Заворушення в Міннеаполісі, Парижі, Бристолі та – в Києві: спільне та відмінне
Навіть на шосту добу суспільство не припиняє обговорювати події, які мали місце 20 березня біля Офісу глави держави. Для прихильників акції – це мирний протест, під час і після завершення якого було здійснено певні правопорушення, за які можна і варто присудити незначні адміністративні штрафи. Для іншої сторони – вандалізм і провокація, направлена проти націонал-патріотичних сил. Розбиті двері, розфарбовані стіни (ОП оцінив збитки у 2 млн гривень, клінінгові компанії – у 50-80 тис. гривень) – все це, на їхню думку, завдало шкоди іміджу Україні, мовляв, подібні речі не є характерними для демократичних країн (дехто навіть згадує обидва Майдани, де не було розбито жодної вітрини). Утім, конкретні приклади з недалекого минулого і сьогодення провідних країн Заходу говорять про інше. Зрештою, на їхньому фоні те, що відбулося під ОП виглядає дитячими пустощами.
«ЖОВТІ ЖИЛЕТИ», ФРАНЦІЯ
У Франції 17 листопада 2018 року розпочалися масові протести «Жовтих жилетів» (протестувальники вдягли люмінесцентний одяг, який, відповідно до місцевих законів, має бути в кожному автомобілі. – Авт.) щодо підвищення цін на пальне. На першу акцію (і наймасовішу за весь час існування руху) вийшло майже 290 тисяч осіб.
Спочатку протест носив мирний характер, але досить швидко перетворився на погроми та акти вандалізму: розмальовані стіни, спалені автомобілі, потрощені вітрини, розграбовані магазини…
Як реагувала держава? За підсумками семи місяців – з листопада 2018 по червень 2019 року – учасникам руху винесено більше 3100 обвинувальних вироків, близько 400 осіб засудили до тюремного ув'язнення. Втім, «жилетів» відкрито підтримали кілька лідерів основних політичних партій і політичних рухів: від лівих (Жан-Люк Меланшон і Олів'є Безансон) і центристських (Жан Лассаль) до правих (Лоран Вок'є і Марін Ле Пен). Низка ЗМІ публікувала дані про вплив на протестний рух з боку спецслужб РФ.
В активній фазі протест існував трохи більше року – до грудня 2019-го. За цей час дії «жовтих жилетів» завдали шкоди французькій економіці на 2,5 мільярда євро. На сьогодні цей рух, як повідомляє французька новинна радіостанція RFI, перестав бути силою, яка хоч якось впливає на політичний порядок денний влади. Зокрема, останній більш-менш помітний сплеск активності «жилетів» був помічений 12 вересня 2020 року: за даними французького МВС, в Парижі на акцію вийшли 2500 осіб, по всій країні – 8500. Тоді ж, у вересні, було проведено соціологічне дослідження: 10% опитаних французів зараховують себе до ЖЖ. Це вдвічі менше, пишуть дослідники, ніж на самому початку історії цього руху. Ще 40% опитаних заявили, що як і раніше підтримують «жовтих жилетів» (до слова, у лютому 2020-го таких налічувалося 43%. – Ред.).
Безумовно, протести «жилетів» у Франції було б неправильно порівнювати з подіями 20 березня у Києві – і за масштабом, і за збитками. Утім, один епізод все ж варто згадати – пошкодження у грудні 2018 року Тріумфальної арки (так, це не Офіс Президента в Києві, не Капітолій у Вашингтоні (про це – йтиметься нижче), але для французів цей монумент має сакральне значення). Крім графіті на стінах («Скинь буржуазію», «Відрубували голови і за менше, ніж це», «Клас проти класу», «Жовті жилети переможуть» та інші написи… не надто ввічливі щодо президента Республіки. – Ред.) та зламаного обладнання, протестувальники розбили твори мистецтва, в тому числі копію знаменитої скульптури «Марсельєза». Міністр культури Франції Франк Ристер оцінив суму збитків, внаслідок пошкодження Тріумфальної арки в 1,2 млн євро. Як повідомляє Franceinfo, 22 березня 2021 у Парижі розпочався судовий процес проти десятьох осіб, яких обвинувачують у протиправному проникненні, пошкодженні та розграбуванні Тріумфальної арки. Обвинуваченим пред'явлені різні статті – від простої «крадіжки» чотирьох листівок до «участі в груповому знищенні чи пошкодженні майна», «несанкціонованому вторгненні на об'єкт, занесений до списку історичної спадщини», «заподіяння шкоди з обтяжуючими обставинами» і «крадіжки зі зломом».
BLACK LIVES MATTER ТА ШТУРМ КАПІТОЛІЮ, США
Акції протесту Black Lives Matter, що почалися 26 травня 2020 року в Міннеаполісі, де загинув Джордж Флойд, за кілька тижнів прокотилися по 150 містах у 23 штатах. У них взяли участь, за різними оцінками, від 15 до 26 мільйонів осіб (американські ЗМІ називаються їх наймасовішими в історії країни). Частина цих акцій пройшла мирно, але все ж було чимало випадків зіткнень з поліцією (19 загиблих, 14 тисяч заарештованих), підпалів машин і будівель, пограбувань і пошкоджень банків, магазинів, кафе, ресторанів та автосалонів, як от автосалонів Toyota, Lexus, Tesla, магазинів Walmart, Target, Nike, Adidas, Apple, Louis Vuitton, кафе Starbucks, Subway тощо. Мішенню стали також пам'ятники політикам, торговцям і меценатам, які асоціюються з історією рабства й колоніалізму (приміром, Христофору Колумбу, Роберту Лі тощо).
Згідно з опитуванням, проведеним виданням The Washington Post і Школою Шара (Schar School) 2-7 червня, більшість американців сказали, що підтримують протести: 87% прихильників демократів, 76% партійно нейтральних людей і 53% прихильників республіканців.
А що про збитки? За оцінками влади Міннеаполіса, тільки в центрі міста за час протестів було пошкоджено близько 220 будинків. Сума збитків – 55 млн доларів. Загальна ж кількість пошкоджених будівель та об'єктів інфраструктури в місті – понад 500. Вартість ремонту – півмільярда доларів. У Денвері приватні організації повідомили про збитки в понад 2 мільйони доларів, а загальний збиток місту оцінений владою в 5.5 мільйонів доларів. У страховій компанії Property Claim Services повідомили, що страхові збитки від протестів варіюються від одного до двох мільярдів доларів.
Безумовно, Black Lives Matter у США теж важко порівнювати з останніми подіями під Офісом Президента в Києві, але Штати потрясла ще одна подія – штурм Капітолію, в якому брали участь прихильники Дональда Трампа (6 січня 2021 року). Внаслідок заворушень тоді загинуло п'ятеро людей, серед них офіцер поліції. Більш ніж 200 учасникам штурму висунули обвинувачення. Як повідомив головний архітектор Капітолія Бретт Блентон, низка елементів інтер'єру будівлі Конгресу, зокрема статуї, фрески, історичні лавки та оригінальні віконниці, зазнали різної міри пошкодження. Сума збитків становить 30 млн доларів.
KILL THE BILL, ВЕЛИКА БРИТАНІЯ
21 березня у Бристолі зібралася велика акція протесту під назвою Kill The Bill (bill (білль) – законопроект. – Ред.) проти законопроекту, що передбачає суттєве розширення повноважень поліції, зокрема, щодо можливостей правоохоронців обмежувати мітинги. В руках у багатьох мітингарів були плакати з гаслами «Скажи "ні" поліцейській державі» і «Свобода протесту – основа демократії». (BBC News пише, що якщо британський парламент схвалить цей документ, то поліцейські зможуть встановлювати час початку і закінчення акції, а також межі шуму, створюваного протестувальниками. Причому застосовувати ці правила вона зможе навіть до акцій, що проводяться однією людиною. Якщо протестувальники відмовляться виконувати вказівки поліції, вони можуть бути оштрафовані на суму до 2500 фунтів стерлінгів. – Ред).
Спершу протест відбувався мирно, але згодом переріс у заворушення. Мітингарі атакували поліцейський відділок (побили вікна) і підпалили принаймні два автомобілі поліції. Учасники також жбурляли в поліцейських різні предмети, запускали феєрверки і скандували «Ганьба вам!». 21 березня затримали 7 осіб, постраждали 20 правоохоронців.
«На акції було близько 3000 людей, коли вона розпочиналася біля Коледж-Грін. Згодом залишилися 400-500, які вирішили вдатися до насильницьких дій біля відділку поліції у Брайдвеллі», – розповів начальник місцевої поліції Енді Марш.
«Бандитизм і безлади неприпустимі», – заявила міністр внутрішніх справ Великої Британії Пріті Пател.
«Громити будівлі у центрі нашого міста, трощити автомобілі, атакувати нашу поліцію – усе це не зменшує імовірність, що законопроект пройде. Навпаки, демонстрація беззаконня стане доказом того, що він потрібен», – відреагував мер Марвін Ріс.
Друга акція відбулася 23 березня, утім, була менш масовою, зрештою, спокійнішою, ніж попередня – близько 130 людей. Місцева поліція повідомила про 14 затриманих. Про суму збитків наразі нічого невідомо.
У КОЖНІЙ КРАЇНІ – ВЛАСНІ ТРАДИЦІЇ ПРОТЕСТУ
Ми запитали в експертів, чому подібні речі не є чимось екстраординарним для демократичних країн Заходу? Власне, щодо погрому на вході до Офісу президента – це протест в межах демократичної традиції чи вандалізм, який підлягає покаранню?
Політолог Олексій Голобуцький вважає, що якщо в країні працюють закони, є право, демократичні вибори, незалежний суд, а її громадянин іде і малює щось на парламенті чи офісі президента – це вандалізм, тому що в нього є інші способи довести свою точку зору. «А якщо в країні немає права, інституції дуже слабкі, докричатися дуже важко, то він іде і малює. В такій державі на проблему звертають увагу, лише коли про неї говорить вулиця», – вважає Голобуцький.
«На мою думку, нічого екстраординарного не відбулося. Певний час не було протестів саме на вулиці Банковій, тому що вона була закрита. Але сказати, що відбулося щось нереально нове, не можна. Щодо розбитих шибок чи розфарбованих вікон… Якщо правоохоронці дійсно бачать в діях окремих протестувальників той чи інший склад злочину, я – за обґрунтування, доведення та скерування в суд. Але межа реалізації права на мирне зібрання дуже тонка, це складне питання», – висловив свою думку експерт з конституційного права Богдан Бондаренко.
Заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко наголошує, що не варто робити з вандалізму і протесту слова-антоніми. «Насправді, вандалізм може бути однією з форм протесту. Питання у тому, чи користується він підтримкою у більшості населення. Адже мало хто в Україні заперечував, коли обмальовувались пам’ятники тоталітарного режиму. В міжнародному аспекті – найвідоміший приклад – падіння берлінської стіни із зафіксованими елементами вандалізму на ній», – коментує конфліктолог.
Пан Петренко каже, що інститут президентства (не плутати з персоналіями, які займали посаду Президента) завжди користувався підтримкою в українців. Імовірно, це результат потягу до «сильної руки», віра в прості рішення – прийде «месія» і наведе порядок. А вандалізм – це, насамперед, протест проти практики – нерівності, несправедливості. «Тому для багатьох українців, напрямок протесту 20 березня – сприйнявся саме як протест проти інституту президентства. А не проти конкретного президента чи за звільнення Стерненка», – стверджує він.
Акція «Не чуєш? Побачиш» на Банковій / Фото: Володимир Тарасов, Укрінформ
Форми протесту також можуть бути різними: від мирного бойкоту до насильницьких революцій. Проблема у тому, наголошує експерт, що будь-який протест розвивається від ненасильних до агресивних форм поступово. «І коли ми говоримо про різкий перехід – відразу постає питання, а чи не провокація це. Чи не спроба відсікти від протесту підтримку поміркованої соціальної бази? – запитує Петренко. У нас були відповідні прецеденти, як от 9 березня 2000 року чи 1 грудня 2013 року. В першому випадку різкий перехід до насильницьких форм фактично зупинив Кучмагейт. У другому випадку, не виключаю, таке завдання могло стояти перед тими, хто застосовував фізичне насилля на Банковій».
В той же час, вважає він, це міг бути і своєрідний перфоманс. Тобто спроба знайти свою модель протесту, як наприклад – неординарна форма є у Femen. «Але – у результаті такі дії призвели, по-перше, до привернення уваги до тих тих, хто протестував, по-друге, до депопуляризації ідеї протесту взагалі, по-третє, до загроз посилення повноважень поліції під час розгону протестних акцій», – наголошує конфліктолог.
Щодо досвіду інших країн – то всі мають свої традиції, каже Петренко. До української традиції ніколи не входило, наприклад, тотальне мародерство під час протестів: «Але це не факт, що наступного разу такого не буде. Особливо, якщо зважати на те, що протестувальники діляться на ідейних та професійних».
Експерт розповідає, що в білоруській традиції, наприклад, ніколи не було організованого насильницького спротиву. Але ті, хто звинувачував білоруський протест у слабкості, забувають, що Україна пройшла низку форм невдалих і ненасильницьких протестів до того часу, поки у 2004 році вдалось зламати систему. «Почни в минулому році Білорусь так само, як Україна у 2014 році, – протестувальники б відразу втратили підтримку суспільства», – підсумував він.
Мирослав Ліскович. Київ
