Між «Богом» і «Божком»

Між «Богом» і «Божком»

1897
Ukrinform
Звідки у назві селища на Хмельниччині взявся «Бог»?

Луганський кореспондент Укрінформу в рамках проекту «Сім днів в регіоні» побував у селищі Меджибіж. Цей населений пункт вперше згадується в Іпатіївському літописі під 1146-м роком. Київський князь Ізяслав, йдеться у ньому, від щедрот своїх подарував князеві Святославу цілих п'ять містечок, з яких перелічені лише два: Божський і Межибоже. «Межи боже» означає «між двома Бугами» - Південним і Бужком (тоді взагалі погано розрізняли звуки «о» і «у»). Ну, а ляхи, які господарювали тут три століття, втиснули у назву ще й своє «д».

НА КУЧМАНСЬКОМУ ШЛЯХУ

Таке враження, що головним вигодонабувачем від сусідства з пам'ятником історії і архітектури став не сам Меджибіж, а сусіднє село із не вельми героїчною назвою Требухівці. Від Вінницької автотраси до фортеці плуганити і плуганити, а готельний комплекс «Меджибізький замок» - ось-де, просто перед втомленим подорожнім, вабить лоджіями, кипарисами та іншою розкішшю. У самому ж селищі, до якого пам'ятник приписаний, такого рівня готелів не побачиш.

Село і селище розділяє пристойних розмірів ставок. А вже за греблею височіють вишукані вежі.

Дерев'яний замок стояв тут як мінімум з XII століття, поки його не спалив, в рамках Болохівської каральної експедиції, Данило Галицький. І тільки після розгрому татар на Синіх Водах в 1362-му литовський князь Ольгерд (Альгірдас) повернув на ці землі слов'ян, подарувавши їх своїм племінникам Коріатовичам. Коріатовичі і звели тут перший кам'яний замок. А вже польські магнати Сенявські збудували на його місці повноцінну фортецю, яку можна порівняти за потужністю зі знаменитою Кам'янець-Подільською.

У Сенявських було достатньо ресурсів, щоб утримувати приватну фортецю, яка стояла на татарському Чорному шляху і на його відгалуженні - Кучманському.

Старший науковий співробітник місцевого музею Ірина Леськів не обнадіювала щодо місцевих міфів і легенд. На її думку, оскільки фортеця не була родовим замком магнатів Сенявських, то і підстав для розвиненої міфології - ніяких. І тут же повідомила про численних візитерів, котрі рекомендуються прямими спадкоємцями згаслого майже три століття тому роду.

- Навіть із картами приїжджають. Кажуть, знають, де тут скарби захоронені. Хоча це малоймовірно: який смисл людям було закопувати тут скарби, якщо це був чисто оборонний об’єкт? Тут археологи практично перекопали все подвір’я – немає скарбів, - пояснила Ірина Ярославівна.

У чому ми з нею відразу згодилися - що не варто реконструювати фортецю. Відтворити будівельні технології середньовіччя не захоче ніхто, а вигляд зубців з червоної цегли, якими прикрасили старі стіни ще за часів совєтів, якось не надихає. Вносить непотрібну грайливість, заважає відчути дух часу. Замість реставрації потрібна ґрунтовна консервація. Хоча палац Чарторийського я б, мабуть, відновив.

ДВІ ХЛІБИНИ ЗА ДУШУ

Втім, це вже з іншої архітектурної епохи - бароко. А задовго до Чарторийських Адам-Ієронім Сенявський упросив Сигізмунда III дарувати своєму поселенню магдебурзьке право. Знову відчуваю заздрість до подолян. Що не село - то давні традиції самоврядування. Може, тому радянська влада настільки байдуже ставилася до охорони місцевих пам'яток історії?

Меджибізьку фортецю не раз захоплювали запорожці. Перший раз - в 1648 році, перед знаменитою Пилявецькою битвою. Поляки потім фортецю відбили, і її довелося вдруге брати знаменитому козацькому полковнику Данилові Нечаю...

Скільки разів фортеця протягом тієї війни переходила з рук в руки, музейники мені не сказали, але відзначили, що напередодні Переяславської ради наприкінці 1653-го сюди заїжджав навіщось Богдан Хмельницький. Значить, тоді вона була українською.

У ті часи українці, м'яко кажучи, не ладнали з євреями. Щодо євреїв Меджибожа, в якому вони на той час складали більшість населення, існує дві версії. Відповідно до єврейської, козаки їх вирізали до ноги. Українці ж запевняють, що євреям дали спокій, взявши з них данину: по дві хлібини з кожного (наскільки мені відомо, тоді розміри хлібів були не рівня нинішнім). Хто правий, судити не беруся. Відомо лише, що і після україно-польської війни містечко переважно населяли євреї.

НАША БАБА!

На фортечному дворі, крім іншого, стоять дві гармати часів Другої світової і поруч... кам'яна баба. «Скіфська», - повідомила Ірина Ярославна. «Половецька!» - відрізав я, вважаючи себе знавцем у цій сфері. Співрозмовниця не заперечувала. Але при ближчому розгляді з'ясувалося, що це сучасний «самодєл», причому не витесаний з каменю, а зліплений нашвидкуруч з чогось, що сильно нагадувало цемент.

Мені великодушно було дозволено піднятися на вежу, звідки розраховував зробити чудові знімки. Та коли доліз під саму черепицю (щось ультрасучасне), виявив: бійниці не тільки акуратно засклені - більшість рам наглухо забиті. Знімок через скло - це для великих фотохудожників. Добре, що пара віконець все ж були відкриті. Думаю, для голубів, які на мою появу відреагували скандальним клекотом, але не злякалися зовсім. Р-р-розпустилися!

... У 1672-му у місті і фортеці облаштувалися турки. Їхня присутність тут вбачається у дивних невисоких колонах, призначення яких залишається загадкою навіть для музейників. Одна стоїть у звичайнісінькому обивательському городі в Меджибожі, інша - в такому ж городі вищезазначених Требухівців.

Кажуть, було припущення, ніби під колонами лежать турецькі полководці, проте перевірити його неможливо: городи ж бо приватні (от що означає - жити в правовій державі!). Добре, господарі не додумалися брати гроші за перегляд - сфотографував з вулиці.

У 1726-му помирає останній Сенявський чоловічої статі. Рід перервався, і Меджибіж перейшов у володіння іншого блискучого польського роду (литовського походження) - Чарторийських. Крім будівництва палаццо у стилі бароко, що прикрасило похмурий кріпосний інтер'єр, рід знаменитий тим, що останній власник Меджибожа Адам Адамович Чарторижський (як його стали писати на російський манер) у молоді роки був, що зветься, повірником молодого ж царя Олександра I.

Адам належав до тісного кола інтелектуалів, які таємно писали конституцію і навіть надумали скасувати кріпосне право. Зрештою князь пішов за голосом крові і приєднався до польського повстання 1831 року. Після чого, зрозуміло, у Чарторийських відняли Меджибіж і оселили у фортеці гарнізон. Довгий час тут квартирував 12-й Охтирський гусарський полк, «знаменитий» тим, що в ньому нібито служив колись кіношний поручик Ржевський. А ще саме в фортеці почалася в 1917-му українізація російської армії, і сюди приїжджав майбутній гетьман Павло Скоропадський.

БІЛЯ ВИТОКІВ ХАСИДИЗМУ

Про євреїв я не дарма згадував вище. У Меджибожі зробив для себе ще одне відкриття.

Всім відомі регулярні гучні паломництва євреїв-хасидів до Умані. А тут раптом дізнаюся, що зовсім не Нахман з Брацлава, на могилу якого щороку євреї з'їжджаються до Умані, є засновником вчення, а його прадід Ісраель бар Еліезер, він же Баал Шем Тов, що означає (користуюся довідкою «Вікіпедії») «Добра людина, яка знає таємне ім'я Бога ». Або - Бешт (мабуть, просте скорочення другого імені пророка). Він прожив в Меджибожі останні 20 зі своїх 62 років, тут і похований.

Тих, хто цікавиться подробицями біографії Бешта, відсилаю в Інтернет; мене більше цікавило, як до нього ставилися неюдеї. З того, що почув і прочитав, склалося стійке враження, що Баал Шем Тов багато в чому повторив шлях Ісуса з Назарета. Те ж інтелектуальне суперництво з книжниками; та ж допомога бідним і вбогим, і людське ставлення до всіх, хто не поділяв його думок. Він навіть проповідував максиму, дуже схожу на заповідь Христа «Возлюби ворога свого». У Бешта вона, правда, більш багатослівна, оскільки він логічно її доводить на прикладах.

Але це те, що про нього пишуть самі хасиди. А от яким він запам'ятався православним:

- У Требухівцях є святе джерело. За легендою цей Бешт, коли йшов, застряг у болоті. Мимо йшов православний і допоміг йому вибратись. «Скажи, що ти хочеш, виконаю твоє бажання». – Хочу здоров’я. І Бешт ударив посохом у землю, звідти почала йти вода, яка вважається цілющою.

А ще кажуть, що раз на рік він виконує побажання - треба тільки написати і опустити в його могилу. Якщо тільки нинішні хасиди вас до могили допустять.

Михайло Бублик, Хмельницький

Фото автора

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-