Життя на «нульовці». Лелека на обеліску та «ломоносов», який заблукав

Життя на «нульовці». Лелека на обеліску та «ломоносов», який заблукав

1544
Ukrinform
Журналіст Укрінформу побував на "далекому сході" батальйону "Луганськ-1" - у районному центрі Станиця Луганська

Сєверодонецькому журналісту потрапити на "нульовку" (вона ж "передок") куди складніше, ніж, наприклад, його київському колезі. Який просто ближче до місця, де приймають відповідні рішення. Доводиться використовувати особисті зв'язки, і в мене такі є: прес-офіцер батальйону "Луганськ-1" Валентин Ткалич. Тому топографія моїх поїздок настільки тісно пов'язана з дислокацією батальйону. На цей раз вдалося побувати на самому його "далекому сході" - у районному центрі Станиця Луганська. Відоме в наші часи селище...

МОСКВА-ДОНБАС

Тут, наскільки я зрозумів, найбільш небезпечні ділянки не так давно взяли під контроль ЗСУ. Це я до того, що наслідувати барона Мюнхгаузена, плануючи подвиги на три дні перебування, не було сенсу. Довелося просто зайнятися дослідженням станичанського буття в усьому його специфічному різноманітті. Як завжди, обов'язки Вергілія з обслуговування екскурсії колами прифронтового пекла взяв на себе Ткалич. Й одразу повів показувати вулицю, де не залишилося жодного цілого будинку.

На першій же споруді вулиці красувався гордовита плита: "У цьому будинку з 1882 р. - 1920 р. перебувало козацьке правління Станиці Луганської". Іронія була в тому, що по колишньому козацькому правлінню, цілком ймовірно, шарахнули з міномета козачки. Я зайшов з тилу, і характер руйнувань не залишив сумнівів: по вулиці били з боку Дінця.

Пройшли далі, і в одному місці погляд уперся в художньо оформлені металеві ворота. Напису на воротах, які засвідчували, що вулиця носить дивну назву Москва-Донбас, я спочатку не повірив. Вирішив, що вулицю так назвав якийсь місцевий фанат "русского міра". Але потім отримав підтвердження від командира роти (у якого ми, власне, і гостювали) Дмитра Войцеха:

- Неодноразово, коли ми чергували на вулиці Москва-Донбас, затримували людей, які намагалися незаконно перетнути лінію розмежування, тобто в обхід офіційного пункту пропуску. З різних причин вони сюди йшли. Троє чи четверо затриманих, після подальшої перевірки, виявилися учасниками незаконних збройних формувань...

Символічненько, одначе.

ІНФРАСТРУКТУРА

Ми стояли поруч із сіткою, через яку в бік Луганська рухався людський потік. З протилежного боку потік, випливав на кілька метрів лівіше. Поки ми чекали дозволу пройти на нейтральну територію, я зробив цікаве спостереження. Перший потік був грунтовно навантажений пластиковими контейнерами або картонними коробками з-під бананів, у просвітах яких вгадувалися овочі або полуниця (це якщо не рахувати сумок циклопічних розмірів).

На нашу територію, в основному без нічого, впурхували (імовірно) луганчани. Іноді вони теж були "озброєні" сумками, але боки у тих сумок - сильно обвислі. І тут я помітив хлопця, що тягнув на візку конструкцію, в якій мені вдалося нарахувати тридцять два (!) пластикові ящики. Потім з'явилися три дівиці. У цих яциків було менше (у кожної), і теж порожніх. Далі - більше. Потім з'ясувалося, що народ торгує "з коліс" у безпосередній близькості від КПВВ.

Пам'ятається, Георгій Тука, відкриваючи перехід, висловлював надію на бурхливий розвиток логістичного центру, де зголоднілі луганчани зможуть купити продукти за більш дешевою, ніж в окупованому місті, ціною, а також з'ясувати свої фінансові відносини з Ощадбанком. Торгівля і справді досягла промислових масштабів, але чомусь прямо на вулиці Лермонтова, де він розташований, хоч і трохи далі.

До речі, нам полуницю ніхто тут продавати не захотів - думаю, народ лякався войовничого вигляду Ткалича, який прогулювався у військовій формі, та ще й з пістолетом. Ось щойно мужик відважував ягоди жінці - і тут же: "Тільки що продав"... І він тут був не єдиний такий... конспіратор.

Наступного дня Войцех прислав своїх бійців - і торговці слухняно перебралися на "майданчик". Вранці, о пів на сьому, ми їхали на станцію. З віадука було видно, як з "тієї" сторони КПВВ вже вишикувалася черга метрів на двісті. З нашої ще ніхто в Луганськ не рвався, зате торговці - на колишньому місці - вже привітно відкривали багажники своїх машин, набиті майже ідеальної форми помідорами...

ОБЕЛІСК

На вулиці Молодіжній стоїть меморіал полеглим у війні 1941-45 років. У його центрі - обеліск з отвором у вигляді зірки, а на вершині обеліска - гніздо. У гнізді - лелека. Не просто живий, але ще й з лелеченям, яке вже має пір'я. У мене в голові почали складатися символічні рядки на кшталт тих, що колись давно співала Софія Ротару ("Аист на крыше - мир на земле").

...Тут слід зауважити, що у жителів Донбасу з дикою фауною стосунки не склалися. Скільки тут живу (а живу давно) - поблизу птаха більшого за грака не бачив. Причому справа тут явно не в екології. Ну, боїться нас... фауна. А тут - цілий лелека! Практично - на лінії фронту. Може, орієнтири у птиці збилися? Глава району Юрій Золкін прояснив ситуацію:

- Лелеки живуть там дуже давно; торік теж прилітали, висиділи лелеченят, але дуже рано відлетіли - почали стріляти. Та цієї весни знову прилетіли.

Пізніше Юрій Олексійович розповів, як ставиться до батальйону:

- "Луганськ-1" стоїть тут із вересня 2014 року. Бійці брали участь у виконанні безлічі завдань, зокрема - у бойових діях, у відбитті бойовиків, коли ті наступали з району мосту. Брали участь у рейдах з нейтралізації тих же диверсійно-розвідувальних груп, і т. д. і т. д. Честь і хвала тим міліціонерам, які не зрадили присягу. Багато людей у батальйоні знакових, таких, як Льоня Пантикін. Він зараз у Щасті перебуває, але він наш, ми вважаємо. Він - один із тих, хто зі зброєю в руках, разом із чернігівським батальйоном вигризав у бойовиків нашу землю. У тому числі в районі - наприклад, біля монументу в Станиці Луганській, ми його називаємо "Баба з хлібом".

Буквально наступного дня бойовики кинули гранату в бліндаж, який поруч із "бабою". Ми саме тільки-тільки її пофотографували, намагаючись, щоб бліндаж не потрапив у кадр.

ЗА РАДЯНСЬКИМИ ГРОШИМА

Персонаж, із яким мене познайомили у районній лікарні, виявився настільки незвичайним, що я від розгубленості елементарно забув запитати його прізвище. Чув, як медсестра назвала його Ігорем, але не впевнений, що так правильно. Ми зайшли поспілкуватися з головним лікарем ЦРЛ Валерієм Івановим, і той поскаржився, що всіх, хто не встиг пройти КПВВ у встановлений час, відправляють на ночівлю до нього в лікарню. А цей... мандрівник з Архангельська взагалі живе з жовтня минулого року.

У палаті гість з далекої Півночі лежав один, закутаний по саму бороду, і не вилазив з-під простирадла під час нашої розмови. Так що мені навіть важко визначити його зріст.

- Давно ви тут?

- Я? Давненько.

- У вас такий говір... північноросійський. Ви звідти звідкись?

- Так, я з Півночі. З Архангельської області. Виноградівський район. До Архангельська автобусом, а там поїздом - взяв, сів, купив квиток у Ростов.

- Ну, це ви до Ростова так доїхали. А до Станиці Луганської як добралися?

- Це... Луганська?

- Так, Луганська область, Україна.

- Це навіть Україна?! Та Ростов же поряд... Ну, десь пішки йшов; де автомашина підбере: "Вам куди?" А я не знаю, кажу: "Мені хоча б до Котласа (місто на півдні Архангельської області, - ред.) дістатися".

- У Ростов же навіщо ви вирушили? І коли сюди прибули?

- Просто мені життя немає... Наприкінці травня приїхав. 24 травня пенсію отримав... Напевно, рік зараз уже інший?

- 2016-й.

- А я в 15-му виїхав. Ось стільки місяців шлявся, шлявся. А поки там холодно було... В кінці цього селища. Там така будівля; я там спав на пляшках, поки замерзати не почав уночі. А потім тут дві молодих жінки підійшли і кажуть: "Ти нікуди не йди". Я кажу: "Я нікуди не піду. Тут живу на вулиці". Ну, вони "швидку допомогу" викликали, мене сюди привезли. Мені тут місце дали. Годують.

- Ви в Ростові роботу хотіли знайти?

- Ні. Просто поїхав. Думав, пролечу на ці, російські, а там зніму з ощадкнижки справжні радянські гроші.

- Де? У Ростові - радянські гроші?! А навіщо?

- Ну, я в будь-якій ощадкасі маю право зняти з ощадкнижки справжні гроші. Радянські. У нас країна - СРСР? Я навіть купував сигарети, пачка - написано: "СРСР". Внизу написано: "Мінздрав СРСР попереджає..." Ось, я зробив висновок і кинув палити. П'ятдесят з гаком років палив (сміється) - а тут кинув. І ось, скільки місяців я тут - не палю.

ЗА ФАЛЬШИВИМ ПАСПОРТОМ

Виноградівський район Архангельської області межує з Холмогорським. Так що мій дивний знайомий - з ломоносовских місць. І не скажеш, що розумово неповноцінний. Міркує цілком логічно; може, до його села, не вся інформація доходить?

- Як ваше село називається?

- У нас селище Усть-Ваєнга. Ліс рубають, відправляють в Архангельськ.

- Кругляк? Не дошки?

- Ні-і! Не дошки. У нас на лісозаводі щось хотіли зробити інженери - але там усе прахом пішло. У нас інженери - зі шкільною освітою. Що вони можуть...

- А де ви працювали? На лісозаготівлях?

- Я працював на лісозаготівлях, на сплаві - ну, де довелося. У мене ж то трудовий стаж чималенький. Я ще в школі вчився - зиму в школі, а літо трудився все. У п'ятдесят років змушений був на пенсію піти. У лісі працював на лісоповалі - мало не паралізувало.

- І все ж, які радянські гроші? Їх уже 25 років не друкують.

- Ну, чому? Пробував же я у Москві в метро за п'ятикопійчану монету радянського зразка пройти - і пройшов. Я ж бачив - радянські гроші передаються продавцями з рук в руки; так само і здачу передають. А російські ж то - кому вони потрібні. А тут ще гривні!

- Так ви не в курсі, що Україна - окрема держава?

- Україна? Ну, як це може бути - окремо?!

- М-дааа... Як же ви блокпости проходили?

- А-а! Та це показуха. На одному блокпосту тримали мене, тримали. Потім там когось хоронили, і я з жінками пішов. Знову привезли мене в якусь двоповерхову будівлю, стару таку. Тримали, а потім кажуть: "Начальство не приїхало, то йди".

- Може, дружині вашій повідомити, де ви? Як її звуть?

- Ну, за фальшивим паспортом Бубон вона. Тамара Василівна.

- Що значить - "за фальшивим"?

- За російським. Там же паспорти без печаток, без усього. Там паспорти - мені жінки в поїзді показували фотографії вздовж паспорта, а інші фотографії - впоперек паспорта. Паспортів-то там хтось надрукував... Не треба дружині повідомляти. Що толку? Я там на вокзалі в Ростові пояснював: я ж приїду додому - я ж можу заплатити гроші. У мене ж пенсія там іде.

- Так ви що, за радянським паспортом досі живете?

- Ні-і. У мене там паспорт, у сільраді, яка називається "муніципалітет". А не сільрада. Російський паспорт - мене двічі возили в райцентр. Ну, якби з дільничним. Так мені перший раз і видали там... Я і бачити його не бачив - мені не показали. Ну, як тимчасовий. Потім такий, російський - напевно - дали. Там молода жінка з сільради каже: "Паспорт нехай у нас буде. Пенсію щоб платили".

- Якщо не секрет: хороша пенсія?

- Хороша. Тринадцять тисяч. І навіть трохи більше.

* * *

Ігор збирається іти, як тільки потеплішає. У нас хоч і південь, за його уявленнями, однак ночі холодні.

У червні...

Михайло Бублик, Станиця Луганська.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-