Суди, плагіат і плата за проїзд. Зимовий екватор в Івано-Франківську - 22.02.2018 12:52 — Новини Укрінформ
Суди, плагіат і плата за проїзд. Зимовий екватор в Івано-Франківську

Суди, плагіат і плата за проїзд. Зимовий екватор в Івано-Франківську

Аналітика
1285
Ukrinform
Огляд найрезонансніших подій, які нинішнього року формували суспільну атмосферу в обласному центрі Прикарпаття

У січні-лютому обласний центр Прикарпаття обговорював резонансні судові справи та чергові маніпуляції перевізників, які страйкували, вимагаючи підвищити вартість проїзду.

Після того як відгриміла коляда, життя на Прикарпатті почало набирати звичних обертів. Відновили роботу й суди, навіть попри те, що суддів катастрофічно не вистачає.

Прокурор Івано-Франківської області Олександр Стратюк підрахував: «замість 104 суддів реально працюють 56». І це – без врахування апеляційної інстанції. Ця ситуація, за словами обласного прокурора, негативно впливає на якість і терміни розгляду справ.

Саме в такі недоукомплектовані суди Вищий спеціалізований суд України (ВССУ) повернув на розгляд одну з резонансних справ про держзраду. 31 січня у Богородчанському районному суді відбулося слухання справи скандального блогера Руслана Коцаби, якого звинувачують за ч. 1 ст. 111 (державна зрада) та ч. 1 ст. 114-1 (Перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань) КК України.

СПРАВА ПРО ДЕРЖЗРАДУ

Нагадаємо, Руслан Коцаба провів 524 дні свого життя за ґратами через звернення до Президента, в якому закликав українців відмовитись від мобілізації. Позиція блогера у непростий для країни період здивувала не лише пересічних користувачів Інтернету, а й правоохоронців. Так 7 лютого 2015 року Руслан Коцаба за рішенням Івано-Франківського міського суду потрапив до СІЗО. Пізніше саме цей суд кваліфікував дії Коцаби як «перешкоджання законним діям Збройних сил України в особливий період». Після оскарження вироку, Апеляційний суд області повністю виправдав Коцабу, визнав його невинним і звільнив у залі суду. Прокуратура, як і обіцяла, оскаржила це рішення у ВССУ і справу повернули на повторний розгляд. Тобто, на друге коло. Богородчанський райсуд міг знову відправити Руслана Коцабу за ґрати, бо ж стаття "держзрада" не передбачає визначення застави. Тому 31 січня блогер серйозно занервував.

Руслан Коцаба
Руслан Коцаба

«А якщо сьогодні мене на судилищі ще й під варту візьмуть, то взагалі в житті чергова чорна смуга розпочнеться...», – написав Руслан Коцаба перед засіданням суду на своїй сторінці у Фейсбуці.

Але так не сталося. Судовий процес у Богородчанах завершився тим, що суддя Битківський взяв самовідвід, як і троє суддів Апеляційного суду області, які написали такі ж заяви трохи раніше. Тепер справу про держзраду розглядатиме Долинський районний суд. Йому вдалося зібрати колегію суддів і розпочати підготовче засідання 19 лютого, та наступного дня суд ухвалив рішення повернути обвинувальний акт прокуророві для усунення порушень.

Таке рішення суду поставило під питання увесь попередній процес. Тоді, під час першого судового слідства в Івано-Франківську, Руслан Коцаба постійно заперечував присутність російських військових на Донбасі, де сам, ніби за редакційним завданням, провів кілька днів. Саме про це розповідав він і на російських телеканалах, куди його радо запрошували, і цим лише серйозно розлютив тих українців, які бачили на сході зовсім інше.

То хто ж такий цей Коцаба: журналіст чи пропагандист? Суд поки що однозначно сказати не може. Тим часом громадський діяч, журналіст та інформаційний аналітик Ігор Ткач, який стежить за перебігом справи, переконаний, що Руслан Коцаба використав свій статус журналіста і діяв, як яскравий представник «жовтої преси». Тобто лише з користю для власної кишені:

«Коцаба довго сам називав себе «жовтим журналістом», оскільки його манера подачі матеріалу завжди була на краю етики. Руслан завжди любив стьоб, провокацію, крайню сатиру, його матеріали часто були синтезом як власне журналістської діяльності, так і сфери хейтерських (від англ. слова hate – ненавидіти – ред.) розваг. У згаданій справі, котру слухає суд, я би зробив окремий акцент на з'ясуванні факту, чи був Руслана Коцаба журналістом тоді, коли оприлюднював своє звернення до Президента. На мою думку, власне це і було фактом гібридного використання статусу журналіста, де Руслан більше діяв як блогер, котрий безумовно знав, що з юридичної точки зору його право на висловлювання не може бути обмеженим і зловживав цим. У матеріалах справи, які, на жаль, зараз недоступні громадськості, згадуються відомості про якусь оплату. Тому цю справу дійсно треба розібрати спокійно і без істерик, особливо слід ретельно з'ясувати питання грошей і оплат. Адже слово «колабораціонізм» означає «співпрацю», у тому числі й через виробництво інформаційного продукту.

Наша гібридна ситуація: по факту війна, а юридично – АТО, чи «особливий період», ніяк не виписаний юридично, спричиняє до того, що не можливо обмежити поширення шкідливих або злочинних ідей і думок. Потрібен юридично військовий час, інакше його (Коцабу – авт.) знову визнають «в'язнем сумління». З політичної точки зору, безумовно, Руслан Коцаба завдав шкоди як мобілізаційній кампанії ЗСУ, так і національним інтересам, фактично перейшов на бік невизнаного ворога. Для мене особисто причиною цього переходу є любов Руслана Коцаби до гострих сюжетів і можливість заробити на них гроші. Мабуть, це і підштовхнуло його до поїздки і зйомки відео на окупованих територіях, а там він міг бути завербований для зйомки потрібного матеріалу – або шляхом погроз, або підкупу. Фактично, навіть одноразово отримавши гонорар від ворога за чесний сюжет в умовах хай і неоголошеної війни, Руслан перейшов на сторону ворога», – переконаний Ігор Ткач.

Свідки на суді блогера, серед яких було чимало добровольців, теж стверджували, що вбивства на Донбасі здійснюють далеко не шахтарі, а добре навчені чоловіки, які притягнули для цього зброю та амуніцію з Росії. Тепер прокуратура обіцяє знову викликати їх до суду, навіть попри те, що Україна офіційно визнала Росію агресором та окупантом. Але це буде вже після того, як сторона звинувачення допрацює обвинувальний акт, а поки суд залишив Коцабі повну свободу слова, яка дозволяє йому звинувачувати владу в обмеженні цих самих свобод.

«Думаю, що прокуратурі як основному обвинувачу, слід просити в суді про заборону журналістської діяльності для Руслана Коцаби. Тоді, коли в нас юридично немає війни і немає військової цензури, можна буде, принаймні, тимчасово виключити мікрофон Русланові як журналістові. Хоча це, звичайно, ніяк не впливає на нього як громадянина, який також має право на поширення думок, переконань і поглядів. Ситуація патова. Якщо в судах скористаються політикою і посадять Коцабу, то він має всі підстави пройти довгий шлях по судах України і потім судитися в Європейському суді з прав людини. А якщо виправдають, то процес в ЄСПЛ також неминучий – адже ніхто йому не відшкодує часу, проведеного в СІЗО, та втраченого здоров'я», – зазначає Ігор Ткач.

ІСТОРІЯ З ПЛАГІАТОМ

Непростою для Івано-Франківського міського суду була і справа про плагіат, саме тому його рішення від 29 січня громадська діячка Євгенія Бардяк називає «досить дивним». Адже суд визнав порушення її авторського права, але нікого за це не покарав.

Історія Євгенії Бардяк почалась у революційний для України 2014 рік, коли весь світ спостерігав за Майданом. Мовчки стежити за тими подіями Євгенії не вдавалось ніяк.

«У Київ тоді я їхати не могла, бо на руках – грудна дитина. Але вже 27 січня організувала і провела акцію «Жінки проти катувань». Зі своїми подругами ми з плакатами в руках стали на коліна перед будівлею СБУ. А вже коли 18-20 лютого почалися розстріли на Майдані, я зрозуміла, що змушена написати про людей, які загинули. Про своїх земляків із Прикарпаття. Тоді швидко зібрала контакти їх рідних і відразу включилася в роботу», – пригадує Євгенія Бардяк.

Уже на початку березня Євгенія писала перше інтерв'ю. Каже, люди згадували про своїх близьких дуже щиро, ділились найпотаємнішим, уперше показували світлини з родинних архівів. Ось про Богдана Калиняка розповідала його донька, що тоді була при надії й увесь час, коли говорила про тата, плакала. А щоб написати про Романа Гурика, пригадує Євгенія, їй довелось відшукати семеро його найближчих людей і у кожного взяти інтерв'ю. Пошукова робота вимагала величезної відповідальності.

Найперше свої історії Євгенія вирішила передати спільноті «Небесна Сотня»  у Фейсбуці. Тоді вже там ішла мова про створення окремого сайту. Пізніше, авторка віддала тексти газеті «Вікна», де вперше і з'явився її блог. Не забувала розміщувати свої тексти й на власній сторінці у Фейсбуку. Та одного разу їй зателефонували з Прикарпатського університету. Розповіли, що шукали історію про Героя Михайла Костишина для книги про Євромайдан. Студентка, кажуть, принесла текст. Виявилось, він слово в слово збігається з текстом Євгенії Бардяк. Цей ляп в університеті відразу виявили, бо тексти перевіряють. Студентку насварили, а у Євгенії запитали дозволу на публікацію історії про Героя та, отримавши його, згодом запросили на презентацію книги. Як співавтора.

Євгенія Бардяк / Фото: http://www.galka.if.ua
Євгенія Бардяк / Фото: http://www.galka.if.ua

Саме на презентації цієї книги до рук Євгенії потрапило ще одне видання: «Книга скорботи, пам'яті і шани України. Івано-Франківська область. Герої Революції гідності». Вона з'явилась на світ за кошти обласного бюджету, накладом 500 примірників. Видання радо роздавали усім. У цій книзі Євгенія й побачила усі свої тексти, щоправда, підписані чужим іменем або й зовсім без авторства.

Євгенія каже, що це був для неї удар і додає, що відразу вказала на крадіжку упорядникам книги, але ті попросили «не розголошувати на людях подробиці дуже чутливої теми». Ані про вибачення, ані про вилучення тиражу ніхто говорити з Євгенією не побажав. У розпачі вона й написала про це на Фейсбуку.

Пригадує, багато людей висловили їй підтримку, а Харківська правозахисна група запропонувала Євгенії Бардяк ще і юридичну допомогу, якщо вона наважиться подати до суду. І Євгенія таки наважилась. Суд тривав більше року. У своєму позові Бардяк вимагала від комунального підприємства «Книга Пам'яті України», яке було упорядником видання, визнати порушення авторських прав, припинити поширення книжки та опублікувати вибачення в комунальних ЗМІ. Пізніше замість вибачення за порушення авторського права Євгенія таки знайшла в обласній газеті вибачення, але… через технічну помилку. І суд визнав, що цього достатньо, а інші вимоги не підтримав. У своєму рішенні так і вказав, що популяризація цих історій є більш важливою за все, що стосується авторського права.

«Так, мені не все одно, де друкують мої твори, бо я дуже ретельно ставлюся до того, що пишу і говорю. Але є ще інший аспект. Можливо я сама хотіла видати свої історії про Героїв Небесної Сотні, але в мене їх украли, чим перекреслили мою ідею, бо я вже ніколи не буду першовидавцем власних текстів», – зізнається Євгенія.

У країнах Європи чи у США подібний скандал довкола авторського права, найімовірніше, завершився б грошовою компенсацією. Та Євгенія Бардяк жодної копійки в упорядників книги про Героїв Небесної Сотні не вимагала. Більше того, вона навіть відмовилась від повернення судового збору. Каже, після суду з представником видання вони таки потисли руки. Перед Євгенією тоді усно вибачились. Щоправда, не публічно, лише віч-на-віч, ніби потайки. Каже: вдячна журналістам за підтримку, це додавало їй віри у правильність власних дій і сили рухатися вперед. Зізнається: навіть після Революції Гідності боротися за власну гідність було дуже непросто, бо хто лише не вмовляв її забрати заяву з суду. Апеляцію подавати не планує. Євгенія вважає, що перемогла, бо все ж змусила поважати авторське право навіть тих, хто й думки не допускає, що Україна таки змінюється.

НІ СКОТОВОЗКАМ!

У другій половині січня владі та мешканцям обласного центру випало нове випробовування. Цього разу – від перевізників, які повідомили про дводенний страйк, якщо місцева влада не погодиться підняти вартість проїзду з 4-х до 5-ти гривень. Про свої наміри приватні перевізники оголосили 17 січня і відразу отримали відповідь. Вона прокотилась у вигляді плану під назвою «Ні скотовозкам!», який містяни з задоволенням поширювали у мережі.

Найперше, активісти закликали всіх молодих і здорових людей 20 січня, у випадку саботажу перевізників, йти пішки, а місця у комунальних тролейбусах залишити тим, кому важко ходити. «Електроавтотранс» (комунальне підприємство – авт.) тоді попросили запустити на дороги все, що лише може їхати, а водіїв – підбирати людей на зупинках. Місцеву владу франківці закликали покарати перевізників штрафом. Причому, «за кожний автобус», який не вийшов на маршрут.

Зі своїми заявами тоді не забарився й мер міста Руслан Марцінків. Він категорично заявив, що ультиматумів від перевізників не потерпить.

«Перевізники шантажують, що не вийдуть на маршрути. Не уявляю, щоб подібна ситуація трапилася з комунальним транспортом. Тож ще раз переконуюся, що розвиток комунального транспорту – єдиний шлях для нашого міста. Станом на сьогодні перевізники не виконують ті умови, які було передбачено договором при піднятті тарифу до 4 грн», – визнав мер.

А ще підтвердив, що отримує «безліч скарг на те, що маршрутки ходять не за розкладом, не зупиняються у визначених місцях, у транспорті брудно й водії часто невідповідно поводяться з пасажирами». Втім, досі влада на це «закривала очі», бо перевізники безкоштовно возили дітей і пенсіонерів. Тепер, запевнив мер, усе буде по-іншому.

«Підприємство вже чекає на 6 автобусів, які вийдуть на дороги міста. Тож якщо дійде справа до того, що перевізники не вийдуть на маршрути, ми готові розривати договори й запрошувати перевізників з інших міст. Усі ми розуміємо, що франківці не повинні ставати заручниками маніпуляцій перевізників», – заявив Марцінків.

Чи то на перевізників подіяла погроза розірвати договори, чи то налякала єдність пасажирів та влади у намірах їх ігнорувати, але обіцяний страйк не відбувся. І хоча всі приватні автобуси виїхали на свої маршрути, очевидним є те, що ера «скотовозок» таки закінчується.

«Так, це я створив групу «Підвезу» в Фейсбуці, коли перевізники вирішили страйкувати», – зізнається начальник управління транспорту і зв'язку Івано-Франківської міської ради Олег Ганчак.

- Вважаю, що якість послуг приватних перевізників має бути відповідною, а тому будемо старатися, бо це – наше спільне завдання. Без громадських слухань питання підняття вартості тарифів на проїзд у громадському транспорті виконавчий комітет не розглядатиме.

Тим часом громадський активіст Наталія Сербин переконана, що місцева влада навіть не бралася до реформування пасажирського перевезення. Бо для цього, каже, треба запровадити обіцяний електронний квиток, змінити принцип відбору перевізників, закупівлю проводити через систему «Прозоро», а для управління пасажирськими перевезеннями створити ще й фахову компанію.

- Якщо говорити про пасажирські перевезення, тільки якісний менеджмент може допомогти втілити якісну реформу. Водії не повинні мати справи з грошима та квитками, а пасажири мають отримати можливість купувати квитки через усі можливі нині засоби, починаючи від кіосків і закінчуючи інтернет-банкінгом. Крім того, якщо перевізники розумітимуть, яка ціна за кілометр, і вона буде рентабельною, то на ринок однозначно зайдуть добросовісні перевізники, а не ті, які на сьогодні створили асоціацію і маніпулюють громадою та міською владою, – переконана Наталія Сербин.

Наразі усі свої пропозиції активістка скерувала до мера міста і наголосила, що під час відбору перевізників влада Івано-Франківська має керуватися лише вартістю одного кілометра.

Ірина Дружук, Івано-Франківськ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>