Москва «Нормандію» з Мюнхена не бачить. Що далі?

Москва «Нормандію» з Мюнхена не бачить. Що далі?

Укрінформ
Як роспроп висвітлював Мюнхенську конференцію з безпеки і супутні події

Російська реакція на 56-у Мюнхенську конференцію з безпеки (MSC) була передбачуваною: вихваляння кожної дії на неї Сергія Лаврова; абсолютизація терміна, який виник саме на цій конференції Westlessness/Беззахідність; смакування розбіжностей між зовнішньою політикою США і політикою провідних європейських лідерів; ну і, звичайно, висміювання усього, що стосується української участі в MSC.

Важливо зазначити, що найцікавішим виявилося навіть не це, а загострена реакція російської медіаобслуги на подію не з Мюнхена, а таку, що просто збіглася з ним у часі. І, загалом, мало ким помічену. Хоча і важливу, особливо тепер, коли кремлівські темники акцентували на ній увагу.

РОЗМОВА ПРЕЗИДЕНТІВ І ЛЮТЬ КРЕМЛЯ

Путін обожнює завжди, у будь-якій ситуації, виглядати владно і переможно. А ще йому подобається, щоб кожен його виступ, нюанс промови нескінченно пережовували і тлумачили. Можливо, спочатку так не було. Але 20-річне перебування при владі і звичні дифірамби прислуги привчили до цього. А коли «щось пішло не так», він дратується.

У п'ятницю на інформполях України і Росії з'явилося повідомлення, що відбулася розмова між українським і російським президентами. Ну, розмова та й розмова, короткі повідомлення про теми, що обговорювалися, взяли до відома і поїхали далі – MSC вже ж почалася. Але ні, Кремль наказав своїй інформаційній машині дати задній хід. І поряд з подіями Мюнхенської конференції смакувалося, обговорювалося те, як по-різному на сайті ОП України і Кремлин.ру подавалася інформація про проведену розмову.

Владимир Зеленский, Владимир Путин
Володимир Зеленський, Володимир Путін / Фото: AA

Звернімося до першоджерел. Український офіс президента вказав три ключові елементи розмови. 1. Сторони обговорили виконання домовленостей, досягнутих на останньому Нормандському саміті, а також підготовку до наступного «Норманді». 2. Акцентували увагу на «процесі звільнення утримуваних українських громадян, які перебувають на тимчасово окупованих територіях Донбасу і Криму, а також в РФ». 3. Погодили «необхідність активізувати роботу на рівні Тристоронньої контактної групи у Мінську задля реалізації досягнутих домовленостей».

Схоже, такі формулювання викликали в Кремлі тиху лють. Чому? Насамперед через те, що тут спокійно сказано про підготовку до наступного Нормандського саміту (і це після попередніх заяв відповідальних осіб обох сторін про певну пробуксовку в цьому процесі). Також варто звернути увагу на третій пункт, з вигляду невинний. Насправді – це відповідь Києва Москві на її вимоги почати прямі «переговори з Донецьком і Луганськом». І в Кремлі, судячи з усього, це правильно зрозуміли. Але найдратівливішим став, звичайно, другий пункт. По-перше, тому, що в ньому йдеться не про обмін, а про «звільнення утримуваних українських громадян», тобто односторонній процес. По-друге, оскільки окупованим названо не лише Донбас, але й Крим, причому – це в абзаці, де згадується ім'я російського вождя. Як не розсердитися, коли так обізвали улюблену іграшку?

КРЕМЛІВСЬКИЙ ВАРІАНТ: ОБРАЗА І УЛЬТИМАТУМ

Свій варіант суті розмови з'явився на Кремлин.ру лише за дві години. І тональність тут була зовсім інша: ніяких «стороны обсудили», «президенты отметили». Перші два абзаци-пропозиції – чи не ультимативні: «Президент России акцентировал важность полной и безусловной реализации минского «Комплекса мер» и решений, принятых на саммитах в «нормандском формате», в том числе в Париже 9 декабря 2019 года. В связи с известными высказываниями представителей украинского руководства Владимир Путин прямо поставил вопрос – намерен ли Киев реально выполнять минские договорённости».

Після цього два абзаци-речення – безособові, уточнюючі: «Затронуты также вопросы, касающиеся поддержания устойчивого режима прекращения огня, дальнейшего разведения сил и средств на линии соприкосновения и работ по разминированию. Выражена готовность продолжить усилия, направленные на освобождение и обмен связанных с конфликтом удерживаемых лиц».

Владимир Путин
Володимир Путін

Зважте на різницю – не «процесс освобождения», а крючкотворна «готовность продолжить усилия, направленные на…». І от тільки далі «освобождение и обмен». Те, що російська сторона написала «обмен» – зрозуміло. Але вона також залишила і «освобождение». Може, це просто фігура мовлення. А може, ні – і тут мається на увазі те, що особи, звільнені в Україні та обміняні в Росію, у масовому порядку повертатимуться назад в Україну, вже «відмитими», чистими перед законом (як це було нещодавно з кількома беркутівцями). Навіщо – зрозуміло: як додатковий фактор дестабілізації ситуації.

Особливої уваги заслуговує такий пункт: «В контексте предстоящего 75-летия Великой Победы с российской стороны подчёркнуто вклад всех народов СССР в разгром нацистской Германии и указано на недопустимость искажения исторической правды о событиях Второй мировой войны». Вражає, як ковбасить Володимира Володимировича після промови Зеленського в Аушвіці, якщо він і за три тижні вважав за потрібне це висловити. Про це саме говорить і недипломатичність слова «указано».

Останній пункт – з серії «крокодилячі сльози»: «Кроме того, Владимир Путин выразил соболезнования в связи с гибелью 13 февраля граждан Украины в дорожно-транспортном происшествии в Псковской области».

Опубліковані ці, напевно, редаговані самим Путіним джерела мудрості були в п'ятницю ввечері. А далі – вихідні плюс Мюнхен. І практично ніхто не звернув на це уваги. Тому довелося у понеділок піднімати Скабєєвих-Соловйових, щоб вони попережовували усе, особливо те, як «жестко разговаривал Путин с Зеленским».

МЗС РФ: НІЯКИХ ПЕРЕДУМОВ ДЛЯ НОРМАНДСЬКОГО ФОРМАТУ

Так, я сказав «практично ніхто», що не зовсім вірно. Страна.uа по гарячих слідах ще у п'ятницю докладно розібрала відмінності у повідомленнях двох сторін про проведену розмову. І в понеділок російські пропагандисти посилалися саме на цю публікацію дружньої «Страны». Зворушлива дружба (втім, нічого нового).

Ну, а з іншого боку, на вихідні і саме в Мюнхені тези Путіна повторювали і розвивали керівники російського МЗС. Спочатку заступник міністра закордонних справ Олександр Грушко стверджував наступне: «Была договоренность абсолютно четкая, что новая встреча [в «нормандском формате»] должна подвести итог тому, что было обговорено на предыдущей встрече. Это касается разведения сил, прекращения огня, разминирования, обмена пленными, внедрения формулы Штайнмайера в [украинское] законодательство и некоторых других вещей».

Упізнавана менторська стилістика розмови. Москва знову, як і перед минулим, першим після тривалої перерви самітом у Парижі, намагається встати в позу суворого ментора, що дає учневі завдання і стежить за їх виконанням. Грушко також повторив постійну вимогу російських окупантів: «нормальный диалог с Донецком и Луганском». І знову засудив «отсутствие всякой готовности Киева» до цього.

Сергей Лавров
Сергій Лавров

У підсумковій мюнхенській пресконференції глави російського МЗС Сергія Лаврова тема нормандського саміту, точніше його відсутності, теж була головною. І вже Лавров прямо сказав, що ніяких передумов для нових переговорів лідерів Німеччини, Росії, України та Франції немає, оскільки Москва не бачить «прогресса в выполнении прошлогодних решений» (право вирішувати – є прогрес, чи ні – Кремль залишає виключно за собою). Все – крапка. Усі заяви, що «Норманді» відбудеться, як домовлялися, у квітні, Лавров назвав не більше ніж побажаннями Києва.

Взагалі, у висвітленні Мюнхена російська пропаганда ключовою зробила фразу держсекретаря Помпео, сказану на завершення його закритих переговорів з Лавровим: «Бажаю успіхів!». От воно – потепління відносин (схоже на давні підрахунки Ростб, скільки разів Трамп поплескав Путіна по плечу на якомусь кава-брейку). При цьому тема переговорів про можливий саміт «п'ятірки» постійних членів Ради безпеки ООН (до 75-річчя заснування Об'єднаних націй) особливо не педалювалася. Чи то особливого прогресу не було, чи то цю тему залишили за Путіним, як «царем гори», якщо такий прогрес з'явиться.

ЧЕРВОНІ ЛІНІЇ КРЕМЛЯ І ВИРІШЕННЯ НЕВИРІШУВАНОГО

Немає і масштабного розкручування теми доповіді «12 кроків до миру на Донбасі», з чого починалася MSC. Говорять, але побіжно: «Это ж не только наша работа!». Схоже, що для російської сторони головна цінність цієї історії – якраз в акцентуванні уваги на неросійській складовій цієї провокації, тобто на західних і українських підписантах «12 кроків».

Патрушев
Микола Патрушев

Щодо інформації Радіо Свобода про можливу зустріч в Омані Зеленського та Патрушева, то в Росії як і раніше це заперечують. Ще й попутно знущаються над журналістами-розслідувачами: «Неужели вы думаете, что секретарь российского Совбеза при необходимости не сможет прилететь, куда нужно, так, что об этом никто не узнает?!».

Якщо ж говорити про виступ у Мюнхені президента Зеленського, то найбільше обурення роспропу, природно, викликає фраза, що «восени вибори мають відбутися і на Донбасі, і в Криму». У Кремлі і підкремлівських ЗМІ це розглядають як фразу, що в принципі блокує продовження переговорів з Росією. Якщо після неї переговори не припиняють, то лише в надії, що це – ситуативна заява, зроблена для внутрішньоукраїнського політичного ринку.

Серйозні російські експерти, як директор Московського центру Карнегі Дмитро Тренін, на відміну від пропагандистів, не мають ілюзій, а говорять прямо: «Минские договоренности невыполнимы: Киев не пойдет на особый статус Донбасса, а заставлять его Европа не сможет, а Америка не будет». Щодо «Норманді», то тут Тренін менш категоричний. «Нормандская четверка может собираться, – однако рассчитывать на многое, по мнению эксперта, в таком случае не приходится, – но максимум возможного на этом треке – замораживание конфликта по приднестровской модели».

Але «Карнегі» окремо, а Кремль – окремо. Своїми заявами, підкреслено грубшими, він показує Зе-команді власні «червоні лінії». Проведені вони так далеко і нахабно, що не перетинати їх неможливо. І з кожним їх перетинанням президент Зеленський ставатиме для Москви «Гірше Порошенка». Але при всьому тому, судячи з останнього великого інтерв'ю, Володимир Олександрович як і раніше вірить у можливість домовитися з Путіним про мир без «зради». У такому наборі обставин існує нерозв'язне протиріччя. Однак рано чи пізно його все ж буде якось вирішено. При цьому до пишного святкування 9 травня руки Москви певною мірою зв'язані: релігія Побєдобєсія – це серйозно. А от після того розмова піде більш прямо і жорстко.

P. S. Вже після написання тексту стало відомо про нічний наступ російських окупантів на позиції ООС і бої в районі Золотого. Легко впасти в конспірологію, вибудовуючи надмірно складні концепції. Але все ж не можна не звернути уваги на те, що загострення відбулося саме там, де розведення сил минулого року було найбільш складним і скандальним. А спілкування президента з добровольцями завершилося в результаті судовою справою проти Звіробій та Федини. Мабуть, це найоптимальніше місце і дія для розгойдування ситуації в Україні. Якщо ж говорити про можливості більшої війни в рамках «примусу до миру», то осудні експерти в Росії давно говорять про можливість цього. Найбільш вражаючим є те (втім, для авторитарної фашистського типу держави з її культом свят – це нормально), що дати при таких обговореннях прив'язуються до святкових дат. За однією версією, наступ міг початися після 8 березня, в надії «примусити до миру» і таки да - «Параду Перемоги» вже до 9 травня. За іншою версією (частково оголошеною вище, в кінці тексту) – це надто вже авантюрні дії, які при їхньому зриві можуть зіпсувати суперсвято 9 травня. І загострення можна очікувати якраз після 9 травня. Подібно до того, як у 2014-му війна розпочалася після завершення святкової Сочинської олімпіади. Але от зараз, на наших очах, можливо, з'являється третя версія... Хоча, ймовірно, атака, шо відбулася і бої, які тривають – це все ж артпідготовка до засідання ініційованої Росією на 18 лютого Ради безпеки ООН, на якому агресор звинувачуватиме Україну у невиконанні Мінська.

Олег Кудрін, Рига

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-