Остап Бендер, Айдар і децентралізація
Це ж саме з Чмирівки Остап Бендер вирвався без пальта, у штиблетах на босу ногу – зате з астролябією в руках
Чмирі – український козацький рід, відомий понад 350 років. Чмир – прізвище, розповсюджене серед козаків, зокрема й запорозьких. Походить від слова «чимир», що в перекладі з тюркських мов означає «дужий», «коренастий», «дебелий», «кремезний».
З офіційного сайту Чмирівської громади
Остап-Сулейман-Берта-Марія Бендер-бей увійшов в історію по дорозі Чмарівка – Старгород. Науковці Луганського національного університету локалізували це місце. Як остаточно встановлено, літописний СТАРгород – це нинішній райцентр СТАРобільськ, а Чмарівка – це найближче до міста село Чмирівка. На честь вікопомного відкриття посеред двору університету в Старобільську встановлено пам’ятник Остапу (зафіксовано момент його спілкування з безпритульним). А поруч із мебльованими кімнатами всадовили на одному зі стільців Кісу Вороб’янинова.
НА ЗГАДКУ ПРО АСТРОЛЯБІЮ
На превеликий жаль, про чмирівський етап біографії великого комбінатора широкому загалу не відомо геть нічого. Але ж він мав бути доволі бурхливим! Адже з Чмирівки Остап вирвався без пальта, у штиблетах на босу ногу – зате з астролябією в руках. Однак тепер з’явився шанс стерти цю ганебно білу пляму з історичної мапи нашого краю. Адже за справу беруться найкращі крає- і літературознавці цього села.
І не слід легковажити вищенаведеними рядками. Створення бренду того чи іншого населеного пункту є справою доволі серйозною. Навіть коли за основу береться персонаж комедійний. Тому можна тільки вітати задум очільників Чмирівської об’єднаної територіальної громади скористатись відкриттям своїх більш просунутих земляків із сусіднього «університетського» містечка.
Чмирівська ОТГ у грудні минулого року відзначила першу річницю з дня утворення. Хоча тут ми вже стикаємось із певною невизначеністю. Оскільки власне рішення про об’єднання трьох сільських рад ухвалене ще в липні 2016-го, а 18 грудня відбулись вибори до керівних органів ОТГ. Зокрема, сільським головою обрали багаторічного (з 2000 року) чмирівського голову Сергія Войтенка.
Для стороннього спостерігача хоробрість чмирівських активістів бачилась чимось на межі безумства: до того всі ОТГ на Луганщині гуртувались навколо райцентрів, де були сконцентровані всі життєво необхідні служби, структури, архіви і таке інше. Зрештою, в райцентрах живуть фахівці тих чи тих галузей. Аж тут – Чмирівка!.. Тоді автор цих рядків, трохи замислившись над даним феноменом, вислухавши чутки, вирішив, що справжнім ініціатором тут був народний депутат Віталій Курило – і заспокоївся. Віталій Семенович пропасти своєму дітищу не дасть. Але після відвідин Чмирівки думку довелось міняти…
Так, до слова… Курило – екс-ректор, а тепер цілий президент Луганського національного університету ім. Тараса Шевченка. Це за його ректорства на території тоді ще старобільської філії ЛНУ з’явився пам’ятник Чудовому Остапу (роботи університетського викладача). Тепер, після того як університет вимушений був «емігрувати» з окупованого Луганська, ректорат вишу оселився у стінах свого філіалу.
Як тепер стало відомо, депутат дійсно підтримав громаду, чимось допоміг – але підозрювати його в інтригах проти районної влади підстав, скажемо так, небагато. Отже, всі досягнення громади і всі провали (якщо такі колись – тьху-тьху-тьху! – трапляться) – це заслуга її нинішніх керманичів. Дякувати Богові, поки що можна говорити лише про досягнення.
Ну, і – поки не забув… Візит до Чмирівки організувала Наталія Бойко, виконавчий директор Луганського регіонального відділення Асоціації міст України. В рамках Програми «Пульс» USAID. Окрім подяки Наталії Іванівні (і «Пульсу») слід ще зазначити, що певні відомості, які можуть кидати тінь на районне керівництво Старобільщини, автор, скоріш за все, почув від неї (втім, не обов’язково). Бо чмирівці, хоча й вийшли з підпорядкування району, сваритися з ним все ж не хочуть, а отже в цьому плані, скажемо так, не були відвертими.
СОНЯХ VS КОНЮШИНА
– Разом ми сила! Під таким гаслом живе наша громада.
Такими словами вітав нас сільський голова Сергій Войтенко. І пояснив:
– Наші досягнення були б неможливі без активної участі депутатського корпусу, старостату, наших фермерів і підприємців.
Досягнення громади – безперечні, однак чомусь Сергій Онисимович відразу надав слово очільниці новоствореного відділу освіти, культури, молоді та спорту Наталі Приходько, а та заходилась оприлюднювати структурні зміни, що сталися в її відомстві:
– Ми були створені 1 червня 2017 року; перебрали три школи. Це дві класичні: Бутівська середня загальноосвітня І-ІІІ ступенів; Вишневська загальноосвітня, а також Чмирівський навчально-виховний комплекс І ступеня (гімназія) і три садочки. Два з них – короткотривалого перебування (тобто діти там – 3-4 години) – «Вишенька» у Вишневому; дітей там усього вісім; «Колосок» у Бутовому – там зараз уже 20 дітей. І повнотривалого перебування – дитсадок «Топольок», 95 дітей…
Це – той самий приклад неповної відвертості, про який я щойно згадував. Що означає «перебрали школи»? Район півроку не хотів віддавати їх у відання громади, і громада стала дибки: «Не віддасте школи – припинимо перераховувати освітню субвенцію району». Отака цікава в нас реформа: субвенцію, яка напряму надходить із державного бюджету громаді, остання змушена була віддавати в район, а там уже нею розпоряджались у відповідності зі своїми уявленнями про потреби освіти. До речі, деякі громади, створені за рік до Чмирівської, так і досі не змогли «перебрати» свої школи. Що там каже з цього приводу законодавець?
От іще одне районне непорозуміння. У Чмирівці давно існує музична школа, яку довелось дещо… переформатувати. Раніше це була філія старобільської школи, тепер вона самостійна:
– Зараз там навчаються 54 дитини, вони займаються фортепіано; є народні інструменти (баян та акордеон), вокал і хоровий спів. Дітей навчають п’ять педагогів.
А було педагогів цілих 14. Точніше, стільки було посад. А викладачів усього сім, і кожний «тягнув» на собі по дві ставки. Район це влаштовувало, громаду – вже ні. Не ті бюджетні можливості. Тому сьогодні кожний з п’яти отримує по 1,2 – 1,3 посадових оклади. Правда, в грошах ніхто не програв:
– Сьогодні педагогам дозволено надавати громаді платні послуги – у них це в статутній діяльності прописано. Недавно вперше всіх депутатів вони запросили на вечір джазу. Провели дуже цікавий концерт. Ми підвищили оплату за навчання. Боялись, що через це діти перестануть ходити до музичної школи. На цей крок ми змушені були піти, бо школа забирала багато грошей з бюджету – до мільйона на рік. Була плата 50 гривень – ми підняли її до 230. Батьки своїми гаманцями проголосували за те, щоби школа існувала. Ми побачили їхню потребу навчати сільських дітей музики на професійному рівні.
Мабуть, музиканти відчули себе повноправними членами Чмирівської громади. Настільки, що написали для неї гімн. Власне, сільрада оголосила конкурс на найкращий проект не тільки гімну, а й прапора і герба. Якщо у музик конкурентів не знайшлось, то малюнки надійшли аж від тридцяти авторів. Особисто мене потішило, що серед купи соняхів дехто запропонував у якості герба квітки конюшини.
Соняшник де-факто – головна сільськогосподарська культура регіону (бо користується величезним попитом на європейських ринках), але аж надто вона висмоктує чорноземи. На відміну від «бобової» конюшини, яка, навпаки, насичує ґрунт азотом. Та рано я радів: уже в січні сільрада оприлюднила результати конкурсу. Перше місце посів малюнок, на якому чільне місце посідає «букет» із трьох соняхів, трьох кукурудзин і шести пшеничних колосків.
ПЛАНИ Й ДОСЯГНЕННЯ
Мабуть, комісія з двадцяти членів просто пішла слідом за Остапом Ібрагимовичем, який ще до конкурсу став «брендом» громади і зображується на напівофіційних її документах саме із непропорційно великою квіткою соняшника, на яку він спирається у граціозній і давно вже канонічній позі.
Очевидно, керівники Чмирівської громади не помилились, обравши великого комбінатора своїм брендом – Бендер володів чималим організаційним потенціалом. Тим більше, що в фіналі своєї епопеї він пообіцяв перекваліфікуватися в кербуди. І хтозна, може, місцеві його біографи дізнаються, що після невдалої спроби перетнути румунський кордон, Остап таки осів у Старобільську, оженився врешті-решт на мадам Грицацуєвій. Або на тій чмирівській молодиці, у якої залишив колись пальто і шкарпетки… А тепер його нащадки знайшли для села не один, а цілих 24 додаткових мільйони. Із гаком.
– До об’єднання бюджет усіх трьох сільрад разом складав десь 4,5 млн грн. Коли на початку січня 2017-го ми складали річний бюджет, податкова нам дала ще плюс прибутковий податок (3,6 млн), ми склали з власних надходжень бюджет на 7,9 мільйона, – повідомила заступник голови із соціально-економічних питань Світлана Гринюк.
– На сьогодні власних надходжень у нас – 12,5 млн. Насамперед, завдяки прибутковому податку (54,9%). 23% – це єдиний податок і 15% – земельний. Разом із дотаціями та субвенціями бюджет склав 37 мільйонів. На освіту 7,136 млн, на інфраструктуру 4,156 млн, на охорону здоров’я – 5 млн. Область виділила нам 1 млн на шкільний автобус (ми придбали), 200 тис. – на обласний конкурс. У грудні додатково виділили стабілізаційну дотацію на 1 млн 388 тис. Отже, додатково ми отримали 24,5 млн грн субвенцій і дотацій.
Звичайно, за такі гроші в громаді, де налічується всього 8 004 мешканця таки можна дещо збудувати:
– За рахунок бюджетних коштів (власних, державних, обласних), за рахунок міжнародних донорів, а також за активної участі депутатів та ініціативних мешканців громади ми розпочали реалізацію таких проектів, – розповів Войтенко.
– Проведено реконструкцію водовідведення із встановленням сантехніки та облаштовано теплу підлогу в дитячому садочку «Топольок»; придбано шкільний автобус для підвезення дітей до Вишневської школи. Придбано приміщення і ведеться його ремонт для розміщення в майбутньому виконавчого апарату сільської ради та Центру надання адміністративних послуг; покращено водопостачання в селі Оріховому шляхом капітального ремонту башти в ОБР-25…
Цей проект посів друге місце в рейтингу переможців обласного конкурсу проектів місцевого розвитку. Проведені роботи з демонтажу старої, зношеної башти та установки нової. Вона вже стоїть; до неї підключається мережа водопостачання, встановлюються лічильники для пільгової категорії населення. Загальна вартість проекту склала 330 тис. грн. З них 200 тис. – кошти обласного бюджету, 100 тис. – сільського, і 30 тис. – кошти громади.
– Придбано контейнери для роздільного збирання твердих побутових відходів, які ми встановимо біля шкіл, садочків, клубів, ще придбано екскаватор-навантажувач з причепом…
Екскаватор саме підігнали під сільський БК для демонстрації гостям. Симпатичний такий тракторець. Хазяїн цього сталевого… гібрида пояснив журналістам, що головна його цінність навіть не в кінських силах, а в універсальності. Змінюючи робочі деталі, ним можна не тільки гребти та копати – а ще й свердлити землю, можна використовувати як підйомник – і т. д., і т. п. – я усіх його чеснот і не запам’ятав, зізнаюсь. Власне, як і всіх досягнень громади.
ЛЕБЕДИНІ ОЗЕРА
До речі, про роздільне збирання ТПВ. Я вам не скажу за весь Сєверодонецьк (який у 15 разів більший за Чмирівську ОТГ), але там, де мені довелось проходити після візиту до села, «роздільних» контейнерів побачити не вдалося. Але то так, до слова…
Ще раз «до речі». Чмирівська сільрада досі не має власного приміщення; її виконавчий комітет і нині базується у приміщенні сільського будинку культури. Незручність (для виконкому) в тому, що відвідувачі часто поєднують приємне з корисним. Тобто і до культури прилучаються, і з начальством спілкуються запросто, по-сільському. З одного боку це не дозволяє відриватись від народу, а з іншого – відсутня якась система. Тому виконком придбав будівлю колишнього колгоспного правління і нечуваними на селі темпами проводить реконструкцію. Трохи згодом нам показали об’єкт, а до того хтось із освітян завітав до кімнати, де начальство спілкувалося з пресою, і радісно вигукнув:
– Наталю Валентинівно! Тернополяни прислали різдвяні пряники для наших дошкільнят!
І поставив коробку з кондвиробами просто на стіл «президії». Серед журналістів виникло нездорове збудження – кожному не терпілося сфотографувати Наталю Приходько з пряниками від побратимської громади з далекої Галичини. Автор цих рядків не був винятком, Наталя Валентинівна не пручалась…
Потім гостям показали школу, дитсадок і майбутній ЦНАП, що саме реконструюється. А перед тим – неформальне спілкування з керівниками громади. Виявилось, вони серйозно розраховують на розвиток отого самого «зеленого» туризму в Чмирівці. У цій справі Остап стане в нагоді насамперед. І тут я зробив для себе невеличке географічне відкриття.
У «Дванадцяти стільцях» великий комбінатор заходить до Старгорода з північного заходу, а справжня Чмирівка, точніше, її центр, лежить на північному сході. На перший погляд. Та коли я спитав, які природні красоти може запропонувати село майбутнім туристам, мені не без певного здивування відповіли: «А Айдар?!» Придивився до мапи і з’ясував, що територія села виходить до однієї з найчистіших рік України північніше Старобільська. Тож Остап цілком міг вибрати маршрут, показаний у романі. От і зійшлися всі пазли…
Є на території Чмирівки пам’ятки геть не літературні. Саме тут знайшли останній прихисток бранці Старобільського монастиря – польські офіцери, які не дожили до Катині і Харківських П’ятихаток, поховані на військовому цвинтарі на землі Чмирівської громади. Сьогодні сюди щороку приїжджають польські делегації віддавати шану загиблим компатріотам. Не кажу про туризм, але ж якщо створити для нащадків тих, хто тут знайшов останній прихисток, належні умови…
…Від БК до школи і дитсадка ми йшли пішки – вони стоять поруч. А від дитсадка до майбутньої сільради і ЦНАПу вирішили проїхати. Тож полізли до свого бусика, а Войтенко сів за кермо свого лімузина… Вгадайте, якої марки авто для переміщень голови громади із 37-мільйонним бюджетом? Правильно: українська «Таврія». Наталія Бойко підтвердила: це його власна машина, іншої нема. Питати самого голову якось було незручно.
Майбутню сільраду (із ЦНАПом) я вирішив навіть не фотографувати – тривають ремонтні роботи, ніякої естетики. Можна хіба зазначити, що всі стіни вже оздоблені термоізоляцією, що обіцяє чималу економію енергоносіїв у майбутньому. А ще звернув увагу на дві чималі калюжі по обох боках фасаду. При всій їхній занехаяності, можна було вгадати в них колишні декоративні ставки. Сергій Онисимович підтвердив:
– Почистимо, заглибимо, запустимо рибу й заведемо лебедів. Приїжджайте влітку.
Треба подумати, чи не провести частину відпустки на берегах Айдару…
Михайло Бублик, Чмирівка-Сєверодонецьк
