«Мілітарний код». Історія появи і розвитку нарукавної символіки

Організатор: Міністерство оборони України.

Спікер: Ігор Непота – відділ розробки та впровадження військової символіки ЗСУ.

Онлайн-брифінг транслюватиметься на сайті та YouTube-каналі Укрінформу: https://www.youtube.com/user/UkrinformTV

Використання будь-яких матеріалів з офіційного YouTube-каналу Укрінформ можливе лише за умови дотримання авторських прав, встановлених каналом. Демонструючи ролик в ході прямого ефіру, необхідно послатися на автора — Укрінформ — показати його назву на екрані та вимовити її вголос.

Підсумкові матеріали:

У Міноборони розповіли історію нарукавної символіки ЗСУ

Міністерство оборони поінформувало про історію появи і розвиток нарукавної символіки в рамках інформаційного циклу «Мілітарний код» з формування мілітарної культури особового складу Збройних сил України.

Про це розповів Ігор Непота з відділу розробки та впровадження військової символіки ЗСУ на онлайн-брифінгу в Укрінформі.

«Умовно нарукавні знаки можна розподілити на дві основні групи: ті, які вказують на належність до певного виду або роду військ; і ті, які вказують на належність військовослужбовця до певної військової частини. Ці групи знаків розвивалась паралельно», - розповів Непота.

Він нагадав, що у 1992 році було скасовано носіння на парадно-вихідній формі одягу нарукавних знаків за родами військ та символікою радянського зразка. Першим нарукавним знаком ЗСУ був тризуб із закругленими краями, який використовувався в оздобленні форми у підрозділах почесної варти та частково миротворців. У 1995 році було встановлено видові нарукавні знаки, які розрізнялися базовим кольором щита, який символізував рід військ. У 2017 році для військовослужбовців ЗСУ було встановлено нові нарукавні знаки.

«В основу нової символіки лягли нарукавні знаки військ УНР, запроваджені 1919 року у вигляді тризубів кольором за родом зброї. На відміну від історичних відзнак, тризуби нашиваються не на рукав, а розміщуються на знаку у вигляді британського геральдичного щита», - зазначив представник Міноборони.

За його словами, у колористиці тризубів простежується історична спадковість з українським військом періоду Перших визвольних змагань: малиновий з білим кантом – для Міністерства оборони України; чорний з білим кантом – для генерального штабу; блакитний – для піхоти; чорний – для інженерних військ тощо.

Після 1996 року активізувався процес створення і запровадження нарукавних знаків військових частин. Традиції використання таких знаків поширені у країнах – членах НАТО, втім радянська армія, на основі якої було створено ЗСУ, такої практики не мала взагалі. В Україні це явище отримало своєрідний стиль і певні традиції.

«Так, на нарукавних знаках, які часто створювалися за ініціативою військових колективів, розміщувалися символи, що характеризували зміст діяльності, озброєння, нагороди та місце знаходження військової частини. Ескізи нарукавних знаків, як правило, розроблялися людьми, що не мали відповідної фахової підготовки і оздоблювалися відповідно до естетичних поглядів командирів підрозділів. Це потягло за собою насичення емблем дрібними надписами і зображеннями з державною та місцевою символікою, рослинними орнаментами, зразками озброєння та іншими елементами, що унеможливлювало розпізнання підрозділу на відстані», - зазначив Непота.

Відтак згодом було впроваджено основні вимоги до нарукавних знаків військових частин: єдиний художній стиль із збереженням загальної кольорової гами і форми геральдичного щита, визначеного для виду (окремого роду) військ ЗСУ; кількість кольорів – не більше чотирьох, у тому числі – з урахуванням можливого розподілу фону; загальна кількість знаків або символів в одному знаку (емблемі) – не більше чотирьох.

Як повідомлялося, про початок інформаційного циклу «Мілітарний код» з формування мілітарної культури особового складу ЗСУ Міністерство оборони оголосило 1 червня 2020 року й розпочало регулярні брифінги на цю тему.

Відео: