«Мінські угоди»: нарешті переглядаємо чи заморожуємо конфлікт?

«Мінські угоди»: нарешті переглядаємо чи заморожуємо конфлікт?

Аналітика
Укрінформ
Укрінформ досліджує перспективи перегляду «мінських домовленостей», а також актуальні перспективи «замороження конфлікту»

24 листопада у режимі відеоконференції відбулося чергове засідання Тристоронньої контактної групи з мирного врегулювання на Донбасі. Порядок денний: забезпечення пересування громадян України через КПВВ; обмін взаємно утримуваними особами; опрацювання заходів у сфері пошуку осіб, зниклих безвісти. Все б нічого, але раптом під час засідання російський представник Олексій Дмитрієвський заявив, що Росія підтримує план дій в регіоні, який запропонували… бойовики (читай – РФ). Серед усього іншого у цьому «плані» йдеться про зміни в Конституції для того, щоб закріпити в окремих районах Донецької та Луганської областей особливе самоврядування до 2050 року.

Єгор Чернєв
Єгор Чернєв

«Росія знову зриває переговори у Мінську. І це вчергове свідчить про те, що Мінський формат не здатен вирішити проблему Донбасу», – саме так описав поведінку РФ в ТКГ голова постійної делегації України в ПА НАТО, народний депутат від «Слуги народу» Єгор Чернєв. І підкреслив, що навіть план Кравчука, який багато хто вважав занадто поступливим, росіяни відкинули: «Росіяни тепер хочуть змін до Конституції, вибори до повернення кордону та особливий статус Донбасу до 2050 року. Що б ми їм не запропонували, вони завжди висунуть нам неприйнятні умови та звинуватять у неготовності до переговорів (…) А ще в Кремлі чудово розуміють, що повернувши собі Донбас, Україна та її союзники одразу перейдуть до теми Криму. Тому вони будуть вигадувати все нові і нові причини, щоб не виконувати жодних домовленостей, і чекатимуть на новий шанс знищити Україну повністю».

Отже, знову повертаємося до старої-нової пісні про недієздатний «Мінськ», який підписувався як виключно політичне рішення і «під дулом», який не був розрахований на настільки тривалий період виконання, а точніше – невиконання. Відтак не можна і беззастережно спиратися на те, що було підписано, адже пройшло майже сім років і ситуація на Донбасі, в Україні і в світі докорінно змінилася. Тож «Мінськ», щонайменше, потребує адаптації, і Україна, як переконують експерти, має задосить підстав цього вимагати.

Найперше нас цікавить, чи були в історії такі прецеденти, коли підписані угоди настільки довго не виконувались? Якщо так, то чим це діло закінчилось?

Корея, Нагірний Карабах… навіть, приклад того ж Кіпру

Борис Бабін
Борис Бабін

Мінські угоди не є міжнародними договорами, а є домовленостями про припинення вогню в рамках міжнародного гуманітарного права. Тому їх не "виконують", а у кращому випадку "дотримуються" за доброї волі сторін, зауважує юрист-міжнародник Борис Бабін. «Акт Ради Безпеки, яким позитивно оцінено «мінські угоди», носить, згідно Статуту ООН, суто рекомендаційний характер (обов'язкові резолюції Радбезу мають інший предмет та процедуру). Тому все залежить виключно від бажання сторін конфлікту – РФ та України – зберігати нинішню ситуацію, а також від рівня тиску на сторони конфлікту з боку посередників», – наголосив Бабін.

Що стосується подібних прецедентів, то домовленості про перемир'я можуть тривати довго. Зокрема, експерт згадує, що в азербайджано-вірменському конфлікті воно безперервно тривало з 1994-го до 2016-го. А угода про припинення вогню у Кореї триває з 1953 року і досі, втім, без якихось перспектив зміни ситуації.

Про конфлікт у Нагірному Карабасі згадав також політолог Ігор Рейтерович, наголосивши, що на Кавказі існували свої «мінські угоди» та «Мінський формат». «І чим це все закінчилося? Азербайджану, по суті, набридло чекати дипломатичного вирішення питання, а тому, взявши до рук зброю, Баку вирішив повернути території, які належать йому згідно міжнародних нормативно-правових актів. До речі, ті ж РФ і Франція брали участь в «Мінському форматі» для врегулюванню ситуації в Карабасі, який тягнувся від початку 90-х років». Звісно, війну на Кавказі не варто порівнювати з війною Донбасі, однак з точки зору довготривалості й безрезультатності переговорного процесу… 

Ще один прецедент – Кіпр. «Там цей процес узагалі тягнеться ще з 60-х років. Там були рішення щодо проведення референдуму, повернення/не повернення й так далі. Але постійно якась зі сторін зривала процес в останній момент», – додає пан Рейтерович.

Вимагати перегляду «Мінська»? В України для цього підстав достатньо

Україна не потребує жодних формальних підстав для вимог перегляду Мінську, коментує Борис Бабін, адже це не міжнародний договір, а угода про припинення вогню. «Підставою для внесення пропозиції зміни мінського процесу може бути що завгодно – від провокації на фронті до перетворення Мінську у місце перебування не визнаної світом диктатури Лукашенка. Але, звісно, умови перемир’я пише не той, хто програє, а той – хто перемагає», – наголосив експерт. І додав, що для нових умов перемир’я необхідні нові умови на фронті: «Інакше у світі просто не буває».

Юрій Смєлянський
Юрій Смєлянський

Схожі міркування висловив глава Інституту чорноморських стратегічних досліджень Юрій Смєлянський. Він каже, що «Мінськ» не працює, якщо метою переговорного процесу вважати відновлення територіальної цілісності України. «Мінськ» і не працюватиме, тому що в переговорному процесі не розглядаються питання всієї тимчасово окупованій агресором території України. «Мінськ» не працюватиме допоки в текстах документів агресор не буде названий агресором і на нього не буде покладено відповідні зобов'язання. Це прекрасно розуміють наші західні партнери. Це і є підставою вимагати перегляду формату переговорного процесу. «Якщо керівництво Російської Федерації розглядає переговорних процес у Мінську лише в якості «створення ілюзії миротворчої позиції РФ», то виникає питання: а навіщо це потрібно тоді Україні, як державі, проти якої була здійснена збройна агресія з боку РФ? – запитує експерт. – Зрештою, можна і по-іншому сформулювати обґрунтування вимоги – на сьомому році війни стало остаточно ясно, що брехня в переговорному процесі є інтересом тільки РФ. Настала необхідність називати події такими якими вони є і відображати їх у відповідних документах. Якщо для російської сторони такий підхід неприйнятний, то це є черговим доказом агресивності та недоговороздатності керівництва РФ. Прагнення останньої продовжувати збройну агресію проти України».

Ігор Рейтерович продовжив думку колег, однак, вважає він, найголовніша підстава – це невиконання Росією взятих на себе зобов’язань: «РФ постійно зриває цей процес, не дає виконати навіть перший пункт щодо всеосяжного перемир’я». Відтак Україна, наголошує політолог, має до цього апелювати і говорити: «Оскільки РФ зриває перемир’я – вимагаємо або перегляду підписаних домовленостей, або – формату як такого взагалі».

Якщо з переглядом Україною «Мінська» все більш-менш зрозуміло, то – що можемо запропонувати натомість? На думку директора Національного інституту стратегічних досліджень (НІСД) Олександра Литвиненка, треба переглянути послідовність кроків, часових рамок та умов проведення місцевих виборів, відновлення Україною контролю над кордоном, правової фіксації особливого порядку місцевого самоврядування в ОРДЛО тощо.

Може, наша вимога перегляду «Мінську» – це фактор заморозки ситуації?

У Мінському процесі принциповим є одне: Україна не буде виконати жодних вимог, що шкодять її суверенітету, обороноздатності та демократичним інституціям. Також важливою є послідовна політика невизнання суб’єктності російської окупаційної влади на Донбасі, наголошує Борис Бабін. «Юридичну оцінку окупації мають надати не мінські переговорники, а міжнародні суди, що наразі тривають. Звісно, вирішення будь-якого збройного конфлікту завжди перебуває в руках насамперед національних Збройних Сил, – каже він. – Утім ніхто в світі не буде деокуповувати Донбас замість України. А для того щоб це хтось робив разом із Україною необхідна титанічна праця, яка ще попереду. Це відносно перспектив. А замороження конфлікту…». На думку Бориса Бабіна, «заморозка» – точно не гірший сценарій, адже навряд чи Україна в 2021 або в 2022 році буде готова до деокупації Донбасу. «Та для реалізації цього сценарію необхідно, як мінімум, будувати середньострокову інфраструктуру Сходу (дороги, залізниці, водопостачання Маріуполя, магістральні електропередачі тощо) з урахуванням лінії фронту. Але з 2015 року й дотепер це практично не робиться, зокрема, через саботаж проросійських посадовців у Києві та на місцях», – додав експерт.

Про замороження конфлікту на Донбасі як про прийнятний варіант для України також висловився Юрій Смєлянський. «Якщо мета відновлення територіальної цілісності України, то ми повинні чесно зізнатися самим собі – на сьогодні Україна набагато слабкіша від РФ, держави-агресора, – каже експерт. – Відповідно, для того щоб досягти мети «відновлення територіальної цілісності» нам потрібен час для формування переваг. Якщо «замороження ситуації» є інструментом, що полегшує формування переваг, значить це прийнятний варіант. Тільки про це треба говорити чесно».

Смєлянський наголошує, що і внутрішня, і зовнішня політика України мають відповідати обраному алгоритму. Себто, якщо «замороження ситуації» прийнятний варіант – не може йти навіть розмов про створення будь-яких економічних преференцій для тимчасово окупованій території.

Ігор Рейтерович
Ігор Рейтерович

Своєю чергою Ігор Рейтерович не надто вірить у можливість реалізації варіанту із «заморозкою». Цей сценарій є дуже невигідним для РФ, переконує він. «Москві потрібен Донбас як рана на тілі Україні, рана, яка постійно відволікатиме нашу увагу та сили… Так чи інакше Донбас постійно присутній у нашому порядку денному, Донбас попадає в соціологічні опитування, зрештою, різні політсили йдуть на вибори під гаслами «Лише ми знаємо, як вирішити конфлікт на Донбасі»… І Путіну це подобається, Путіну потрібен розбрат і внутрішні чвари всередині України. Тому РФ відкидатиме абсолютно всі плани щодо цього», – каже Рейтерович.

В контексті «заморозки» політолог пропонує побудувати стіну на лінії розмежування, жорстко реагувати на будь-які провокації… «А далі, раніше чи пізніше, ситуація просто перетвориться на «38-му паралель», яка існує між Південною та Північною Кореєю. І наче б то не стріляють, причому вже давно, але кожна сторона постійно напружена, готова до бойових дій. От такий варіант відрізання територій... Він можливий». – додав експерт.

А що з цього приводу «заморозки» думають наші «союзники» – США, ФРН, Франція?..

Як зазначає Юрій Смєлянський, України допомагають – політично, фінансово, у військовому плані, але це не виконання союзницьких зобов'язань, а допомога державі, проти якої була здійснена збройна агресія.

При цьому кожна з держав-партнерів має свої інтереси і по відношенню України, і по відношенню РФ – «політичні, фінансові, ресурсні, економічні. Існують також історичні моделі сформованих відносин цих країн – і з Україною, і з РФ. Керівництво кожної з держав партнерів в першу чергу є відповідальною перед своїми виборцями. Не перед Україною, – каже Смєлянський. – І якщо Україна не проявляє ініціативи, то інтерес наших західних партнерів, в першу чергу, лежить в припиненні війни без різниці на чию користь».

На думку Ігоря Рейтеровича, партнери України «заморозки» конфлікту не хочуть, але… Експерт наводить «свіжий» приклад – війна за Нагірний Карабах, де Франція виглядала дуже «мляво». Попри те, що на території Франції проживає чисельна і впливова вірменська діаспора. «З одного боку європейці не хочуть відкладення такої проблеми, але з іншого… Я б не виключав того, що ЄС, на якомусь етапі, влаштує такий варіант. Головне – щоб на Донбасі не гинули люди. За таких умов ЄС може навіть почати вибудовувати якісь відносини з РФ, звісно, з урахуванням санкцій, – вважає Рейтерович. Або історія з тим же Кіпром. Так, Греція член Євросоюзу, але невже хтось може сказати, що ЄС погано співпрацює з Туреччиною? В політичному плані – так, там є проблеми, але в економічному… Торгівля, туризм – все розвивається. Тому може статися й так: окупація в одному кошику, співпраця – в іншому».

Мирослав Ліскович. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-