Рівно три місяці тому Костянтин Котов вийшов з ув'язнення. Він - один з московських, російських активістів, добре відомих в Україні. Котов - друга людина, яка відсиділа за шахрайською статтею - за «неоднократное нарушение» правил проведення мітингів і пікетів в РФ. В Україні його добре знають завдяки тій допомозі, яку він разом з іншими активістами, фотожурналісткою Вікторією Івлєвою (інтерв'ю з нею тут) надавав українським військовополоненим морякам, іншим політв'язням, взагалі – висловлювався на акціях на підтримку України.

Коли вийшов на волю, Котов відразу ж сказав, що не припинить свою громадську активність... І ось матеріал вже був готовий до здачі. Аж раптом новина, повз яку знову не можна пройти. У вівторок він поїхав до Ростова-на-Дону, де якраз мають відбуватися чергові суди за сфабрикованими «справами Хізб ут-Тахрір», цього разу - «алуштинською» та «2-ї сімферопольської групи». Я попросив у нього коментар, і він оперативно відповів: «Приїхав підтримати невинних, на мій погляд, людей. Попри те, що до суду не пускають, все одно важливо приходити. Говорити про те, що російська влада зараз переслідує цілий народ. Кримські татари - не терористи. Про це я кажу сьогодні в Ростові-на-Дону». Так - спокійно і буденно. Тому що він один з тих росіян, у якого «квартирує совість». І по-іншому жити він вже не може.

В АВТОЗАКУ ДОВЕЛОСЯ ПЕРЕТНУТИСЯ З УКРАЇНСЬКИМИ МОРЯКАМИ

- Минуло три місяці після того, як вийшли на волю. Чим займалися в цей час?

- На другий день волі я пішов на суд до своєї дружини (Анна Павлікова, фігурантка сфабрикованої справи «Нової величі», згідно з вироком 6 серпня 2020 року отримала 4 роки умовно; до того, перебуваючи під слідством, 17 жовтня 2019 року у СІЗО «Матроська тиша» вийшла заміж за Котова, який отримав на той момент реальний строк, - О.К.). У неї була апеляція, оскарження вироку у Московському міському суді. Потім ще я неодноразово був на її судах і на інших теж. Ось саме така підтримка переслідуваних людей є дуже важливою. По суті, я знову займаюся тим, чим займався до ув’язнення. Тобто, ходжу на суди, підтримую людей, яких зараз неправосудно засуджують. Ну і намагаюся достукатися до суспільства, розповісти про ці випадки. Приміром, днями подав адміністративний позов до Російської Федерації в особі МВС і Федеральної служби виконання покарань (ФСВП) з приводу умов мого конвоювання. Але я стосовно російського правосуддя все знаю, тому, захищаючи свої права, готовий доводити справу до Європейського суду з прав людини. (Після нашої розмови стало відомо, що за цивільним позовом Павлікової до Мінфіну Росії про компенсацію шкоди за незаконний арешт, потерпіла повинна отримати 80 тисяч рублів, але, як пояснює Котов, позивачами це рішення буде ще оскаржуватися, - О.К.).

- В Україні вас добре знають завдяки підтримці українців. Цікаво, які ви маєте українські знайомства?

- Я за фахом програміст, займаюся інформаційними технологіями. Вони є дуже важливими у суспільному житті. Тепер не потрібні, як раніше, газети, листівки. Є інтернет, соцмережі, месенджери. Громадянське суспільство можна організовувати з їх допомогою. І вони ж допомагають долати кордони. З українськими знайомими можна спілкуватися завдяки ним. Але період, який найбільше запам'ятався у цьому сенсі – справді той, коли ми допомагали українським морякам, які перебували у московському СІЗО, носили їм передачі, виходили з пікетами на їхню підтримку. І вже після того, як мене заарештували, одного разу була неймовірна ситуація. Мене везли в одному автозаку з тими самими моряками.

- Коли в кіно бачиш подібні сцени, збіги, думаєш - ну сценаристи і нафантазували...

- А тут - реальність. Поспілкувалися, познайомилися, потиснули один одному руки... Коли я опинився в ув'язненні, то отримував багато листів, у тому числі з України. Родичі ваших моряків теж багато писали. Вже у в'язниці я дізнався про їхній обмін, звільнення. І це було чудово! Тоді вже й вони самі могли мені написати.

- В ув’язненні ще з якимись українськими громадянами перетиналися?

- Пригадується, що у Москві познайомився з хлопцем з Одеси. Його звинувачували в контрабанді. Як я зрозумів, справа цілком надумана. Шкода, коли люди потрапляють в таку халепу…

 СИТУАЦІЯ З НАВАЛЬНИМ - ТРАДИЦІЙНА ДЛЯ ФСВП

 - Як прокоментуєте дивну ситуацію з Навальним і його місцезнаходженням? То він у СІЗО Кольчугіно, то в колонії у Покрові Володимирської області.

- Для тих, хто стикався з цією системою, ситуація не є дуже дивною.

- Але чому? Постійні недомовки, двозначності з боку влади. Деякі навіть почали припускати, що це робиться навмисно, щоб показати: мовляв, нетямуща опозиція здіймає через Навального галас на порожньому місці.

- Річ у тому, що в Росії сама ця система саме так і працює. Вона максимально закрита. Приміром, коли я їхав з Москви в колонію, мої рідні, мої адвокати теж не знали, куди мене везуть, де я опинюся. Система ФСВП цю інформацію ні про кого не повідомляє. Поки ти не опинишся у кінцевій точці, можеш багато місяців взагалі бути без зв'язку з рідними, друзями, адвокатами. Везуть тебе через пів Росії. І потім ти раптом опиняєшся в якійсь колонії. Тому це не специфіка випадку Навального. Просто він - дуже відома постать. І через такі недомовки відразу починають виникати припущення, домисли, куди ж його везуть. Ось тут і з’являється неперевірена інформація від різних джерел, які не володіють повною картиною... І я від самого початку казав, що Навального в результаті, ймовірно, повезуть в ту колонію, про яку казали спочатку, – у Покров. Де я перебував і про що останніми днями розповідав журналістам дуже часто. Ця колонія зручна для того, щоб помістити туди Навального. Там є всі умови, щоб утримувати таких людей, як він, в ізоляції - як "внутрішній", так і зовнішній.

- Так, останні півтора тижні ваші коментарі про колонію у Покрові виходили не лише в російських опозиційних ЗМІ, але і зарубіжних, найавторитетніших, і усіма мовами: англійською, французькою, німецькою, іспанською…

- Це правда. Практично з усіх найбільших країн світу до мене зверталися за коментарями. Навіть з японцями поговорив. І я вирішив, що дуже важливо детально розповідати про мій досвід ув'язнення в Покровській колонії. Це, як мінімум, спроба щось змінити. Умови ув'язнення в Росії - ненормальні. Це психологічні приниження і фізичне насильство. З цим треба боротися.

- Як різнилася реакція російських журналістів і зарубіжних?

- У зарубіжних насамперед було здивування. Хоча багато журналістів працюють в Росії не перший рік. Але їм все одно дико чути про ті порядки, які у нас заведені в колоніях і в'язницях. У європейців, американців це викликає подив, що у XXI столітті застосовуються такі методи, що люди утримуються в таких умовах. Ну так, вони злочинці, але вони отримали рішення лише про їхню ізоляцію від суспільства. Але те, що вони, перебуваючи в цій ізоляції, отримують ще якесь додаткове покарання, це абсолютно незаконно. І для зарубіжних журналістів - абсолютно незрозуміло... Але у нас в Росії люди до цього, на жаль, звикли. З певною періодичністю, приблизно раз на три місяці, спливають відео, як співробітники ФСВП когось б'ють, травмують. І це ні в кого вже подиву не викликає.

- Як змінилася ваша країна за ті півтора роки, що ви перебували в ув'язненні?

- Коли я вийшов, найперше, звичайно, вразила ситуація, до якої призвів коронавірус. Так, у колонії дивився новини по ТБ. І там, в ув'язненні, ми практично протягом всього дня ходили в масках, щоб захищатися від інфекції. Але коли ти виходиш на волю і бачиш людей в масках в метро, в іншому громадському транспорті, усвідомлюєш, наскільки це серйозна проблема. Друге велике здивування пов'язане із загальною тенденцією в нашій країні. Стало ще менше свободи. Ухвалюється дедалі більше репресивних законів, які обмежують її, в тому числі свободу зібрань. Власне, відстоюючи свободу зібрань, я і опинився в колонії, а зараз бачу, що її стало ще менше. Нові закони про іноземних агентів дедалі більше обмежують можливості людей, які намагаються робити щось корисне. Це все справляє тяжке враження. За ці півтора роки країна, на жаль, більше і більше скочується в якусь незрозумілу діру…

Я виходив на акції, мітинги, пікети в надії змінити щось на краще. Коли був у колонії, стежив за новинами в країні. І коли вийшов на волю, побачив, що надії не справдилися. Стало ще гірше. Бачу це хоча б по січневих мітингах протесту. Дії силовиків стали набагато жорсткішими. Арешти масові. Раніше такого не було.

- Сьогодні дедалі частіше порівнюють Росію і Білорусь – у діях правлячих режимів. І жорсткі затримання, і відключення інтернету…

- Так, напевно, це справедливо. Ситуація ускладнюється. Таке враження, що для нашої влади Білорусь стає еталоном. Повторюся, триває скочування в якусь діру безправ'я. Громадянське суспільство має цьому протидіяти, щоб не дозволити це зробити.

- Костянтине, вам скільки років?

- Тридцять шість.

- Тобто, ви вдвічі старші за тих хлопців, які тільки вступають у повноправне доросле життя. У тому числі політичне. Як ви розумієте це покоління, як відчуваєте його?

- Зрозуміло, що тут не може бути єдиного узагальнення. Багато таких, які взагалі мало чим цікавляться, зайняті переважно переглядом улюблених блогерів. Але багато і активних, небайдужих, які турбуються про своє майбутнє, беруть участь у громадських протестах. Часом, може, невміло, незграбно. Головне, однак, що вони хочуть змінити свою країну. І таких людей серед молоді доволі багато. При цьому я вважаю абсолютно несправедливими звинувачення, що були висунуті Навальному з боку влади: мовляв, він зманює молодь на протест. Ці люди виходять не тому, що Навальний або Іванов-Петров-Сидоров кудись їх тягне, а тому, що у них немає іншого засобу вплинути на ситуацію в країні. Подумати тільки: люди, які зараз вступають у політичне життя, народилися при нинішньому президентові. Вони з пелюшок бачать одного тільки Путіна. Тому не дивно, що вони хочуть побачити і когось іншого... Сьогодні, якщо є якісь надії на зміни в країні, то вони пов'язані з нашим молодим поколінням.

Олег Кудрін, Рига

Фото Наталії Дьоміної; з архіву Костянтина Котова; архіву Вікторії Івлєвої; сайту «Кримська солідарність»