Майдан як козир для Президента

Майдан як козир для Президента

Репортаж
Укрінформ
День козацтва, Покрова, День захисника України - Київ відзначив три свята маршами і мітингами

 "Якщо він врятує Україну від Росії, то поставимо йому золотого пам’ятника, а якщо здасть, то кістки його прокленуть... " - бурмотів дядечко, який підсів до мене на лавку в парку Шевченка під час акції “Захистимо українську землю”.

Йшла друга година мітингу, організованого партією "Свобода" до Дня козацтва і Покрови, яка у націоналістів вважається днем народження УПА. Протягом чотирнадцяти років в цей день націоналісти збирають прихильників під пам’ятником Шевченка і після мітингу йдуть ходою до Михайлівської площі. Свято цього року відбувалося у незвичних обставинах. Саме в цей день було заплановане віче руху “Ні капітуляції”, а місце зібрання для акції також пам’ятник Шевченку. Націоналісти мали свій порядок денний (окрім протестів проти формули Штанмайєра, виступали проти приватизації землі, тож лібертаріанці і інші військові та цивільні патріоти організовувалися в рамках акції “Ні капітуляції”. Втім, націоналісти, які хотіли йти своєю колонною, мали право на своє окреме свято і на свою специфіку. Їхнє віче було заплановане на три години раніше за збір учасників акції “Ні капітуляції”.

Зазвичай націоналістичні свята (я буваю тут на Покрову більше десяти років) робляться за певним зразком, тут на мітингу завжди виступає якійсь ветеран УПА. Цього разу був 92-річний Теодор Дячун, дай Бог йому здоров’я, який закликав берегти Україну і дорікнув присутнім, що свобода України - це партія "Свобода" а ви, мовляв, за неї не проголосували. Ще як правило, тут звучать короткі екскурси в історії визвольних рухів України з закликом будувати соборну Українські державу (з новинок, цього разу пропонували реабілітовувати підрозділ “Галичина”). 

Олег Тягнибок як завжди сказав, що мріє про Україну без холопа та пана, і щоб жити на своїй Богом даній землі. Виступав більш-менше відповідально, дорікнув, щоправда, минулій владі, що вона “своєю поведінкою привела для влади оцих сьогоднішніх малоросів та заклала підстави для капітуляції”. По тому похвалив власну політсилу, сказав, що завдяки "Свободі" усі засадничі речі українського націоналізму стали буденністю. Що бандерівцями називають себе вже вчорашні політичні космополіти і Покрову святкують на державному рівні. Він хоч і критикував, але з берегів не виходив, слів-кілерів не вживав.

Зауважу, що попри поразки на виборах націоналістичні партії та угрупування зміцнюються: і дорослі і молодіжні, і політичні і громадські, "Свобода", "Правий Сектор", "Сокіл", "Тризуб", "Нацкорпус", "Цивільна оборона", Національні дружини, "Азов". Деякі з них їхали з конкретної області, разом орендувавши один автобус. Більшість з опитаних на мої провокативні питання дуже чітко відповідали, де в їхніх містах розташовані офіси їхніх організацій, як часто вони збираються на акціях у себе в регіонах. Тобто акція була явно не комерційна і учасники були “в темі”. Націоналізм в Україні точно не перебуває в кризі. Краєм вуха я слухала, як вони обговорюють земельне питання. “Кухонна аналітика” в учасників мітингу домінувала (а от знімемо мораторій, прийдуть і все скуплять), звісно, але економічні питання ніколи не були сильною стороною сучасного українського націоналізму. Людей в парку зібралося точно понад п’ять тисяч. Я почала думати, як вони будуть розходитися. Адже їм слід не перетнутися з колонами антикапітулянтів, які мали прийти о 15.30 та о 16-ій вирушити на Майдан. Останнє, що кинулося у вічі, як саме на цій акції якійсь чоловік непримітної зовнішності роздавав фаєри. Просто ніс попереду себе коробку та роздавав. Гадаю, це вони і диміли пізніше на Майдані та біля Офісу Президента.

Вирішила пройтися парком. Напроти ресторану Панас давав мітинг Дмитро Корчинський. Він стояв перед великою іконою Богородиці і проповідував:

- Ми переможемо, коли наша віра буде така сама сильна, як наша зброя. Ми зараз терпимо поразки, бо робимо мільйони абортів на рік. Ми програємо демографічну війну. Свинопаси обрали президента, українці можуть виграти лише в бою.

Потім він запропонував помолитися разом, і я пішла собі далі парком.

Помітила як акуратно починають відводити колони "Свобода" та "Правий Сектор", звільняючи місце для антикапітулянтів. Взагалі, якщо вже за Україну та її волю, то могли б і однією колоною йти, але тут вже нічого не вдієш. Але колони Нацкорпусу залишилися в парку і замість йти зі "Свободою" приєдналися до акції “Ні капітуляції”.

- Олександре, ви поділилися своїми учасниками з акцією “Ні капітуляції?” - запитала я Олександра Алфьорова, речника Нацкорпусу.

- Ми хочемо, щоб рух протестів був якомога довшим, це ж свято, - жартував він.

На проспекті почали сходитися учасники наступної акції. Це не перше віче, на якому я присутня, але всі вони відбуваються на дуже високих емоційних нотах. Тут завжди є колони переселенців, колони кримських татар, тут старенькі і діти, мами з синами- ветеранами, волонтери. Тут представлена вся соціально активна Україна.  І щорічний супровід старих як світ, військових автомобілів, на яких виїжджали воювати у 2014 році,

Я разом із журналістами йшла поруч із першою “коробкою” колони. Поруч із Яною Зінкевич, Володимиром Жемчуговим. Одним із фронтменів ходи був Андрій Білецький. Як і попередні рази, Київ скандував "дякуємо". Найбільш часто звучало: “Слава нації — ні капітуляції!”, тричі повторювали “Героям слава-слава-слава”.

Якою буде доля цього руху? Хтось вже сказав, що це могло би бути контролюючим рухом для нової влади. І це непогана ідея. Стратегічна Рада Руху Опору Капітуляції: В‘ячеслав Брюховецький, Володимир Василенко, Йосиф Зісельс, Сергій Квіт, Данило Лубківський, Володимир Огризко, Михайло Гончар. На нещодавньому пресмарафоні Президент переконував, що писатиме новий закон про особливий статус разом з громадянами. Тоді чому б не включити у свої стратегічні групи членів Стратегічної Ради Руху Опору. І не варто боятися політичних проєктів екс-президента. Брюховецький, Зісельс, Гончар, Квіт не працюють ні на якого колишнього або нинішнього президента. Вони працюють Брюховецьким, Зісельсом, Гончаром у держави Україна. Нехай кращі з представників Майдану приймають рішення разом з Офісом і МЗС. По-іншому ми не почуємо один одного і ... особисто мене лякають наслідки. Як і раніше, не впевнена, що Україна переживе наступний Майдан.

Варто зауважити, що точка неповернення у відносинах Майдан - влада не пройдена. Немає  вимог повалення конституційного ладу і переобрання нового Президента. Головні (перші) колони не скандували нічого образливого для Президента, пізніше вже на Майдані лиш десь звучало: “Зелю — геть!”. Але ці вигуки були не від організаторів. Протягом години колона йшла маршрутом парк Шевченка — Майдан. А там всі пагорби обсіли кияни з дітьми. Це така доля в українців: замість вчитися відпочивати на пікніках, ходити на марші та віче.

- Знову ніхто не прийшов? - тролить зі сцени ведучий.

Площа розктотисто сміється.

- Підніміть руки, хто прийшов за гроші! - розпитує ведучий.

Потім розпочалася маленька перекличка:

- Донецьк? - 

- "Україна",  - скандувала площа.

- Луганськ?

- "Україна", - відповідав Майдан.

- Ялта?

"Україна" - ще гучніше котилося центром Києва.

Зі сцени почали виступати ветерани, відбувалися включення військових, які говорили про неприпустимість розведення військ. Звісно, на сцені виступали члени Європейської солідарністі або члени дотичних до неї партій, але ця участь не була тотальною — в основному, виступали ветерани.  Але з'явилися на сцені і нові лідери націонал-демократичного спрямування. Можна вважати "Демсокиру" скромним політичним проектом, але постать співзасновника Юрія Гудименка, його ораторські здібності увагу привертають. Взагалі ця частина акції була організована не найкраще, виступи зі сцени на Майдані було майже не чути.

Після мітингу частина людей залишилася на Майдані, а частина вирушила до Офісу глави держави. Тут, на будівлю ОПУ, люди прикріпили фото загиблих військових та наліпки з лозунгами проти капітуляції.

Резюмуючи подію. На кожному наступному віче кількість людей не зменшується. Але протести не радикалізуються, вони не носять особистісного характеру, це війна не проти персоналій, а лише за ціннісні, ідейні вимоги. І навіть якщо сцена були оплачена з котроїсь партійної каси, на ній не домінували політики. 

Зрозуміло, що Президенту та його команді хочеться вийти з війни. Більше того, він має право на спроби. Але в цю війну вклалося так багато людей, що в Офісу немає шансу робити це самостійно, порушуючи суспільну злагоду. Крім того, Майдан (його чисельність та вимоги) може бути козирем при будь-яких переговорах із міжнародними партнерами. Ніхто не хоче капітуляції, але наша політика - це те, що ми робимо щодня. Політика пам’яті, політика двосторонніх відносин, політика війни та миру. Якщо робити її разом, то ризиків буде явно менше. А розуміння  - точно більше.

Лана Самохвалова

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-