Місто Славутич "було зачате" під снігом у дрімучому густому грибному лісі

Місто Славутич "було зачате" під снігом у дрімучому густому грибному лісі

Блоги
1611
Ukrinform
Місто Славутич відзначає свій ювілейний день народження

Сьогодні в місті атомників Чорнобильської АЕС Славутичі, анклаві Київщини на території Чернігівської області, вшановують будівельників - тих, хто понад 30 років тому своїми знаннями і вмінням з нуля, посеред соснового лісу, заклав і в стислі терміни збудував наймолодше нині в Україні місто. Урочистості відбуваються з нагоди святкування 30-річного ювілею Славутича.

З цієї нагоди хочеться поділитися інформацію про те, як народжувалося нове місто. Допоможуть у цьому матеріали директора Славутицького музею Чорнобильської АЕС і Славутича Євгена Алімова та спогади чернігівського інженера-будівельника, в далекому 1986 році працівника проектної організації "Оргтехбуд" і представника штабу грандіозного тоді всесоюзного будівництва Леоніда Кулая.

ЧЕРНІГІВЦІ В ТОЙ ЛІС ЇЗДИЛИ ПО ГРИБИ

Питання про необхідність зведення нового міста для енергетиків постало у травні 1986 року відразу після Чорнобильської катастрофи, коли всі зрозуміли, що в Прип'яті працівникам ЧАЕС проживати більше не можна, а станція, попри руйнування 4-го блоку, все одно повинна виробляти електроенергію. Офіційне рішення тодішньої влади про будівництво нового міста біля села Неданчичі Ріпкинського району Чернігівщини було прийняте 2 жовтня 1986 року. І вже за два тижні там закипіла робота - розпочалася вирубка лісу під спорудження промбази для будівельних організацій і вахтових селищ Якір та Лісове. На початку січня 1987 року почалася розчистка території і під майбутнє місто. Робота була важка, а зима видалася морозною (до мінус 32) і сніжною.

Невдовзі туди почали відряджати фахівців різних будівельних спеціальностей. Леонід Кулай згадує:

"Я працював тоді у штабі цього всесоюзного будівництва, в групі тих, хто займався прив'язкою проектів до місця і здійснював нагляд за всіма будівельними роботами. Ми прокидалися о 5-й ранку, йшли на поїзд і годину з Чернігова їхали до станції Нерафа (тепер це - Славутич). Назад поверталися о 17-й або о 20-й. Вранці і ввечері поїзд був переповнений.

Уперше нас привезли туди, коли на місці майбутнього міста був ліс (ми, до речі, раніше туди по гриби їздили), а снігу було майже по пояс. Ми в тому снігу ходили з рулетками, все заміряли й розмічали".

За словами Кулая, рубати ліс мусили не тільки лісівники.

"Кожна фірма різала ліс під свій об'єкт. Його було дуже багато, деревну ніхто не обліковував, отож її безконтрольно вивозили й продавали. Хто й куди - невідомо. А пізніше з'ясувалось, що славутицька пляма була дуже зараженою радіацією. Військові приїжджали, знімали верхній шар ґрунту й вивозили. А з дерев, які залишилися стояти, знімали кору".

Головний архітектор з проектування м. Славутич Федір Боровик

ПРИБАЛТІЙСЬКІ КВАРТАЛИ БУЛИ НАЙЯКІСНІШИМИ

Проектування міста здійснювала група архітекторів під керівництвом заслуженого архітектора України, уродженця Харківщини Федора Боровика за участю 35 проектних інститутів. Спроектували Славутич таким чином: центральна частина - 5-9 поверхові будинки, а по периметру міста - котеджі. Передбачалося, що місто буде пішохідно-велосипедним, із 100% телефонізацією квартир та кабельним телебаченням. Для жителів кожного мікрорайону в радіусі 300-500 метрів мав бути дитячий садок, школа і продовольчий магазин.

Назви міста ще не придумали, отож оголосили конкурс. Із трьох назв (Славутич, Сонячний, Сонцеград) усім припала до душі перша. Зі старослов'янської мови "Славутич" означає "прославляти", "величати", "славу продовжувати".

Наприкінці січня 1987 року українські будівельники заклали перший куб бетону під фундамент житлового будинку.

Зводилося місто дуже швидко, будівельники працювали по 2-3 зміни на добу, і їх кількість постійно зростала. Якщо в квітні 1987-го їх було 3219 чоловік, то у жовтні - вже 8200. У пік будівництва на залізничну станцію прибувало близько 500 вагонів на добу з будматеріалами.

До грандіозного будівництва, окрім українців, були залучені фахівці ще з 7-ми республік тодішнього Союзу: Литви, Латвії, Естонії, Грузії, Азербайджану, Вірменії, Росії. Вони втілювали свої найдосконаліші проекти житлових і громадських споруд, що надало забудові кожного кварталу національного колориту. Будувалося ж бо не просто місто, а місто-мрія, місто-зразок, місто майбутнього, повністю пристосоване до задоволення потреб його мешканців. Свій внесок зробила і Республіка Білорусь. Її будівничі звели три головні торговельні об'єкти.

"Будівельні організації з Кавказу - Азербайджану, Грузії, Вірменії привозили своїх робітників, однак, здебільшого, під їх керівництвом працювали наймані ними ж українські спеціалісти, - продовжує розповідь Кулай. - Муляри, штукатури, інші фахівці - то все були наші. Кавказькі робітники працювали, в основному, підсобниками. Взимку вони мерзли, часто сиділи в підвалах, палили вогнища, щось там собі смажили.

Якість робіт на високому рівні була, думаю, тільки у прибалтів. Решта будували, як завжди. Прибалтійські райони, звісно, були найкращі. Ми всі ходили туди подивитися".

АЛЬБОМИ ДЛЯ ВЛАДИ І ЮГОСЛАВСЬКА ПОМАДА

За словами будівельника, спорудження міста контролювалося і центральною владою країни. У Славутич із якогось міністерства приїжджали фотографи, яких будівничі виводили на вже зведені поверхи. Ті робили панорамні знімки, вміщували їх в альбоми і відправляли до Москви, в центральний комітет партії.

"Нам ці альбоми теж показували", - зазначив співрозмовник.

Іще він пригадав, що творців нового міста часом балували дефіцитами - привозили "рідкісні" продукти й промтовари. Молода родина Кулаїв тоді обзавелася міксером (сьогодні це звучить смішно), а дружина пана Леоніда згадує про привезену чоловіком зі Славутича дуже якісну югославську губну помаду.

На урочисте відкриття міста будівельники не залишалися. У міру здачі об'єктів одних переводили кудись, інші самі поспішали додому.

Перша черга Славутича була здана в експлуатацію навесні 1988 року. 26 березня в залі Славутицького міськвиконкому працівникам Чорнобильської АЕС вручали перші ордери на квартири. А 2 липня відбулася перша сесія Славутицької міськради, де було обрано її виконавчий комітет.

На сьогодні в Славутичі налічується 12 кварталів: Бакинський, Бєлгородський, Вільнюський, Добринінський, Єреванський, Київський, Невський, Московський, Ризький, Таллінський, Тбіліський, Чернігівський. Територія забудови займає 7,5 кв. км.

Спочатку місто було розраховане на 20 тис. осіб. Проте в 1988 році площу забудови збільшили ще на 10 тисяч. Сьогодні у Славутичі проживає 25 тис. мешканців.

З Днем народження, Славутичу! Стабільності й процвітання тобі!

Наталія Потапчук, Чернігів

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-