Постанова Ради: Майдан не розколює націю, а будує європейську Україну
17 лютого, напередодні сьомих роковин розстрілів на Майдані та перемоги революції, Верховна Рада майже конституційною більшістю (295 голосів «за») ухвалила постанову, що визначає Революцію Гідності одним з ключових моментів українського державотворення та виразником національної ідеї свободи. Водночас парламент засудив дії Януковича та його поплічників під час придушення мирного протесту, та наголосив на неприпустимості спроб узурпації державної влади.
Це рішення в цілому схвально підтримали більшість українців.
«Постанова дає оцінку держави тим подіям на політичному рівні. Наприклад, ми в судах домагаємося правової оцінки, а це – оцінка політична, якої не було тривалий час. Всі думали, що це само собою всі розуміють, але насправді виявилося, що це не так. Це важливо і правильно», – сказала адвокатка сімей Небесної Сотні Євгенія Закревська.
«Це надважливе рішення, яке не тільки вшановує пам'ять Героїв Небесної Сотні, а й встановлює справедливість. Жертви тих страшних подій загинули недаремно. Вони творили державу! Герої не вмирають!», - написав на своїй сторінці у Фейсбук лідер гурту «Океан Ельзи», екс-депутат Святослав Вакарчук.
«Щиро радію з того, що ВР визнала Майдан Революцією Гідності. Хочу нагадати, що Майдан розпочався у 2013 році, але досі не скінчився. Головна перемога Майдану прийде тоді, коли власну гідність і гідність своєї нації будуть основою існування українця», - наголосив Юрій Гримчак, екс-заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб України.
Водночас вистачає й тих, для кого Революції Гідності не гідна «героїзації», хто вважає, що в такий спосіб «розколюється країна».
«Це не питання симпатій до Майдану або антипатій до нього. Це питання того, що таким чином країну не зшити, так її можна тільки продовжувати розколювати далі», - написав народний депутат від «Слуга народу» Макс Бужанський.
Данило Гетьманцев підтримав колегу: «Я переконаний в тому, що якщо ми хочемо зшити країну, то ми не повинні з вами акцентувати на подіях, які роз'єднують».
Про своє існування нагадав також президент-утікач Віктор (Ростовський) Янукович: «Це сумнівне рішення знову розколює українське суспільство, розділяє його на переможців і переможених».
Що ж, за намаганнями дискредитувати Майдан та Революцію Гідності, усіх її лідерів та учасників, ми спостерігаємо впродовж останніх семи років. І щоразу риторика така ж сама, мовляв, це через Революцію вашу – війна, через неї окупація Криму, бідність та розкол у суспільстві… Але ж дані грудневого соціологічного дослідження Центру Разумкова свідчать про протилежне. З кожним роком збільшується кількість людей, які підтримують Майдан. Приміром, якщо у червні 2018-го таких було 28,7%, то в грудні 2020-го – вже 33,9%. Понад те, майже на 2% зменшилася кількість тих, хто хотів би повернутися в Україну «зразка» 2013 року – із 20,4% до 18,6%. То це про розкол ідеться, який просто змінюється в цифровому визначенні? Якщо саме про це, то мусимо визнати, що «бужанські» з «портновими» мають рацію. Але це не так. Українці йдуть до єдності в принципових питаннях, в розумінні того, що саме дала Україні революція та роки після неї. Після Майдану пішов незворотній процес формування української політичної нації. І його не зупинити. У 2014-му Україна пройшла точку неповернення, і ніколи уже, як би про те не мріяли в Кремлі, не піде назад в обійми Росії.
Запитуємо принципове: чи насправді резолюція Верховної Ради розколює націю?
«Не вважаю, що цією постановою ми щось розкололи»
Ян Валетов, письменник, публіцист:
«Цілком нормальна позиція для демократичної країни, коли одна частина суспільства підтримує, частина – ні. Вирішує в даному разі парламент. У нас є багато речей, які, на жаль, не зшивають нашу країну. Ми такі від природи, ми такі географічно, по принципу конфесій, по ідеології. В країні є багато думок. Існує плюралізм. Давайте використовувати демократичні форми управління, які повинні виробити якусь загальнодержавну думку. Хтось з нею погодиться, хтось не погодиться. Ну, тоді нехай вносять іншу постанову. Можливо, за неї також знайдуться голоси. І це цілком нормально, не бачу тут ніякої трагедії.
Так, дійсно, люди неоднозначно відносяться до Майдану. Я також не був великим прихильником будь-яких революційних змін. Я, скоріше, прихильник еволюції. І, напевно, таким би й залишився. Але коли почали вбивати мирних людей – я був просто вимушений зайняти відповідну сторону.
До сих пір у мене неоднозначна думка відносно лідерів Майдану, себто тих, котрі назвали себе такими. Я розумію, що тривав народний спротив, що тоді все було набагато складніше, аніж нам зараз намагаються показати. Але я впевнений в тому, що ми цивілізована країна, де будь-які правила встановлюється демократичним шляхом. Я не вважаю, що цією постановою ми щось розкололи. Звісно, будуть якісь корективи. І дякувати Богу, що так. Без крові – мирно, обмінюючись думками, сперечаючись, демократичним, парламентським шляхом».
«Не певен, що можна помирити тих, хто мріє про «Новоросію» з тими, хто мріє про незалежну європейську Україну»
Павло Казарін, журналіст:
«У сучасному світі в кожної політичної нації є день національної суб’єктності. Щось таке, що дозволяє нації говорити «ми досягли». Приміром, день незалежності в Сполучених Штатах – це те, що дозволяє американцям говорити «ми прогнали короля». Або ж день взяття Бастилії, коли французи говорять «ми перемогли тиранію». В цьому сенсі, в Україні на статус дня національної суб’єктності претендує Майдан, це його особливі дні дозволяють українській політичній нації говорити «ми перемогли спробу узурпації влади».
Я не впевнений, що можна помирити табір тих, хто мріє про «Новоросію» або про «УССР» із табором тих, хто мріє про незалежну європейську Україну. Я не впевнений, що у всіх суперечках можна досягнути компромісу. Я не впевнений, що у всіх протистояннях можливий благополучний результат по системі win-win, себто, коли немає тих, хто програв. Більше того, з моменту набуття Україною незалежності ми постійно живемо в ситуації протистояння, коли перемога одного табору обов’язково означатиме програш іншого. Як от перемога України означатиме програш «Новоросії», а перемога УССР – крах України. Ще раз наголошую – я не розумію мотиву людей, які шукають компромісу з тими, з ким компроміс початково неможливий.
Водночас, сам факт дискусій про те, чим для України були радянські десятиліття, чим були дев’яності та нульові, зрештою, чим був Майдан – це найкращий доказ того, що Україна готова миритися з існуванням людей, які не готові миритися з існуванням України. Якщо це не демократія, то що тоді демократія?»
«Ті, хто говорять про якесь «зшивання країни», про якісь «розколи», насправді говорять про повернення України під контроль Кремля»
Дмитро Сінченко, політолог, активіст Руху опору капітуляції (РОК):
«Риторика про "зшивання" країни була характерна для часів Ющенка-Януковича, коли країну поділили на дві електоральні частини, головною відмінністю яких були погляди на зовнішню політику України. Ющенка підтримували виборці прозахідної орієнтації, Януковича- проросійської. "Зшила" нашу країну Росія, у 2014 році, розпочавши проти України війну і поставивши крапку в цьому внутрішньому протистоянні. З тих пір кожен, хто починає говорити про якесь "зшивання країни", про якісь "розколи", насправді говорять про повернення України під контроль Кремля. Тобто, вони діють в інтересах нашого ворога, і головне їх завдання - це капітуляція перед Росією і демонтаж нашої державності.
Сьогодні більшість українців підтримують євроатлантичну інтеграцію України, підтримують розвиток і зміцнення України, підтримують наші збройні сили, підтримують розвиток української мови, культури, освіти тощо. Навіщо нам об'єднання з тими, хто цього не підтримують? У них завжди є вибір - поїхати до країни, яка відповідає їх ідеалам - до Росії.
Тому рішення Верховної ради щодо Революції Гідності цілком і повністю відповідає геополітичному вибору України, і будь-які спроби його оскаржити чи відіграти зустрічатимуть справедливий опір».
«Розмови про «зшивання країни» пахнуть нафталіном і є провокативними»
Ірен Роздобудько, письменниця:
«В людській природі є здатність з часом толерувати багато беззаперечно очевидних речей - схильність до «флюгерізму», здатність догодити одразу всім. Тому пропоную не дослухатися до коментарів тих політиків, котрі змушені «бігати між краплинами» - така у них робота. Або вони не були на Майдані і тому не відчули шаленого духу об‘єднання, котре там панувало між усіма верствами населення. Розмови про «зшивання країни», як на мене давно пахнуть нафталіном і є провокативними, риторичними. Вже давно варто прийняти, як беззаперечні факти і Майдан Гідності, як державотворчу історичну подію, і державний статус української мови і всі інші речі, які час від часу виникають, як «збудники» масової свідомості пересічних громадян. Нам треба рухатися далі.
Всі ці розмови «на користь бідних» лише гальмують і стримують цей рух».
Мирослав Ліскович. Київ
