Служи в "ДНР/ЛНР" або помри: монологи в'язнів
З точки зору прихильників «ампутації» Донбасу проблеми в'язнів колоній, велика кількість яких дісталися окупантам, хвилювати й зовсім не повинні. Але, може, їх схвилює хоча б та обставина, що серед ув'язнених досить багато вихідців, скажімо так, з «материкової» України. А таких особливо не люблять наглядачі. У чому їхня «нелюбов» виражається – здогадатися неважко.
За даними правоохоронців, на території Луганської та Донецької областей від початку, ще до початку АТО, перебувало 36 установ Державної пенітенціарної служби. З них 3 вже не функціонують, 7 знаходяться на території, контрольованій урядом, решта 26 на даний час опинилися під контролем «ДНР» і «ЛНР».
Сьогодні за інформацією, наявною у правоохоронців і правозахисних організацій, на території, яка не підконтрольна українській владі, перебуває близько 15 тисяч ув'язнених: близько 10 тис. – у так званій "ДНР", і більше 5 тис. – в "ЛНР".
За весь час від початку АТО з непідконтрольної Україні території (ДНР і Криму) було передано близько 160 в'язнів для подальшого відбування покарання в Україні.
Від самого початку військових дій терористи постійно намагаються поповнити свої ряди спецконтингентом. В обмін обіцяють "повну амністію", однак поки що на це погоджуються одиниці. І навіть звільнившись з місць позбавлення волі, колишні ув'язнені повертаються на підконтрольну Україні територію і стають тут на облік: тільки з так званої "ДНР" за три роки війни таких, за даними ГУ Нацполіції Донецької області, було 632 людини.
“Однак кількість засуджених, які бажають взяти зброю, може зрости. Цьому сприяють знахабнілі колишні працівники пенітенціарної служби України, які зрадили присязі. За словами колишніх засуджених, вони розстрілюють і калічать в'язнів, вислужуючись перед "новою владою", таким чином засуджених ставлять перед вибором: страждати і померти або піти на службу в НВФ "ДНР", - говорить начальник ГУ Нацполіції в Донецькій області В'ячеслав Аброськін.
Днями прес-служба Управління СБУ в Луганській області надала Укрінформу ексклюзивний матеріал – тексти і відео опитувань шести «вихованців» пенітенціарної системи, яким пощастило вирватися з того пекла. Здогадуюся, їх не тільки (і не стільки) про жахи утримання розпитували. Але й та інформація, яку правоохоронці визнали можливим поділитися з пресою, досить багато дає для розуміння ситуації.
До речі, всі ці люди вже вважалися такими, які відбули покарання, і на питання відповідали відносно вільно. У всякому разі, небезпека потрапити в штрафний ізолятор їм не загрожувала.
Ось ці монологи.
Олександр (відбував покарання у 13-й колонії Алчевська – тубзона): – Нас били. Якщо не пишеш заяву, що хочеш за власним бажанням воювати за «ЛНР» в «ополченні», то викликав начальник колонії Гуков і його перший заступник Микола Миколайович Гриша і, якщо ти не погоджуєшся, тебе кидають в «яму». Не дають подзвонити в Україну, перекривають все, раз на добу годують. Кидають в сиру «хату», щоб швидше помер. Хто з України – лікування не дають, а місцевим дається все.
Мене били за те, що я з України і відмовився отримувати ЛНР-івський паспорт. Б'ють за списком – у них списокна цілий тиждень. Є "смотрящий" табору – Ігорем звати – він сам засуджений, але йому дали блага (телефон, інтернет), і він не туберкульозний. Щомісяця він платить начальнику колонії 50 тисяч рублів. Якщо ти не хочеш підкорятися Гукову, то викликають цього Ігоря, і він тебе прямо в нари вбиває. І нічого ти не зробиш проти здорового. Якщо людина написала заяву, то приїжджають «ополченці» і спалюють документи цієї людини. Начальству колонії кажуть, що він вільний, і його відвозять. Але ці люди довго не живуть, вони пропадають.
Дмитро (відбував покарання у Брянківській колонії №11): – Начальник зони – Жильєв Вадим Едуардович, заступник – Дисько Олег Болеславович, начальник оперчастини – Блешаков Сергій Іванович, начальник режиму – Макаров. До нас приїжджали «ополченці» – козачки, заходили в зону, пропонували йти воювати. Тим, хто вийшов з рядів і захотів, говорили, щоб писали заяви і залишали черговому. Але насильно не змушували.
З 2015 до середини 2016 року на зону заходили люди в масках і, за вказівкою начальника колонії, застосовували фізичну силу для того, щоб залякати та пригнітити. Засуджені вимагали, щоб до них застосовувалися закони України і щоб їх відпускали. Але вони свої дії мотивували тим, що тут вже не Україна.
Леонід (відбував покарання у Суходольську з 2013 до лютого 2017 року): – Начальник колонії – Рудяк Володимир Олексійович, перший заступник – Сержанов Віталій Анатолійович, замполіт – Бобринський Андрій Володимирович, начальник режиму – Сержанов Дмитро Анатолійович. Фізичному насильству неодноразово піддавався, тому що хотів виїхати до України. За це неодноразово садили в ізолятор, у бурах сиділи. Коли приїжджали комісії ОБСЄ, ми піднімали питання виїзду або амністії. Після їхнього від'їзду нас закривали в ізолятори. Ми хотіли бути громадянами України і їхати додому. Люди і били нас – страхітлива акція для порушників, свого роду екзекуція.
Антон (відбував у Чорнухинській виправній колонії №23, розповідає у лютому 2017): – Коли почалася війна і Чорнухине захопили сепаратисти, нас перевезли в зону №15 у Перевальську. Спочатку було дуже погане харчування: давали миску рідкої баланди три рази на день, булка хліба різалася на вісім частин. Потім змінився господар – став Шевцов. Почали ламати табір, табір був більш-менш до нього, хоч годування і було поганим.
Почали ламати табір, ввели ОМОН. Перший раз – 4 листопада. Другий раз – 11 листопада. Потім ще декілька раз. Останній раз – ось недавно, буквально тиждень тому. Вводять з метою впливу на зеків, щоб вони не порушували режим, і карають тих, хто чинить опір. Раптом що – рапорт – і на ізолятор. Погано сиділося, при Україні краще було.
Іван (відбував покарання у Слов'яносербському районі в колонії №60, розповідає 2 березня 2017 року): – Начальник колонії – Данилейко Олександр Сергійович, начальник УНБ – Волохов Дмитро Юрійович, старший оперативний співробітник – Кроль Семен Леонідович. За останні три місяці заїжджали люди в масках і залякували. Щоб ми там сиділи тихо в камерах. Ініціатором таких акцій був перший заступник управління Кузьмін.
Після спроби до втечі його протягом семи місяців щодня били.
– У 2014 році в колонію заїхав батальйон «Зоря», били ув'язнених, потім вишикували всіх і запропонували написати заяву до «ополчення ЛНР». Натомість пропонували свободу – завоювати її, якщо залишишся живим.
Володимир (відбував покарання у Слов'яносербському районі на Зміїній Балці в колонії №60): – Навесні 2015 року, коли почалося свавілля, адміністрація колонії заводила козаків. Вони заходили зі зброєю і стріляли над головами з автоматів бойовими патронами. Потім перші ряди били прикладами, а потім пропонували вступити в «доблесну Червону Армію». Приблизно 200 чоловік, злякавшись, записалися – усі хотіли жити. Це було примусово і принизливо, і боляче.
Потім мене перевели в Брянку в колонію №11. У Брянківській колонії, коли генерала Козіцина, на якого тоді писали заяви, вивезли до Росії, вони там якось перемішалися, приходили в різних формах. Але видно було, що приходили і козаки, і люди в масках. Вони теж нас били палицями до переломів ребер, принижували, знущалися і примусово змушували йти служити в еленерію.
* * *
До 2014-го року в Луганську було потужне Управління виконання покарань (протягом якогось часу ним керував передостанній перший секретар обкому КПУ Ляхов, що цікаво). А коли південний схід Луганщини окупували, усі ВТУ опинилися під окупаційною адміністрацією. А на вільних землях, що залишилися ледве-ледве вдалося знайти пристойний слідчий ізолятор для іншого «господаря» землі Луганської – Олександра Єфремова. Це я до того, що взяти якийсь коментар до сповідей колишніх «зеків» не було у кого. Через довгий ланцюжок знайомств вийшов на прес-секретаря заступника міністра юстиції Юрія Маслака.
З нашого короткого спілкування стало зрозуміло, що Мін'юст переговорів з терористами вести не має права – цим займається Уповноважений з прав людини Вікторія Лутковська.
– Але це ж ваші підопічні?
– Добре, наші. Але з ким нам – з терористами спілкуватися?! У переговорному процесі бере участь пані Лутковська. Ми не маємо права вести з ними ніяких переговорів. Ми тільки – як Державна кримінально-виконавча служба України – приймаємо цих осіб з «ДНР» і «ЛНР» і готові прийняти абсолютно всіх. З «ДНР» ми вже прийняли 147 осіб.
– А з «ЛНР»?
– А з «ЛНР» – нуль. Діалог абсолютно відсутній.
Михайло Бублик, Сєвєродонецьк
Відео надано Управлінням СБУ в Луганській області.
