Надія на життя. Чи сподіватися на порятунок приреченим?

Організатор: Міністерство охорони здоров’я України.

Учасники: Олександр Лінчевський - заступник міністра охорони здоров'я України; Олександр Ніконенко - головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Трансплантологія»; Костянтин Руденко - головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Хірургія серця і магістральних судин»; Андрій Середа - вокаліст і лідер гурту "Кому Вниз"; Роман Кулик - співкоординатор "Експертного Корпусу".

Підсумкові матеріали:

Трансплантація в Україні потребує як законодавчого врегулювання, так і суспільної підтримки - лікарі

В Україні хворі, які потребують пересадки органів, не отримують допомоги в повній мірі. Причини цього як в суспільній недовірі, так і в законодавчій неврегульованості, зокрема у відсутності в законі про трансплантологію поняття презумпції згоди. Через це тільки в сфері кардіології не проводиться до 500 трансплантацій серця на рік попри спроможність українських лікарів робити такі операції.

Про це на прес-конференції, що відбулася 16 березня в Укрінформі, заявив головний позаштатний спеціаліст Міністерства охорони здоров'я України зі спеціальності «Хірургія серця і магістральних судин» Костянтин Руденко, повідомляє кореспондент агентства.

"В нашій країні хворих на серцеву недостатність, а це саме ті хворі, які потребують трансплантації серця, за нашими розрахунками 80-90 тисяч. Багато хто з них потребує втручання саме стосовно трансплантації. І ми повинні робити не менше 400-500 пересадок серця на рік. А на теперішній час ми не робимо жодної", - сказав Руденко.

Він зазначив, що в Україні є 4-5 кардіохірургічних центрів і фахівці, які спроможні робити такі операції. Втім, Україна щорічно відправляє пацієнтів на лікування за кордон з метою трансплантації серця. Так, за минулий рік таких пацієнтів було 21. За словами Руденка, вартість операцій з трансплантації серця в Індії чи Білорусі, де ця галузь розвинута, сягає до 100 тисяч доларів, тоді як собівартість складає від 10 до 20 тисяч доларів.

"За ці гроші ми могли пролікувати 5-6 наших громадян", - сказав Руденко.

Схожа ситуація спостерігається і в сфері трансплатації нирок. Як сказав на прес-конференції головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Трансплантологія» Олександр Ніконенко, діючі зараз в Україні центри з пересадки нирок виконують операції з трансплатації цього органу тільки від родинного донора. А це звужує можливості для тих пацієнтів, яким родичі не можуть надати донорську нирку. Наприклад, центр у Запоріжжі виконав близько 600 пересадок нирки, 500 з яких - від трупного донора. Втім, за останні роки такі операції поодинокі, в 2016 році їх було всього дві. За весь 2016 рік було виконано 100 трансплантацій: 95 нирки та 5 трасплантацій печінки.

Така ситуація тим більш прикра, що в Україні, за словами Ніконенка, вперше у світі була проведена трансплатація нирки - ще у 1933 році. Пересадку серця свого часу готував кардіохірург Микола Амосов ще у 60-ті роки минулого сторіччя. Зараз Україна попри минулі досягнення в цій сфері і сьогоднішні можливості, відстає від інших країн світу на 20-25 років.

Причин такої ситуації фахівці бачать кілька. Одна з них в недосконалості українського законодавства, в якому визначена так звана презумпція незгоди, тобто без згоди потенційного донора, або родичів померлої людин, яка може стати донором, вилучити орган для трансплантації неможливо.

"По-перше, закон, який ми прийняли у 1999 році, який передбачає презумпцію незгоди, тобто в випадку смерті наш громадянин не згоден з тим, щоб у нього вилучали органи для пересадки. В цьому випадку лікарі повинні отримати дозвіл у родичів на забір органів. Як правило, це дуже складне питання - обговорення з родичами проходить в дуже складній обстановці, коли близька людина загинула. Їм не до того, щоб вирішувати питання трансплантації. Після прийняття такого закону різко обмежилася трансплантація від трупного донора в нашій країні", - каже Ніконенко. 

З цим повязана ще одна причина - лікарі реанімаційних відділень чи центрів по забору органів, як правило, не можуть умовити родичів на таку згоду. Для цього потрібні  окремо підготовані фахівці - трансплантаційні координатори.

"В світовій практиці, всі відділення, які включені в програму трансплантації, мають спеціально підготованих спеціалістів, в функції яких входить, крім лікувальних, і бесіда з родичами померлого. Це дуже відповідальний етап можливості отримання донорських органів. Ці люди проходять спеціальну підготовку, є центр в Іспанії, який взяв на себе підготовку таких координаторів, і основна їх задача - вміти правильно вести бесіду, правильно розставити акценти при бесіді з родичами, які знаходяться в трагічній ситуації. Цей підхід дав можливість в багатьох странах, де діє презумпція незгоди, в 90% отримувати можливість забору трупних органів. ...На сьогоднішній день наші центри забору органів, не маючи спеціалістів, практично в усіх випадках отримують відмову", - каже Ніконенко.

Суттєвим є також і те, що зараз відповідні центри не оснащені апаратурою для діагностики смерті мозку, при встановленні якої можна вести мову про посмертне донорство, та іншими видами апаратури та технічного забезпечення.

За словами Ніконенка, багато що може вирішити закон про трансплантологію, який обговорюється досить жваво, але не ухвалюється. Закон пройшов перше читання і отримав багато поправок, документ опрацьовувала робоча група МОЗ, яка внесла дуже багато змін, втім презумпція незгоди в ньому залишилася. Але навіть за таких умов ухвалення закону і набуття ним чинності дало б поштовх вітчизняній трансплантології. Як варіант вирішення проблеми Ніконенко бачить схему, подібну до тієї, яка діє в Німеччині.

"Вдалося внести в цей варіант закону, де прописана презумпція незгоди, що під час бесіди з родичами, коли повідомляється про смерть близької людини і проситься згода на забір органів, лікарі дають дві години на те, щоб родичі обговорили це питання. І якщо вони принципово згодні з тим, що забір органів можливий, вони просто не повертаються до цієї теми. Такий варіант діє в Германії, він знімає психологічну напругу у родичів, коли їм не потрібно повертатися і повідомляти про свою згоду", - сказав Ніконенко.

Він зазначив, що направлення наших пацієнтів за кордон на трансплантацію органів, попри великі матеріальні витрати, не вирішує проблеми навіть частково.

"Є таке поняття, як потенціал трупних донорів. В розвинутих країніх від 14 до 39 трупних донорів на мільйон населення. Такий потенціал використовується всіма країнами. Сподівання, що наших громадян будуть приймати - це дуже непевна надія. Найближчим часом це зупиниться тому, що взагалі направленість світової трансплантології - це використання власного потенціалу. В минулому році у нас було 0,2 трупного донору на мільйон населення. Наше суспільство не підтримує трансплантологію", - зауважив Ніконенко.

Заступник міністра охорони здоров'я Олександр Лінчевський наголосив, що технічно і кадрово Україна готова до того, щоб проводити такі операції. Відповідні зміни до закону про трансплантологію передані до Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров'я. До того моменту, як документ буде розглянуто, МОЗ, за словами Лінчевського, готує деякі заходи.

"Робоча група вже розробила інструкцію щодо роботи транспланткоординатора, чого досі не було ніколи. Зараз переглядаються посадові інструкції лікарів-анестезіологів, куди вперше вноситься вимога констатації смерті мозку, яка є складовою частиною трансплантації. ...Ми збираємося вчити фахівців з трансплантації, щоб мати підготовані кадри і не гаяти час, тому розробляється програма навчання, курс тематичного вдосконалення", - сказав Лінчевський.

Також, за його словами, МОЗ віднайшло кошти на фінансування програми трансплантації нирки від трупного донора.

Втім, за думкою заступника міністра, проблема полягає не стільки в законодавчих колізіях, а в самому ставленні суспільства до проблеми трансплантації.

"Важливо - це адекватна комунікація в суспільстві. Презумпція згоди, незгоди повинна обговорюватися. Давайте подивимося, яка кількість пацієнтів не отримують трансплантацію сьогодні, яка кількість державних грошей виділяється на лікування за кордоном. І та, і та цифра колосальна! А нас питають про отримання довідки для водійського медогляду... Трансплантація - це проблема культурна, і яким би не був закон, за наявності навчання, фінансування, підтримки суспільства, уряду ми налагодимо трансплантацію в Україні", - підсумував заступник міністра.

Відео з прес-конференції:

Замовити фото натисніть тут - Фотобанк