Женевський саміт Байдена-Путіна: яким він поки що бачиться з України

Женевський саміт Байдена-Путіна: яким він поки що бачиться з України

Укрінформ
Ні зради, ні перемоги – Вашингтон і Москва залишилися при своїх

Американо-російський саміт, який протягом останнього місяця перебував на вістрі уваги всіх світових ЗМІ – пройшов. Джо Байден і Владімір Путін зустрілися і переговорили, при цьому зробили це навіть швидше, ніж очікувалося – трохи більше двох годин, замість запланованих чотирьох. І на це у Мережі звернули увагу.

Політичний експерт Дмитро Литвин з цього приводу пише таке: «Повернення послів, стратегічна стабільність, контроль над озброєнням, кібератаки, права людини, Іран, Афганістан, Лівія, Сирія, Україна, Білорусь і так далі. Загалом озвучених тем було 15+, в середньому 10-12 хвилин на кожне питання. Щодо функціоналу… Якось не дуже схоже на переговори, де щось складне можна обговорити детально та прийти до якоїсь вагомої домовленості». Це справді цікаве спостереження, але навіть за таких розкладів– чия роль на цій зустрічі була більш вигідною, чи отримала кожна зі сторін від Женеви те, за чим туди й приїхала? Ну, і найголовніше – наскільки справдилися апокаліптичні прогнози про якийсь «розмін» України на когось/щось, «Ялту-2», що в контексті нашої держави прозвучало, а що – могло залишитися за кадром?

Володимир Фесенко
Володимир Фесенко

Політолог Володимир Фесенко каже, що оцінювати женевський саміт навіть на другу добу важко: «Все, що ми наразі чули – виступи двох президентів на коротких брифінгах. Але ми не знаємо, як проходили самі переговори, а відтак оцінювати будемо вже по наслідках. Але поки моя оцінка (по заявах обох сторін): добрі наміри Байдена проти цинічних розрахунків Путіна».

Певною мірою, каже політолог, це стосується і головного меседжу американського президента: «Є перспектива значно поліпшити наші відносини, не поступаючись цінностями». Це трохи іронії і скепсису від мене. Хай спробують. Боюсь, що вийде те саме, що і з славнозвісним «перезавантаженням» американо-російських відносин при Обамі. Але певне зняття напруги у відносинах між США і Росією дійсно необхідно, зокрема, і для зняття напруги в цілому в міжнародних відносинах, і на наших кордонах з Росією».

На запитання, чи отримала кожна зі сторін від Женеви те, за чим туди, власне, й поїхала, пан Фесенко зауважив, що, судячи з виступів обох президентів, і з формулювання спільного комюніке – так. «Головна мета цієї зустрічі – зняти надмірну напругу в двосторонніх відносинах і розпочати «стратегічний діалог». На даний момент це зроблено. Завдання-мінімум виконано. На більше обидві сторони і не розраховували. Чи вдасться все це утримати далі? – велике питання. Я, скоріше, скептик в цьому питанні», – каже експерт.

Нарешті, щодо України, пан Фесенко і не прогнозував жодних «проривів», тим більше «зрад», «розмінів» тощо. «Мій прогноз підтвердився повністю. Знов таки, судячи з виступів обох президентів, щодо України «обмінялися думками». Навіть Путін не сказав про якісь поступки США по Україні, ні по НАТО, ні з інших питань, – звертає увагу політолог. – Щодо Мінських угод… Байден сказав про «розбіжності» і спростував певною мірою заяви Путіна. Для нас такий підсумок скоріше добрий, ніж поганий. Для нас зараз головне зняти напругу на наших кордонах. Враховуючи зацікавленість обох сторін у продовженні «стратегічного діалогу», шанс на це є, хоча і далеко не гарантований».

Марія Золкіна
Марія Золкіна

Політичний аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Марія Золкіна вважає, що ця зустріч, ймовірно, закінчилася нічим. Перш за все тому, що не відбулося жодних серйозних домовленостей, жодних проривів. «Зрештою, на це ніхто й не розраховував, адже коли одна зі сторін прагне перерозподілити сфери впливу, а інша шукає, як співіснувати з опонентом і де можна домовитися, а де – і не варто… Я б не розглядала цю зустріч в розрізі «хто кого переграв», – коментує пані Золкіна.

Попри те, за її словами, Путін домігся свого, і сталося це ще задовго до Женеви: «Для нього сам факт саміту це вже величезне досягнення – майже вінець успіху, визнання геополітичної ваги Росії. Путіну треба було показати, що з ним рахуються – потискають руку, говорять – причому не будь-хто, а особисто президент Сполучених Штатів. І він це отримав».

Щодо Байдена, то він також виконав свою женевську програму, зумівши все донести до Путіна так, як сам того хотів, каже аналітик «Демініціатив»: «Байден кілька разів повторив, що він має намір відстоювати інтереси США, союзників і партнерів. Байден доніс до Путіна те, що схвалили Сімка і НАТО, він окреслив межі можливого. У принципі, кожна сторона від саміту отримала в підсумку те, чого хотіла».

А відносно України, то, як наголошує експертка, зради точно не було: «І не могло бути. Зрештою, чим ближче ми наближалася до цього саміту, тим більше ставало зрозуміло, що жодні домовленості за спиною України досягнуті не будуть».

Подібні ризики, каже вона, могли мати місце протягом трьох-чотирьох перших років конфлікту, коли тривала активна гаряча фаза. «Пригадайте динаміку в «Нормандії» і в Мінській ТКГ на той час… Зараз же переговори по цих треках буксують, істотного прогресу немає. А враховуючи те, що Німеччина і Франція входять до циклу виборів – динаміка присяде ще більше».

Максим Ялі
Максим Ялі

На тому, що кожен залишився при своїх – наголошує і політолог-міжнародник Максим Ялі: «Путін, за допомогою пропаганди, для своїх виборців виявиться переможцем, який змусив ледве не вибачатися Байдена за те, що той назвав його вбивцею. Для виборців Байдена американський президент дав зрозуміти, які наслідки будуть, якщо Кремль і надалі переходитиме «червоні лінії» в поведінці на внутрішній арені».

Щодо озвученого двома сторонами, то, за словами експерта, складно робити висновки про якісь конкретні домовленості. Але вони, очевидно, були. «І на їх реалізацію Байден відвів від 3 до 6 місяців», – додав політолог.

І ці домовленості, зокрема, стосуються й України.

«Щонайперше – в контексті реалізації Мінських угод. Наскільки різняться позиції обох сторін щодо їх імплементації зараз сказати наразі неможливо. Але після візиту Зеленського у Вашингтон, який запланований на липень, після узгодження там спільної позиції та подальшої риторики – стане зрозуміло, чи був знайдений компроміс між Путіним і Байденом в Женеві», – вважає пан Ялі. Однак, тут же продовжує він, надмірно задоволений вигляд Путіна на прес-конференції говорить про те, що у нас є підстави для побоювань: «Не здивуюся, якщо в результаті восени буде спроба примусити Україну не тільки на законодавчому рівні затвердити «формулу Штайнмаєра», а й провести вибори на окупованих територіях. Однозначно, осінь буде гарячою для нас».

Мирослав Ліскович. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-