А що нового може бути в новому законі про особливий статус Донбасу?

А що нового може бути в новому законі про особливий статус Донбасу?

Аналітика
Укрінформ
Звернувшись з цим запитанням до експертів-політологів, ми отримали протилежні пропозиції. Дискусія триває...

Термін дії закону про особливий статус окремих регіонів Донецької та Луганської областей спливає – цей документ втратить чинність 31 грудня 2019 року. Утім, на сьогодні в публічному просторі немає ні тексту нового закону, ні проєкту, ба, навіть концепції такого документу. Про це ще в перших числах жовтня заявив голова фракції “Слуга народу” Давид Арахамія, зазначивши, що такий закон неможливо прийняти “за короткий час”.

На тлі виконання Україною умов для зустрічі лідерів “нормандської четвірки”, висвітлення у вітчизняних ЗМІ питання особливого статусу ОРДЛО дещо відійшло на другий план. Однак на початку цього тижня знову активізувалося.

У вівторок, 12 жовтня, російська сторона в Тристоронньої контактній групі висунула в Мінську чергову вимогу до України: продовжити термін дії документу та закріпити його в Конституції. На що українська сторона досить спокійно та чітко відповіла: “закріплення” закону не є умовою нормандської зустрічі. “Коротко відповідаючи, – ні, такої умови немає. А більш розгорнута відповідь – ми все одно збираємося цей закон змінювати, він застарів, наші депутати мають ухвалити нову редакцію цього закону...”, – заявив міністр закордонних справ України Вадим Пристайко. Але жодних деталей стосовно змісту нового закону про ОРДЛО глава дипвідомства знову не повідомив, лише запевнив, що з Москвою документ не обговорюватиметься.

Тож продовжуючи цю тему (з першою публікацією можна ознайомитися ТУТ) ми звернулися до експертів з такими запитаннями: по-перше, спрогнозуйте, яким може та має бути новий закон про особливий статус Донбасу, по-друге, які перед Україною стоять зобов'язання щодо документу згідно з “мінськими домовленостями”, по-третє, що саме ми не зможемо обійти, розуміючи, що на Україну страшенно тиснутимуть не лише країна-агресор РФ, але й наші європейські партнери?

Укрінформу відповідають:

Ігор Рейтерович, політолог:

Ігор Рейтерович
Ігор Рейтерович

“Цей закон треба виписувати через призму реформи децентралізації”

– Насправді ситуація із цим законом дуже проста. По-перше, він має відповідати Конституції. Тобто, якщо Основним законом не передбачено жодних автономій та всіляких інших моментів, то “особливому статусі” цього також не може бути. По-друге, він жодним чином не може йти в розріз з іншими законами. І, по-третє, цей закон треба виписувати через призму реформи децентралізації, яка наразі повним ходом відбувається в Україні. Тобто ці регіони, які наразі є тимчасово окупованими повинні мати ті ж самі права, які станом на зараз мають інші регіони. Звісно, їх можна по різному назвати, як ото – особливий статус або щось на зразок, але вони апріорі не можуть суттєво перебільшувати ті права, які є, приміром, у Львівської, Київської, Одеської чи Харківської областей.

Звичайно, є ряд питань по окремих моментах, скажімо, по амністії або стосовно перехідного правосуддя. Утім, чи варто згадані моменти інтегрувати в новий закон про особливий статус, чи, може, розробити окремі закони? Наскільки мені відомо, у Верховній Раді, приміром, щодо перехідного правосуддя вже є певні думки – і в “монобільшості”, і в деяких інших фракцій. Потрібен пакет законів, наприклад, як це свого часу робилося в Хорватії або в інших країнах, які також мали частину окупованих територій, а потім їх повертали. І на цьому треба наголошувати.

Михайло Басараб, політолог, співзасновник Руху опору Капітуляції:

Михайло Басараб
Михайло Басараб

“Є два шляхи – ідеальний та оптимальний: або скасувати цей закон узагалі, або залишити все без змін, продовживши дію наразі чинного”

– Особливий статус для ОРДЛО – це складова так званих “мінських домовленостей”, і це елемент політичного тиску з боку РФ на Україну. Адже така ідея саме в російському наративі так званого конфлікту в Україні, тобто, коли Кремль постійно наполягає, що в нас громадянська війна, а для того, щоб її закінчити – Донбасу потрібен особливий статус. Можемо довго дискутувати на тему, чи мав/не мав експрезидент Петро Порошенко підписувати “Мінськ”, чи міг/не міг зробити все для того, аби ці домовленості втратили свою актуальність і так далі – все це питання про минуле. По факту ми отримали закон про особливий статус, який є похідним від “мінських домовленостей”. Утім попередня влада передбачила певні запобіжники для того, щоб документ не набув чинності. Тобто прописала в документі певні умови, за яких закон про ОРДЛО вступає в силу.

Аби зрозуміти, який можемо отримати закон – ми повинні знати, на які поступки готовий піти президент Зеленський. Якщо він не встигне або не захоче йти на ті поступки, які йому нав'язуватиме Кремль, то, за таких умов, не виключаю, що парламент пролонгує дію нинішнього закону про ОРДЛО – приміром, ще на рік. Пояснити все це можна, наприклад, ось так: “Ми є заручниками ситуації. РФ вимагає від України неприпустимого, але є факт наявності такого закону, який розробляли й ухвалювали не ми. І тому єдине, що можемо зробити за таких обставин, аби Україна зберегла обличчя перед нашими західними партнерами та учасниками переговорного процесу, аби не йти на здачу національних інтересів – це продовжити дію закону в чинній редакції”.

Повторюся, це оптимальне рішення, а ідеальне — взагалі скасувати цей закон, як один з елементів нової переговорної позиції української влади, що ми не приймаємо вимоги щодо особливого статусу для Донбасу як такого. Вихід із ситуації точно є”.

Юрій Смєлянський , економічний експерт, глава Інституту чорноморських стратегічних досліджень:

Юрій Смєлянський
Юрій Смєлянський

“Назвати речі своїми іменами – це один з інструментів на шляху до закінчення війни”

– Завдання влади не повторити тих помилок, які були зроблені при прийнятті того варіанту Закону України, термін дії якого закінчується 31 грудня. Основна помилка, і помилка – це дуже м'яке слово, цього закону у тому, що він розглядає питання окремих окупованих територій – Донецької та Луганської областей. Питання окупованих Автономної Республіки Крим та м. Севастополя залишився в цьому Законі без уваги. Об'єднання цих питань, є додатковим аргументом для наших західних партнерів. І позиція Росії з цього питання ні українській народ, ні українську владу не повинна турбувати. Саме Російська Федерація окупує території Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, частину Донецької та Луганської областей. Один окупант – один Закон, який визначає однаковий статус тимчасово окупованих територій. З урахуванням всіх існуючих особливостей.

Інший момент. Ми визнаємо, що Мінський процес давно зайшов у глухий кут, але приймаючи Закон обґрунтовуємо його норми вимогами Мінських угод. Угод, які Росія не виконує, не збирається виконувати і не буде виконувати. Як мінімум до тих пір, поки в законодавчих документах України та міжнародних документах не буде однозначно зазначено, що на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей Росія є окупантом, а не миротворцем. Назвати речі своїми іменами це один з інструментів на шляху до закінчення війни!

Третій момент. Відсутність позитивних результатів щодо закінчення війни в Україні для наших західних партнерів також не прийнятне. Вони хочуть мати об'єктивну відповідь на питання своїх виборців: «Коли закінчиться підтримка коштами платників податків західних країн України, в її опорі російської агресії». А воювати з Росією середньостатистичний німець, француз, італієць не бажає. Українська влада протягом п'яти років говорила всередині держави одне, на зовнішніх майданчиках інше, реалізовувала у внутрішній політиці третє... Така непослідовність, в тому числі, стала основою посилення тиску на Україну для досягнення хоч якогось позитивного результату з боку наших західних партнерів. Таку ситуацію ми теж повинні враховувати при розробці та прийнятті нового варіанту Закону.

Для того щоб новий Закон був ефективним, на мій погляд, при його розробці слід використовувати ряд принципів.

Принцип адекватності. Треба вибудовувати систему активної відповіді на дії окупанта по всьому спектру питань. Зокрема, примушувати владу країни-окупанта до додаткових фінансових та ресурсних витрат.

Принцип недопущення заохочення колабораціонізму. Державна влада, приймаючи важливі рішення, не має права створювати умови, за яких ведення економічної діяльності прямо або побічно сприятиме зміцненню окупаційної влади.

Принцип розподіленої відповідальності. Громадяни України, які живуть на окупованих територіях, втратили якість життя, можливість реалізовувати свої плани, використовувати свої накопичення і т.ін. У той же час власники великого капіталу, за рідкісними винятками, які мають в Україні політичну владу або вплив, звільнені державою від втрат, пов'язаних з тимчасовою окупацією економічних активів. Це не сприймається більшістю громадян України як справедлива ситуація.

Принцип політико-економічної логіки. Влада в Україні не має права на використання подвійних стандартів при формуванні внутрішньої і зовнішньої політики.

І останнє. В одному Законі всіх врахувати неможливо. Відтак, у новому Законі варто відобразити факт наявності окупованих територій, їх статус з точки зору України і загальні питання взаємодії з громадянами України, які постійно проживають в окупації. Всі інші питання повинні розглядатися в інших Законах. Наприклад, «Про особливості економічних відносин з окупованими територіями»; «Про реінтеграцію окупованих територій» тощо. 

Поговорив Мирослав Ліскович. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-