Мавританський палац під Одесою: відбудова з руїн - 11.08.2018 11:25 — Новини Укрінформ
Мавританський палац під Одесою: відбудова з руїн

Мавританський палац під Одесою: відбудова з руїн

Точка на карті
1900
Ukrinform
У мальовничому селі за півсотні кілометрів на північ від Одеси, відновлюють величний Палац Курісів

Цей палац - один із прекрасних взірців стилю архітектурного романтизму ХIX століття, характерного для палацових споруд арабської Іспанії. Уже котрий місяць тут тривають ремонтно-відновлювальні роботи, зумовлені руйнівною пожежею 1990 року. Однак ніхто не береться спрогнозувати, чи вдасться відновити первісну вишуканість архітектурних форм пам'ятки всеукраїнського значення до 200-річного ювілею будівлі.

КРАСЕНЬ-ПАЛАЦ НА БЕРЕГАХ МЕДОВОЇ РІКИ

На етапі реконструкції фахівцям науково-виробничого центру «Екобуд» належить освоїти щонайменше 3 мільйони євро, щоб відтворити в первісному вигляді 78 приміщень загальною площею близько двох з половиною тисяч квадратних метрів. Причому майстри відновлюють багато які з об'єктів архітектурного ансамблю на базі проектно-технічної документації, розробленої як фахівцями Львівської філії "Укрпроектреставрації", так і одеської проектно-інжінірингової фірми "Ретроград".

Одеський підприємець Валерій Кондратюк, що є спадкоємцем одного зі старовинних козацьких родів Черкащини, не приховував при зустрічі з кореспондентами Укрінформу, що не одразу взявся за відновлення Палацу-Садиби Курісів. З одного боку, фахівці-реставратори попереджали: відновлення напівзруйнованих будівель такої складної архітектури потребує як значних коштів, так і багаторічних зусиль. А з іншого - організовані Одеською облрадою аукціони з продажу напівзнищеної вогнем будівлі кілька разів переносились: ніхто з одеських підприємців не виявляв зацікавленості у відновленні архітектурної пам'ятки. Але, врешті-решт, співзасновник Благодійного фонду імені Івана Куріса таки здобув право відродити архітектурну перлину Причорномор'я, у якій традиції європейського зодчества поєднались із середньовічним мавританським стилем іспанської Андалусії.

"Я вважаю, ми не просто відновлюємо красень-палац, - ділився роздумами Кондратюк, - а повертаємо Україну українцям у найкращих її проявах, зорюючи й засіваючи крок за кроком доволі занедбане поле - відновлюючи чудові взірці культури минулих століть. Коли я брався за цю справу, розумів: доведеться паралельно з реконструкцією і реставрацією палацу відтворювати й парковий ансамбль навколо нього, який колись називали англійським, озеро й річку Балай, що означає по-турецьки "Медова", від яких зараз залишились тільки сліди..."

На переконання істориків-дослідників, зведений у трьох рівнях палац Курісів викликав захоплення не лише романтичними вежами, балконами, мінаретами й величними дзеркальними сходами. Багато хто помічав, що східний вхід до замку Курісів разюче схожий до знаменитого фасаду Воронцовського палацу в Алупці. Однак на відміну від напису "Немає переможця, крім Аллаха", виконаного на стіні за велінням графа Воронцова арабською в'яззю, на родовому гербі героя війни з турками був зображений єдиноріг і девіз: "Хай буде правда".

Зберігся він і досі, нагадуючи про традиції тих давніх часів, коли не лише груди переможців у військових походах увінчували орденами, а й роздавали їм величезні земельні наділи та обслугу. Серед таких був і бравий секунд-майор Іван Куріс, грек за походженням, предки якого давно осіли в Ніжині, а сам він розпочав службу в Дніпровському піхотному полку в 1773 році й дослужився до начальника фельдмаршальської канцелярії. За відвагу при обороні від турків Кінбурна, облозі Очакова і штурмі Ізмаїла "найхоробрішого з хоробрих" офіцера Куріса було удостоєно ордена Святого Георгія 3 ступеня і наділено землями на правому березі Тилігульського лимана "у набутій від Порти Оттаманської області". На цій землі, власне, й звів підполковник Куріс для своєї родини протягом 1810-20 років величну будівлю у романтичному стилі, яку згодом назвав Покровським палацом на честь зведеної поряд церкви. А в наступні роки продовжували розбудову палацу його нащадки, використовуючи як місцевий камінь-черепашник, так і цеглу англійської фірми «Рамсей».

Особливих зусиль доклав його онук Іван Іраклійович Куріс, що був не лише головою дворянства в Херсонській губернії, а й відомим мистецтвознавцем та колекціонером мистецьких раритетів. Замовивши проект розбудови блискучому архітектору-академіку Миколі Толвінському, Куріс-молодший запропонував йому звести пишну арку біля входу, мінаретні вежі, терасу й округлі дзеркальні сходи на західному фасаді палацу, що спускалися до водойми з плаваючими лебедями.

У завершеному вигляді палац остаточно набув обрисів витонченого дива архітектурного романтизму. Він складався з дво- і триповерхових споруд різної конфігурації: круглої з конусоподібним з флюгером, що нагадувала оборонну вежу; витягнутої вгору восьмигранної, схожої на мінарет вежі, увінчаної філігранною перетягнутою конусоподібною вершиною; невеликих терасок і величної тераси з напівциркульним виступом, на яку з двох сторін ведуть напівкруглі сходи у вигляді піштака, що створюють враження входу до мечеті. Вікна стрілчастої, кілевидної чи прямокутної форм. Усі кути будівлі огранені й увінчані пінаклями (загострений дах у романській і готичній архітектурі, - ред.), а стіни завершені зубцями у вигляді трилисників.

Перекриття в одних приміщеннях пласкі, у західній половині нижнього поверху - напівциркульні та зімкнуті з розпалубками склепіння, у порталі - півкупол. Приємно вражав гостей літньої резиденції Курісів також великий парадний зал: без вікон, з верхнім світлом, прикрашений пілястрами і розписом. Частину даху палацу було оформлено у вигляді величезного акваріуму, який улітку заповнювався водою. І можна було милуватися як блискучими рибками, так і витонченими мозаїками майстрів. Поряд з палацом спершу були два прекрасні стави, які оточували мармурові статуї, а в самих водоймах плавали білі лебеді…

РОЗКІШНІ САДИ І ПЕРЕДОВІ ТЕХНОЛОГІЇ ГОСПОДАРЮВАННЯ

У південній частині палацу розміщувалась чудова оранжерея тропічних рослин, а також унікальний сад плодових дерев у степу: сотні високоврожайних сортів яблунь, груш, слив, персиків і винограду перевершували навіть найбагатшу уяву гостей палацу про масштаби садівництва у степовій зоні, яке разом із хліборобством та вівчарством було одним із важливих статей доходу родини Курісів та запорукою розвитку населеного пункту. Як зазначено в одному зі щорічних звітів Одеського відділу Товариства садівництва, у саду поряд з Курісово-Покровсьтим було "130 сортів яблунь, 130 сортів груш, 15 сортів слив, 19 сортів вишень і черешень, 8 сортів персиків і чудовий сортимент винограду. Насадження складаються з великого старого саду і меншого, шпалерного". Причому станом на 1887 рік площа, засаджена деревами, досягла 85 десятин (одна десятина — трохи більше як гектар, - ред.), і щорічно в степу жителі Курісово-Покровського продовжували висаджувати по 14 тисяч 600 штук молодих саджанців на кожну десятину.

Так і з'явився у засушливому степу ліс, що розрісся до 340 гектарів, і в минулому столітті став природною базою для створення Тилігульського регіонального ландшафтного парку.

Саме у Курісово-Покровському ще в 1878 році, вперше в Херсонській губернії, було встановлено 12-сильну парову машину, яка цілорічно приводила в рух багато сільськогосподарських агрегатів, що полегшували працю хліборобів. Тут було виведено й величезне племінне стадо овець, яких випасали поряд із річкою Балай і отримували значні доходи.

Після прокладення до села лінії телефонного зв'язку Куріс-молодший задумав провести також «Одесько-Долинську» залізницю, колія якої мала пройти через Бобринець, Вознесенськ та Березівку. Спільно з представниками ділових кіл Одеси було засноване однойменне товариство, розроблявся під керівництвом інженера Бруна технічний проект. Однак стався збій - родина Курісів втратила внаслідок цього близько 100 тисяч рублів...

Не зайво зауважити, що у Курісово-Покровському, заснованому 1788 року, вже наприкінці XIX століття функціонували школа й лікарня, кінно-поштова і земська поштова станції, були впорядковані чотири заїжджі двори, згодом провели телефонну лінію, відкрили ясла-садок, куди жителі могли віддавати своїх дітей у період польових сезонних робіт. Це яскраве свідчення того, що освітньо-культурним розвитком населеного пункту доволі успішно опікувалась дружина онука Куріса - Любов Гижицька.

УТРАЧЕНА СКРИПКА СТРАДІВАРІ ТА БІЛЬШОВИЦЬКИЙ ГРАБУНОК

Однак усе порушилось в 1917-му, а в 1920 році нащадки засновників села поспішно його покинули, подалися спершу до Стамбула, а потім - у Францію. В Одеському порту, до речі, родина позбулась одного з найдорожчих раритетів, які мала намір зберегти - скрипки Страдіварі...

Однак незрівнянно більших втрат зазнав населений пункт, куди прибули з Одеси представники пролетаріату й спільно з місцевими прибічниками більшовиків грабували заможних селян, а будівлю храму, що дав назву селу, почали використовувати під різні склади. Щоправда, скинутий із купола хрест один із місцевих жителів уночі на свій страх і ризик підібрав, відтягнув до своєї садиби, вимастив солідолом і закопав. А після відновлення Української державності хрест відкопали, тож зараз він прикрашає відреставровану Покровську церкву.

Приміщенням палацу теж було заподіяно чималої шкоди, оскільки, за даними дослідників, тут розміщували то сільськогосподарську школу, то будинок для безпритульних. А довершили розграбування палацу, ініційоване загонами пітерських більшовиків та НКВС, підрозділи румунських військ, які влаштували тут комендатуру й вивозили звідси під час війни не лише дубові меблі та двері, дорогі дзеркала й люстри, а й узагалі здирали паркет та оббивку стін, вирубували й відправляли за кордон сотні дерев цінних порід.

У післявоєнні роки пограбовану монументальну будівлю використовували для потреб аграрного технікуму, зокрема, у колишньому головному залі зі скляною стелею обладнали читальний зал бібліотеки. Пізніше спільними зусиллями дирекції закладу та краєзнавця Федора Субботінова було відкрито історико-краєзнавчий музей, колекцію експонатів якого розмістили у 4 залах західного крила палацу.

ПОЖЕЖА І РЕСТАВРАЦІЙНІ ПЛАНИ

З їх же ініціативи чергова реставрація маєтку мала розпочатися в 1990 році. Уже були частково виконані проектно-кошторисні роботи, коли вночі в покрівлю палацу вдарила блискавка, і будівля спалахнула як свічка - пожежникам не вдалося оперативно погасити пожежу.

Після цього обласна влада на чверть століття "закрила" проблему відновлення архітектурної пам'ятки національного значення, мотивуючи нестачею коштів. Доки не ініціювали реконструкцію палацу засновники Фонду імені Івана Кураса.

"Протягом останніх років укріплюємо склепінчасті стелі підвальних та приміщень першого і другого поверху палацу, готуємось до перекриття даху, що має дуже складну конфігурацію, - розповідає переможець аукціонних торгів Кондратюк, показуючи зроблене. - Наступного року буде відновлено покрівлю будівлі, а до 2020 року - завершено реконструкцію, як передбачено відповідним договором з облуправлінням культури облдержадміністрації".

Паралельно з веденням будівельно-реставраційних робіт на численних об'єктах палацу, які виконують фахівці БМУ "Екобуду", акцентував він, планується створити потужний історико-краєзнавчий комплекс і центр екологічного туризму, що включатиме готельні та інші послуги для мандрівників. Тобто туристи зможуть не лише скласти власне враження про палац, ознайомитись з історичними документами та фотографіями 17-19 століть, а й здійснити, наприклад, прогулянку на берег Тілігульського лиману в каретах, виготовлених у давні часи, і запряжених орловськими рисаками. Або ознайомитись із сотнями сортів троянд у сусідньому селі Трояндове, де успішно розвивається багатогектарний трояндовий розсадник.

"П'ять старовинних карет і 17 породистих коней уже придбано членами благодійного фонду, - продовжив керівник компанії "Куріс-інвест" Кондратюк. - І ми вважаємо, що це теж має залишити незабутній слід у пам'яті тих, хто побажає відтворити період складних відносин з сусідами-турками і тогочасного розквіту культури й освіти на Півдні України".

"Я вірю, що намічене - виконаємо. Зверніть увагу на добрий знак, - показує рукою Кондратюк на одну з високих веж палацу, де звили гніздо лелеки, - не уникають птахи цієї будівлі, що була протягом багатьох років справжньою окрасою Причорномор'я. Ще не так давно тут проходили зйомки фільму "Закохані жінки". Я впевнений, що і в майбутньому кінематографісти мають сюди їхати в пошуках чогось особливого, чого нема більш ніде в Україні".

Поділяє оптимізм Кондратюка щодо успішної реставрації унікального мавританського палацу під Одесою й сільський голова Курісового Геннадій Мельниченко, не виключаючи, втім, звернення керівника компанії "Куріс-інвест" до Мінкультури України щодо певного "відтермінування реставраційних робіт".

На його думку, "фахівцям Управління охорони культурної спадщини відомства, безумовно, належить проаналізувати темпи й обсяги виконаних робіт після затвердження проекту з реконструкції будівельного ансамблю. Але сподіваюсь, це все-таки буде позитивний висновок - прекрасний Палац Курісів, всупереч реальним економічним труднощам, має бути відроджений".

На екскурсію сюди поки що мало хто їде, - хіба ті, кому цікаво поспостерігати за розвитком одного з приватних проектів з відродження історичної пам'ятки. А дістатись до села Куріси, що за півсотні кілометрів від Одеси, можна легко: будь-яким транспортом, вирушивши з автостанції біля Привозу в напрямку на Вознесенськ Миколаївської області.

Михайло Аксанюк, Одеса

Фото Ніни Ляшонок

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>