Закон "про ОРДЛО" і тактика перемоги

Верховна Рада продовжила до кінця 2020 року дію закону "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей". Крім зміни дати – із 31.12. 2019 на 31.12.2020 – більше жодної коми не змінили. І 320 голосів "за" ухвалення законопроєкту №256 – конституційна більшість, ще й "з запасом". Це рекорд з усіх п’ятьох голосувань, коли приймався цей закон, чи подовжувалася його дія. Дивіться:

• 16 вересня 2014 року. За проект про особливий статус Луганської і Донецької області проголосували 277 народних депутатів.

• 17 березня 2015 року. За проект про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування (№2374) проголосували 296 нардепів.

• 6 жовтня 2017 року. За проект Закону про створення необхідних умов для мирного врегулювання ситуації в окремих районах Донецької та Луганської областей проголосували 229 нардепів.

• 4 жовтня 2018 року. За проект закону про внесення зміни до статті 1 Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" проголосували 245 нардепів.

• 12 грудня 2019 року. Власне, сьогоднішнє голосування проекту Закону про внесення зміни до статті 1 Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" – 320 нардепів “за”. Із них: 220 - “Слуга народу”, 34 – ОПЗЖ, 23 – “Євросолідарність”, 0 – “Батьківщина”, 16 – “За майбутнє”, 0 – “Голос”, 14 – “Довіра”, 13 – позафракційні.

Чому закон “про ОРДЛО” отримав “зеро” від “Батьківщини” та “Голосу”?

За словами заступника голови фракції Сергія Соболєва, починаючи із 2014 року, їх позиція залишається незмінною щодо “особливого статусу” для окремих районів Донецької та Луганської областей.

Соболєв: “Ми не вважаємо, що це потрібно врегульовувати саме законом, ми категорично проти, і це ключове, проти тих норм, які закладені в документі щодо безпосереднього проведення виборів до взяття під контроль кордону, ми виступаємо проти того, щоб місцеві бойовики, які сядуть в міськради погоджували кандидатури суддів, прокурорів, щоб вони отримали право на створення своєї окремої місцевої, так званої народної міліції. Де-факто це все означатиме, що ця території є непідконтрольною Україні, а для міжнародних організацій, що Україна з цим змирилася. (…) Наша позиція на сьогодні: вважаємо, що коли ми говоримо про особливий статус, то цей “статус” повинен бути забезпечений через максимальне розширення місцевого самоврядування і закріплення податків за місцевими територіями, не залежно від того, чи це Запоріжжя, Вінниця, Львів, чи Донецьк з Луганськом. Думаю, це єдиний вихід із ситуації”.

Своєю чергою депутатка від фракції “Голос” Юлія Клименко каже, що не могла натиснути з колегами “за” продовження особливого статусу окупованого Донбасу із декількох причин:

Клименко: “Перше – це антиконституційна розтяжка, яка може вибухнути в будь-який момент і розірвати Україну, яка включає особливий статус окремого регіону, амністію бойовиків та терористів, загони місцевої міліції (читай бойовиків) і офіційна російська мова. Тобто федералізація країни, як перший крок до її знищення Путіним.

Так звані “обмеження” в прикінцевих положеннях закону, на які всі посилаються, можна змінити одним голосуванням в 226 голосів. Внести зміну в проголосований закон значно простіше, ніж ухвалити новий, і зробити його постійний, а не тимчасовим.

Друге – наявність чи відсутність цього закону не призведе до відміни санкцій, бо прив’язка санкцій до Мінських угод є неформальною, це не юридичне зобов”язання. (…) Більше того, до зустрічі в Мінську санкції вже існували.

Третє – на жаль, мінські угоди та закон про особливий статус не дають нам можливість зупинити гарячу фазу війни. Тільки цього року загинуло більш як 130 українських військових. Нам потрібно припинення бойових дій, а не припинення вогню, а про це в угодах нічого не згадується. Тобто спочатку постійне тривале припинення вогню та бойових дій протягом 12 місяців, а потім політичні кроки та зміна українського законодавства. Якщо Росія не може не стріляти тиждень, то як вона буде виконувати інші домовленості?!

І, найголовніше, коли Медведчук і ОПЗЖ виступають “за” такий закон – це вже небезпечно і треба голосувати “проти”.

Наш висновок: Україна перемоги дочекається

Ну, з останнім, сказаним Юлією Клименко важко не погодитися. Але крім правильних побажань існує реальність, на яку теж треба зважати. А вона така, що в кожного з тих, хто проголосував "за" є своя логіка та причини. Зокрема, як могла бути "проти" фракція "Європейська солідарність", якщо це текст до останньої коми написаний і просунутий за президентства Петра Порошенка? Мабуть, є своя логіка і в приєднанні ОПЗЖ до цього голосування, про яку ми дізнаємось пізніше.

А поки виходить, що закон, з якого ніколи не було (і дасть Бог не буде) застосовано жодного параграфу, визріває, мов, добре вино, – з часом. І, знаєте, чому склалася настільки унікальна ситуація? А тому що за ці шість років, здається, всі в Україні переконалися, що то був і залишається єдиний ефективний тактичний хід у протистоянні з імперським монстром, обкладеним санкціями: говорити неприпустиме "так", обставляючи його десятком цілком логічних і рятівних "ні". А час, який при цьому в України з’являється, використовувати для укріплення оборони, економіки і своїх позицій у світі. Щоправда, з "укріпленням" у нас відомо як, але ж і не безрезультатно! Чого ми чекаємо? Щоб Росія впала. Чого ж, спитаєте ви, вона не впала досі за всі ці роки під санкціями? Хто знає… Може, справа в тім, що Росія вичікує поки впаде Україна і це надає їй сили? Так і стоїмо одне проти одного. Ну, то нічого – Україна, всі ми чекаємо свого. І дочекаємось!

Сергій Тихий, Мирослав Ліскович. Київ