Що робити «Голосу» далі?
Актуальне питання: що робити «Голосу» далі, куди і як рухатись? Ключова проблема – лідерство. «Голос» фактично створювався як національно-демократичний проєкт нового покоління (покоління двох незавершених революцій) і в той же час як авторський проєкт Вакарчука. Рейтинг «Голосу» вирішальним чином базувався на рейтингу Славка. Втрата Славком політичної популярності болісно вдарила і по рейтингу «Голосу».
Насправді, «Голос» втратив свого лідера з його рейтингом ще раніше – це почалося ще минулого року: і відхід Славка від лідерства в партії й фракції, і падіння його особистого рейтингу разом з рейтингом партії. Але позитив у тому, що «Голос» почав одужувати від рейтингової залежності від Вакарчука. Останні рейтинги «Голосу» вище, ніж особисті рейтинги Вакарчука, і трохи вище, чим рейтингові показники, які були півроку тому, або на початку поточного року.
Тому «Голосу» не варто шукати нового одноосібного лідера. Його просто немає в природі. Експерименти з Кірою Рудик, яка копіює стилістику «Нацкорпусу», виглядають дуже сумнівно. Єдиний вихід для «Голосу» – колективне лідерство.
Другий вихід – чітка ідеологічна ідентичність. Півроку тому «Голос» перетворився на бліду тінь партії Порошенка і почав втрачати своїх виборців. Радикалізація «Голосу», перетворення його в якусь революційну партію – це теж хибний шлях, інша крайність. Треба зберігати націонал-демократичну і ліберальну ідентичність, але із прагненням до змін і з демонстрацією готовності брати на себе відповідальність і критикою старих еліт. І безумовно потрібна організаційна спроможність. Доля партії буде вирішуватись на місцевих виборах.
Володимир Фесенко
FB
реклама