Поновлення на топпосадах через суди: захист прав чи дестабілізація країни

Ексголова Конституційного суду України (КСУ) Станіслав Володимирович Шевчук цього тижня наполегливо (але безрезультатно) намагався потрапити на колишнє робоче місце. І не просто так, а з “документом на руках”. Причому, не із таким сумнівним, як у відомого мультиплікаційного кота (вуса, лапи і хвіст), а з цілком, здавалося б, серйозним – ухвалою Окружного адмінсуду Києва (ОАСК) про поновлення на посадах судді і голови КСУ.

Отже, озброївшись рішенням “поважної” – у лапках – судової інстанції (читайте, приміром, в матеріалі Укрінформу), Шевчук кілька разів приходив до будівлі Конституційного суду. Зокрема, у вівторок, коли приніс копію скороченого рішення ОАСК, та у середу, намагаючись потрапити до свого колишнього кабінету. Утім, його не впустили навіть до будівлі суду, пояснивши це відсутністю ухвали щодо поновлення судді у Єдиному реєстрі судових рішень. Самі ж чинні судді КСУ так і не визначилися із долею свого колишнього (чи й майбутнього?) колеги – зібравшись на спеціальне пленарне засідання із цього приводу, вони одразу ж оголосили перерву, до отримання повного рішення ОАСК, завіреного гербовою печаткою.

Усі ці події доволі активно висвітлювали ЗМІ (частково, вочевидь, завдяки замовленням “зацікавлених” осіб, частково – через “природний” інтерес журналістів до висвітлення таких резонансних для країни подій). Широко тиражують нині і “викривальні” заяви, які, мов із рогу достатку, посипалися з вуст ексголови КСУ. Як це часто у нас буває: доки людина працює, доти жодних порушень довкола не помічає, а щойно запахне смаженим, – відкриває в собі правдоруба й починає активно вимітати (іноді, вивозити вантажівками) сміття із колишньої “хати”.

Годі й казати, що подібні інциденти негативно позначаються на іміджі Конституційного суду, знижують рівень довіри до нього, підривають авторитет нашої держави у світі і головне – дестабілізують ситуацію в середині країни. Хоча для когось це, може, і добре – адже сукупність подібних по суті дріб’язкових, але спеціально виведених на загальнонаціональний рівень інцидентів та “історій” відволікає увагу суспільства від інших, по-справжньому принципових речей. Може, так і задумувалось?

Отже, згадуємо: що було?..

На перший погляд, здавалося б, добре що у громадян країни є можливість відстояти свої трудові права. Утім, як свідчить практика, у випадках, коли їх справді брутально порушують, домогтися правди ой як складно. Особливо, коли ти – “простий” українець. Є приклади, коли судові розгляди за позовами проти роботодавців тягнуться роками, а рішення все не ухвалюють – не виключено, й аби зменшити так би мовити “українське навантаження” на Європейський суд з прав людини (як відомо, подавати позови до ЄСПЛ громадяни можуть лише після того, як їхні справи пройдуть усі судові інстанції в середині країни). Натомість “питання” “авторитетних” експосадовців вирішуються доволі швидко. Ситуація із Шевчуком – тому приклад: від рішення про його звільнення із посади до судової ухвали про поновлення не минуло і п’яти місяців (для вітчизняної юридичної практики це – щось на кшталт швидкості потяга “Інтерсіті” у порівнянні з паротягом дитячої залізниці).

Чи ж справді трудові права Станіслава Шевчука порушено? Згадаймо “історію” його звільнення.

Cудді КСУ ухвалили відповідне рішення на спеціальному пленарному засіданні 14 травня. “За” висловилися 12 учасників зібрання із 18. Підстава – висновки Постійної комісії з питань регламенту і етики, яка звинуватила тодішнього голову суду у численних порушеннях. Зокрема, Шевчуку закидали вчинення істотного дисциплінарного проступку та грубе й систематичне нехтування обов'язками. З-поміж іншого, очільника КСУ звинуватили у підписанні незаконних розпоряджень, політизації діяльності суду, ігноруванні прав суддів. Більше того, у діях Станіслава Володимировича комісія виявила ознаки кримінальних правопорушень: зловживання службовим становищем, нецільове використання бюджетних коштів, втручання у роботу суддів. Йдеться, приміром, про вплив на дії керівника суду з боку його брата Рулава Одда. Джерела Bihus.Info стверджували: Одд постійно приїжджав до Шевчука на роботу, впливав на кадрову політику суду, а ексголова суду навіть винаймав для нього державну дачу.

Взявши до відома висновки Постійної комісії, колеги під час зборів висловили недовіру голові КСУ. Однак правових наслідків це рішення не мало, адже Законом "Про Конституційний Суд" не передбачено процедури звільнення голови, окрім як у випадку написання ним заяви про відмову від виконання обов’язків за власним бажанням. Тож Шевчука вирішили взагалі звільнити зі складу суду, що автоматично призвело й до його відставки з посади голови. Станіслав Шевчук одразу ж назвав таке рішення "політичним замовленням", звинуватив колег у “антиконституційному перевороті" і пообіцяв оскаржити їхню ухвалу. І, як-то кажуть, “сказано – зроблено”.

...Що маємо?..

Тож наразі суспільство має змогу спостерігати за такою картиною:

– ОАСК відновив Шевчука на посаді.

– Судді КСУ ще не визначилися, як бути із цим рішенням.

– Ексголову суду не допускають до будівлі судової інстанції.

– Роботу Конституційного суду частково паралізовано.

– Суспільство отримало іще один подразник, який призводить до дестабілізації, а також відволікає увагу від інших резонансних тем і важливих для країни проблем.

Тим паче, що Станіслав Шевчук активно підтримує інтерес преси й громадськості до своєї персони. Він, зокрема, подав до Державного бюро розслідувань заяву щодо чинного очільника КСУ Олександра Тупицького. Причина – невиконання ним судової ухвали та, мовляв, незаконна вказівка не допускати “легітимного” (за версією ОАСК) до будівлі КСУ. Також Станіслав Шевчук розповів про порушення, які, на його думку, були допущені у роботі Конституційного суду. Зокрема, він назвав політичним, а не юридичним рішення КСУ щодо розпуску Верховної ради. І додав: якби він тоді очолював Конституційний суд, то взагалі відмовив би у розгляді цієї справи.

Думка не нова: але чи варто знову вкидати це у публічний дискурс?

...І що буде?..

Схоже, більшість експертів, які прокоментували ситуацію, вважають справу про повернення до Конституційного суду його ексголови безперспективною: мовляв, заспокоїться... Водночас, так би мовити, “позитивним наслідком негативних подій” стане те, що ця ситуація іще раз приверне увагу влади до необхідності прискорення судової реформи в частині оновлення судів загальної юрисдикції. Зокрема, вкотре маємо нагоду оцінити роботу Окружного адміністративного суду Києва, один суддя якого ставить під сумнів колегіальне рішення Конституційного суду країни! Тим паче, що свого часу КСУ дотримався всіх регламентних процедур: одержано висновок Комісії з регламенту і етики, проведено спеціальне пленарне засідання, на якому був необхідний кворум, а за ухвалення рішення проголосувала не просто більшість, а дві третини суддів...

Експертка Центру політико-правових реформ Юлія Кириченко вважає, що рішення щодо поновлення Шевчука “підриває конституційне правосуддя в Україні”. В ефірі Українського радіо вона нагадала, що, за законом, судова інстанція загальної юрисдикції не має права втручатися в роботу КСУ. “Є питання, яким чином Окружний адміністративний суд вказує на неправильність конституційних повноважень самого Конституційного суду звільняти за адміністративні проступки. Окрім цього, нещодавно Конституційний Суд обрав нового голову, і претензій до цього не було. Отже, рішення Окружного адміністративного суду доволі сумнівне. З точки зору права воно є вкрай дивним і несправедливим".

“Нікчемною і абсурдною” назвав ухвалу про поновлення Станіслава Шевчука на посаді голови Конституційного суду суддя КСУ у відставці, головний експерт групи “Конституційна реформа” Реанімаційного пакета реформ Володимир Шаповал.“На 100% переконаний, що Окружний адміністративний суд, та навіть якби це був Вищий адмінсуд, таких рішень ухвалювати не може. Це не належить до юрисдикції відповідних інстанцій”, – зазначив фахівець. Адже у рішенні КСУ про звільнення судді Шевчука йдеться про політико-правові, а не про трудові відносини. “Призначення і звільнення суддів КСУ – це конституційні процедури. Вони за визначенням мають політичне значення, і тому підхід ОАСК, що йдеться нібито про трудовий спір, неправильний. Це, вибачте, або дурість, або зловживання”, – наголосив Володимир Шаповал.

При цьому експерти посилаються на положення статті 151-2 Конституції України, де чітко визначено: “рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені”.

Тож юристи сподіваються, що апеляційна і касаційна інстанції це врахують (а в тому, що відповідні оскарження від імені КСУ будуть подані, ніхто не сумнівається). Тоді й поставлять остаточну крапку у цьому питанні.

А ось сам Станіслав Шевчук вірить, що колись та повернеться до свого колишнього кабінету: мовляв, з виконанням ухвали ОАСК доволі довго зволікатимуть, але рано чи пізно “правда восторжествує”...

Олександр Радійчук, Київ