Ірина Шинкарук, співачка, заслужена артистка України
Молоді артисти зараз знають: якщо вони з’явилися в телевізорі, то в них є шанс бути поміченими і стати популярними
16.08.2018 15:00 4739

Співачка Ірина Шинкарук зараз живе у рідному Житомирі, й це місто не обмежує її творчої діяльності, а мотивує багато і наполегливо працювати. Вона встигає виступати на концертах, брати участь у теле- та радіоефірах у столиці, а ще пише вірші й готується до проведення четвертого міжнародного фестивалю мистецтв «Пісенний Спас» імені Володимира Шинкарука. А два з половиною місяці тому Ірина втретє стала мамою, тому її крихітна донечка з перших днів життя живе в одному з нею ритмі.

З Іриною Шинкарук ми зустрілися напередодні фестивалю, приуроченого пам’яті її тата, поета, прозаїка, композитора, барда та першого продюсера співачки Володимира Шинкарука. Спілкувалися ввечері у неї вдома, а тим часом на руках у турботливої мами вивчала світ її доня. Нам довелося зробити перерву у розмові, бо Ірина співала колискову, після якої дівчинка солодко заснула.

- Ірино, ви щойно приспали донечку під колискову. Що найчастіше співаєте своїй дитині?

- Співаю те, чого хочу їй побажати. Тримаючи дитину на руках, треба дослухатися до ритму її серцебиття і підібрати відповідну мелодію. Колискова – це як молитва, і в неї треба вкладати любов, здоров’я, щасливу долю для дитини. Пам’ятаю, як колись проводила майстер-клас зі співання колискових для 60 вагітних жінок, ще не маючи своїх дітей. Усіх вражень, коли перед тобою 120 душ, словами не передати. Ще тоді зробила багато висновків для себе, що колискові пісні - особливі.

Колись проводила майстер-клас зі співання колискових для 60 вагітних жінок, ще не маючи своїх дітей. Тоді зробила висновок, що колискові пісні - особливі

- У вас цього року творчий ювілей, уже 25 років виступаєте на сцені. Розкажіть, із чого все починалося?

- Цього року якось збіглося так, що у мене 25 років на сцені і четвертий «Пісенний Спас». Знаковим був 1993 рік, коли я стала лауреатом першої премії на фестивалі «Червона рута» у Донецьку. Ця перемога дала поштовх до серйозної роботи. До того було багато фестивалів, концертів, зйомок, але перемога на «Червоній руті» - це дійсно початок професійної кар’єри зі справжніми гастролями. Ми за той рік дали понад 90 концертів, а наступного року разом із лауреатами поїхали на гастролі за кордон, потім були конкурси «Білостоцькі мальви», «Голос Азії», постійні записи на студії, підготовка до першого альбому.

- На сцені ви з’явилися зі своїм татом Володимиром Шинкаруком. А запам’яталося щось особливе із тих перших виступів у дитинстві? 

- У нас навіть є аудіозаписи татового концерту, де чути плач і стукіт підборів. Тато розповідав, що це мене мама забрала із залу. Тобто, ще маленькою я їздила по концертах. Пам’ятаю перший виступ на телебаченні, мені тоді було 7 років. Ми з татом співати пісню «Що на містку». Записували кілька дублів. Тато починає: «Що під тихою вербою…», а я опускаю голову і мовчу. Два куплети співала, а в третьому – ні слова. Вже коли їхали додому, тато здогадався, що запис не вдався, бо там були слова: «А під тихою вербою ти цілуєшся зі мною», які я соромилася співати на публіці.

- Ви з татом не тільки багато гастролювали, він ще й був вашим першим продюсером. Складно було пережити період, коли почали самостійне творче життя? 

- Зрозуміло, що татова підтримка, як рідної людини, була завжди. Із 19 років я відстоювала своє право на прийняття власних рішень. Як казала колись Олеся Білаш, найбільше у житті я сварилася із татом, але нікому не подарую жодної хвилини із тих сварок. Я з нею цілком згодна. Найболючішим, справді, було припинення нашої роботи як продюсера і співачки. Траплялися такі моменти, що я випускаю новий альбом, у мене прем’єра на Майдані Незалежності, а тато не чув жодної пісні. Потім бачу, що він іде з концерту, бо так само хвилюється. Приїжджаю додому, а на столі записка зі словами «Чув, пишаюся, люблю дуже». Йому було складно мене відпустити, а я прагнула зберегти між нами стосунки батька і дочки.

- Вас знають не тільки як співачку, а і як поетесу. Зараз пишете вірші?

- Зараз якраз готується до друку третя збірка моїх віршів «Сильніша на одне життя». До неї увійдуть вірші за період, відколи я вийшла заміж і стала мамою. Взагалі народження дітей змінює світогляд жінки. Останній вірш, який до неї увійшов, писала у пологовому будинку, коли чекала на народження донечки.

- Ви маєте у своєму репертуарі пісні на власні вірші, а з ким із авторів ще  співпрацюєте?

- Цього року на фестивалі «Пісенний Спас» співатиму пісні «Як прийде ласка» і «Я відчуваю» на мій текст, яким вирішила дати новий поштовх. Продовжую співпрацювати з поетом-піснярем і бардом Олександром Смиком, музикантами Олександром Войтко та Олексієм Кривошеєю. У моєму репертуарі з’явилося кілька пісень на слова житомирської поетеси  Світлани Штатської, а музика Ірини Навоєвої. Є ще нові автори, з якими налагоджується співпраця.

- Розкажіть, як мама двох дітей встигає гастролювати та ще й проводить масштабний фестиваль. Нещодавно у вас народилася донечка. Тепер дітей троє, але темпу ви не збавляєте. Як це вдається?

- Головне – це бажання. Інколи друзі мені дорікають, що займаючись фестивалем і організаційною роботою, я менше уваги приділяю своїй творчості. Після двох синів народження донечки – це зовсім нові відчуття і новий поштовх до творчості. Тому зараз готую нові пісні і концерт до 25-річчя на сцені. Звісно, дуже допомагає моя мамуля Людмила, яку всі друзі-артисти називають мама Люда. Вона займається з дітьми, готує і в неї навіть вистачає часу і натхнення на власну творчість. Мама виготовляє ексклюзивні шкіряні прикраси. Мій чоловік Віталій докладає чимало зусиль до виховання і навчання дітей, проводить з ними багато часу.

- Талановиті й амбітні люди часто намагаються переїхати до Києва, бо там більше можливостей. А вашу творчість Житомир не обмежує?

- У Житомирі мені з дітьми набагато комфортніше, ніж у Києві. Коли сюди повернулася, почала відкривати для себе місто по-новому. У мене тут формується творча команда. Тим більше, сучасні можливості інтернету дозволяють дуже ефективно працювати на відстані і для цього не потрібно постійно бути в Києві. До того ж, із Житомира за годину-дві легко опинитися в столиці.

Коли я починала, не було ні кастингів і телепроектів, ні дитячих фестивалів. Я у 14 років виступала на рівні з дорослими виконавцями

- Зараз уже звично, що молодь іде на кастинги у телепроекти, і це гарантує простіший шлях на сцену. Як ви до цього ставитеся, адже ваше покоління торувало творчу дорогу через конкурси?

- Це прекрасні можливості. Коли я тільки починала, не було ні таких проектів, ні дитячих фестивалів. Я у 14 років виступала на рівні з дорослими виконавцями. Молоді артисти зараз знають, якщо вони з’явилися в телевізорі, то в них є шанс бути поміченими і стати популярними.

- 17-19 серпня Міжнародний фестиваль мистецтв «Пісенний Спас» пройде вчетверте. Пригадую нашу розмову чотири роки тому, перед першим концертом пам’яті Володимира Шинкарука, що відбувся 19 серпня, у день його народження. Тоді ви говорили, що Житомир має всі шанси стати фестивальним містом і вийти з тіні Києва. Чи виправдав фестиваль ваші сподівання?

- Фестиваль став масштабним, його частиною є конкурс молодих виконавців. Радію, що на конкурсну програму подали заявки учасники із 16 областей України, зокрема з Криму, Донецької та Луганської областей. Цього року у нас будуть конкурсанти з Білорусі, Грузії та Італії. Вже три роки намагається потрапити дівчина з Канади. Рівень конкурсантів щоразу стає сильнішим і особливо тішить авторська пісня. Прослуховування учасників розпочнеться 17 серпня на сцені у центрі міста, що на вулиці Михайлівській. Продовження буде 18 серпня у літньому театрі в парку культури та відпочинку, де вони виконуватимуть твори Володимира Шинкарука. Всі охочі у ці дні можуть вільно прийти і повболівати за конкурсантів. Як і торік, плануються майстер-класи від членів журі Алли Попової, Валентини Степової, Ірини Антонович для молодих артистів. Переможці виступлять та отримають свої нагороди 19 серпня на гала-концерті, де співатимуть і відомі зірки - Ілларія, Віктор Павлік, Віктор Винник та інші.

Рівень конкурсантів на фестивалі "Пісенний Спас" щороку стає сильнішим, і особливо тішить авторська пісня

- Цього року, знаю, запланований благодійний концерт. Розкажіть про це детальніше.

- Так, 18 серпня ми запрошуємо усіх на благодійний концерт на підтримку Ніни Кірсо (солістка групи “Фристайл”, - ред.), яка понад 2 місяці перебуває в комі. На сцені виступлять більше 30 виконавців. Ніна двічі побувала як гість на нашому фестивалі, а сьогодні потребує допомоги. Усі кошти з продажу квитків підуть на її лікування. 

- Чим іще окрім конкурсу і концертів зацікавить гостей «Пісенний Спас»?

- Усі три дні, з 17 по 19 серпня, на пішохідній вулиці Михайлівській працюватиме фестивальне містечко з ярмарком майстрів народного мистецтва, літературною алеєю, дитячим майданчиком, фотозоною, показовими виступами козацьких єдиноборств. Також відбудеться презентація спасівського рушника довжиною 7,5 метрів, на якому зіркові гості торік залишили свої автографи. Майстриня Інна Завальнюк вишивала цей рушник упродовж всього року і створила справжній витвір мистецтва.

Ті, хто були на фестивалі, знають, що тут дуже дружня і тепла атмосфера, до якої знову хочеться потрапити. Тут зустрічаються друзі і стають друзями. Ми спілкуємося, ділимося творчими ідеями. Крім того, через увесь фестиваль проходить лінія спадковості поколінь, адже на сцену разом виходять артисти різного віку.

- Тепер запрошуйте гостей на «Пісенний Спас» до Житомира.

- Запрошую всіх на «Пісенний Спас» святкувати разом із нами з медом і  яблуками, насолоджуватися піснями та музикою. 

Ірина Чириця, Житомир

Фото надані Іриною Шинкарук

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>