Замороження конфлікту на Донбасі, передусім, не потрібне Росії. А Україні?

Замороження конфлікту на Донбасі, передусім, не потрібне Росії. А Україні?

Аналітика
Укрінформ
На перший погляд, це вихід для України. Але технічно це не реально. Україні нічого не залишається, крім терпіти і користатися ситуацією, що склалася

Конфлікт на Донбасі треба заморозити, це найбільш прийнятний варіант, тому що Кремль не відступить, а військовим шляхом Україні поки не під силу повернути регіон. Зрештою, як і шляхом дипломатичним...

Про «заморозку» ми чуємо давно та й самі часто говоримо про неї. Логіка очевидна. Це дозволить зафіксувати статус-кво, уникнути хибних речей, як от вибори в ОРДЛО «одразу», без десепаратизації, фактично – на ще окупованому Донбасі.

Саме такі аргументи й складаються нами у файл під назвою «що замороження конфлікту дасть Україні» і підкріплюються соціологією. Наприклад, група «Рейтинг» у дослідженні, проведеному у грудні минулого року виявила, що 38% респондентів (більше третини українських громадян) підтримують ідею заморожування війни на Донбасі. Це чимало.

Але ключове питання ми собі не ставимо: до яких конкретних кроків треба вдатися, щоби досягти цього стану – заморозити війну на Донбасі? Багато хто з прихильників цієї ідеї полюбляє такий художній образ: побудувати високу стіну та оточити її глибоким ровом з крокодилами. Нехай так. Але як забезпечити, щоби нам дали і стіну побудувати, і крокодилів у рові доглядати?

Максим Розумний
Максим Розумний

«Заморозка конфлікту відбувається тоді, коли цілі жодної зі сторін не досягнуті повністю, але продовження збройного протистояння є невигідним для усіх. Тоді досягається угода про припинення вогню, сторони відводять озброєних людей від лінії зіткнення, а режим перемир'я, як правило, контролюється миротворчими силами» – розповідає Укрінформу політолог Максим Розумний.

І ми з цим погоджуємося, але звідси же випливає констатація: на «заморозку» потрібна воля та згода усіх сторін конфлікту.

Чому нинішня Росія в жодному разі не захоче «заморозки» війни

Тобто, за нинішніх умов це фантазії, які мають мало спільного з реальністю. Бо Росії це не потрібно. Не примусивши Україну до виконання своїх умов, вона не може нам дати спокій і не дасть його. Чому?

  1. Росія не захоче кинути все «на півдорозі». Адже «заморозка» – це, як вчить досвід, на десятки років. Окупована частина Донбасу в економічному та соціальному планах – це навіть гірше за Придністров’я, «народ Донбасу» не спроможний себе утримувати і на 30%. А Москва не хоче залишати «волелюбне» ОРДЛО на своїй шиї на невизначений термін і витрачати на це купу грошей.
  2. У разі реальної заморозки війни, 1-й та 2-й АК – гібридні військові утворення Росії – треба жорстко скорочувати. Так, російських кадрових військових, принаймні, більшу їхню частини з ОРДЛО вивести можна. Але це – кілька тисяч. А що робити з рештою, «шахтарями і трактористами», зібраними з усієї Росії і не тільки? Вони нічого не вміють, крім як вбивати і грабувати, та й не хочуть іншого. Забрати таку публіку назад собі? Росія цього не хоче в жодному разі, її задача поступово утилізувати цей контингент на місці скоєння злочину, тобто в ОРДЛО.
  3. І основне. Війна на Донбасі потрібна Москві як основний важіль тиску на Київ. Не вдалося досягти мети силою, тобто організувати систему безвідмовного впливу на Україну через вживлення в її організм «республік»? Щоб поволі стікала кров’ю в ході конфлікту «низької інтенсивності». Адже це, як добре видно з Кремля, теж ефективно впливає на Україну, не дає стабільно розвиватися, підтримує напругу в суспільстві.

Висновок: не треба чекати від Росії того, чого вона за таких умов не дасть в жодному разі. А як змінити ці умови, щоби дала?

Заморожені війни є, деякі мають спільні з нами риси, але жодна – не приклад для України

Що ми знаємо про заморожені конфлікти взагалі?

Свіжий приклад з Нагірним Карабахом не розглядаємо. По-перше, ця історія ще далека від завершення. По-друге, що дозволено Азербайджану, – з причин геополітичного та економічного ґатунків – ще не скоро буде дозволено Україні. Можна було б послатися на Грузію та Молдову. В обох цих країнах конфлікти підігріті та підтримані Російською Федерацією, і вони реально заморожені. Але є ключова відмінність – ні Молдова, ні Грузія й близько не мають для Росії такого значення, як Україна. Як з точки зору геополітики, так і через історичний та ментальний аспекти. Без України – Росія не імперія, і цим пояснюється все.

В якості прикладу для наслідування, експерти часто наводять Південну і Північну Кореї, або – розділений між греками і турками Кіпр. Ситуацію на острові в Середземному морі з нашою порівнювати не випадає. Адже там ми маємо очевидний міжетнічний та міжрелігійних конфлікт, чого на Донбасі і близько немає. Що стосується Корейського півострова – та це ближче до нас. Є дві етнічно однакових сторони, які роз’єднані ідеологією по розлому тоталітаризм/демократія. За демократичним Півднем стояли і стоять цивілізований світ та ООН, за тоталітарною Північчю – Росія. Південь увійшов до ТОР-10 найрозвинутіших економік світу, а Північ (подібно до своєї натхненниці Росії) лякає всіх Бомбою і за рахунок того якось виживає. І розділенню цьому уже майже 70 років… Може, нас і влаштував би подібний варіант, але й час уже не той та й не з нашим, наразі, щастям.

Тож міжнародний досвід заморожених конфліктів реального виходу з тупика Україні не показує. Так, схожу, до певної міри, ситуацію знайти можна. Але по-перше, остаточного вирішення все одно не дасть, а по-друге, через незацікавленість тієї ж Росії – це не більше, ніж розмови.

А хто тут взагалі хоче «заморозки»?

Ми не можемо сказати у що конкретно виллється посилення санкційного та юридичного тиску на Росію, але це єдиний спосіб досягти того, щоби ситуація з ОРДЛО почала змінюватись. Бодай, якось.

Раніше, в Кремлі заявляли, що розміщення миротворців ООН уздовж лінії розмежування можливе. Далеко не факт, що то не була дипломатична гра в розрахунку на те, що Україна, яка наполягає на передачі неконтрольованого відрізку держкордону, відмовиться. Але таке було. Наслідком тут може бути хіба що «корейський» варіант, якщо, звісно, прогнила імперія не завалиться остаточно, не чекаючи 70 років.

Втім, і в Україні вистачає тих, хто категорично проти «заморозки» в принципі.

Валерій Кравченко
Валерій Кравченко

Валерій Кравченко, експерт з Національного інституту стратегічних досліджень:

«Замороження конфлікту означає капітуляцію українських наративів про безпечну реінтеграцію, констатацію власного безсилля перед Росією. Це не просто втрата кількох поколінь, що будуть зростати в окупації із сформованою ненавистю до України, а й важливий прецедент – знак для РФ, що сценарій штучного «донбаського сепаратизму» може спрацювати й на інших театрах. Заморозити конфлікт на Донбасі означає підкласти бомбу уповільненої дії під Україну». І далі експерт продовжує – «конфлікт на Донбасі цілковито штучний, РФ ситуативно використала наявність певних радянських рудиментів, локальний менталітет (світосприйняття), нанизавши його на спойлер – реакцію на постмайданні події (страх, невпевненість у майбутньому). Глибинних протиріч не існує – немає чого заморожувати».

«Київ буде змушений грати «в довгу» – це сценарій ФРН та НДР, де ФРН виступала як останній оплот західного ліберального демократичного світу («гарна картинка» для східних німців – «soft power»), де розміщувались американські військові частини (готовність та рішучість до військової конфронтації – «hard power»). Наразі ми дуже далекі від німців як за стандартами демократії та успіху, так і за рішучістю друзів України беззастережно стати на наш захист. Тому ні, замороження конфлікту на Донбасі це точно не наш план «Б» – резюмує Валерій Кравченко.

Усе це, можливо, так і є. Але з іншого боку існує реальність, в якій не видно ефективної альтернативи. Адже можливості для реалізації «хорватського», тобто, передусім, силового сценарію – доведеться чекати, можливо, дуже довго. І весь цей час населення ОРДЛО будуть і тією ж ненавистю накачувати, і міну під Україною може знешкодити лише ясна позитивна перспектива і очевидне для всіх просування в напрямку до неї.

Те, що Україні залишається

Євген Марчук
Євген Марчук

«Нам не варто орієнтуватися на заморожений конфлікт, тому що одразу згаснуть всі наші мирні ініціативи, а охочих нас підтримувати у світі стане зовсім мало», – це каже генерал Євген Марчук, експрем’єр, колишній міністр оборони та експредставник України в ТКГ по Донбасу. І додає важливі нюанси:

«Поки що міжнародні обставини нам сприяють, хоча (…) Росія практично зруйнувала весь каскад, який тримав міжнародну безпеку, окупувавши частину Грузії і України. (…) Уже не існує ще недавнього лідерства Заходу, світова безпека однозначно зруйнована. Східний фланг НАТО зараз ослаблений досить серйозно у зв’язку з тим, що Росія перетворила Крим на військову базу. Можна сподіватися лише на США і на те, що їхня допомога нам не буде зменшуватися».

От на цьому, скоріше за все, і має базуватися українська стратегія найближчого часу. Військового конфлікту низької інтенсивності уникнути не випадає. Тож треба знайти і реалізувати нові заходи щодо стримування його впливу і на внутрішню ситуацію в країні, і на плани євроатлантичної інтеграції. А ще – крім методичного нарощування спроможностей ЗСУ, треба максимально ефективно користатися підтримкою Заходу, який кревно зацікавлений у стримуванні Росії в нашому геополітичному регіоні.

Мирослав Ліскович, Дмитро Пересіченко, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-