Урок Ельвіри для попаснян: що робити зі зрадниками

Урок Ельвіри для попаснян: що робити зі зрадниками

986
Ukrinform
Як німецька співачка Ясмін Етезадзаде в перерві між репетиціями «Дон Жуана» відвідала Попасну

Підготовча стадія проекту «Опера «Дон Жуан» Моцарта в Сєверодонецьку» наближається до завершення, прем'єру заплановано на 28 серпня. Судячи з того, що вже пощастило побачити кореспондентові Укрінформу, фінал буде успішним. Правда, побачити довелось не так уже й багато: лише три дуети. Особливо вразив перший - донни Ельвіри і донжуанового служника Лепорелло. Не так вокалом виконавців, як їхнім артистизмом.

БЛИЖЧЕ, ЩЕ БЛИЖЧЕ

Режисер спектаклю Торстен Келле від самого початку обіцяв наблизити дійство до наших реалій, і намір свій, здається, здійснив. Те, що я побачив на сцені, відразу нагадало дитинство і юність у шахтарському селищі. Лепорелло (Костянтин Кріммер) розповідає донні Ельвірі про «тисячу і три» зваблених дон Жуаном самих тільки іспанок точнісінько в тій самій манері, в якій «шістки» наших «блатняків» передавали «послання» своїм екс-пасіям. Мовляв, ти, тьолка, відчепись від мого друга - знаєш, скільки таких, як ти, в нього було…

Ельвіра відповідала приблизно в тій же стилістиці, що й мої землячки за таких обставин. І якось забувалось, що на сцені вокалісти європейського рівня не просто співають, а співають майже незнайомою в наших краях італійською.

Ясмін Етезадзаде
Ясмін Етезадзаде

Із усієї трупи лише донна Ельвіра… Пардон - Ясмін Етезадзаде вже виконувала свою партію на сценах Німеччини і Франції. Для решти артистів спектакль є чимось новим, і вони працюють, як навіжені. Роблячи перерви хіба що на обід, на сон і на відкриті репетиції для малознайомої (поки що) сєверодонецької публіки. Натомість Ясмін змогла викроїти у своєму напруженому графіку час для міні-гастролів у райцентрі Попасна.

Моя попередня розповідь про цей проект називалась «Дон Жуан» на лінії розмежування» . Гадалось, для артистів із Харкова, а тим більше - з Гамбурга й Штутгарта - меридіан Сєверодонецька (30 км до позицій російсько-терористичних військ) саме таким і здається. Та Ясмін забажала підібратись до лінії ще ближче. Попасна, від східної околиці якої до західного краю окупованого Первомайська усього шість кілометрів (а позиції бойовиків розміщені ще на пару кілометрів ближче) - саме те, що треба.

Ясмiн i Петер
Ясмiн i Петер

Хоча, чесно кажучи, хто насправді став ініціатором поїздки, я так і не зрозумів.

- Просто весь час сидіти у благополучному Сєверодонецьку, а більше нічого не бачити - погано, - запевнив керівник проекту «Музику чути крізь стіни» Петер Шварц. Зараз це спроба познайомитися з іншою реальністю, з іншими людьми. Там же музична школа є - цікаво ж її побачити.

- Хто ініціатор цього «турне»?

- Ми всі разом. Я згадав, що Ясмін свою партію дуже добре знає. Їй не потрібно так уже багато віддавати часу репетиціям. А їй дуже цікаво те, що тут відбувається. Я й кажу: «Слухайте, не хочете виступити там, де мало хто виступає? У Сєверодонецьку кожен день - культурні заходи, а там такого нема». Так ми і вирішили їхати.

ПРО ДОРОГИ І НАВКОЛО

Розмова ця точилась у бусику, що віз нас до Попасної. Зазвичай у таких поїздках із гостями рідного краю підсвідомо хочеться, щоб краєвиди обабіч дороги виглядали пристойно. Натомість цього разу настрій був протилежний: нехай німці побачать, що приніс на нашу землю отой «рускій мір». Проте, ніби навмисне, дорога, якою ще місяць тому неможливо було проїхати, виявилась уже залатаною (подекуди, правда, ще йшли ремонтні роботи, але це загальної картини не псувало). Навколишні пагорби, що в минулі роки вже у липні сонце випалювало до жовто-брунатних кольорів, буяли соковитими відтінками зеленого. І тільки безкраї поля квітучих соняхів додавали гарячих нот у пейзаж.

От соняхи, які дратують справжніх патріотів Донбасу (бо ці експортноорієнтовані рослини в нас садять скрізь - і з року в рік) оперній діві якраз і сподобались.

- У нас у Німеччині я такого не бачила. Хіба що у Франції. Дуже красиво.

Вона дещо здивувалась, коли почула, що Петер думає про її вільний час, однак заперечувати не стала:

- Що стосується поїздки до Попасної, то це гарна нагода побачити нове місто - не лише Сєверодонецьк. По-друге, це непогана реклама усього заходу. І по-третє - прекрасна можливість поділитись культурним досвідом в інших містах регіону.

Довго вагався, але наважився спитати - мене завжди цікавило національне питання. У Ясмін - яскрава «східна» зовнішність, та й ім'я-прізвище - відповідні. Цю частку (чи суфікс?) «-заде» - пам'ятаю ще з радянських часів як додаток до імен культурних діячів радянського Азербайджану, а азербайджанці - вони ж близькі до турків.

- Ви туркеня?

- Я наполовину німкеня, наполовину - іранського походження. Народилась і виросла в Німеччині; почуваю себе німкенею. Прізвище - азербайджанське; батько родом з іранського Азербайджану.

Тож виходить, із національністю я таки вгадав. Ну, майже.

- Ви крім Сєверодонецька щось у нас бачили?

- Ні. Прилетіла літаком до Харкова, трішки подивилась місто - і сюди приїхала потягом.

- Бачив ролик, як ви їхали у плацкартному вагоні.

У відповідь діва радісно розсміялась:

- Вражаючий ваш потяг!

ГОЙДАЛКА

Очільник Попаснянського району Сергій Шакун гуляв відпустку; його перший заступник вирішував якісь питання в обласній адміністрації. Нас зустріла «просто» заступниця Шакуна Каріна Кошелева і начальниця відділу культури РДА Ольга Калюжна.

- А ви в житті виглядаєте молодшою, ніж на афіші! - зробила чиновниця комплімент гості.

До зустрічі з публікою залишалось години півтори; гостей повезли знайомитися з освітніми і культурними об'єктами. Першим таким стала школа №1. Початок серпня - пора активного ремонту в освітніх закладах. Утім, по коридорах «Першої» можна було пересуватись без перешкод. У фойє побачили своєрідний портрет Пушкіна, виконаний рядками з його творів. Спитав у Ясмін, чи чула вона про такого поета.

- Naturlich!

- Може, ви й в опері «Євген Онєгін» співали?

- Ольгу, - несподівано повідомила вона. Однак пропозицію заспівати перед попаснянами щось із Чайковського відхилила. Мовляв, забула російський текст, та й нот нема...

На третьому поверсі директорка дозволила відкрити вікно у фойє, звідки на невеликій відстані можна бачити житлові квартали. «Первомайськ?» - припустив я. - «Ні, то Стаханов. Первомайськ ближче; просто за пагорбами та териконами не видно». Німецька частина делегації замовкла й напружилась, вдивляючись у небезпечний горизонт…

Показавши класи й кімнати для занять, директорка повела нас дивитись мурали. За її словами, торік їх тут малював якийсь француз, прізвища якого вона не назвала. Перше творіння художника виглядало зворушливим і не позбавленим м'якого гумору - але здавалось явленим із якогось іншого, напівзабутого часу: хлопчина стоїть на піраміді з книжок, задерши вгору голову. Він на своїх підручниках видерся так високо, що обличчя його, зануреного в різнокольорові небеса вже й не видно…

Інше враження справляла картина на сусідній стіні. Художник зобразив там величезний пролом, крізь який видніється святково-блакитне небо з поодинокими хмаринками. До обох боків пролому прилагоджена гойдалка, а в ній, на тлі неба - гойдається безтурботне дівчисько зі смішними хвостиками на голові. Поряд - неакуратно замурована цеглою пробоїна. Але то - не сміливий завершальний штрих натхненного митця, а слід від реальної сепарської «градини».

ЗУСТРІЧ СВІТІВ

У районній бібліотеці (модернізованій на кошти японського посольства) побачив, нарешті, афішу із зображенням нашої співачки, про яку казала Ольга Калюжна.

Вона (співачка) виглядала не те, щоб старшою за свій вік, просто якось солідніше чи що. Реальна Ясмін виглядає не так офіційно і часто сміється. Пообіцяла не притягати автора портрета до відповідальності за невідповідність образу.

…У Дитячій школі мистецтв відбулась власне зустріч… Діалог… Якщо хочете - міні-лекція з основ сучасного оперного мистецтва. Ясмін Етезадзаде розповіла про характер своєї героїні, про її страждання і вагання, ілюструючи розповідь виконанням деяких фрагментів своєї партії. А розпочала вона такими словами:

- Якби дон Жуан опинився тут, він би зрадів, побачивши стільки прекрасних облич.

Як на мене, це був не комплімент, а проста констатація факту. Тим більше, що у самої співачки до головного персонажа опери Моцарта ставлення, скажемо так, неоднозначне.

Ельвіра, за її словами, довго шукає свого мужчину, а коли, нарешті, знаходить - між ними відбувається з'ясування непростих стосунків. Вона дуже емоційна жінка; у другому акті постає перед нами ніжною, чутливою і дещо розбитою. Доходить розуміння, що дон Жуан ніколи не зміниться, і - в нинішній постановці - вирішує сприйняти його таким, яким він є. Тому що вона його кохає.

- Та особисто я цього б не допустила, - раптом уточнила Ясмін, і зал вибухнув овацією. Аплодувала переважно жіноча частина аудиторії, хоча й чоловіків цей пасаж не залишив байдужими. Коли ж співачка виклала зміст арії, яку вона збиралась виконати, по спинах у декого пробігли мурахи:

- Донна Ельвіра питає: ну, де ж цей підступний чоловік? Якщо він потрапить мені на очі, я обов'язково його вб'ю!

(Так, задля точності. Згідно з лібрето, донна Ельвіра справді погрожує екс-коханцю помстою, але про вбивство там усе ж не йдеться).

Не описуватиму майстерність виконавиці - можу натомість запропонувати переглянути відеоролик. Народу сподобалось; принаймні це зрозуміло було з питань, які по ходу зустрічі ставили співачці слухачі. Можна списати їхню приязнь на провінційну ввічливість, але деякі питання все ж виявляли неабияку обізнаність попаснян у класичній музиці взагалі і в опері зокрема.

Після завершення, так би мовити, офіційної частини до зірки кинулись молоді дівчата, очевидно, учениці ДШМ. Дякували, обіймались, фотографувались. Коли я підійшов ближче, почув, як хтось із дівчат допитувався, чи знайома Ясмін із творчістю Євгенії Мірошниченко (уточнивши її вокальний діапазон: колоратурне сопрано!); німкеня про нашу легенду не чула, але пообіцяла знайти її виступи в You tube. При нагоді спитаю, чи шукала…

У фіналі візиту гостей ознайомили із районним будинком культури. Осередок районної культури зведений був у рік смерті Сталіна - тобто спроектований він ще за життя вождя у стилі «радянський ампір». Про ту епоху прийнято іронізувати, однак тоді ще живі були представники попередньої епохи, які знали свою справу. Німці були в захваті і від оздоблення інтер'єрів, і від акустики головного залу. Ліпнина з серпом і молотом над сценою їх теж не дратувала. І все ж найбільше враження справило на них бомбосховище під цією самою сценою.

Точніше, не так бомбосховище, як розповідь про те, як його використовували попасняни за прямим призначенням. Під час обстрілів.

*       *       *

На зворотному шляху, уже в напівтемному вечірньому салоні бусика, нагадав Ясмін її виступ у школі мистецтв - як вона казала, що Ельвіра ладна була вбити зрадника.

- У момент, коли виконуєте арію, ви відчуваєте солідарність зі своєю героїнею?

У короткій відповіді відчув нерозтрачену жіночу лють Передньої Азії:

- Ja!

Що ж то воно буде на прем'єрі?

Михайло Бублик, Сєверодонецьк

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>