Життя на "нулі". Будні передової у творах воїнів-митців - 06.07.2017 10:30 — Новини Укрінформ
Життя на "нулі".  Будні передової у творах воїнів-митців

Життя на "нулі". Будні передової у творах воїнів-митців

1968
Ukrinform
6 липня, 10.30 - Презентація виставкового проекту "Життя на нулі".

Організатори: Міністерство інформаційної політики України; Виставковий проект «Життя на нулі».

Учасники: Дмитро Ткаченко - радник міністра інформаційної політики України; Інна Єрмакова - координатор Виставкового проекту «Життя на нулі»; Юрій Величко (позивний «Фотограф») - з 2015 по 2017 рр. боєць 46-го окремого батальйону спецпризначення "Донбас–Україна" ЗСУ; Павло Кулик (позивний «Барклай») -  економіст, у 2015 р. - начальник топографічної служби у званні молодшого лейтенанта штабу 46-го окремого батальйону спецпризначення «Донбас-Україна»; Ігор Михайлишин (позивний «Піаніст») - юрист, боєць батальйону "Донбас–Україна" ЗСУ, інструктор зі стрілецької та гранатометної справи; Анатолій Горбенко (позивний «Бугор») - голова ГО «Всеукраїнська організація «Національне об’єднання ветеранів-інвалідів», учасник Іловайської битви; Євген Положій - партнер проекту, автор книги «Іловайськ». 

Довідково. Юрій Величко, перебуваючи на військовій службі як наводчик танку,  не покинув свого улюбленого заняття – фотографії. Фіксуючи побратимів, побут, оточення, він не мав на меті вести фотолітопис батальйону, а насамперед прагнув зберегти для себе особисто та в пам’яті своїх бойових побратимів сторінки їх щоденного перебування на «нулі», картини побуту, портрети друзів. Відповідно, за відсутності постановки, герої та сюжети світлин виглядають правдиво, без зайвого пафосу. Завдяки його світлинам глядачі мають можливість побачити картини життя на «нулі», тобто повсякденне життя воїнів української армії, умови, в яких їм доводиться не просто жити, а й боронити свою Батьківщину. 

Павло Кулик  створює  картини під псевдонімом «Барклай». Економіст за освітою, з лютого 2006-го до травня 2015 року працював у банках фахівцем із кредитування. Художньої освіти не має. У травні 2015 року під час 5-ї хвилі мобілізації Павло Кулик був призваний до лав Збройних сил України та у штабі 46-го окремого батальйону спеціального призначення «Донбас-Україна» у званні молодший лейтенант обійняв посаду начальника топографічної служби.  У серпні 2015 року в складі батальйону«Донбас-Україна» був направлений на схід України, в зону бойових дій, де батальйон приступив до виконання бойового завдання – зайняття лінії оборони на відведеній ділянці фронту.

Зі спогадів Павла: «У першу ж ніч, коли батальйон прибув до пункту призначення, відбувся артилерійській обстріл позицій Збройних сил України. І хоча артобстріл був далеко від місця базування батальйону, звуки снарядів що розривалися, дали зрозуміти - з мирним життям покінчено. Довкола війна. Усвідомлення цього спонукало до переосмислення всіх життєвих цінностей. Це як останнє бажання перед смертю. Тут, у доволі замкнутому просторі, де матеріальні цінності та статус, які в суспільстві відіграють велике значення, на війні не мають жодного значення. Останнім бажанням стає щось дуже особисте, інтимне. Для мене цим останнім бажанням було – малювати».

Ігор Михайлишин - юрист за освітою, у грудні тринадцятого вийшов на мирний протест. Взимку 2014 року багато хто бачив хлопця на Майдані, який на морозі грав Шопена, Баха та Бетховена. В інтерв’ю журналісту видання «Фокус» Ігор зауважив: «Якось підрахував, що за час революції я грав на десяти різних інструментах. Більшість із них виставляли прямо на вулицю, крім того, я грав у Київській міській адміністрації, в Українському домі і в Жовтневому палаці. Рояль Bluthner з Жовтневого згадую досі – кращий інструмент у моєму житті. Граю тільки класику: популярні пісні та танцювальні мотиви – це не до мене».

А потім була війна, 120 днів у полоні. Музика допомогла вистояти. Навіть на війні Ігор примудрявся знайти інструмент і хоча б трохи пограти. Музика і війна переплелися воєдино. 

 Після двох років війни Ігор, демобілізувавшись, вирішив вступити до Київського інституту музики ім. Р. Глієра. «Піаніст» вже непогано підготувався до іспитів, навіть встиг стати дипломантом Міжнародного конкурсу піаністів-аматорів «Каштановий рояль».

«Музика – потреба моєї душі, – говорить Ігор. – Якби її не було, може бути, я, як багато інших ветеранів, спився б, наклав на себе руки, потрапив в «дурку», в тюрму або носився б з думкою, що раз я був на війні, то всі мені винні. Але музика – ще далеко не все. Відчуваю, що мій громадянський обов’язок – очистити країну від корупції, зробити так, щоб вона жила за принципом верховенства права. Може бути, це утопія. Читав десь: став перед собою неможливі цілі, і тільки тоді тебе чекає успіх» (з інтерв’ю виданню Фокус.ua). 

Анатолій Горбенко -  пройшов гарячі точки війни 2014 року. У складі гранатометного взводу  брав участь у визволенні Попасної, Первомайська, Мар’їнки. Пройшов полон. Має нагороди. Нескорений. Приклад сили та волі для багатьох, хто його знає.

... «Вы только не пишите, как все: «Илловайская трагедия», «Илловайский котёл». Как по мне, лучше назвать ту операцию Илловайским сражением. Да, нас заманили в засаду. Но ведь мы не шли на убой, как бараны. Мы дрались, контратаковали и пожгли к такой-то матери всю российскую технику, которая била по нам c первой линии. Когда наш батальон собрался на том хуторе, мы недосчитались 67 человек. Я думаю, каждый из них взял с собой как минимум одного россиянина. Это была не такая война, как сейчас, а настоящая. Для меня было честью участвовать в ней» (з інтерв’ю виданню Фокус.ua).

Євген Положій - автор книги «Іловайськ», яка Львівським книжковим Форумом  визнана найкращою книгою про війну, отримала спеціальну відзнаку громадського журі Форуму і «Коронації слова».

Підсумкові матеріали:

Мистецький проект "Життя на нулі" презентують учасники АТО у Київській фортеці 

Вже завтра у Київській фортеці відкриється виставковий проект "Життя на нулі", учасники якого - бійці, які нещодавно повернулися з передової. 

На цьому наголосила координатор проекту Інна Єрмакова під час його презентації в Укрінформі, повідомляє кореспондент агентства.  

"На сьогодні маємо 6 учасників проекту, який відкриється завтра, 7 липня, о 14:00 у Київській фортеці. У виставковій частині "Життя на нулі" буде представлено 65 фотографій Юрія Величка, 34 живописних полотна Павла Кулика. Ми, зокрема, почуємо історії і музику Ігоря Михайлишина, який грав на Майдані більш ніж на 10 різних інструментах. "Життя на нулі" - це те мистецтво, яке зародилося в окопах і потім допомагало виживати і в окопах, і в полоні, допомагає і зараз у мирному житті. Учасники проекту мають досвід 2-3 років перебування в АТО і хочуть бути почутими", - сказала Інна Єрмакова. 

За її словами, початком колективного проекту стала фотовиставка Юрія Величка. А ще раніше у його учасників виникла ідея створити арт-майданчик, де би всі хлопці - і хто знаходиться на передовій, і хто повертається і намагається адаптуватися до мирного життя - мали можливість презентувати своє мистецтво, "бо війна загострює дуже багато аспектів людського буття, і мистецтво серед них". 

Єрмакова також зазначила, що вже до весни наступного року запланований показ "Життя на нулі" в Україні та за її межами. Зараз два тижні проект буде в Київській фортеці, 23 липня він вирушає до Яремчі, на День Незалежності проект - вже у розширеному складі - знову буде у столиці. Також у планах - Суми, Харків, на день захисника Вітчизни - Дніпро.

Учасники проекту розказали про себе, своє нинішнє життя. Зокрема, Павло Кулик розповів, як усі вони познайомились - на позиціях біля 31 блокпоста, що поблизу Кримського, поселившись у невеличкому будинку. Вечорами спілкувалися і мріяли про спільний мистецький проект. 

Сам він пробув на війні 420 днів, тобто фактично півтора року. Втілив у життя свою мрію малювати і створив майже 70 картин. Один із своїх головних планів він уже здійснив - не так давно одружився. Наразі шукає роботу, хоче стати держслужбовцем, подається на конкурс у різні міністерства. Він - заступник директора благодійної організації, що допомагає батальйону "Донбас-Україна" - це 46-ий окремий батальйон спеціального призначення, тож як волонтер займається пошуком донорів, гуманітарної допомоги і її доставкою в Україну.    

Ігор Михайлишин - теж із батальйону "Донбас-Україна", має за плечима 120 днів полону в Іловайську. Сказав, що врятував його сміх, бо ті, хто не навчився сміятися, просто зламалися. А ще він тримався завдяки музиці. 

"І на Майдані, і на війні я знаходив інструменти - і в постійних місцях дислокації, і часто на передовій, і навіть у полоні", - підкреслив Ігор, додавши, що через місяць вступатиме до Київського інституту музики ім. Р. Глієра, а ще пише спогади про війну і про полон.      

Юрій Величко - автор фотографій, що без зайвого пафосу показують буденне "Життя на нулі", в якому хлопці боронять нашу країну і де він був 2 роки. 

"Побутує думка, що ті, хто був на фронті, менш за все про це розповідають. Ми хочемо сказати про те, що там було, але у свій спосіб. Я - за допомогою фотографії", - підкреслив Величко, а також розповів, що планує створити проект, в якому хоче показати, що відбувається з бійцями після того, як вони виходять із зони АТО, розказати про життя хлопців, які після ампутацій повертаються додому.

Анатолій Горбенко - голова громадської організації "Всеукраїнська організація "Національне об'єднання ветеранів-інвалідів", учасник Іловайської битви; як представила його координатор проекту, "приклад сили і волі", - розповів, що проект народився "буквально на кухні" і що, крім "Життя на нулі", вони планують ще дуже багато. Сам він уже скоро складатиме вступні іспити в Донецький університет, хоче бути юристом.

Як запевнив радник міністра інформаційної політики України Дмитро Ткаченко, МІП підтримує проект.

"Міністерство інформаційної політики традиційно підтримує ініціативи, які скеровані на інформаційну, культурну реінтеграцію, деокупацію Донбасу. Ми говоримо, що Донбас - це Україна, і робимо все, щоб наблизити момент повернення наших співгромадян - це майже 3 млн людей, які живуть в умовах окупації. І надзвичайно приємно, що такий мистецький проект стартує. Він має великий потенціал - для патріотичного виховання молоді, для того, щоб привернути увагу в Україні до цієї теми - тому що  три роки йде війна, але люди, що не стикаються з нею, мало про це задумуються", - підкреслив Дмитро Ткаченко.

Відео з прес-конференції:

Замовити фото натисніть тут - Фотобанк

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>