У Борщів на борщ та по вишиванку

Густий і рідкий, з кашею і без неї, пісний і скоромний, гарячий і холодний, заправлений підсмаженим салом, цибулею, часником, борошном… Все це – він, його величність Борщ.

На цьогорічному фестивалі, що у вихідні проходив у Борщові, цю традиційну українську страву скуштувало понад п’ять тисяч осіб! У Борщові стверджують, що жодне місто України за один раз не варить і споживає стільки борщу, як тут.

ВИШИВКА, ЯКА ПОТРАПИЛА ДО НАЦІОНАЛЬНОГО РЕЄСТРУ РЕКОРДІВ

Це свято, яке вже традиційно одинадцятий рік поспіль проводиться у містечку зі смачною назвою – Борщів, щоразу збирає як справжніх знавців галицької кухні, так і шанувальників автентичного мистецтва. Так-так, адже, фестиваль, по суті, має дві складові: «борщову» і «вишивану». І саме тут можна не лише наїстися борщу, а й побачити і придбати вироби зі знаменитою борщівською вишивкою.

Особисто я почав з вишиваної фестивальної програми, а борщ залишив “на десерт”.

На тому ж таки майдані, де розгортається фестивальне дійство, зайшов у будиночок оригінальної архітектури, із двома куполами-банями з гострими вершечками. Це Борщівський обласний краєзнавчий музей. Хазяйнує тут директор, заслужений працівник культури України, історик-археолог, спелеолог, етнограф, дослідник трипільської спадщини й борщівської вишитої сорочки Михайло Сохацький.

“Пропоную оглянути унікальну виставку старих фотографій, на яких зображено місцевих мешканців у народному вбранні, передусім, у вишиванках. Думка про те, що варто збирати подібні світлини, на яких зафіксовано галичан, подолян в автентичному народному вбранні, виникла ще у 80-х роках минулого століття, коли прийшов працювати в музей. Тоді ми вже мали деякі зразки борщівських сорочок, але було цікаво знати, яким був цей атрибут, скажімо, 50, 100 чи більше років тому. Тому такою цінною для нас була кожна світлина, яку знаходили під час етнографічних експедицій у селах Борщівщини”, - згадує Михайло Сохацький.

Науковець каже, що ось так, поступово в музеї створювалася фототека архівних сімейних фотографій. Нині у музейній фотозбірці налічується до 7 тисяч різноманітних світлин! Півтори тисячі з них - це фото, що відтворюють культуру, побут, народні звичаї предків нинішніх жителів цього куточка Тернопільщини, що географічно й етнографічно належить до території Поділля.

За старими фотографіями можна спостерігати, як навіть у межах одного району відрізнялися традиції, зокрема й ті, що стосуються народної вишивки. Це добре помітно, на так би мовити, «подієвих» фото, які виставлені на огляд в експозиційній залі. Йдеться про сільські весілля, жнива, храмові празники, хрестини, зрештою – похорони. На цих фотографіях – унікальні зразки одягу і вишивки.

“Порівнюємо збережені старі сорочки з цих сіл із фотографіями і робимо висновок, що одні майстрині вишивали рослинні візерунки, інші - геометричні. Є тут навіть і трипільські орнаменти. Вишивальниці брали вовняну нитку, яку фарбували натуральними барвниками. Називалася вона «бовна». Також як колись, так і тепер часто для оздоблення сорочок використовували різнокольорові намистини – пацьорки”, - розповів Михайло Сохацький

Дослідник борщівської вишивки каже, що сорочки на Борщівщині, переважно шили із конопляного полотна, хоча льон селяни також вирощували. Із деяких фотографій стає зрозуміло, що окремі сорочки передавались із покоління в покоління. Ця традиція живе і тепер.

Нині у Борщівському краєзнавчому музеї зберігається понад 200 неповторних сорочок, вишитих у різні роки місцевими майстринями.

Що ж стосується фестивалю, то в неділю 9 вересня можна було оглянути десятки, та що там десятки, - тисячі вишиванок, які привезли на свято місцеві майстрині та вишивальниці з інших регіонів України.

Одразу ж зауважу, що торгівля йде, переважно, вишитими сучасними речами, як мовиться, зробленими спеціально «до фестивалю, на продаж».

А от купити справжню борщівську сорочку, якій не один десяток літ – місія нездійсненна. Переважно, жінки відмовляються продавати такі речі, кажучи, що то – родинне, оберіг, котрому немає ціни.

“Родзинкою” цьогорічного свята у Борщові був оригінальний оберіг у вигляді кількаметрової вишитої карти, до якої долучилися співвітчизники з різних куточків України й українці з-за кордону. Загалом, до цієї роботи приєдналися понад 7 тисяч вишивальниць і вишивальників. Мистецький шедевр, який упродовж року проїхав майже 17 тис. км, під час фестивалю було занесено до Національного реєстру рекордів України як найдовший маршрут вишитої карти України.

…Шумить, вирує вишиваний калейдоскоп, спонукає вас укотре щиро дивуватися з отих див рукотворних, вишитих на домотканому полотні. І над усім цим барвистим морем раптом з’являється сизий димок і запах щойно звареного борщу.

І БОРЩ, І ДО БОРЩУ

Направду, бути у Борщові і не скуштувати тутешнього борщу – це щось неможливе. Тим більше, коли є унікальна нагода зробити це під час фестивалю борщу. Цього року майже п’ятдесят господинь із навколишніх сіл і райцентру привезли на головний майдан Борщова величезні бідони зі звареною напередодні смакотою. Крім того, тут же, на очах глядачів галицькі ґаздині за своїми рецептами готували традиційну українську страву. Бачив, як своєрідні кулінарні майстер-класи посеред неба збирали то тут, то там не один десяток учасників свята. Скільки господинь – стільки й рецептів.

Наприклад, Оксана Гнатчук із Мельниці-Подільської під час свята приготувала свій «фірмовий» борщ, який називається «Люби мене». Хазяйка зварила не мало-не багато, а чотири відра борщу, використала при цьому понад двадцять інгредієнтів, основним із яких, зрозуміло, був червоний столовий буряк. Біля казана з “любовним” борщем вишикувалися у черзі молоді люди.

А який же борщ без традиційних українських страв, що супроводжують споживання цього продукту? Тож на столах стояли вареники із сиром і картоплею, запечене та засолене сало, пампушки з часником і різними соусами. Тут же – узвари, компоти, настоянки (міцні і не дуже). Ходжу між рядами, де господині виставили макітри, наповнені борщами, і записую на диктофон різноманітні рецепти приготування «правильних», «справедливих», «справжніх», «файних» борщівських борщів.

А свято набирає чимраз більшого розмаху. І все оте вишивано-борщове дійство проходить на тлі музичному – лунають українські народні пісні, зокрема й про борщ, ведучі оголошують підсумки конкурсу на оригінальні рецепти приготування борщу та продуктів, що особливо смакують разом з ним.

Ще довго майдан дружно «працював» ложками, заїдав, запивав, обтирався, дякував і веселився. Досхочу і за символічну плату, а частіше – «за так», фестивальний народ частувався стравою, яку важко й назвати «першою», бо часто борщ, принаймні, в Галичині буває і другою, а то і третьою стравою. Одним словом, то універсальна їжа, що й засвідчив фестиваль!

Олег Снітовський, Тернопіль

Фото автора