальну дамбу), воду з каналу скидали через споруду аварійного скиду у пониззя річки Каланчак. І це, до речі, допомогло промити у цій частині річки її русло. «Частина річки вже промита. Вода з Північнокримського каналу йшла скидними каналами у річку, і промивалась та її частина, яка за селищем. А та, що від каналу і через усе селище – не промивалася», - розповів Володимир Зінчук.

А відтак, цю проблему має вирішити саме сифонний водовипуск. Правда, підживлювати річку дніпровською водою треба буде не лише восени, але й, наприклад, улітку. А влітку, коли у посушливій Херсонщині поливний сезон, вода з каналу коштує грошей. «Поки що Північнокримський канал дає нам (після закінчення поливного сезону – ред.) безкоштовно воду. Настане наступний літній сезон – будемо домовлятися з каналом», - резюмує голова Каланчацької ОТГ.

ФІЛОСОФСЬКИЙ ЗАКОН ПО-КАЛАНЧАЦЬКИ

Є такий філософський закон - про перехід кількісних змін у якісні. І цей закон ще раз підтверджується у Каланчаку. Бо там, разом із вирішенням проблеми кількості води, необхідної для порятунку річки, починає вирішуватись також іще одна вкрай важлива проблема – якості води у цій річці.

Проте досягнуто цієї мети буде не лише шляхом збільшення кількості води, яка промиватиме річку. У її порятунку є ще один важливий момент: модернізація в райцентрі Каланчак очисних споруд.

«Проблема очисних споруд актуальна в Каланчаку з 1991 року, - згадує Володимир Шелудько. – Ще тоді санстанція прийняла рішення заборонити купатися у річці».

Тож до цього часу недоочищені побутові стоки життєдіяльності селища просто скидалися у річку Каланчак, ще більш посилюючи екологічну проблему як для річки, так і для людей, які живуть біля неї.

Проте нарешті і ця проблема зрушилась із «мертвої точки». «На першу чергу робіт із модернізації в Каланчаку очисних споруд на 2018 рік виділено майже 6 млн гривень», - розповів голова Каланчацької об’єднаної територіальної громади. – Друга черга робіт запланована на наступний рік. Загальна ж вартість усіх цих робіт – майже 18 млн гривень».

Володимир Зінчук зазначив, що модернізація в смт Каланчак очисних споруд дозволить належно очищати побутові стоки селища, і скидати в річку Каланчак уже незабруднену воду. «Ця проблема вирішиться повністю», - підкреслив він.

Тож може й справді до річки Каланчак і жителів селища знову повернуться ті часи, про які згадує місцевий житель Сергій Сірий: «У нас раніше йдеш понад річкою, і бачиш як джерела б’ють. Холодна вода, як льодяна – бери, пий».

ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ

29 вересня 2018 року заслінки сифонного водовипуску відкрили на половину пропускної спроможності труб і дніпровська вода з Північно-Кримського каналу пішла у річку Каланчак.

«Я проїхав (після цього – ред.) вздовж річки, прекрасно все: піднявся рівень води, посилилась течія. Потроху вода вже забирає мул, русло промиває. Річка бере вже свій берег. Риба почала сплескуватись. Оце із самого ранку їжджу, любуюсь річкою на мостах: там стану, там. Це не передати: куди не під’їду, на мостах купи людей. Всі побачили, що порятунок річки це не обіцянки, а дійсно робиться», - з ентузіазмом розповідає наступного дня після пуску води Сергій Сірий.

Що ж до повного відкриття заслінок, то на перешкоді стали дві причини. Попри те, що цьогорічний поливний сезон фактично вже завершився, і Каланчацьке управління водного господарства повністю припинило водозабір із Північнокримського каналу, офіційного наказу по управлінню каналу на скид води станом на кінець вересня ще не було. Та й на річці Каланчак ще не очистили русло від заростей очерету. І зокрема, в самому селищі. «Ще десь місяць будемо комиш по Каланчаку чистити, ці зарості. Адже комиш затримує воду. І якщо цілком відкрити заслінки і пустити воду на повну, не очистивши річку від його заростей, тоді екскаватор (який розчищатиме береги річки – ред.) йтиме по болоту», - повідомив екоактивіст.

Голова Каланчацької об’єднаної територіальної громади Володимир Зінчук не приховує: «Річка Каланчак для каланчакців – це такий самий символ, як Дніпро для всіх жителів України».

Тож цілком закономірними, як на мій погляд, є слова жителя Каланчака, пенсіонера Сергія Сірого: «Я не депутат, ні член ніякої партії. Я просто небайдужа людина. Все коріння моє тут: мої батьки народилися в Каланчаку, я народився в Каланчаку. У мене тут діти, онуки. І я хочу, щоб вони побачили річку – ту, яка колись була».

А коріння рід Сірих веде з відомого в Україні села Турбаї. Того самого, жителі якого у 1789 році підняли повстання, і встановили в себе козацьке самоврядування. Після придушення в 1793 році царським військами цього повстання турбаївців виселили на південь тогочасної Російської імперії у безлюдні степи Херсонщини.

Ось так предки Сергія Сірого й опинились на території теперішнього Каланчацького району. І як казав екоактивіст, «оце тут була річка, і вони біля неї, на безлюдній території, поселилися»…

Валерій Староселець, Херсон

Фото Сергія Сірого та із сайту Каланчацької громади, перше фото proficamp.blogspot.com