9 грудня в Парижі відбулася зустріч у нормандському форматі лідерів України, Росії, Франції та Німеччини – Володимира Зеленського, Володимира Путіна, Еммануеля Макрона та Ангели Меркель. Заява пані Меркель про “не закам’янілий Мінськ”, зроблена у Парижі наприкінці дня 9 грудня, є дуже важливою, насамперед, для України. Адже “мінські угоди” підписувалися у вересні 2014 року під тиском, і не були розраховані на настільки тривалий період виконання, а точніше – невиконання. А тому нині потребують перегляду, адаптації до умов грудня 2019 року.

Це та інші питання ми попросили прокоментувати досвідченого політика, двічі члена Тристоронньої контактної групи з мирного врегулювання ситуації на сході України (2015-2016 рр. та протягом липня-серпня 2019 р.), співзасновника Руху опору капітуляції Романа Безсмертного.

- Які міркування щодо заявленого пані Меркель, Романе Петровичу?

- Якщо ви помітили, то Меркель акцентувала увагу ще на кількох важливих моментах. Зокрема, на “формулі Штайнмаєра”. У мене склалося таке враження, що якби вона не згадала про цю “формулу”, то про неї не згадали би там узагалі. Але то таке. Серйозніше виглядає інший аргумент: логіка канцлера Німеччини, яка абсолютно чітко сказала, що як і “мінські домовленості”, так і процедура їх інкорпорування, методика реалізації, план заходів, дорожня карта тощо – потребують гармонізації, проведення у відповідність. Адже з моменту підписання “мінських домовленостей” пройшло п’ять з гаком років. І за цей час, як з одного боку, так і з іншого ситуація змінилася, а отже фізично і морально документ втратив чинність.

Меркель і Путін єдині безпосередні свідки того процесу. Але. Меркель в даному разі представляє демократичний табір, а Путін – тоталітарний. Тому, коли йдеться про одні і ті ж самі речі, пов’язані з текстом домовленостей, з поняттям “формули Штайнмаєра”, то Путін це трактує, як представник диктаторської школи дипломатії та зовнішньої політики, а канцлер Німеччини трактує ці речі, як представник демократичної Європи. І це дуже важливо. Бо, окрім дуелі між Путіним і Зеленським, у Парижі була ще одна дуель – між світом демократії та світом тоталітарним – в тлумаченнях, у володінні понятійним апаратом. Макрона в розрахунки не беру, тому що він не був ні учасником укладання домовленостей, ні учасником жодного з попередніх самітів. Явно було видно, що французький президент шукав, як очолити цей процес, але він не володів матеріалом. Тож маємо віддати належне пані Меркель, яка декілька разів пасувала Зеленському, давала йому платформу для того, щоб він дальше розвивав позицію, наприклад, про безглуздість контролю над кордоном після виборів тощо. Однак Зеленський, на жаль, не завжди помічав ці паси від німецької колеги, не розвивав озвучені нею тези.

- Тобто?...

Тобто маємо наразі продовження Мінська. Якщо комюніке, як розповів міністр закордонних справ Вадим Пристайко, готувалося з вересня, то щось довго вони готувалися, і не ясно до чого. Бо там є одна теза, яка є запереченням всього того, про що говорилось у липні, серпні, жовтні. Учасники переговорів знову бачать “мінські домовленості” в ролі священної корови. Але ще влітку українська сторона говорила про перегляд цих домовленостей.

Відверто кажучи, я очікував від українського Президента такої позиції в Парижі: “Перше. Шановні панове, з точки зору української Конституції, міжнародно-правових норм, усе те, про що ви зараз говорите, для нашої держави є нікчемним. А тому інформую вас про те, що двостороння чи багатостороння угода, а в даному випадку цей документ, не може бути угодою, бо він ніким не підписувався. Більше того, український парламент цей документ не ратифікував, як того вимагає Основний закон. Тож, повторюся, “Мінські домовленості” є нікчемними і не можуть застосовуватися як документ для виходу із ситуації, про яку ми зараз говоримо...

Друге. Від самого початку домовленості, як досягнуті Мінськом-1, так і Мінськом-2, не можуть вважатися міжнародним правовим документом чи навіть проєктом, адже вони укладалися в умовах загрози територіальній цілісності і прямих погроз, які попередньому керівництву озвучив президент Росії. Про це свідчать записки експрезидента Оланда і свідчення пані Меркель. Думаю, що фрау канцлер не дасть збрехати, тому що вона, як ніхто інший пам’ятає, в яких складних умовах ці угоди укладалися. Тому українська сторона пропонує...” І отут важливо було, щоб на паризькій зустрічі українська сторона виклала на стіл свою стратегію, свій проєкт, і запропонувала щось на кшталт розвитку, перезавантаження, і т.д. Але...Отак, як Турчинов&Порошенко рухалися від АТО до ООС, але так і не дійшли до закону про оборону та до закону про правовий режим воєнного стану, так зараз Зеленський і його команда, повіривши в святенність “мінських домовленостей”, пішли тією ж хибною дорогою попередників. Хоча, насправді, Зеленський мав шанс кардинально підійти до зміни всього того, про що говорилося. Адже по факту маємо справу з папером формату A4, під яким немає жодного підпису, який не ратифікувався парламентом. На якій підставі ми його виконуватимемо? Невже не зрозуміло, що будь-які дії на виконання цього «документу», якщо його узагалі можна так назвати, несуть за собою кримінальне переслідування?

- Враховуючи вищесказане, на який висновок виходимо по саміту?

- Ну... Справа в тому, що вчора відбулося рівно те, що відбувалося й у попередні роки. Росія продовжує нав’язувати Україні ту парадигму, яка їм вигідна – це безкінечна війна. Українська влада потроху оволодіває азами – тож час пройшов недаремно. Деякі тексти ми почали вичавлювати із себе, хоч і не повною мірою їх розуміємо. Але... Найгірше в цій ситуації – чи не вперше за ці шість років статус Путіна змінився в українському баченні з “ворога”, який давав команди здійснювати анексію Криму і вводити війська на Донбас тощо – на “партнера” по переговорному процесу. Мабуть, це треба занести в актив російської дипломатії, а команді Зеленського слід ретельніше готуватись до наступних переговорів з Путіним і не боятись говорити відповідно до його ролі в розв’язуванні війни проти України.

Мирослав Ліскович. Київ