«Мрії Путіна» про відведення військ вздовж усього фронту – це не «заморозки» війни

«Мрії Путіна» про відведення військ вздовж усього фронту – це не «заморозки» війни

Аналітика
Укрінформ
Експерти вважають, що «бразильська заява» президента РФ – це продовження політики в старому руслі

Протягом кількох минулих тижнів кремлівські “шестірки” (представник РФ в ТГК у Мінську Борис Гризлов і прессек Путіна Дмітрій Пєсков) раз по раз переповідали слова свого “патрона”. Мовляв, для того, щоби зустріч “нормандської четвірки” відбулася — на горі має “свиснути рак”, тобто потрібна “термінова необхідність” або ж маєте виконати наші чергові умови (з останнього, приміром, закріпити особливий статус для ОРДЛО в Конституції України, - ред.). Аж нарешті слово взяв особисто “патрон”...

У четвер, 14 листопада, після саміту БРІКС в Бразилії президент РФ Владімір Путін заявив, що крім “нормандського формату” (до речі, надвечір 15 листопада в ОПУ заявили, що зустріч лідерів України, Німеччини, Франції та Росії у Нормандському форматі відбудеться 9 грудня, - ред.), механізму немає, і нічого іншого не передбачається. “Зустріч до зустрічі в “нормандському форматі” не підлягає обговоренню, оскільки ми домовилися про зустріч саме в “нормандському форматі”. І якщо ми все ж зустрінемося, навіщо нам метушитися і бігати по непідготовлених зустрічах? (…) Ми зв'язуємося телефоном, у нас хороший контакт, але нам потрібно підійти до певних рішень”, – сказав Путін. Однак це не все — далі пролунали традиційні погрози. Мовляв, “Ми бачимо заяви офіційних осіб, що в зону, звідки вже відвели війська, можуть повернутися інші збройні формування - і поліція, і Нацгвардія України. Ну тоді все те саме буде зроблено з боку “ЛНР” і “ДНР”… І тут президент РФ, і несподівано запропонував: «По всій лінії треба розвести. Щоб хоча б гармати не стріляли, щоб люди не гинули. Це точно треба зробити, і якомога швидше”.

Тож звернувшись до експертів-політологів, спробуємо, по-перше, дати загальну оцінку путінських заяв, а по-друге, знайти відповідь на питання, чим обумовлена ініціатива “розвести уздовж всієї лінії”, чи стоїть щось за цим, чи варто сприймати це як намір заморозити конфлікт на Донбасі?

Богдан Петренко, політичний експерт, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму:

Богдан Петренко
Богдан Петренко

“Путінська пропозиція розвести війська уздовж всієї лінії розмежування — це ніщо інше, як частина алгоритму, в якому ми втрачаємо суверенітет і рухаємось в Росію”

— Немає нічого дивного у тому, що Росія прикриває свої загарбницькі цілі «гуманізмом». Усі загарбницькі війни і насилля завжди виправдовується високими цілями. Проблема у тому, що цілі постійно змінюються, бо перед тим як перестати убивати людей, у РФ була інша «гуманна» ціль – захистити Донбас від «бєндєр». Тоді убивати було гуманніше?

Те саме спостерігається і у її прочитанні мінських угод. Коли потрібно – вони висмикують окремі положення і примушують нас їх прийняти (зокрема, закон про особливості місцевого самоврядування чи «формулу Штайнмайєра»). А коли треба інше – вивести українських поліцейських із зони розведення, то вони вже звертаються до духу угод. Хоча буквально – там не можуть перебувати лише ЗСУ і незаконні збройні угруповання.

Щодо розведення по всій лінії зіткнення, то якщо ми будемо йти шляхом компромісів, то воно неминуче. Але воно не наступить ні раніше нормандської зустрічі, ні раніше погодження усього алгоритму дій щодо «Мінська».

Можна стільки завгодно говорити про «замороження конфлікту». Але Україна самостійно цього не досягне. Війну веде не одна сторона, тому не можна в односторонньому порядку з неї вийти. Особливо, коли війна відбувається на твоїй території. Як самостійний елемент розведення навряд чи влаштує російську сторону, якій потрібно підтримувати тління конфлікту на Донбасі. А ось як частина алгоритму, в якому ми втрачаємо суверенітет і рухаємось в Росію, – так. Можливо, корейський варіант сьогодні (де заморозка конфлікту і демілітаризована зона існують майже 70 років) був би не найгіршим для частини українців, які прагнуть від’єднатись від Донбасу. Але цей варіант навряд чи нам дадуть реалізувати. Не для того Росія розпочинала війну, щоб задовільнитись лише зруйнованим Донбасом.

Ілля Пономарьов, колишній депутат Держдуми Росії:

Ілля Пономарьов
Ілля Пономарьов

“Наче у відносинах між чоловіком і жінкою, Путін хоче, аби за ним бігали, щоб його чекали і хотіли. Що ж, Зеленський має нарешті відповісти йому: “Не дуже і хотілося”

— Що стосується розведення сил, то це питання лежить в руслі “мінських домовленостей”. Просто ще від самого початку, тобто, коли ці “домовленості” обговорювалися та підписувалися, було цілком очевидно, що припинення обстрілів та розведення — це технічно і практично не можливо. Через те, що на Донбасі присутні не тільки регулярні частини РФ, але й іще величезна кількість різноманітних напівбандитських формувань. Наприклад, зі сторони так званих “ДНР” і “ЛНР” є сили, які достатньо чітко контролюються російськими військовими радниками, але, по правді, є також такі, що контролюються лише умовно, не завжди виконують чиїсь накази. Це перше. Друге — з українського боку є частина добробатів, які, як це наочно показав недавній досвід розведення військ в Золотому-4 — можуть мати власну точку зору, власне, вони не завжди готові підпорядковуватися Верховному головнокомандувачу. Відтак у цій атмосфері розведення зробити вкрай складно. Саме тому Україна з РФ домовлялися про запуск процесу в конкретних місцях, де це становить особливо важливу гуманітарну проблему, оскільки населені пункти опинялися в сірій зоні. Але це не означає, що не потрібно прагнути до повного і реального припинення вогню та розведенню військ уздовж всієї лінії фронту. Утім, повторюся, не вважаю, це наразі чимось реалістичним в силу відсутності взаємної довіри.

Те, що стосується зустрічі в “нормандському форматі”, то тут, звісно, йде чисто дипломатична гра зі сторони Путіна. Він хоче, щоби його благали про особисту зустріч, на колінах перед ним стояли. Я особисто переконаний, що “нормандський формат” для України менш продуктивний, аніж зустріч Зеленського з Путіним тет-а-тет, тому що все одно усі питання можуть обговорювати тільки Україна з Росією напряму — це сторони конфлікту. Інші ж країни з цього “формату” - німці та французи — не виглядають на сьогодні як надійні партнери для України. Особисто я вважаю їх “троянськими конями”. Адже з однієї сторони вони, наче і підтримують міжнародне право і так далі, а з іншої — їм, ну, дуже вже кортить якомога скоріше поставити “галочку” навпроти пункту “конфлікт закінчено”, а це, по суті, означає, що вони усіляко підігруватимуть Путіну.

Чи відбудеться зустріч до кінця 2019-го року? Думаю, що так. Але... Путін до цього питання підходить хитро, оскільки прекрасно розуміє, що час сильно давить на Зеленського, адже він давав своїм виборцям обіцянки . Зеленський нервує і сіпається, а отже — цим користуються. Мовляв, чим більше змушувати українську сторону чекати і терпіти — тим зговірливішою вона буде вже на самій зустрічі. Така собі психологічна гра, наче в особистих відносинах між чоловіком і жінкою, точно такий же танець. Путін хоче, аби за ним бігали, хоче щоб його чекали, його хотіли, його домагалися... Найефективніша боротьба із цим — щоби Зеленський нарешті відповів йому: “Ну, не дуже то й хотілося насправді”.

Дмитро Сінченко, політолог:

Дмитро Сінченко
Дмитро Сінченко

“Прийнятним є лише звільнення окупованих територій власними силами, коли виникне сприятлива геополітична ситуація, як це було зроблено у Хорватії”

— На жаль, всі мої попередні прогнози збуваються. Путіну не потрібно зустрічатися з шостим президентом України для того, щоб досягнути якогось компромісу, єдиний варіант, який його влаштує - це зустріч для підписання безумовної капітуляції України. Наразі у Кремлі зрозуміли, що Зеленський дуже хоче особисто доторкнутись до "їх величності" російського тирана, і ладен зробити для цього все, що завгодно, тому вони почали гру на підвищення ставок. Вони їх підвищуватимуть доти, доки Україна не здасть все, або доки не припинить виконувати нові вимоги. Відведення наших військ не принесе нам нічого, окрім нових втрачених територій і нових заручників в руках російських терористів. Їх необхідно терміново повернути на позиції під будь-яким приводом. Доки Україна не вестиме наступальну політику, в результаті якої Москва нестиме відчутні втрати, доти російський карлик не матиме бажання зустрічатись з українським президентом.

Щодо замороження конфлікту - то воно не може відбутись в результаті відведення військ. Відведення призведе лише до просування лінії фронту вглиб нашої держави. Доки не прийнято рішень щодо миротворчих місій - нікому буде заходити на "демілітаризовані зони", окрім російських окупантів.

Власне, а чи потрібні нам якісь миротворці? Сумніваюсь. Миротворці - це нові ризики. Нагадаю, що у Придністров'ї, Абхазії, Південній Осетії - теж миротворчі місії, щоправда здійснює їх один і той же окупант. Прийнятною для України ситуацією є лише звільнення окупованих територій власними силами, коли виникне сприятлива геополітична ситуація, як це було зроблено у Хорватії.

Поговорив Мирослав Ліскович. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-