План

План "холодної" деокупації від “Голосу”: наскільки він реалістичний

Аналітика
Укрінформ
Факт наявності стратегії, як відзначають експерти, це вже добре. Але водночас наголошують на “сірості” документа, себто його недосконалості

Політична партія “Голос” представила свій план із повернення окупованих територій Донецької та Луганської областей, а також півострова Крим під назвою “Голос розуму: Стратегія холодної деокупації”. Перше враження: ініціатива виглядає цілком прийнятною для України і, що важливо, чи не вперше за ці шість воєнних років нарешті пропонується конкретне бачення, власний варіант компромісу для закінчення війни і повернення окупованих територій.

Розробники плану не приховують, що терміни 7-8 років дуже приблизні, а їхнє точне визначення – предмет подальших переговорів і розрахунків. Лише після закінчення всіх цих етапів в окремих районах Донецької та Луганської областей (ОРДЛО) мають відбудутися місцеві вибори (у документі, щоправда, зазначено, що за ідеальних умов це може статися й раніше — за чотири роки).

Планом передбачаються такі етапи:

  1. припинення вогню на всій “лінії фронту” (розмежування) – не менше 6 місяців, бажано року;
  2. демілітаризована зона та міжнародна поліцейська місія;
  3. початок роззброєння;
  4. створення умов для деокупації;
  5. початок деокупації та тимчасова міжнародна адміністрація;
  6. завершення деокупації та початок реінтеграції Донбасу;
  7. перші вибори на звільнених територіях;
  8. повернення Криму.

Паралельно з цим Україна має працювати над: розбудовою армії; звільненням і захистом громадян України, розбудовою інфраструктури й економіки, захистом інформаційного простору, відшкодуванням збитків від російської агресії і відповідальністю за злочини окупантів. Детальніше з документом можна ознайомитися — ТУТ.

Ми попросили політологів, юристів та економістів вказати сильні та слабкі сторони плану “Голосу”, а також оцінити його реалістичність.

Віталій Мартинюк, політолог-міжнародник, керівник міжнародних програм Центру глобалістики “Стратегія ХХІ”:

Віталій Мартинюк
Віталій Мартинюк

“Позитивним є те, що документ містить пропозиції по деокупації Криму. Але...”

— Позитивним є те, що партія «Голос» вийшла з власною ініціативою щодо Плану деокупації української території. На фоні проросійських пропозицій має звучати власне український голос і просуватися український варіант припинення війни і відновлення територіальної цілісності України. Позитивним також є те, що документ містить пропозиції по деокупації Криму, адже у нас нині прийнято виносити Крим за дужки, хоча його захоплення є невід’ємною складовою війни Росії проти України. Поки Крим не буде повернутий Україні, війна не закінчиться.

Конкретно по плану. Не проглядається, хто є гарантом виконання усіх пунктів. Адже Росія продовжує заперечувати свою участь у війні на сході України. Яскравий приклад – невиконання Росією домовленостей, досягнутих 9 грудня 2019 року у Парижі. Гарантом мала б стати Рада Безпеки ООН, але її постійний член Росія, без сумніву, заблокує будь-які рішення, які вказуватимуть на неї, як на сторону конфлікту.

Якщо пройтись по пунктах, то терміни виконання не повинні обмежуватись одним роком, але можуть бути й коротшими. Не зовсім зрозуміло, для чого прив’язується виведення важкого озброєння і бронетехніки до режиму повної тиші – адже його перебування на українській території і є загрозою для режиму тиші. В цьому ж 3-му пункті мало б бути й виведення «окупаційного військового і цивільного персоналу», що потім згадується у пункті 5, але не зрозуміло, коли цей процес має розпочатись. В пропозиціях не враховано, що у 2,5-кілометрову смугу потраплять населені пункти, які мають адмініструватися і забезпечуватись, і в першу чергу вони мають підпасти під юрисдикцію тимчасової міжнародної адміністрації. Тимчасова міжнародна адміністрація, згадана у пункті 4, не може створюватись під егідою ОБСЄ. За аналогією СММ ОБСЄ, куди входять росіяни, неприпустимим для України є те, щоб до тимчасових адміністрацій входили громадяни країни-агресора. Тобто, така адміністрація має створюватись під егідою ООН, і тут ми знову повертаємось до визнання Росією своєї участі у війні на сході України. А це має стати першим кроком у будь-якому сценарії мирного врегулювання конфлікту.

Якщо ж російська сторона хоче уникнути такого визнання, то алгоритм має бути іншим – без тимчасових адміністрацій, шляхом простого звільнення окупованих територій, демонтажу окупаційних адміністрацій і відновленням українського перехідного (до проведення місцевих виборів) адміністрування на цих територіях, як це відбувалось у 2014 році на звільнених українських територіях. Українсько-російський кордон має контролюватися українськими прикордонниками. Усі жителі тимчасово окупованих територій, які отримали російські паспорти, а отже й російське громадянство, повинні мати право безперешкодно виїхати на територію РФ за власним бажанням, або ж відмовитись від такого громадянства, залишившись громадянами України, чи виконувати норми українського громадянства по відношенню до іноземців. Все це має відбуватися під наглядом СММ ОБСЄ, яка повинна бути посилена і розширена.

У подальшому, подібний алгоритм має бути застосований і для деокупації Криму.

Дмитро Сінченко, політолог, активіст Руху опору капітуляції (РОК):

Дмитро Сінченко
Дмитро Сінченко

“Для реалістичності цьому плану бракує головного пункту - завдання максимальної шкоди Російській Федерації”

— Ця стратегія значно краща, ніж те, що маємо нині. Мені взагалі важко сказати, чи має влада хоч якусь стратегію, чи її має лише кремлівська агентура. Але менше з тим. Якщо Україна на офіційному рівні затвердить і почне дотримуватися саме такої стратегії, то це однозначно буде великим прогресом.

Наскільки ця стратегія є реалістичною? Як на мене, її не можливо втілити в життя. Чому? Бо план «Голосу» не враховує причини цієї війни, тобто зовнішньополітичну стратегію Кремля. А вона полягає у відновленні імперії. Для цього Кремлю потрібно завоювати Україну. Не Крим, не Донбас і навіть не південні та східні регіони. Потрібна вся Україна. І доки цього не відбудеться, росіяни не зупиняться.

Тому для реалістичності цьому плану бракує головного пункту - завдання максимальної шкоди Російській Федерації. Економічними, політичними, військовими, інформаційними, ідеологічними чи будь-якими іншими можливими способами. І нашими союзниками тут можуть бути всі сусіди РФ, а також всі національно-визвольні та опозиційні рухи всередині РФ.

Борис Бабін, юрист-міжнародник, експредставник президента України в АРК:

Борис Бабін
Борис Бабін

“Очевидно, що автори "стратегії" не були на фронті і не знають, що утворити 2,5-км смугу, "де нікого немає", неможливо фізично. У сірій зоні, насправді, живуть люди”

— По-перше ця "стратегія" передбачає ключовою умовою реалізації фактичну згоду на це держави-агресора, інакше жоден з її пунктів не спрацює. А такої згоди звісно ніколи не буде й бути не може без ключової умови - політично-безпекової або політико-правової, або військово-політичної ПЕРЕМОГИ над ворогом або завдання йому фундаментальних стратегічних, політичних або економічних втрат. У односторонньому ж порядку жодна теза цього документу по Донбасу не може бути реалізованою практично. Також очевидно, що автори "стратегії" ніколи не були на фронті та не знають, що утворити смугу в 2,5 км, "де нікого немає", неможливо фізично. Бо у сірій зоні, насправді, живуть люди. Не кажучи про п'ять років зусиль на інженерне та безпекове облаштування у цій зоні підрозділів ЗСУ. В реальності ж будь-яка "нейтральна зона" через декілька годин чи діб після відходу українських військових стає зайнятою російськими окупантами. А "миротворці" (міфічні поки що) будуть у кращому разі писати про це звіти до профільних органів ООН.

По-друге, особливо фантастичними є "стратегії" з деокупації Криму, адже, як зазначалося безліч разів, "Нормандський формат" є просто режимом зустрічей щодо "Мінських домовленостей". Ані ці зустрічі, ані ці домовленості нікого ні до чого не зобов'язують. Зокрема й РФ. А кримського питання у "Мінську" немає де-юре, тому воно ніколи не виникне у "Норманді". З усією повагою до природних прав кримськотатарського народу, зазначу: вважати що будь-які зміни до Конституції України змусять ворога відійти хоч на сто метрів від перекопського валу – це просто смішно. Ці безумовно важливі питання прав корінного народу не мають жодного відношення до деокупації. Їх постійне нав'язування суспільству у вимірі деокупації є фактично спробою влади перекласти відповідальність за деокупацію Криму з себе - на кримських татар.

Юрій Смєлянський, економіст, експерт фонду “Майдан закордонних справ”, голова правління БО “Інститут Стратегічних Чорноморських Досліджень”:

Юрій Смєлянський
Юрій Смєлянський

“Довгострокове припинення вогню необхідне. Однак немає відповіді, як досягти цього самого довгострокового припинення вогню?”

— Партія «Голос» зафіксувала свою участь у грі «мрії про деокупацію». Суть «холодної деокупації» від партії «Голос» - прийде хтось дуже добрий і буде ризикувати життями своїх поліцейських, витрачати гроші своїх платників податків для деокупації України. Україна при цьому буде виконувати якісь невиразні домашні завдання. На мій погляд, основна проблема у пропозиції партії «Голос» полягає в тому, що вони не розрізняють категорії «окупація» і «громадянська війна». З документу випливає, що ці категорії в баченні партії ідентичні.

А тепер - коротко по пунктам.

1. Довгострокове припинення вогню. Необхідно в будь-якому варіанті. Немає відповіді на питання - як досягти цього самого довгострокового припинення вогню? Хто або що змусить окупаційні збройні сили припинити вести активні бойові дії? Може, це має бути якась «невидима рука миру»?

2. Демілітаризована зона і міжнародна поліцейська місія. Поліцейська місія - це про громадянську війну і розведення ворогуючих сторін. Ми згодні, що у нас громадянська війна? Якщо так, то ми погоджуємося на те, що в Україні немає окупаційних російський підрозділів. Хто або що змусить Росію відвести свої окупаційні війська, якщо «їх там немає»? Відповідей на ці питання партія «Голос» не дає.

3. Початок роззброєння. Якщо до моменту настання цього етапу ми погодилися що в Україні «громадянська війна», кого роззброювати і чию техніку відводимо? Якщо окупація, то хто чи що змусить окупантів відвести техніку і роззброїтися?

4. Створення умов для деокупації. Якщо міжнародні адміністрації як елемент припинення громадянської війни - при чому тут деокупація? Починаючи з пункту 4 пропоновані кроки в «нових нотах стара пісня» про те, що хтось (якась держава або група держав) замість України деокупує її територію або припинить на її території громадянську війну і потім поверне цю територію України.

5. Повернення Криму. Казка про «чудо». За все хороше проти всього поганого. Хто або що змусить Росію змінити свою думку про те, що «питання Криму назавжди знято з порядку денного»? В умовах наявності в Криму потужної військової бази. Відповіді немає.

До речі, точкою відліку визначено 21 лютого 2014 року. Чому 21 лютого? У чинному законодавстві України визначено дату 20 лютого, як дата початку окупації суверенної території України. Там ще такого вистачає. Хотілося б порекомендувати партії «Голос» уважніше ознайомитися з проблематикою збройної агресії РФ проти України.

Богдан Петренко, політичний експерт, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму:

Богдан Петренко
Богдан Петренко

"Цього разу "Голос" був більш ґрунтовніший у пропозиції плану, ніж його минуле – "відмовитись від "мінських домовленостей"

— У деяких моментах йдеться про логічні речі, які Україна має вимагати. Зокрема це стосується всеосяжного припинення вогню до будь-яких домовленостей. Щодо послідовності, то вона повністю б відповідала українським інтересам, бо починається з піврічного етапу припинення обстрілів, роззброєння незаконних збройних угруповань, запровадження міжнародних адміністрацій... І завершується поверненням Криму. Де-факто, про це ми говоримо уже давно: якщо Кремль наполягає на виконанню мінських домовленостей у хронологічній послідовності, то перше, що він має зробити – це припинити обстріли.

Водночас одні з найбільших проблем у реалізації цієї концепції – це прийняття як аксіоми трьох речей: по-перше, Захід буде в усьому підтримувати Україну, по-друге, відсутність інтересів Росії на Донбасі та в Криму, а точніше – її згода покинути ці території, по-третє, система міжнародної безпеки працює. На жаль, всі ці пункти, а особливо другий, розбиваються об реальність. Захід не планує виконувати Будапештський меморандум. Так, ми можемо і далі вимагати його виконання, але це буде довготривала дискусія чи є там прямі зобов’язання, санкції і чи стосується він конфлікту без застосування ядерної зброї. Погоджуюсь у тому, що ми маємо наполягати на його виконанні. Щоправда, це можна робити і без змін/скасування "мінських домовленостей". Та за 6 років війни це ні до чого не призвело. 

Не може бути запроваджено міжнародної цивільної адміністрації без згоди на те Росії або сепаратистів (якщо вони отримають суб’єктність). Право вето в Радбезі ООН ще ніхто не скасовував. А розширений мандат СММ ОБСЄ, який уже передбачає доступ до всіх територій, і сьогодні успішно блокується російськими проксі в окупованому Донбасі.

І зрозуміло, що Росія не погодиться на ту послідовність, яка завершується відновлення територіальної цілісності України та повернення Криму, який вони вважають своєю територією. А не повного входження України в склад оновленої Російської імперії. Не для того вони затіяли військові дії та порушення міжнародних договорів у 2014 році, щоб просто піти з нашої території.

Власне, це більше систематизований план бажань України, який більшою мірою спирається на емоційне сприйняття проблеми війни та окупованих територій. І якраз емоційність цього моменту вказує, що головне завдання цього плану – не реалізація проблеми, а бажання «окучити» патріотичний електорат. Тим більше з підтримкою у "Голосу" нині великі проблеми.

Мирослав Ліскович. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-