Великдень у Тюрмі на Лонцького

Великдень у Тюрмі на Лонцького

2435
Ukrinform
У колишній львівській в'язниці НКВС представлено експозицію великодніх артефактів, виготовлених політв`язнями

У цей музей важко заходити, навіть ненадовго - на той час, який потрібен на огляд експозиції. А вийшовши звідти, відчуваєш велику пустку в душі. Адже тут, у Тюрмі на Лонцького довгі місяці та роки терпіли муки від витончених тортур та приймали смерть люди, єдиною провиною і злочином яких була любов до України, її мови, традицій. Тут вони «святкували» християнські свята і залишили на згадку нащадкам раритети, від яких стискається серце. 

Про великодні артефакти, виготовлені політв`язнями, розповіла Укрінформу співробітник музею Вікторія Садова.

«Ці експонати свідчать про те, що для українських повстанців Великдень був святом, яке відзначалося у будь-яких умовах. Виставка «Повстанські раритети» укладена з артефактів, які є у музейній колекції і колекції центру досліджень визвольного руху, а також в архівах СБУ із тих кримінальних справ, що були заведені на арештованих повстанців. Ці предмети були вилучені у політв`язнів при арештах. Це різні речі: нотатник, прострелений кулею, портфелик для зберігання документів, шеврон у блакитно-жовтих кольорах, вишитий вручну, рисунок кольоровими олівцями із пасхальним сюжетом: церквою, тризубом, хрестом на пагорбі. І тут же - повстанці, які складають присягу»,- розповідає Садова.

На одному зі стелажів – саморобний календарик, який в`язень виготовив, щоб не втратити відлік часу. Адже найвитонченішою тортурою у тюрмі було позбавлення людей можливості спостерігати зміну дня і ночі, пір року, та й самих років. 

У вузеньку камеру-одиночку, від стіни до стіни якої дістаєш, розкинувши руки, як правило, набивали дев`ять – десять чоловік. Освітленням тут слугувало вузеньке віконце під самою стелею, яке ще й закривали. Абсолютна відірваність від світу і внутрішня напруга мали зламати волю людей і навіть призвести до психічних розладів. Нерідко катам це вдавалося. Протистояли таким знущанням люди із сильною волею, які й товаришам по неволі допомагали вижити і вистояти.

За цим календариком ми змогли дізнатися, коли святкували Великдень у 1956 – 57 роках. Ці дати останній автор календаря – останній командир УПА Василь Кук, який дуже довго перебував у тюрмі, розрахував не на один рік. Великодні дні він позначив мініатюрними малюнками на сторінках: гілочки верби, писанки, пасочки…

Про те, що світле Воскресіння Христове відзначали і в похмурих застінках, знаю не тільки зі слів екскурсовода. Про це розповідала мені у своєму останньому інтерв`ю для Укрінформу письменниця-дисидент Ірина Калинець. 

«У нас у таборі були важко хворі в`язні, яким належався на пайок білий хліб. Так от, перед Великоднем вони його не споживали. З нього ми й «майстрували» пасочки. Їх символічно освячували священики, яких чимало було серед репресованих», - ділилася спогадами пані Ірина. 

Згадувала вона й інший табірний Великдень: 

«Якраз на Великдень я і Таня з віруючих потрапляємо в карцер. Таня молиться, я собі так, трохи молюся, то трохи якісь там казочки придумую. Я багато там собі казочок придумувала, потім розповідала їх. І ось якраз Великдень, ранок, відчиняється камера, ми там дві – а в карцері ж холодно, нам дозволили мати хустки – одну постелимо, другою накриємось, що можна і відпочити, – заходить наглядачка і так тихенько, щоб ніхто не бачив, дає Тані яєчко, каже: «Розговійтеся, только смотрите, щоб лушпиння десь ніхто не побачив». Це досить дивно, тому що, самі знаєте, чого-чого, а яєць у таборі ніколи-ніколи не було. Отак нас привітали з тим великим святом».

- Ірина Калинець, її чоловік Ігор Калинець, В`ячеслав Чорновіл, Іван Гель теж були в`язнями Тюрми на Лонцького. А Левко Лук`яненко очікував тут смертного вироку «за зраду Батьківщини». Тут у повній ізоляції він прислухався до кроків вартового, який знічев`я пересмикував затвор рушниці,- розповідає Садова. - Тоді дисидент був переконаний – це уже йдуть по його душу.

Вікторія показує ще один безцінний експонат: бофони - квазігроші, якими повстанці розраховувались із селянами, котрі постачали їм сало, хліб, борошно, картоплю та інше продовольство.

- Не відбирали у людей останнє, як це робили совіти, а давали за добровільні поставки документ, - говорить Вікторія.

За її словами, бофони буди знайдені в одному з бідонів з архівами УПА, закопаними у лісі. На паперових грошах – гравюри на патріотичну тематику - це і героїзація боротьби за державність, і відзначення свят. Зокрема, на одній із купюр напис: «Христос воскрес – воскресне Україна». Тут же мапа України, на якій – державний та прапор ОУН і розп`ятий Христос. На іншому бофоні – українка у національному вбранні, яка оглядає свій вільний край. У її руці – вербова гілка, а зверху напис «Христос воскрес!».

Ще один великодній атрибут – вервечка, виготовлена із хліба політв`язнем Надією Мудрою. 

- Такі вервечки робили чимало в’язнів, щоб мати на чому молитися, - розповідає Вікторія. – Цю вервечку Надія зуміла передати матері під час суду, який приговорив її до колимського заслання.

Там вона вишила й оцю сорочку, яка також стала експонатом нашого музею. Такі речі допомагали українцям самоідентифікуватися і вижити там, де до них застосовувались побої і катування. Бо ж на кого було ще надіятися, до кого уповати як не до Бога. І люди молилися і вірили. Ця віра допомогла Надії вижити, повернутися до Львова і дочекатися незалежної України.

Вона провадила громадську діяльність. Приятелювала з Ярославом Дашкевичем. Брала участь у жіночому русі, у Лізі українських жінок. Померла кілька років тому.

Окрім старих речей у музеї є твір сучасного львівського митця. Присвячений Великодню. Це інсталяція Розп`яття і графіка, перенесена на полотно. Вона ілюструє страсті Христові.

«Ісус Христос - найбільш відомий у віках і народах в`язень. Як і його страждання у в’язниці, його бичування, його хресна дорога… Свою хресну дорогу проходили й ті реальні в`язні Тюрми на Лонцького, таборів ГУЛАГу… Сучасний художник представляє це місце як сакральний простір, де було багато катованих і невинно убієнних. Засвітити тут свічку і звернутись до Творця може кожен, хто хоче подякувати людям, які вибороли для нас Незалежну країну, вклонитись пам`яті безстрашних», - сказала Садова. 

Львівська Тюрма на Лонцького споруджена у 1889–1890 роках як будівля австро-угорської жандармерії. Будівля самої в`язниці з’явилася за часів коли місто входило до Польщі, у 1918–1920 роках. У тюремному корпусі розміщувався Четвертий відділ Головної комендатури державної поліції, до повноважень якого входила боротьба з «антидержавними» організаціями типу Організації українських націоналістів та Комуністичної партії Західної України.

Неофіційно тюрма спеціалізувалася на політичних в'язнях. У 1935 році в цю споруду було переведено слідчий відділ поліції, а в'язниця стала використовуватися як слідчий ізолятор. Під час Львівського процесу 1936 року в тюрмі утримувалися Степан Бандера, Ярослав Стецько, Микола Лебідь та інші підсудні. У 1939–1941 роках під час першої радянської окупації в цьому приміщенні була в'язниця № 1, розрахована на 1500 осіб, а сусідній головний корпус займало обласне управління НКВС. Після нападу Третього Рейху на СРСР у червні 1941 року працівники НКВС розстріляли близько тисячі в'язнів (згідно зі свідченнями начальника тюремного відділу НКВС по Львівській області лейтенанта Лермана - 924 особи). 

У 1941–1944 роках споруда використовувалася як слідча в'язниця гестапо, тут розміщувалися айнзац-групи СД.

У 1944–1991 роках тут діяв слідчий відділ і слідчий ізолятор НКВС (НКДБ)-МДБ-КДБ СРСР, одночасно — Управління внутрішніх справ Львівського міськвиконкому-міське Управління ГУМВС України у Львівській області.

Нінель Кисілевська, Львів

Фото: Альона Николаєвич, Укрінформ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>