Україна-Угорщина: настає час відвертої та гідної розмови

Тема відносин двох сусідніх країн стала вже, певною мірою, інформаційним мемом. Нажаль, треба констатувати: останні декілька років Києв та Будапешт неодноразово обмінювалися дуже емоційними заявами. Доходило до відкритих клінчів, у яких сходилися МЗС обох країн та найвищі посадовці. Складністю цих стосунків користалися «спостерігачі» ззовні, підкидаючи хмизу у багаття. Сліди цих провокацій завжди вели в Росію.

Але – виходити із кризи відносин треба. Саме тому візит міністра закордонних справ Угорщини Петера Сіярто до Києва мав усі ознаки прориву стіни непорозуміння та початку обережного відходу від червоної лінії невідворотності конфлікту.

Великий віз проблем

Згадаємо – із чим обидві країни підійшли до зустрічі 27 січня. Напруженість у відносинах Києва та Будапешта склалася ще 2017 року після ухвалення нового Закону України «Про освіту», який встановлював нові норми освіти саме українською мовою. Викликані були ці зміни не тільки бажанням затвердити статус державної мови: ситуація в низці шкіл, де мовою навчання була не державна, стала кричущою. Випускники просто не володіли українською в тій мірі, щоб надавала їм можливість скласти ЗНО та поступити в український виш та успішно там вчитися. Автор добре пам’ятає телерепортаж з однієї закарпатської школи, де діти не говорили українською взагалі. І незважаючи на це, офіційний Будапешт критикував Україну жорстко і безкомпромісно. Тоді відносини двох країн зайшли у глухий кут, хоча Венеційська комісія винесла рішення із зауваженнями Україні до згаданого Закону «Про освіту», які наша країна зобов’язалася виконати. У відповідь, майже півтора роки, з ініціативи Угорщини, був фактично заблокований діалог в комісії «Україна-НАТО», що не грало на руку ані самому альянсу, ані Україні. Але який зиск мала від цього Угорщина – не зрозуміло теж. А от Росія, звісно, мала собі «радість»: адже гальмування євроатлантичної інтеграції України – саме в її інтересах.

Останній виток напруження відбувся наприкінці минулого року. Перед місцевими виборами, у жовтні представники угорської влади – і міністр Сіярто, і уповноважений уряду Угорщини по співпраці із Закарпаттям Іштван Грежа агітували за певну політичну силу, що представляє в Закарпатті та українській політиці інтереси етнічних угорців. Знову-таки: уявіть собі: представник іноземної країни закликає когось підтримувати на виборах в іншій країні… Тим більше, що саме в Україні такі приклади вже мали місце: згадаємо підтримку з Росією Партії регіонів, комуністів та того самого екс-президента Януковича. Уявіть собі агітацію когось із українських посадовців на місцевих виборах в Угорщині – що говорило б угорське МЗС? Тож обурення МЗС та заява із закликом не втручатися у внутрішні справи України була цілком обґрунтованою реакцією.

Кому це вигідне?

А далі – була історія із виконанням угорського гімну на сесії однієї із сільрад(!) Закарпаття після складання присяги, на що природно відреагувала вже СБУ. І це теж викликало вельми бурхливу реакцію МЗС Угорщини, пан Сіярто виступив тоді із заявою: «Попри обіцянки останнім часом та так звані спроби примирення, в переносному значенні, на жаль, в Україні і надалі основною політикою уряду залишається політика залякування угорської громади та антиугорськість», підкресливши, що це не відповідає євроінтеграційним устремлінням України. Відповідь МЗС була недвозначною: Україна не проводить антиугорської політики, але має реагувати на конкретні факти.

Відтак, із середини грудня відносинах Києва та Будапешта були цілком реальні заморозки, якщо не сказати – крижане мовчання. Зрозуміло, що від такого стану речей виграє третій – Москва.

Треба робити кроки першими. Та вигравати разом

Два тижні тому українське дипломатичне відомство взяло ініціативу на себе. Глава МЗС Дмитро Кулеба зазначив: «Угорщина для нас важливий партнер і близький сусід. Сусіди, буває, сваряться, але потім мають миритися, бо залишаються сусідами. Тому ми домовилися, що наприкінці січня мій колега Петер Сіярто відвідає Київ для обговорення ситуації у двосторонніх відносинах і шляхів вирішення проблем на основі принципу взаємної поваги». 27-го січня візит і відбувся.

Йому цілком прогнозовано передували й провокації. До посольства Угорщини у Києві надійшли погрози, що в разі візиту пана Сіярто до Києва почнуть діяти якісь «українські націоналісти». Ми всі вже знайомі із прийомами російських спецслужб – і що тут сказати? – бездарно працюєте, хлопці!

Як підсумок особистої зустрічі двох очільників МЗС можна констатувати – від червоної невідворотної лінії у взаємовідносинах зроблений крок назад. Україна не відступила від своєї принципової позиції, що ми можемо побачити із заяви пана Кулеби після перемовин: «Немає жодних підстав вважати, що громада українських угорців схильна до сепаратизму. Так само як немає жодних підстав вважати, що Українська держава хоче завдати будь-якої шкоди українським угорцям Закарпаття. Ми є однією країною, одним суспільством, і такими будемо завжди». Також очільник нашого МЗС відзначив що попри труднощі у відносинах, деякі речі залишаються поза дужками: йдеться про послідовну підтримку Угорщиною суверенітету та територіальної цілісності України у її протидії російській агресії, підтримку України в ЄС з боку Угорщини, спільні зусилля з подолання пандемії COVID-19 та реабілітацію в Угорщині українських дітей, які постраждали від російської агресії на Донбасі. Міністр також додав: «Сьогодні ми говорили як партнери та друзі, які хочуть вирішувати проблеми, а не створювати нові. Ми домовилися, що найближчим часом відбудеться засідання українсько-угорської робочої групи з питань освіти, а також буде проведений онлайн-бізнес форум між підприємцями України та Угорщини».

У свою чергу пан Петер Сіярто зазначив, що «у нас викликали негативні емоції події, коли поліція прийшла обшукувати поміщення угорців, Центру угорців на Закарпатті. Я не можу зрозуміти, яка була потреба приїзду спецназу у повному спорядженні. Але ми не хотіли б, щоби наші відносини були цим обтяжені», також угорський міністр звернув увагу на заяву Дмитра Кулеби про те, що він не вірить у сепаратизм угорців Закарпаття: «Він (Кулеба. – Ред.) сказав, що відкидає будь-які заяви про сепаратизм. І я сподіваюся, що цього дотримуватимуться всі в Україні».

Підведемо риску. Звісно, деякі важливі деталі дипломатичних контактів ніколи не виносяться на загал. Але висновки можна робити з загального тла та тональності. Напередодні візиту, пан Кулеба зазначав достатньо просту, але принципову для України річ: «Завтра мало обмінятися аргументами. Я чекаю від свого угорського колеги і настрій, і конкретні ідеї щодо того, яким чином ми будемо рухатися вперед у двосторонніх відносинах, поважаючи один одного. Ніхто не повинен думати, що можна приїхати у Київ і диктувати тут умови». І це завдання на перемовинах 27 січня виконане – є початок створення майданчику для більш широкого діалогу, в тому числі – зустрічі президента України Володимира Зеленського із головою уряду Угорщини Віктором Орбаном. А головне – це пряма розмова між Києвом та Будапештом без інфошуму та емоцій, а особливо – без порад ззовні, а точніше – з Москви.

Чи можна говорити, що провокацій, подібних до тих, про які йшлося вище, більше не буде? Цього гарантувати ніхто не може. Навіть більше: можна не сумніватися, що такі спроби будуть. Але візит пана Сіярто показав, що спосіб для вирішення проблем існує – цивілізований та надійний. Це, мабуть, буде ключовий висновок. І ще. Українська дипломатія показала свою зрілість та похідну від неї ефективність. Це теж важливий висновок з історії з розвитком україно-угорських непорозумінь та їх поступовим владнанням. Україна та Угорщина виграють від цього разом.

Віктор Чопа, Київ