Бахмут, Бахус і трохи Шубіна

Бахмут, Бахус і трохи Шубіна

1505
Ukrinform
Чи знаєте ви, скільки пляшок шампанського повинні струсити за зміну винороби? «Сім днів у регіоні» має абсолютно точну цифру - чотири тисячі сімсот пляшок

Почну з певного непорозуміння. Все життя я хвалився (перед жителями інших країв і областей), що артемівське шампанське готують у закритих соляних шахтах, і тому, мовляв, воно має неперевершений смак і запах. А перебував я в полоні цих помилкових уявлень через дві обставини. По-перше, точно було відомо, що всі процеси на заводі в Бахмуті проходять на цілком-таки солідної глибині. Друге: в околицях міста справді є соляні шахти, які самі по собі - вже цінний туристичний об'єкт. І ось зовсім недавно випала нагода встановити істину, скажімо так, емпіричним шляхом.

ХИТРИЙ НІМЕЦЬ

Взагалі-то на Бахмутському заводі сіль є - у пристойній кількості, до того ж художньо оброблена. А саме: на прохідній стоїть, вирячивши очі, обернений у соляний стовп класичний герой із казки двох німецьких братів. Звідки німецький персонаж в українському місті - я не питав (ні в кого було), тому спробую висунути власну версію.

Річ ось у чому. В кінці позаминулого століття прусько-підданий інженер Едмунд Фарке уклав договір із Бахмутською міською управою. Фарке зобов'язувався облагородити міську інфраструктуру, а в рахунок оплати за таку послугу отримав в оренду ділянку землі, під якою виявилися поклади гіпсу.

Чи обдурив при цьому підступний німець наївних чиновників органу місцевого самоврядування, чи угода з самого початку вважалася взаємовигідною - не встановлено. Відомо лише, що незабаром Бахмутський завод із виробництва алебастру став найбільшим у галузі, а гірники, керовані «понаїхалим» німцем, працювали досить інтенсивно. У всякому разі, коли товариш Сталін зажадав створити радянське шампанське на рівні євростандартів - печери, що залишилися від гіпсових виробок, з їх постійною температурою і вологістю, виявилися саме тим місцем, де зручніше за все було розмістити новий завод.

... Загалом, які ще міфічні істоти могли завестися в печерах, чиїм власником виявився чистокровний німець? Ясно, що гноми. Що ж до Білосніжок - то вони становлять сьогодні переважну більшість персоналу заводу, що виробляє мільйони пляшок алкогольних напоїв.

ПІД ПОКРОВОМ ВИНОГРАДНОЇ ЛОЗИ

Хай не подумає читач, ніби я хоч якось намагаюся рекламувати продукцію заводу, що працює, до всього, навіть не в моїй нинішній Луганській області, а в сусідній Донецькій. Знову ж: ніхто мені за цей опус не платив. Навпаки, це я платив - спочатку за проїзд від Сєвєродонецька до Бахмута (між нами кажучи - поганенькою дорогою), а потім - і за екскурсію. Так що не буду я нічого розповідати про смакові та інші якості тамтешніх напоїв. Які і без мене скоро прикрасять новорічні столи значного числа громадян і гостей України.

Я, власне, і оприлюднювати нинішню назву підприємства не буду. І про зміст етикеток на пляшках промовчу. Говорячи строго, тут і зв'язного тексту ніякого немає - так, розширені коментарі до фотографій. А головна причина в тому, що штольні і ухили на диво лункі, а натовп із тридцяти осіб, весь час оточував екскурсовода і не давав уточнити численні неясності в його веселому оповіданні.

...Вхід у головну штольню шампанських печер «обрамлений» типовою конторською будівлею, яку б цілком можна було назвати «похмурою» - коли б не розкішний барельєф: під покровом виноградних грон давньогрецький Діоніс (він же - давньоримський Бахус-Вакх) схиляє богиню родючості Деметру до чергової вакханалії. Можна припустити, що чаша ігристого вина місцевого розливу, яку той простягає співрозмовниці, скоро зломить її манірний опір...

П'ЯНКЕ ПОВІТРЯ ВИНОРОБСТВА

...А ось самі печери. Для повноти картини хотілося б, звичайно, щоб і склепіння у них хоч трохи було схоже на класичне (стрілчасте чи арочне), але гіпс, на жаль, залягав ідеально рівними шарами, і тому «стелі», що залишилися після виїмки мінералу, тут мало чим відрізняються від тих, що в наших пече... пардон - в «хрущовках». Зате стіни з необтесаних залишків породи виглядають цілком романтично. Не соляна шахта, звичайно, і навіть не вугільна, але і 80 з гаком метрів від поверхні землі теж вражають.

До речі, практично всі стіни, в проходах або в великих камерах, пофарбовані в ніжні тони - світло-рожевий, салатовий, жовтий, бузковий і т.д. (всі - світло...).

...У лункому просторі підземелля голос екскурсовода звучав недостатньо чітко, тому не питайте мене про технологію виробництва ігристого вина. Хоча особливо важливі моменти я все ж розчув. Наприклад, що перші пляшки - у промислових кількостях - виїхали з фаркових печер у 1950 році. Який і вважається офіційним роком народження заводу.

Виноматеріал - назвемо його так - завантажується у вертикальні ємності. У них вино відстоюється скількись там тижнів, причому мутний осад внизу - це, виявляється, не що інше, як берлінська лазур. Прозоре вино йде на подальшу переробку (що називається - во, пам'ять! - «ассамбляж»); лазур зливають і відправляють кудись на хімзавод. Ну, а далі йде цікавий технологічний процес, безпосередньо із бродінням або, там, з купажами не пов'язаний.

Ємності ці не дуже великі, тому їх очищення не до снаги навіть миршавеньким чоловікам. У спорожнілу ємність через мініатюрний люк прослизає така ж мініатюрна мийниця і ретельно протирає внутрішню поверхню гарячою водою з содою; потім споліскує водою холодною. При цьому концентрація алкоголю в її крові підвищується до 0,7 проміле - це так, якби вона сто грамів горілки тяпнула.

Напевно, на заводі і довкола нього вистачає чоловіків, які мріють освоїти цю професію, але навряд чи хоч хтось із них протиснеться у вузький люк.

БІЙ ЗА ПЛАН

Ще дещо з технології. У Бахмуті роблять шампанське за класичною технологією, тобто до кондиції вино доводять не в загальному басейні. Виноматеріал відразу розливають у пляшки, а вже туди додають дріжджі, сироп і все інше, що належить. Потім, залежно від сорту кінцевого продукту, пляшки вилежуються від року до трьох.

Утім, залежатися їм не дають: після 30 днів - перекладання зі збовтуванням. Збовтуванням займаються виготовлювальники шампанського. Таким нелегкотравним словосполученням їхня професія у них у трудовій і записується. Норма за зміну - пишу великими літерами на знак поваги до професії - струснути ЧОТИРИ ТИСЯЧІ СІМСОТ пляшок. І акуратно перекласти на місце.

Тиск усередині закупореної пляшки - 17 атмосфер. А тут ще й струшування. Зрозуміло, скло не завжди витримує, але технологи таку печаль теж передбачили і заклали в нормативи. Максимум пляшок, які можуть вибухнути в руках працівників протягом 8-годинної зміни, - п'ять. Склад бригади - теж п'ятеро, тобто втрати не можуть становити більше 25 скляних посудин. І тут ми стикаємося з очевидно паранормальним явищем.

У дні, коли на зміну заступає бригада, що складається лише з жінок, кількість пляшок, що розірвалися з тих чи інших причин може коливатися від нуля і до п'яти (нагадую, при 25 дозволених). Але коли приходять мужики - скло в їхніх руках рветься строго за нормативом: 25 - і жодною пляшкою менше! Найкращі уми заводу б'ються над загадкою, і поки що вони лалекі від розгадки.

І ПРО ОБІЦЯНОГО «ШАХТАРСЬКОГО ЧОРТА»

Можливо, виною всьому - витівки Шубіна (дух шахт у легендах гірників Донбасу, - ред.). Так-так, того самого, шахтарського духа. Мабуть у печерах діє таємна секта його шанувальників - на одному з поворотів прямо в гіпсі викарбувано бородату його фізіономію розміром приблизно 2 на 2 метри. А взагалі по стінах там і сям розкидані майже античні картини поклоніння Бахусу (або Діонісу - як кому звичніше) - упереміж із рецидивами совкового агітпропу.

На першій картині, що трапилася нам по дорозі, - ведмежата на галявинці, які безтурботно розпивають «Советское шампанское». Однак недовго залишилося їм насолоджуватися: до бенкетувальників уже підбирається білочка...

Втім, віддають тут данину й іншим епохам. Є в гіпсових лабіринтах зал, який відразу змушує згадати короля Артура з його лицарями: круглий стіл, стільці з високими готичними спинками ... Тут, як було сказано, приймають потенційних партнерів. Ну, і всіх мастей перевірки, природно. Оскільки ми перевіряючими не були, нам дозволили тільки посидіти на готичних стільцях.

...А от дегустація проходила у «грецькому залі», під наглядом все того ж Діоніса з напівголими вакханками. Та про якість спожитих нами напоїв я вам нічого не скажу.

Через зазначені вище причини.

Михайло Бублик, Сєвєродонецьк

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-