Закохані у фонтані, «вуха КДБ» і скрипаль на даху. Із життя харківських пам`ятників

Закохані у фонтані, «вуха КДБ» і скрипаль на даху. Із життя харківських пам`ятників

1111
Ukrinform
Які з найоригінальніших пам'ятників Харкова слід неодмінно оглянути під час відвідин міста

Серед десятків пам'ятників, монументів, бюстів і знаків, що встановлені у Харкові, лише деякі вирізняються своєю оригінальною історією, пов'язаною з їх створенням чи існуванням у міському просторі.

Скульптури, про які піде мова, точно не загубляться серед кіногероїв та історичних постатей, які часом вельми опосередковано пов'язані з містом. Перебуваючи у Харкові, варто прогулятися центром, щоб побачити ці оригінальні творіння.

«КАРАЗІН-МАНДРІВНИК» І ЙОГО РУКА

У «серці» Харкова на площі Свободи розмістився найстаріший у місті університет і пам'ятник його засновнику Василю Каразіну, створений до 100-річчя навчального закладу. Цьому монументу варто було б приробити колеса, бо переміщали його чотири рази! Та й узагалі бронзового «мецената» ледве встигли врятувати від переплавки.

Пам'ятник відлили влітку 1904 року, наступного року його підняли на базальтовий постамент на вулиці Сумській, на виході з Університетського саду (нині – сад ім. Шевченка). Через революційні події 1905-1907 років влада побоювалася студентських заворушень, тож офіційне відкриття пам'ятника відклали. Більше року Каразін був закритий дошками, з-під яких стирчала лише рука.

У 1934 році пам'ятник перемістили на Університетську вулицю і встановили навпроти тодішньої будівлі університету. А на Сумській почалося будівництво постаменту під пам'ятник Тарасові Шевченку. За три роки радянська влада вирішила демонтувати Каразіна, пам'ятник відправити на переплавку в цех тракторного заводу. На території підприємства його й відшукав професор університету, історик Яків Блудов.

«Він обіймав посаду ректора, і коли дізнався про демонтаж, пішов до міськвиконкому і запитав: «Куди поділи Каразіна»? Йому відповіли: «Ну, куди ж? На переплавку! А навіщо вам цей буржуй?!». Тоді Блудов прочитав «лекцію» про те, хто такий Каразін, і що він зробив для Харкова. Професору виписали довідку, що переплавлення скасовується. Блудов узяв візника і помчав на завод. Скульптуру досить швидко знайшли практично неушкодженою, за винятком руки, яка, власне, вказувала «правильний шлях» студентам», – посміхається краєзнавець, професор Національного технічного університету «ХПІ» Михайло Красиков. Річ у тім, що рука пам'ятника, що перебував на вул. Сумській, вказувала на будинок у стилі модерн, розташований навпроти. У нижньому поверсі будівлі 100 років тому, та й зараз, знаходиться ресторація. Тому студенти жартували, що Каразін показує їм «правильний шлях».

Усе ж руку Каразіна згодом на підприємстві відшукали і приварили. З кінця 1930-х років (і під час війни) пам`ятник стояв біля Університетської Антоніївської церкви, а Каразін рукою люб`язно запрошував до старого університету. А в 1958 році він знову був установлений в саду ім. Шевченка, але тепер уже в його глибині, зліва від колишньої будівлі Будинку проектів, куди «переїхав» університет. І фактично рука Каразіна знову «вказувала» на ту саму ресторацію на вул. Сумській, тільки здалеку.

У серпні 2004 року до 200-річчя університету пам'ятник встановили на майданчику перед головним корпусом: Василь Назарович запрошує студентів усередину навчального закладу.

ЧОМУ «ВУХА КДБ» – ОБИДВА ПРАВІ

Трохи далі від площі Свободи, в тихому центрі на вулиці Данилевського «оселився» півтораметровий пам'ятник… вухам. Дві вушні раковини, причому обидві праві, висічені з піщанику, стоять у дворі будинків №№ 14-16. Поруч із ними є ще три досить дивні фігури, проте, вони не привертають особливої уваги, а ось вуха стали легендарними. Таємничості їм надає те, що автор скульптури, як і вкладений ним у його творіння сенс, широкому загалу не відомі. Раніше скульптури стояли в парку ім.Горького. Їх створили на пленері молоді скульптори, що з'їхалися до Харкова в 1991 році. Згодом чотири роботи, в тому числі й вуха, перевезли на вул. Данилевського. Подейкують, що цей «загадковий» пам'ятник створив студент із Москви. Авторський символізм інтерпретують по-різному. Одні вважають вуха символом тотальної прослушки, яку провадило КДБ. Інші переконані – автор натякає, що варто долучатися до «правих ідей», а не «лівих», соціалістичних.

Так чи інакше, але є і треті – романтично налаштовані містяни. Вони нашіптують кам'яним вухам заповітні бажання і стверджують, що вони збуваються.

ТАРАС ШЕВЧЕНКО… З ТРАКТОРНИМ КОЛЕСОМ

Далі прямуємо на перше місце розташування Василя Каразіна – центральну алею саду ім. Шевченка, де стоїть пам'ятник Тарасу, відкритий у 1935 році. Цей монумент містяни за результатами опитування мерії віднесли до одного з семи чудес Харкова – поруч із Держпромом, фонтаном «Дзеркальний струмінь» і Благовіщенським собором. Бувало й таке, що зі скульптурної композиції періодично зникали певні деталі, наприклад верхня частина граблів, які тримає один із персонажів.

Пам'ятник створений у вигляді багатопланової композиції, у якій, звісно, домінує фігура поета заввишки 5,5 метра на 11-метровому п'єдесталі. Величного Кобзаря оточують по спіралі 16 динамічних скульптур, що зображують персонажів його творів.

І тут просто неможливо не сказати про прикмету для туристів: якщо відшукати серед бронзових скульптур тракторне колесо, вам неодмінно посміхнеться удача. За іншою версією, переказує професор Михайло Красиков, людина, яка знайде колесо, просто приречена закохатися в Харків і вже не залишить його. Хто автор цієї «байки», невідомо, проте вона прижилася, напевне, назавжди.

А ось харківські студенти 1940-1950 років вважали влучним жарт про кріпака з жалісним виразом обличчя. «Цьому лежачому персонажу вкладали в руку пляшечку, бо вважали, що такий погляд може бути лише в того, кому хочеться випити», – розповідає Красиков.

Є і ще одна прикмета на удачу: треба потерти великий палець на нозі бурлаки, що лежить унизу композиції. Забобонні туристи і містяни вже натерли цю частину кінцівки до блиску.

ПАМ'ЯТНИК 50-Й ПАРАЛЕЛІ

Тут же в саду Шевченка є ще пара цікавинок. Ближче до Театру опери та балету восени 2010 року розмістили оригінальну композицію «50-та паралель», яка символічно має нагадувати, що Харків – найбільше місто на цій паралелі північної широти. Пам'ятник представляє собою 20 бронзових і мідних табличок з написом «50-та паралель», які розташовані в лінію. У центрі встановлено випукле бронзове коло з зображенням земної кулі та зазначенням деяких найбільших міст світу (Рим, Єрусалим, Париж, Москва, Дубай і Делі) і відстані від них до Харкова.

Створення оригінального знака не обійшлося без казусів: у первісному вигляді на пам'ятнику було зазначено, що відстань від Харкова до Північного полюса 3933 км, насправді ж вона становить не менше 4440 км. Навесні наступного року напис «3933 км» просто зрізали. А харківські науковці згадують, що цей «ляп» використали автори завдань для обласної олімпіади з географії для учнів 9-х класів. Школярі повинні були знайти помилку і визначити правильну відстань від свого рідного міста до Північного полюса.

Незважаючи на молодий "вік" знаку, він уже має свої прикмети. Варто стати лівою ногою на назву певного міста – і ти неодмінно його відвідаєш, запевняють забобонні містяни. Також на карту, на країну, в якій хочеш побувати, кладуть монету номіналом 50 копійок.

ЩАСЛИВЕ ПОВЕРНЕННЯ «АКСАКАЛА»

Поруч із «паралеллю» є ще один не дуже примітний, але цікавий пам'ятник, на якого полюбляють видиратися хлопчаки. Це виготовлений із піщанику «Аксакал», проте в народі його прозвали «козак, що відпочиває» або «сплячий козак». Роботу харківського скульптора, на той час іще маловідомого, Сейфаддина Гурбанова встановили біля оперного театру в 1990 році після всесоюзного конкурсу, на якому «Аксакал» отримав високі оцінки. Проте влітку 2007 року під час реконструкції фасаду театру і фонтанів перед ним 8-тонний «чоловік» зник. Свого «первістка» скульптор Гурбанов шукав із допомогою чиновників мерії та особистих знайомств. І тут версії розходяться. За офіційною інформацією, пам'ятник просто вивезли на час ремонтних робіт. Проте сам автор неодноразово обмовлявся журналістам, що про «Аксакала» не було відомостей фактично три місяці, й увесь цей час, як виявилося, кам'яний чоловік був на дачі у вельми впливової людини. І лише після особистих прохань не менш впливових людей його повернули. Тобто «хазяї життя» сподівалися, що ніхто й не помітить зникнення пам'ятника. Згодом роботу встановили зліва від театру, на території саду ім.Шевченка.

ЗАКОХАНІ У ФОНТАНІ

Менш ніж за 100 метрів від оперного театру, біля станції метро «Архітектора Бекетова» є пам'ятник закоханим, встановлений у 2002 році. Тендітні, легкі фігури юнака та дівчини ніби летять одне до одного та поєднуються в поцілунку. Ідея пам'ятника закоханим народилася під час зустрічі колишнього губернатора Харківської області Євгена Кушнарьова зі студентами трьох архітектурних факультетів харківських вузів. На конкурсі переміг ескіз на той час студента Харківської державної академії дизайну і мистецтв Дмитра Іванченка.

Після встановлення комунальники не встигали відчищати закоханих від написів «небайдужих» жителів міста. Чого лишень варті глузливі і навіть злі прізвиська, приліплені фігурам скульптурної композиції: «любов після Чорнобиля», «прищіпки», «пам'ятник клею «Момент», «пам'ятник анорексії»...

Серед архітекторів точилися розмови про те, що місце для такого пам'ятника обрали невдале, мовляв, там не вистачає камерності, спокою...

Зрештою «народні художники» так дістали чиновників, що виникла ідея «сховати» закоханих. Під час ремонту у сквері біля метро «Архітектора Бекетова» з'явився фонтан, у центр якого і помістили пару. Фонтан, крім того, що захистив закоханих, ще й гармонійно поєднав пам'ятник зі сквером.

Проте, вже й після цього були зафіксовані випадки вандалізму. А ще закоханим дарували білизну, шапки, кепки, шарфи, прикраси. Одного разу виробники одягу повністю створили «лук» парі: хлопчина стояв у модних джинсах і светрі, а дівчина – в чарівному платті. Загалом більше жоден харківський пам'ятник не може похизуватися подібною взаємодією з містом, констатує краєзнавець Михайло Красиков. Молодь однозначно вважає пам'ятник «своїм».

СКРИПАЛЬ НА ДАХУ І ЙОГО КОПІЯ

Варто пройти ще трохи центром, спуститися вулицею Пушкінською до майдану Конституції, щоб подивитися на скульптуру, що стала одним із символів міста, – «Скрипаля на даху» (пл. Конституції, 18/2). У 2003 році його встановили на чотириповерхівці на честь усіх талановитих городян за ініціативи «Концерну АВЕК», який очолює відомий у місті бізнесмен, а нині ще й нардеп Олександр Фельдман. Скрипаля створив скульптор Сейфаддин Гурбанов. Прототипом для роботи став відомий музикант Юрій Башмет. Хоча існує й легенда, згідно з якою студент консерваторії (вона, до речі розташувалася навпроти), ризикуючи життям, вибрався на дах і заграв, щоби вразити кохану.

Небувала річ сталася у листопаді 2016 року: за допомогою спецтехніки бригада робітників піднялася на дах, зрізала скрипаля і вивезла в невідомому напрямку. Виявилося, що новий власник будівлі наполягав на демонтажі пам'ятника через заплановану реконструкцію. Цю вимогу, власне, і виконали ініціатори встановлення скрипаля. Після цього розгорівся справжній скандал. Мер Харкова Геннадій Кернес під час сесії заявив: якщо по-варварськи зрізаного скрипаля не повернуть на місце, він замовить його копію, але пам'ятник буде стояти на майдані Конституції. Містяни зрозуміли, що Геннадій Адольфович знову посварився зі своїм вічним конкурентом і опонентом Олександром Борисовичем, і через те постраждав пам'ятник. Скоро черговий конфлікт інтересів зійшов нанівець, впливові харків'яни домовилися... За три місяці на площі Конституції з'явилася копія скрипаля, яку виготовив скульптор Гурбанов. А першого скрипаля після реставрації, проведеної автором, встановили на даху будівлі, що належить «АВЕКу» (вул. Сумська, 70, недалеко від площі Свободи).

Як бачите, Харків вражає. Своїми неординарними пам'ятниками, історіями та людьми.

Юлія Байрачна, Харків


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-