„Відкрити очі” і побачити світло

З Анатолієм і Дар’єю Сассами я познайомився під час всеукраїнського тренінгу для журналістів, де представників мас-медіа вчили писати про переселенців з Криму та Донбасу, котрі, залишивши там свої домівки, перебралися до інших регіонів і не тільки не розчинилися там, а й стали успішними людьми. Для подружжя Сассів такий досвід є особливо цінним, адже Анатолій дуже погано бачить, а його дружина Дар’я - повністю незряча. Проте вони не замкнулися у своєму світі, а навпаки, розширили його рамки, допомагаючи таким, як самі, почуватися повноцінним у цьому житті.

ВИЇХАЛИ НЕ З ОСТРАХУ ЗА ЖИТТЯ, А ТОМУ ЩО УКРАЇНЦІ

У Сумах Сасси вже 4 роки. Фактично з того часу, коли на Донбасі розпочалися військові дії, їм довелося залишити житло у Краматорську, де Анатолій майже 30 років працював на підприємствах системи УТОС. Відповідаючи на запитання, чому переїхали, 49-річний Анатолій говорить, що прийняли таке рішення не з остраху за своє життя, а тому, що вони українці. І залишатися там, де це українство взялися викорінювати, вони просто не могли.

„Я з себе виходив, коли чув від частини жителів, мовляв, „укропи” стріляють, „укропи” вбивають. А те, що ці „укропи” захищають свою землю від навали, до них не доходило. Жити серед таких ми просто не могли”, - говорить чоловік.

Обрати новим місцем проживання Сумщину вирішили з огляду на те, що тут мала батьківщина Анатолія – селище Терни Недригайлівського району. Спершу туди й перебралися до родичів, а згодом оселилися у Сумах, де й винаймають тепер квартиру.

З журналістами подружжя спілкується у своєму „офісі” – маленькій кімнатці, яку вони орендують в управлінні УТОС. Та попри невелику площу тут їхніми руками скромно робиться велика справа.

АУДІОБІБЛІОТЕКА ДЛЯ НЕЗРЯЧИХ: 10 ТИСЯЧ ОЦИФРОВАНИХ ЗАПИСІВ

Знаючи з власного досвіду, наскільки непросто живеться сьогодні людям з обмеженими фізичними можливостями загалом і з вадами зору зокрема, Сасси вирішили створити для них аудіобібліотеку. Аби той, хто через незрячість не має можливості почитати книгу, міг би написане послухати.

Для цього Анатолій узявся оцифровувати бобіни із записами, які свого часу постачалися виключно для УТОС.

„Для того, щоб прослухати ці бобіни у певній швидкості, треба великі магнітофони, яких зараз уже не знайдеш. А на тих, що продаються, голос почути не вдасться – торохтітиме. Тому мені допомогли „зліпити” з кількох нових та старих магнітофонів щось нейтральне, і на ньому оцифровуємо бобіни, переводячи аудіокниги у формат МР3”, - розповідає Анатолій Сасса.

Своїми електронними творами він ділиться не лише з інвалідами зору та користувачами мережі Інтернет, а й з бібліотеками, завдяки натхненню цього чоловіка, записи отримали сьогодні друге життя. А їх, не багато не мало – близько 10 тисяч — на всі смаки. Слухати - не переслухати!

Та на цьому добрі справи, які роблять ці люди у новому для себе місті, не обмежуються. І є в цьому вже заслуга Дар’ї – філолога за освітою, яка закінчила Чернівецький університет із відзнакою. Попри свій діагноз „тотальна незрячість”, вона займається викладацькою діяльністю, добре володіє комп’ютером, освоїла сучасні спеціальні програми.

ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ, АУДІОВИСТАВИ В ІНТЕРНЕТІ

Як високопрофесійний репетитор Дар’я готує до вступу абітурієнтів. А ще - завдяки можливостям інтернету навчає української мови незрячих не лише з України, а й з інших країн. Є у неї учні з Білорусії, Кавказу, і навіть з Росії.

„Ми не торкаємося політики. Ми вивчаємо українську мову, поезію, пісні. Це люди, яким дійсно цікаво. Тут дуже важливо уважно і виважено ставиться до кожного слова. Треба ж пояснити тим, чия рідна мова російська, що таке „ї”, що таке „апостроф”, адже у російській мові такого немає”, - пояснює Дар’я.

Вона ще й організовує онлайн-вистави, літературні вечори в інтернеті – до річниць Тараса Шевченка, Лесі Українки, інших класиків. Так ожили „Сватання на Гончарівці”, „Лісова пісня” та інші твори. Це аудіовистави, де актори і слухачі — переважно незрячі. Усі онлайн-актори з різних куточків світу, ролі роздавала їм Дар’я.

„Я або беру готовий сценарій, якщо такий є, і корегую його, або ж створюю сама”, - говорить вона.

Звукові ролі записуються окремо кожним з учасників, а потім звукорежисер усе монтує і зводить в одне, підбирає музику, і вже готова вистава транслюється у чаті, де незрячі люди спілкуються.

Отож за зовсім короткий період свого життя у Сумах Сасси можуть похвалитися багатьма гарними справами, які зробили їх відомими у місті. Чого, наприклад, тільки варта ідея створеної ними громадської організації „Ініціативи Слобожанщини” встановити в центральній частині міста світлофори з пристроями звукового супроводу для незрячих. Такими наразі обладнано чотири перехрестя. Це має полегшити людям з вадами зору перетин вулиці у місцях з пожвавленим автомобільним рухом. Досі Суми залишалися єдиним обласним центром в Україні, де не було жодного звукового світлофора.

Часто це подружжя можна побачити у Сумському прес-клубі, куди їх уже запрошують як експертів із питань підтримки переселенців, надання допомоги людям із фізичними вадами.

ВОНИ ЗАВЖДИ УДВОХ

„Дуже активне подружжя. Залюбки приходять на ті чи інші заходи, де потрібна їхня присутність, діляться своїм досвідом, радять, як можна діяти в тій чи іншій ситуації. Спілкуючись з ними, аж ніяк не скажеш, що ці люди у чомусь обмежені”, - говорить голова прес-клубу Олексій Захарченко.

Знайшли вони спільну мову і з громадською організацією „Спортивний клуб інвалідів „Фенікс”, яка теж, але у своїй ніші, займається проблемними питаннями осіб з обмеженими фізичними можливостями.

„Анатолій завжди відгукується на наші пропозиції, бере участь у заходах клубу, коли треба – разом ідемо до мерії, облдержадміністрації, аби вирішити ті чи інші питання. Незрячі? Та хай би такими були чимало з тих, хто, маючи гарний зір, крім себе нікого іншого не бачать”, - характеризує Сассів керівник організації Олександр Грінка.

Принагідно зазначу, що якихось значних коштів на те, що вони роблять, у Анатолія і Дар’ї немає. Зокрема, за оренду кімнати в УТОС вони платять свої гроші. І тут на часі питання допомоги таким активістам, адже вони, за великим рахунком, на новому для себе місці працюють фактично на ентузіазмі, у свою роботу вкладають майже все, що отримують самі. Можливо, тут допомогла б грантова підтримка. Але окреме питання – підтримка від бізнесу, який у нас, на відміну від європейських країн, не є ще соціально орієнтованим.

...На яких би ми заходах потім не перетиналися після свого першого знайомства із Сассами, вони завжди – удвох. І завжди тримаються за руки. І не тільки через те, що чоловік для Дар’ї – це, хай і слабкі, та все ж очі..

„Питання про те, чи правильно ми зробили, виїхавши з Донбасу, навіть не обговорюється. Ми відчули, що у Сумах - потрібні. І це надихає нас на роботу, на життя”, - говорить Дар’я.

Такий оптимізм у її словах дозволяє бути впевненим у тому, що це подружжя подарує місту й Україні, ще не одну свою гарну ідею.

Довідково. За інформацією департаменту соціального захисту населення Сумської облдержадміністрації, станом на серепнь в області нараховувалося 11 202 переселенці з тимчасово окупованих територій та зони проведення ООС, працездатного віку - 3839. І майже половина з цього числа - 1741 -потребують працевлаштування.

Станом на 1 серпня 2018 року статус безробітного серед переселенців мали 74 людини, з них 52 особи отримували допомогу по безробіттю, середній розмір якої становив 1 736 грн, а за період — з березня 2014-го по серпень 2018 року Державна служба зайнятості у Сумській області працевлаштувала 604 особи з цієї категорії.

Крім держави переселенцями опікуються і громадські організації, яких на Сумщині налічується близько десятка. І не в останню чергу завдяки активістам таких ГО як «Північна правозахисна група», «Калинове гроно» та іншим прибулі до області переселенці з Донбасу і Криму отримують тут не тільки дах над головою, а й віру у те, що вони потрібні своїй країні.

Сергій Ханін, Суми

Фото Алли Акіменко