9 грудня близько: яких вістей чекати з Парижа
Вже незабаром, 9 грудня, у Єлісейському палаці, у самісінькому центрі Парижа, відбудеться зустріч "нормандської четвірки". Посадовці №1 своїх країн – Володимир Зеленський, Еммануель Макрон, Ангела Меркель та Володимир Путін зберуться на переговори у такому форматі вперше за останні 3 роки. Чого очікувати від цього саміту, про що говоритимуть, що це все означатиме для України?
Над Україною ніби нависла тривога невизначеності. Зокрема, через постійні наголоси на тому, що головне завдання нинішньої влади – це досягнення миру мирним шляхом. Але... Яку ціну маємо заплатити заради такого миру? Власне, а чи про мир узагалі йдеться? Особливо гостро торкають подібні думки сьогодні, 21 листопада, у День Гідності і Свободи, коли український народ ступив на вкрай важкий, але незворотний шлях, яким, однак, йдемо і йтимемо.
Тож чого очікувати – прогнозують експерти-політологи.
Ігор Рейтерович, політолог:
"Нас можуть очікувати сюрпризи, питання – які вони будуть: приємні чи неприємні?"
– Підніматимуться три блоки питань. Перший блок – це ті питання, які хочуть винести на обговорення або Україна, або Росія, але інша сторона цього не хоче. Ну, наприклад, Україна хоче підняти питання Криму, а РФ – газу. Ясно, щодо анексованого півострову ніяких зрушень не відбудеться, це питання взагалі не обговорюватиметься. Однак щодо газу – це далеко не факт. Інформація, яка надходить з Німеччини та Франції свідчить про те, що якраз наші союзники не проти паралельно обговорити ще й питання транзиту газу через Україну. Знаєте, наче в тій приказці – “Щоби двічі не вставати”. Насправді, це може стати великим викликом для України, адже ми не знаємо, чи готується до цього президент, а також чи є тут співпадіння позицій в ОПУ та Нафтогазу, оскільки, як відомо, останні виступають категорично проти цього. В України має гарні стартові умови в судах, а тому окремо обговорювати це питання “на полях Нормандії”, як любить це казати наш міністр закордонних справ, мабуть, не варто.
Другий блок – гуманітарний. У принципі тут одне питання, яке стосується обміну полоненими. Гадаю, обережні приводи для оптимізму є, адже, як Україна, так і Росія зацікавлені в тому, щоби довести цей процес до якогось логічного завершення. А отже – він може бути розблокований, але за однієї умови: якщо РФ окремо не підніматиме необхідність прямих переговорів між Україною і так званими “ДНР” і “ЛНР. Якщо така «пісня» співатиметься – можуть бути проблеми. Але, думаю, що все ж таки наші союзники більше схилятимуться на користь України, оскільки питання людських життів є найважливішим, а відтак – тут можна обійтися умовностями
Ну, і третій, найважливіший блок – це все, що стосується окупованих територій. І ймовірних варіантів тут декілька. Варіант №1 – формула Штайнмаєра. Під час зустрічі буде підписаний спільний документ, в основу якого ляже ця “формула”. РосЗМІ останнім часом досить активно зливають інформацію, що такий документ вже є, що він попередньо погоджений, а отже – нібито буде прийнятий. Варіант №2 – формула Зеленського або безпекова формула. Тобто коли Україна все ж таки домагатиметься реалізації спочатку безпекових умов, а потім – процесу виборів і так далі. Це обережно можна назвати перемогою України. Тому що це той варіант, який дозволяє нам, принаймні, інтегрувати назад тимчасово окуповані території на важливих саме для України умовах, які поділяє переважна більшість громадян. Варіант №3 – ніякої спільної позиції взагалі не приймуть. По суті, сторони залишаться на тому, на чому вони і зійшлися, і, по суті, домовляться просто про проведення якоїсь наступної зустрічі або інтенсифікацію діалогу між міністрами закордонних справ або членами робочих груп і так далі.
Думаю, там нас можуть очікувати сюрпризи, але головне питання – які вони будуть: приємні чи неприємні? Тобто багато чого залежатиме не скільки від України, і навіть не від РФ, стільки від позицій Німеччини і Франції. Якщо вони займуть нашу сторону і, відповідно, прийнявши запропонований нами варіант, тоді шанси є на реалізацію безпекових умов. Однак якщо вони виступатимуть просто за якнайшвидше вирішення цього конфлікту в їхньому розумінні – тоді формула Штайнмаєра, з усіма відповідними репутаційними втратами для президента і, мабуть, втрати національних інтересів для нашої країни.
Ілія Куса, експерт з питань міжнародної політики та Близького Сходу аналітичного центру "Український інститут майбутнього":
"Головне, не підписувати документ про здачу критичних позицій, а ще краще – узагалі нічого не підписувати"
– Чого очікувати від саміту?.. Відповідь на це питання слід розглядати у трьох сценаріях: позитивному, негативному і компромісному.
Перший – позитивний – це якщо нічого не підпишуть. В результаті ми повернемося у статус-кво, який існує протягом останніх чотирьох років. Звісно, кожна сторона продемонструє своє бажання вести діалог, можливо, згодом відбудеться іще якась зустріч. Але на цьому все. Спитаєте, а що тут позитивного? Особисто я на сьогодні не бачу об’єктивних передумов, не бачу готовності, ані всередині нашої країни (суспільства, представників так званих еліт), ані з іншої сторони – на окупованому Донбасі, ані на регіональному рівні, включно з РФ, а також Німеччиною та Францією щодо врегулювання цього питання (останні, як мені здається, взагалі не проти йти шляхом замороження конфлікту).
Другий – це компромісний або середній (і не хороший, і не поганий). Якщо дійсно вирішать домовитися про врегулювання на Донбасі шляхом якихось компромісів тощо, то дуже бажано, щоби це робилося без здачі критичних позицій. На мій погляд, у всій цій історії є дві такі позиції. По-перше, це закріплення в Конституції особливого статусу для Донбасу або якоїсь квазіавтономії. Цього робити не треба. Тому що це потягне за собою поганий прецедент для інших регіонів України. І тоді РФ, по суті, закріпить той статус ОРДЛО, який є на сьогодні, і зможе впливати через нього на Київ ще багато і багато років. По-друге, це повернення Донбасу без якогось компенсаторного механізму. Тобто без Фонду, в який би і європейці, і росіяни скинулися грошима на відновлення цього регіону. Самотужки ми це не потягнемо. Матимемо економічний колапс, економіка наша заслабка – ми тільки-но розвиваємося, реформи до кінця не проведені, уряд не встиг нічого розгорнути.
Зрештою, поганий сценарій. Якщо президент України приїде на зустріч без свого бачення, свого порядку денного, без своєї стратегії реінтеграції тимчасово окупованих територій – ну, тоді під тиском європейців та росіян обговорюватимемо за столом їхні ініціативи. Тобто нам нав’язуватимуть чужий наратив, чужі ідеї – “формула Штайнмаєра”, “мінські угоди” й так далі... У результаті ми щось таки підпишемо. Не виключено, що переступимо навіть через вищезазначені мною критичні позиції. На жаль, і такий ризик існує.
Богдан Петренко, політичний експерт, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму:
"Навряд чи можна покладати сподівання «глобальної перемоги» чи «остаточної зради» на цю зустріч. Перше не дасть зробити Кремль, друге – український народ"
– Перше завдання, яку виконає зустріч – це особисте знайомство українського і російського президентів. До зустрічі Путін відпускав декілька компліментарних речей щодо Зеленського, а Зеленський зайняв політику ігнорування частини агресивних посилів, що йшли від Росії. Тому на особистісному рівні вони вже створили позитивні передумови для переговорів. У них немає особистісного несприйняття як це було з Порошенком. Завдяки цьому, частина підсумкового комюніке буде зосереджена саме досягнутому і загальних фразах. І, звичайно, ця зустріч відкриє перспективи для наступних та сформує додатковий і прямий комунікативний канал між українським та російським президентом. Чи буде це на користь Україні – це вже інше питання.
Друге завдання, що витікає зі знайомства. І Путіну, і Зеленському потрібні позитивні стартові результати. І простими словами «безумовної підтримки всіх підписаних раніше документів» тут не обійдешся. Найоптимальнішим стартом можуть стати гуманітарні питання – обмін військовополонених та заручників. Додатково може розглянутись питання спрощення перетину лінії зіткнення та отримання соціальної допомоги українцями, що живуть в окупації. Я б навіть не виключав, що обмін частини військовополонених може відбутись до нового року. Надто це символічна дата і для українців, і для росіян.
Третє. До кінця цього року необхідно вирішити питання із законом про особливості місцевого самоврядування в ОРДЛО. Ймовірно буде досягнуто домовленостей щодо продовження чинної редакції (яка по суті є калькою з Комплексу дій з виконання мінських угод без деталізації). Не виключено, що буде запропоновано визначити в законі дату виборів в ОРДЛО, – але без деталізації.
І четверте. Диявол криється в деталях. І Кремль буде відстоювати важливі для них деталі. Бо сенсу щось робити лише заради миру в Україні у них ніколи не було. Такими загрозами можуть стати: а) спроба часткової легітимізації представників так званих «республік» (в обговоренні модальностей виборчого закону, і обміні військовополоненими, в Спільному центрі контролю і координації); б) анонсування ділянок наступного розведення військ – у зонах, де це найвигідніше РФ; в) тиск на Україну з метою прийняття змін до Конституції.
Наступні два з половиною тижні буде період різноманітних вкидів. Особливо щодо підписання «секретних протоколів» чи якоїсь суперзради. Така атмосфера штучно створюватиметься. Опоненти критикуватимуть Зеленського, щоб він там не підписав, навіть якщо він нічого не підпише. А для прихильників і нейтральних, щоб через такі вкиди підписаний документ сприймався б не надто критично. Тобто, спочатку ситуація штучно нагнітатиметься, а потім – «фух, ми думали буде гірше»...
...Утім навряд чи можна покладати сподівання «глобальної перемоги» чи «остаточної зради» на цю зустріч. Перше не дасть зробити Кремль, друге – український народ.
Поговорив Мирослав Ліскович. Київ
