Індустрія секретної «егозы». Де на Луганщині жити добре - 28.02.2018 09:00 — Новини Укрінформ
Індустрія секретної «егозы». Де на Луганщині жити добре

Індустрія секретної «егозы». Де на Луганщині жити добре

1007
Ukrinform
Досвід порівняльної статистики

Чи потрібно нам якщо не вивчати, то хоча б отримати точне уявлення про соціально-економічне становище окупованих територій? По-моєму, таке знання не буде зайвим. По-перше, тут має бути чисто академічний інтерес. Чисте знання як таке, з якого можна вибудовувати якісь економічні теорії. По-друге, це дозволить визначити слабкі (або, навпаки, сильні) місця окупаційних режимів, по яким можна бити ще до того, як по-справжньому заговорять гармати. Нарешті, потрібно знати, з якими проблемами ми зіткнемося, коли почнеться повернення ОРДЛО під український контроль.

ПЕРЕСОХЛІ ДЖЕРЕЛА

Відразу скажу: про те, що відбувається в окремих районах Донецької області, знаю мало і тому про них не скажу. Та й не моя це «єпархія». Інша справа – Луганщина. Її я вивчаю вже тридцять років (з різних сторін), тому немає нічого дивного в тому, що мені прийшло в голову знову зайнятися дослідженнями її економіки. Інша справа, що звичні методи щодо окупованої частини регіону сьогодні не працюють.

Раніше, скажімо, за часів «губернаторства» нинішнього старобільського в'язня Олександра Єфремова, достатньо було уважно перечитати прес-випуски облстату. Цього вистачало, щоб викрити колишнього комсомольського функціонера в соціально-економічному вихвалянні. Вже не знаю, з якої причини, але «комсомольці» в офіційну статистику не намагалися втручатися.

Чого не скажеш про окупантів, які захопили 40% території області і до 70% її промислового потенціалу. Тобто «міністерства» та «відомства» ОРЛО обзавелися власними сайтами (у тому числі і т. зв. «Державний комітет статистики»), однак ніякої економічної інформації витягти звідти не видається можливим зважаючи на практичну її відсутність. Доводиться вдаватися до дедуктивного методу Шерлока Холмса, щоб зрозуміти хоча б щось.

Візьмемо, до прикладу, офіційний сайт т. з. «Ради міністрів» молодої, але вже добре обшарпаної «республіки». Уся інформація, яка хочь якось стосується економіки, доступна у цьому кладезі даних, – це тексти розпоряджень. В основному таких: «Про визнання майна безхазяйним і прийняття його в державну власність Луганської Народної Республіки». На безриб'ї, як то кажуть...

Якщо коротко передати суть цих розпоряджень: все, що сподобалося їхнім ініціаторам, вони, не мудруючи лукаво, відразу ж оголошують «безхазяйним» і вертають «у державну власність». Як приклад: «майно, що знаходиться за адресою: вул. Тімірязєва, 1є, м. Луганськ». Луганчани, особливо ті, які живуть (жили) в тому районі міста, підтвердять: це добротна двоповерхова будівля; напередодні війни у ній було зроблено «євроремонт». Поряд – залізнична станція «Луганськ-вантажний». Ласий шматок, навіть з урахуванням того, що з початком окупації поїзди тут стали ходити раз в двадцять рідше, ніж раніше.

Але найбільш, мабуть, цінніше придбання – гіпермаркет (!) «Метро» на вул. Ліньова (виїзд із Луганська у бік Донецька та Алчевська). Можна тільки захоплюватися дбайливістю окупаційної адміністрації, яка замаскувалася під «раду міністрів». Строго кажучи, коли прийде час судити колаборантів, така інформація буде вельми корисною в руках звинувачення, але до вирішення поставленого на самому початку завдання вона майже не наближає. Довелося переключитися на сайт «Міністерства промисловості і торгівлі».

ЗАСЕКРЕЧЕНА РЯЖАНКА

Цифр на цьому сайті трохи більше, ніж у «старшого товариша», але сам він все ж якось жвавіше, чи що. Ближче до грішної землі. «Мінторг» хоч щось повідомляє про підприємства, які перебувають у його підпорядкуванні. Наприклад, що загалом таких підприємств в його підпорядкуванні цілих 23. Або більше – їхньому переліку на сайті передує фраза: «У зв'язку з тим, що в Республіці зберігається Військове становище, в цілях безпеки, робота багатьох підприємств не підлягає розголошенню». Тому не можна виключати і того, що діючих підприємств менше або більше вказаної кількості. А в іншому – той самий непроникний туман.

Скільки горілки виробляє «Луга-нова» під керівництвом невмирущого «комсомольця» Леоніда Держака? Це є державна таємниця! Скільки вагонів виробляє Стахановський вагонобудівний? Відповідь та сама. Ще більша таємниця – виробництво кефіру, ряжанки товариством з обмеженою відповідальністю «Станиця», добре відомим луганським покупцям з довоєнних часів.

...Точніше, не так. Не «Станиця» а «СтаницЯ». І не «ряжанка», а «ряжАнка». Про це свідчить рекламна фотографія, розміщена на відповідній сторінці. Не хотілося б підозрювати директора «Станиці» в чомусь поганому, але здається мені, він спеціально не став змінювати бренд – українську продукцію населення «республіки» купує куди більш охоче, ніж привезене з Московії... перепрошую! – лайно.

Деякі категорії наших читачів має порадувати той факт, що «Мінпромторг» особливо виділяє у своїй структурі товари, вироблені в надрах місцевої пенітенціарної системи. І це не якісь там залізобетонні рукавиці – тут вам і ковані гойдалки, і сітка-рабиця, і дитячі майданчики, і навіть «колюче-стрічкове загородження (так у тексті – авт.) «ЄГОЗА». Зеки самі себе обплутують «колючкою».

Поки шерстив беззмістовну «міністерську» інформацію, навчився визначати підприємства, які взагалі нічого не виробляють. Є на сайті розділ «Інвесторам», де перераховані підприємства, які потребують сторонніх вливань. Там можна зустріти цікаві примітки. Ось, Стахановський завод технічного вуглецю: «раніше поставляв технічний вуглець на підприємства шинної та гумотехнічної промисловості РФ і далекого зарубіжжя. У 2014 році завод припинив свою діяльність». Тобто: поки завод знаходився в українській юрисдикції, Московія його продукцію з руками відривала, але прийшла «русская весна» – і скінчилися його статки.

Але це – тимчасові труднощі, а перспективи окреслюють виставки досягнень народного (!) господарства, які регулярно проводяться «Мінторгом». Таких трапилося вже дві – у 2016-му і 2017-му роках. Судячи з експозицій, друга від першої мало чим відрізняється. Фотографій стало поменше, та  й звіт за підсумками не такий бравурний. І справді: варто посилити ідеологічну роботу в Мінпромторгу. Черговий прокол: на останньому фото «звіту» – коробка з кондитерськими виробами з написом на весь бік: «Домашня віпічка».

І щоб відразу запобігти спекуляції. У «ЛНР» функціонують сайти «Мінфіну», «Держкомподатків» і навіть «Держкомстату», але ніякої економічної або фінансової інформації ви там не знайдете. Війна йде! Розуміти треба!

«СТАХАНІВЦІ»

І тут мені невимовно пощастило. Не питайте, яким шляхом, але спочатку мені до рук потрапив документ, народжений у надрах окупаційної адміністрації Кадіївки (яку окупанти по-старому називають «Стахановим»). Названий він якось не зовсім оптимістично: «Проблемні питання, які негативно впливають на соціально-економічну ситуацію в Луганській Народній Республіці». Судячи зі змісту (а його зведено в одну загальну таблицю), підстав для оптимізму в його авторів і справді мало.

Першим у документі йдеться про завод феросплавів. На самому початку «русской весны» якийсь з її вогнепоклонників шандарахнул по заводській електропідстанції з гранатомета – і на цьому виробництво феросиліцію тут припинилося (категорично не можна металургійні печі зупиняти посеред виробничого циклу). Тепер, говориться в документі, «ПАТ «Стахановський завод феросплавів» повністю відновив обладнання технологічного процесу підприємства для запуску першої електропечі, яка щомісяця може випускати близько 2 000 тонн висококременистих феросплавів». Але біда в тому, що неможливо відновити належне енергопостачання.

Попросили допомоги у Мінпромторгу – і отримали вкрай туманну відповідь: «У рамках третьої черги розробляється план заходів з реконструкції та будівництва даного регіону». Сумно, зате ми тепер знаємо, що якби та якби – так СЗФС міг би щомісяця по 2 тисячі тонн феросіліцію випускати... Для кого?

Ще більше інформації міститься по Стахановському вагонобудівному. До 2014-го завод поставляв до 90% своїх вагонів «за поребрик» (за посередництва знаменитого російського банку ВТБ). Тепер тут справи йдуть навіть гірше, ніж на феросплавному. «Для відновлення виготовлення основної продукції – вантажних залізничних вагонів – необхідна сертифікація вагонів у Росії. Отримання мережевих номерів реєстрації вагонів, отримання дозвільних документів зі взаємодії з управліннями РЖД».

Якраз час знову кричати: «Путин, введи!..» Раніше московська сертифікація була; навіть у «помаранчеві» часи річна поставка РЖД стахановських вагонів обраховувалася десятками тисяч. А як «укропів» прогнали – так дозвільні документи втратили чинність. Як результат – «збільшення заборгованості з заробітної плати, яка на 01.01.2018 року складає 47 721,8 тис. руб.; заборгованість за енергоносії на 01.01.2018 становить 63 510,3 тис. руб. у т.ч. за електроенергію – 54 659,7 тис. руб.». І – весь букет важких соціальних наслідків: втрата бюджетних надходжень; кадри розбігаються, грошей на модернізацію немає.

ЗАГАДКА ДЛЯ ДІЄТОЛОГІВ

На цьому везіння не закінчилося, і на моєму столі з'явився куди більш повний реєстр «досягнень» окупаційної влади: «Комплексна доповідь» т. зв. держкомстату «Про економічне та соціальне становище Луганської Народної Республіки за 2017 рік». Доповідь об'ємна – на 44 сторінки. Треба думати, підготовлена для службового користування чинів окупаційної адміністрації. Тобто для осіб, наділених деякою довірою начальства. Хоча і тут багато корисної інформації надійно зашифровано.

Візьмемо, для прикладу, розділ «Промисловість». У ньому, серед іншого, повідомляється, що у «республіці» в 2017 р. вироблено «м'яса, включаючи субпродукти», 11 815 тис. тонн. Далі йде розбивка за видами продукту: «м'ясо великої рогатої худоби свіже або охолоджене» – 87 тонн, м'ясо свиней – 59 тонн... Але що ж таке – залишаються 11 699 тис. тонн? А це – «м'ясо свійської птиці свіже або охолоджене» – або м'ясо все тієї ж птиці, тільки заморожене. Скільки якої – не уточнюється; автори «доповіді» оголошують інформацію конфіденційною «відповідно до ст. 22 Закону ЛНР «Про державну статистику».

Не полінувався, знайшов згаданий «закон». І прочитав, що «Поширення статистичної інформації, на підставі якої можна визначити конфіденційну статистичну інформацію щодо конкретного респондента, забороняється». Як з абстрактних тонн мороженої курятини можна вирахувати «конкретного виробника», зрозуміти неможливо. Однак з супутніх цифр таблиці можна здогадатися, навіщо укладачі вдалися до такого фінта.

У ній, крім усього іншого, вказані зростання/зниження виробництва порівняно з 2016 р. Так от, у порівнянні з ним, у 2017-му спостерігається істотне падіння за всіма сортами м'яса (по свинині – так навіть на 65%!). І тільки замороженої птиці виконано на 105,4% більше, ніж у попередньому році. В два з гаком рази! Зрозуміло, обчислювати відсотки від невідомого – справа невдячна. Однак давнє знайомство з «совком» (який окупанти ударним темпом відтворюють на окремих територіях Донбасу) підказує, що ґрунтовно вимороженого «синього птаха» доводиться витягати з давніх армійських завалів, розпечатаних, швидше за все, десь у глибинах Московії. Ось вона (синя) і потрапила до «комплексної доповіді» окупаційних статистів.

Але навіть якщо це припущення не цілком вірне – у будь-якому випадку очевидна диспропорція в раціоні мешканців «молодої республіки». Мало того. Якщо поділити усі ці 11815 тонн на 1,4 млн населення окупаційної зони – виходить, що в день вони з'їдають аж по 23 грама м'яса (в основному курятини). І запивають 10 грамами молока (дані по молоку – з тієї ж таблиці). Щоб зрозуміти, наскільки це (не)нормально – тут навіть висновки дієтологів не потрібні.

«СПЛЯТЬ КУРГАНИ ТЕМНІ»

Строго кажучи, автори «доповіді» від традиції не відходять і найперше повідомляють про виробництво головного продукту Донбасу: «Суб'єктами господарювання видобувної промисловості і розроблення кар'єрів Луганської Народної Республіки в 2017р. було видобуто 7405,5 тис. т вугілля рядового кам'яного. З нього отримано 4972,5 тис. т вугілля готового кам'яного, в т. ч. державними унітарними підприємствами – 1093,0 тис. т».

Розшифровую. У 2009 році (нагадаю: у кризовому!) на шести вугільних ДП, які сьогодні повністю контролюються окупантами, було видобуто 26 млн тонн «чорного золота». І це – не рахуючи «копанок». Тобто за якихось три роки видобуток «рядового» вугілля впав в чотири рази. Ще більше вразив той факт, що «державні унітарні підприємства» нарили вчетверо менше «готового» вугілля, ніж усі інші... «суб'єкти господарювання». Ці останні, вони чиї?! Залишається думати, що 3,8 млн тонн «готового» вугілля видобуто в приватних копанках. Якщо, звичайно, найбільш ласі шахти не «віджаті» Пасічником і Корнетом ще за «плотницьких» часів.

Невеликий відступ. У серпні 2017-го цей самий «держкомстат» здуру вирішив привітати вуглекопів з Днем шахтаря – і якось ненароком проговорився у вітальному тексті: «У січні-червні... було видобуто 1,6 млн тонн кам'яного вугілля». Тобто 5,8 млн тонн було видобуто вже у другому півріччі? Цікавий феномен. Не виключено, що пов'язаний він з «блокадою» їм. Костя Гришина початку 2017 року.

...На другому місці, зрозуміло, чорна металургія. «У металургійному виробництві, виробництві готових металевих виробів, крім машин і устаткування, порівняно з 2016 р., виробництво сталі без напівфабрикатів, отриманих безперервним литтям, збільшилося на 48,0% (в основному за рахунок ТОВ «Завод сталевого дробу») і склало 28,2 тис. т. У той же час зменшилося виробництво труб і трубок, профілів порожнистих, зі сталі (на 48,1%), а також феросплавів за рахунок зниження випуску на підприємствах ТОВ «Трубопрокат» і ТОВ «НЛП «Алкар» відповідно».

Як це хлопці-«статисти» не посоромилися так «опустити» «конкретних виробників»? І 22-а стаття вищезгаданого закону» їх не збентежила.

28 тисяч тонн сталевого дробу, звичайно ж, вражають. Особливо на тлі чи то п'яти, чи то семи мільйонів тонн сталі, які виплавляв і прокочував один тільки Алчевський меткомбінат. Не рахуючи цілком собі потужних металургійних цехів на великих машинобудівних заводах. Якось не дуже схоже на економічне процвітання.

Хоча... Могутня індустрія «ЛНР» якось примудрилася реалізувати свою продукцію на цілих 43 млрд російських рублів. Цифра, визнаємо, немаленька, ось тільки з усього цього достатку на частку обробної промисловості припадає лише третина (33,8%). Майже стільки ж (29,3%) дали видобувні галузі. Решта – це постачання електроенергії, газу, пара, води, а також робота з каналізацією та іншими відходами життєдіяльності «молодої республіки».

Для порівняння: на вільній території області промисловість реалізувала товарів на 23,2 млрд грн. Якщо рахувати у гривнях, це на кілька мільярдів більше, ніж по той бік лінії розмежування (при тому, що – як вже було сказано – левова частка промислових підприємств Луганщини опинилася в руках окупантів). Інший важливий показник: на частку переробної промисловості тут доводиться 58,7%. Тобто в пар і в каналізацію на нашій території іде не в приклад менше продукту.

І ТРОХИ «СОЦІАЛКИ»

Почнемо з офіційної цифри населення. На окупованій території, за даними тамтешнього «держкомстату», проживає 1 млн. 473 тис. осіб. При цьому «середньооблікова чисельність штатних працівників підприємств, установ і організацій... у грудні 2017 р. становила 223,1 тис. осіб». Виходить, 1 млн 250 тис. утриманців годуються за рахунок уп'ятеро меншогї кількості працюючих?! Ну, припустимо, третина усього населення «республіки» – пенсіонери. Ще третина – діти та учнівська молодь (таке співвідношення спостерігалося в довоєнний час). У будь-якому разі виходить, що безробітних працездатного віку там в півтора рази більше, ніж тих, хто працює.

Зі статистичних даних важко зробити висновок про морально-психологічний стан населення, де одних безробітних далеко більше половини. Але, може, хоч ті, хто працює, живуть більш-менш? Що там говорить «комплексна доповідь»?

Середньомісячна номінальна заробітна плата за 2017 р. склала 8480 рос. руб. У гривнях це близько 3,6 - 3,8 тис. Не так щоб багато, але жити можна було б, якби не ось це зауваження: «По економічно активним підприємствам сума боргу становила 2263,7 млн рос. руб., по економічно неактивним – 0,8 млн рос. руб». Загалом: 2264,5 млн. Тобто на одного штатного працівника припадає заборгованість по зарплаті 10 150 тис. руб. або 1,2 місячної з/п. Правда, це якщо припустити, ніби тяготи життя в окупації рівномірно розмазані по всім працюючим. Боюся, однак, до чиновницького люду це не відноситься.

У неокупованій частині Луганської області кількість зайнятого населення – 295 тис. осіб (із загальної кількості приблизно 700 тис.), при цьому середня місячна зарплата у рік – 5 тис. 737 грн, а загальна заборгованість по області – 557 мільйонів. Тобто на кожного з 295 тисяч працюючих припадає по 1,9 тис. грн, або приблизно по третині однієї місячної зарплати. Чи позначається це на моральному стані жителів по обидві сторони лінії фронту? Однозначно не скажеш, але ось дещо з демографічної статистики.

Кількість вбивств у «республіці» за 2017 рік – 121. Або 0,6% від усіх смертей. Крім того, 223 людини померли від «навмисних самоушкоджень» (1%). На вільній частині території вбивств серед інших причин смертності – 0,4%, або 46. Самогубств – 147. Цифри співставні – на перший погляд. Але тут слід враховувати особливості військової ситуації. По той бік враховують тільки те, що сталося у них.

Наш же облстат рахує всі зареєстровані випадки смерті, у тому числі й ті, що сталися на окупованій території – якщо родичі вважали за потрібне зареєструвати їх в українських установах. Адже тут можуть виникнути питання щодо прав успадкування, а кому потрібні сьогодні видані окупантами папірці? Тому пропорція для окупантів виглядає ще гірше.

Ну, і не варто забувати про те, що органи статистики там – це ще й складова частина пропагандистської машини. Тому навіть сама «верхівка» колаборантів не володіє всією повнотою інформації. Але навіть в тому вигляді, як ця інформація представлена тут, вона корисна для нас.

Федір Лизогуб, Сєвєродонецьк

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>