Російське лукавство: «національні інтереси» замість «національної оборони»

Засідання Ради безпеки РФ, яке відбулося у п'ятницю, 22 листопада, в Ново-Огарьово, значної уваги не викликало. І даремно. Є як мінімум три причини для того, щоб поглянути на нього більш уважно. По-перше, терміновість, з якою його скликали: ще в четвер вдень про його проведення не було відомо, а ближче до вечора раптом прийшло усвідомлення того, що треба терміново зустрітися. По-друге, тема засідання є важливою для України, – «Про перспективи розвитку Збройних сил». І, по-третє, – те, що таке терміново скликане засідання з такою темою відбулося за півтора-два з половиною тижня до таких цікавих подій, як Саміт НАТО в Лондоні (3-4 грудня) і зустріч у «нормандському форматі» (9 грудня).

Корисно також розглянути в історичному розрізі діяльність самої цієї структури – Ради безпеки Російської Федерації.

РАДБЕЗ ЯК СТРИЖЕНЬ АВТОРИТАРНОЇ СИСТЕМИ

Засідання Ради Безпеки РФ зазвичай збирають 2-4 рази на рік. У паузах між ними проходять оперативні наради Радбезу, інколи – по кілька разів на місяць. У цьому листопаді, наприклад, вже було дві наради – 1-го і 15-го.

Взагалі, доволі цікаво подивитися на частоту проведення засідань за 19 років путінської влади. Це саме собою дає інформацію для аналізу та роздумів. Отже: 2000 – 11. 2001 – 8. 2002 – 7. 2003 – 3. 2004 – 2. 2005 – 4. 2006 – 2. 2007 – 1. 2008 – 4. 2009 – 4. 2010 – 4. 2011 – 0. 2012 – 3. 2013 – 4. 2014 – 4. 2015 – 2. 2016 – 3. 2017 – 2. 2018 – 2. 2019 – 2.

Те, як часто проводилися засідання Ради безпеки в перші три роки, пов'язано не лише з веденням Другої Чеченської війни, але і з тією роллю, яка відводилася цьому органу, що координує дії силовиків, в авторитарній перебудові Путіним російської державності «під себе». Варто також звернути увагу на діючого секретаря Радбезу РФ і строки виконання ним обов'язків – це Микола Патрушев. Причому секретарем РБ він став 12 травня 2008 року, через 5 днів після інавгурації президента Медведєва (і, природно, сприяв тому, щоб це президентство залишалося в лапках). А ким він був до того – директором ФСБ. А вже цю посаду Патрушев обійняв 9 серпня 1999 року, коли попереднього главу ФСБ Володимира Путіна призначили єльцинським «наступником», тобто, для початку – в. о. прем'єр-міністра. Вже такі найпростіші викладки непогано ілюструють роль РБ у путінській системі влади.

ХРОНОЛОГІЯ ЗАСІДАНЬ РБ – НАРОЩУВАННЯ М'ЯЗІВ

А тепер розглянемо тематику засідань по роках, вибравши три цікаві для нас теми: а) збройні сили; б) інформаційна безпека (у додатку до РФ – інформаційна війна); в) СНД і Україна.

2000 рік

«О проекте военной доктрины РФ» (4 лютого).

«Об утверждении проекта Военной доктрины РФ» (21 квітня).

«О доктрине информационной безопасности» (23 червня).

«О состоянии Вооруженных Сил РФ, основных направлениях их строительства и развития» (11 серпня).

«О принципах развития отношений с Украиной» (26 жовтня).

«О корректировке государственной политики РФ в области военного строительства и определении основных направлений развития военной организации государства» (9 листопада).

Ударна і дуже показова робота. Два засідання присвячено військовому будівництву, два – військовій доктрині, одне – доктрині інформбезпеки (інформвійни). І одне окреме – засідання по Україні. Не по СНД, не по якимось іншим країнам, а саме – Україна!

2001 рік

«Основы политики РФ в области развития оборонно-промышленного комплекса на период до 2010 года и дальнейшую перспективу» (30 жовтня).

«О состоянии мобилизационной готовности Российской Федерации» (27 листопада).

2002 рік

«О рассмотрении проекта Основ государственной политики Российской Федерации по военному строительству на период до 2010 года» (31 травня).

«Об основных задачах политики Российской Федерации по укреплению сотрудничества в рамках СНГ в современных условиях» (31 жовтня).

2003 рік
«Об основах военно-технической политики Российской Федерации на период до 2015 года и дальнейшую перспективу» (25 лютого).

2004 рік
«О политике Российской Федерации на пространстве СНГ» (19 липня)

Які якісні зміни бачимо тут – до кінця першого президентського cтроку Путін почав вкладати кошти в ВПК. А також системно зайнявся СНД. Тим паче, що у першочерговій для нього Україні, здавалося, все «схоплено» (наступник – Янукович). І тут раптом – Помаранчева революція і наступні декларації Ющенка про вступ України до НАТО і виведення ЧФ РФ з Севастополя. Катастрофа, якій треба запобігти...

2005 рік

«О перспективах отношений России и НАТО» (28 січня).

«О перспективах развития военной организации Российской Федерации до 2015 года» (28 червня).

2007 рік
«О развитии информационного общества в России» (25 липня).

2008 рік
«О политике Российской Федерации на пространстве Содружества Независимых Государств» (25 грудня).

Що тут показово, про інформсуспільство – через п'ять місяців після поворотної Мюнхенської промови Путіна. Про політику на «пространстве СНГ» – через 4,5 місяця після Російсько-грузинської війни. І тут, до речі, варто зафіксувати зміну риторики. Замість дипломатично коректного «в рамках СНГ» (2002), у 2008 році повторено формулювання 2004 року – «пространство СНГ». «Пространство» – є щось розмите, не державницьке, як би дезавуює незалежність держав Співдружності.

2012 рік
«О мерах, направленных на повышение эффективности деятельности оборонно-промышленного комплекса Российской Федерации» (31 серпня).

2013 рік
«О совершенствовании военной организации Российской Федерации на период до 2020 года» (5 липня).

2014 рік
«О противодействии угрозам национальной безопасности в информационной сфере» (1 жовтня).

2019 рік
«О перспективах развития Вооружённых Сил, других войск, воинских формирований и органов, выполняющих задачи в области обороны, на период до 2030 года».

Тут – та сама закономірність. Мірою того, як вибудовується система (мілітаризація, підтримана технічно і інформаційно, спрямована насамперед на держави – прикордонні обломки Імперії, що визначаються як «пространства»), засідання з конкретних питань проводяться рідко, суто за планом.

ФАКТИЧНЕ ПІДТВЕРДЖЕННЯ «ВНУТРІШНЬОЇ ВІЙНИ» В РФ

І от тепер розглянемо детальніше останнє, п'ятничне засідання: «О перспективах развития Вооружённых Сил, других войск, воинских формирований и органов, выполняющих задачи в области обороны, на период до 2030 года». У російській термінології можна було сказати коротше, так, як це формулювалося раніше – «О перспективах развития военной организации...». Але чомусь вирішили перерахувати всіх окремо, ніби поіменно мобілізуючи усіх на розвиток.

У відкритій частині наведена лише вступна промова ВВП. Тут показовим вже є перший абзац. Говорячи про «развитие военной организации России <...> до 2030 года», Путін говорить про необхідність «надёжно гарантировать национальные интересы и безопасность России». Здається, вперше «национальные интересы» (термін більш широкий – евфемізм, за яким можна сховати що завгодно) відтіснили більш звичну і однозначну «безопасность» на друге місце.

Далі йде визначення того, що слід вважати «военной организацией»: «это Вооружённые Силы, войска национальной гвардии, другие воинские формирования и органы, а также оборонно-промышленный комплекс страны». Тут варто зазначити, що окремо і відразу після ЗС вказана Росгвардия (втім, саме це слово, дискредитоване після московських протестів і жартів про «стеклянных росгвардейцах», які падають від кинутих в їхній бік картонних стаканчиків, як бачите, вирішили не вживати). От в Росії, як і всюди, посміювалися над відморозком Золотовим, який вихвалявся, що у нього «300 тысяч штыков» Росгвардії. А даремно. Путін відводить їй «ключевую роль в обеспечении суверенитета России». Тобто, інакше кажучи, коли Кремль у липні-серпні виводив проти москвичів, які протестували, підрозділи Росгвардії, він використовував другий за важливістю елемент «военной организации» РФ проти своїх же співгромадян. Що це, якщо не термінологічне фіксування «внутренней войны»?..

І далі йдеться про розвиток в рамках «военной организации» УСІХ без винятку силових структур: «За последние годы было немало сделано для качественного укрепления всех силовых структур. Во многом этому способствовало выполнение решений, принятых на заседании Совета Безопасности России 5 июля 2013 года». Що ж, цікаво для порівняння заглянути в матеріали тієї ж РБ шестирічної давності. Тоді Росгвардії ще не було, і як елементи «военной организации РФ» вслід за «Вооружёнными силами» згадувалися «МВД, МЧС, спецслужбы и другие воинские формирования». І це все – теж в рамках «обороны страны». Так, до речі, тоді, у 2013-му, говорилося про «оборону и безопасность». Але після Криму, окупованого у 2014 році в «национальных интересах», тепер звичніше говорити про «национальные интересы и безопасность».

ТАК, А ЩО ТАМ З «МИЛИТАРИЗАЦИЕЙ КОСМОСА И КИБЕРПРОСТРАНСТВА»?

Ось ще з виступу 2013 року: «Идет милитаризация космоса и киберпространства». А тепер повернімося у 2019-й. Путін робить приховане послання майбутньому саміту НАТО, на якому буде розглядатися питання про визнання космосу «еще одним оперативным пространством стран союзниц»: «Серьёзную озабоченность вызывает и приближение военной инфраструктуры НАТО к нашим границам, а также попытки милитаризации космоса».

Ну, про наближення інфраструктури – звична обридла мантра, а от друга теза хороша. Як славно! У 2013-му ВВП зафіксував «милитаризацию космоса». У 2015-му реорганізував Військово-повітряні сили РФ у Повітряно-космічні, у складі яких виділили окремий рід військ – Космічні війська. І ось тепер, після усього цього, а також після показу путінських мультиків з різноманітними видами нових ракет, що вражають якийсь півострів з обрисами Флориди, Путін засуджує кого – правильно, агресивних натовців. І за що – «за попытки (і тільки, – О. К.) милитаризации космоса». Ох, як переконливо.

Що ще варте уваги. На «военном заседании» Радбезу 2019 року щодо «милитаризации киберпространства» Путін вже мовчить, не обурюється. Чому, зрозуміти неважко. За цей час, за ці шість років Росія стільки разів засвітилися у різноманітних скандалах, викрита в агресивній поведінці у кіберпросторі, що краще промовчати, не звинувачуючи когось. (До речі, і тут – «пространство», як і у випадку з країнами СНД; схоже, для кремлівських спічрайтерів – це синонім словосполучення «потенциальный театр военных действий»).

Минулого тижня спалахнув гучний скандал через відео, на якому російські приватнонаймані військові з ПВК «Вагнера» по-звірячому катують, потім розчленовують і спалюють тіло сирійця. Журналісти вже зуміли ідентифікувати трьох з чотирьох садистів з того відео. На такому інформаційному тлі Путін говорить про Сирію чітко і безапеляційно: «Хочу ещё раз подчеркнуть: личный состав Воздушно-космических сил, ВМФ, Сил специальных операций, военной полиции, других ведомств и служб в полном объёме справился с поставленными задачами, действовал мужественно, грамотно, профессионально, не допустил массового исхода с этой территории боевиков в нашу страну». Це – сигнал: жодних наслідків для військових злочинців не буде – ні в цьому випадку, ні в інших.

Суто позитивно оцінено Путіним і досвід відродження архаїчного радянського інституту політруків: «В 2018 году созданы военно-политические органы, выполняющие важные задачи по патриотическому воспитанию личного состава и призывников».

Але от – слова Путіна, які викликають найбільше занепокоєння: «Наши Вооружённые Силы должны быть оснащены по последнему слову науки и техники. И так, как нам удалось это сейчас – а это редкое явление и для нашей страны, и для мира в целом в новейшей истории: нам удалось фактически сделать шаг вперёд по сравнению с другими ведущими военными странами мира – конечно, нужно стремиться к тому, чтобы такое состояние сохранить и в будущем на важнейших направлениях развития. При этом в стратегических ядерных силах, которые играют ключевую роль в сдерживании потенциального агрессора и сохранении баланса сил в мире, доля современного вооружения должна быть ещё выше».

На жаль, але президент Росії переконаний, що його військова техніка, передусім ракетно-ядерна, перевершує західну. За Путіна російський ВПК розжирів на тому, що зумів переконати нацлідера, ніби старі розробки 1970-1980 років (від яких на Заході відмовилися через їхню неефективність) – це щось проривне. В їх продовження та реалізацію вбухали мільярди нафтодоларів, і Путін, схоже, всерйоз вірить, що володіє передовою військовою технікою. І ця помилка – сама собою дуже небезпечна. Оскільки він може ухвалювати зарозумілі рішення, виходячи з таких розрахунків. А в його оточенні немає нікого, хто пояснив би йому дійсний стан справ.

І, мабуть, напередодні майбутніх самітів, та й під час них – Путін буде знову грюкати своїми ядерними залізяками.

Олег Кудрін, Рига