Зрив розведення сил на Донбасі: чого добивається Кремль

Розведення військ у Петрівському і Золотому, яке мало розпочатися в понеділок, 7 жовтня, відкладено через порушення окупантами режиму припинення вогню у цих точках...

Прес-служба операції Об’єднаних сил (ООС) кілька діб поспіль фіксує у своїх щоденних зведеннях загострення на Донбасі. Приміром, тільки за вчорашній день російські окупанти 27 разів порушили режим припинення вогню. Зокрема, двічі навмисне обстріляли з гранатометів різних систем та стрілецької зброї ділянку розведення сил і засобів в районі Золотого, чим, власне, зірвали заплановане розведення — один з “пунктиків” Москви для зустрічі у “Нормандському форматі”. Але там - у Кремлі - голосом речника Путіна Дмитра Пєскова уже встигли традиційно “відхреститися”: мовляв, “Кремль, безумовно, має певний вплив” на так звані республіки Донбасу, але “республіки Донбасу” в даному разі нібито є “самостійними суб'єктами врегулювання цього конфлікту”.

У неділю, 6 жовтня, на віче “Ні капітуляції!”, яке пройшло в багатьох містах України, було висунуто вимоги, серед яких, зокрема, ніякого розведення сил на Донбасі, яке, на думку мітингувальників відбудеться лише в односторонньому порядку: “Ми відійдемо назад, а противник, в кращому випадку, залишиться на місці, а в гіршому піде у наступ, зайнявши стратегічні позиції (висоти), наприклад, в районі Богданівки. А це — танконебезпечний напрямок, який відкриває дорогу на Маріуполь...”

Проти розведення виступають і мешканці населених пунктів Петрівське та Золоте, які написали колективне звернення до президента Зеленського. “Вважаємо такі дії капітуляцією. Як показала практика такі відведення підрозділів ЗСУ призводили лише до погіршення становища місцевих мешканців (...) ЗС України — це гарантія безпеки нашого життя”, - йдеться у листі, який опублікувала на своїй ФБ-сторінці волонтерка Наталія Воронкова. Водночас міністр оборони України і начальник Генерального штабу побували у Золотому 7 жовтня і стверджують протилежне: більшість місцевих жителів підтримують відвід військ.

Нарешті зачепила “свіжа” з відвертим антиукраїнським присмаком заява спецпредставника ОБСЄ в Україні і в Тристоронній контактній групі Мартіна Сайдіка: “На Донбасі, і не тільки, люди мені говорять, що найважливіше, чого ми хочемо — це мир. А на яких умовах — це вже другорядне”…

У зв’язку з цим напрошується кілька важливих запитань:

1. Що стоїть за діями Кремля, який руками підконтрольних маріонеток “Л/ДНР” щоразу порушує режим припинення вогню, зриває розведення сил, аби Україна не могла ці умови, причому російські, виконати? Чого насправді добивається РФ?

2. Як Україні потрібно діяти в цій ситуації?

3. Чого очікувати надалі?

Укрінформу відповідають:

Віталій Мартинюк, політолог-міжнародник, виконавчий директор Центру глобалістики “Стратегія ХХІ”:

“Кремль робить відчайдушні кроки для, щонайменше, відтягування зустрічі у “Нормандському форматі”

— Російське керівництво не хоче зустрічі у "Нормандському форматі. Путіну немає чого сказати на перемовинах, бо Росія не тільки не виконала жодного пункту Мінських домовленостей, але й не демонструє намірів їх виконувати. До того ж, "Нормандський формат" - це чітка демонстрація, що врегульовується конфлікт між Росією і Україною. Якісь там "народні республіки" там відсутні. Цей формат нівелює міф Росії про "громадянську війну" в Україні.

Росія була змушена піти на поступки з часткового обміну полоненими, оскільки Захід тиснув на неї, особливо після відновлення російської делегації у ПАРЄ. Не виключено, що Кремль тільки заради цього погодився на гуманітарні заходи. Але піднімаючи ставки у "грі" він змушений все більше втягуватись у переговорний процес, чого не бажає. Тому Кремль робить відчайдушні кроки для, щонайменше, відтягування зустрічі у "Нормандському форматі".

Україні в даний момент важливо скористатись ситуацією і, по-перше, провести черговий обмін заручниками і полоненими, а по максимуму - завершити обмін усіх на усіх, а, по-друге, максимально інформувати міжнародну спільноту про спроби Кремля зірвати зустріч у "Нормандському форматі" та його небажання іти на справжнє врегулювання конфлікту.

Богдан Петренко, політичний експерт, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму:

“Росіянам вигідно відтягувати “нормандську зустріч” хоча б для того, щоб українська влада змогла піти ще на якісь тактичні поступки”

— А чи потрібен Росії взагалі контроль України над Донбасом, навіть на умовах Кремля? Це в Україні Донбас розглядається як ціль нашої політики з відновлення територіальної цілісності. Росія ж Донбас розглядає як метод. Метод досягнення двох цілей. Перша – політичний контроль над Україною. Друга – визнання «російськості» Криму. Але навіть повноцінна реалізація Комплексу дій з виконання мінських угод не вирішує повністю першого (немає гарантії, що зміни до Конституції України, які заплановано, передбачатимуть право вето з боку ОРДЛО на загальнонаціональні рішення). І зовсім не вирішує другого – кримського питання для Росії. Тому вона стратегічно зацікавлена у тому, що затягувати час для того, щоб реалізувати якомога більше своїх інтересів. Саме зараз – найсприятливіший час для того, щоб дотиснути Україну.

Що має робити Україна. Перше – заявляти про те, що виконала всі умови для того, щоб почати розведення сил. Друге – почати висувати свої вимоги щодо зустрічі у нормандському форматі. Третє – сформувати позицію, з якою вона планує їхати на нормандські перемовини. Четверте – це демонстрація того, яку політику вестиме Україна щодо жителів звільнених регіонів для того, щоб задати порядок денний на окупованих територіях. Щоб вони обговорювали, як саме повертатиметься до них Україна, конкретно, а не взагалі.

Як будуть розвиватись події далі - повністю залежить від здатності України проявити свою суб’єктність. Якщо влада і далі сприйматиме «нормандську зустріч» як самоціль – то можна очікувати, що вона таки відбудеться до кінця року. Але до цього часу Росія вижиматиме з нас усі можливі поступки для того, щоб на тій зустрічі вимагати. І на фоні всіх тих російських вимог «формула Штайнмайєра» уже не буде виглядати як капітулятивна. В будь-якому випадку ми зайдемо у глухий кут, бо для влади таки існують «червоні лінії».

Лілія Брудницька, політологиня:

“Мета Росії очевидна – зустріч у нормандському форматі має зірватися через дії України, щоб це було помітно, зрозуміло та беззаперечно”

— ...Причому формально РФ в ОРДЛО “немає”, Москва заперечує присутність своїх військ на території України. Треба розуміти, що безрезультатна зустріч у нормандському форматі, незалежно від того, з чиєї вини, викличе реакцію у США і спричинить до серйозних наслідків. У тому числі – наголошую на цьому! – і для Європи, адже Німеччина та Франція виступали гарантами виконання умов, досягнутих на Мінських перемовинах. Сумарно це може призвести до краху нової путінської більш теплої політики щодо Заходу та запровадження нової хвилі санкцій. З іншого боку, є сприйняття такої зустрічі Донбасом, як зради Росією. Такі настрої там присутні, вони теж непокоять Кремль і неабияк дратують кремлівську «партію війни». З третьої сторони, Німеччина і Франція зітхнуть з величезним полегшенням, коли зустріч зірветься, головне, щоб не з їхньої вини. Їм нині краще зірвана зустріч, аніж безрезультатна, що посилить позиції США у регіоні.

Що робити Україні? Озвучити свій план врегулювання, але не декларативний, а конкретний, з діями, датами та наслідками. Думаю, зараз повторюються 2015-2016 роки. Президента України Володимира Зеленського заганяють у той же вузький коридор, як і Петра Порошенка у період першого тижня економічної блокади ОРДЛО. Це означає повтор всього: закликів про необхідність будувати Стіну, кривавих сутичок - аж до листопада 2020 року, до виборів у США. Достатньо продивитися хронологію, щоб зрозуміти – матимемо «другий термін Порошенка без Порошенка» на тій же війні з ефемерною перемогою у кінці тунелю.

Дмитро Сінченко, політолог, голова Асоціації Політичних Наук:

“Чим це може закінчитись? Я впевнений, що зрештою — нашою перемогою”

— Загалом тут нема чого дивуватись - кроки Кремля абсолютно очікувані і прогнозовані. Мета Росії цілком зрозуміла і незмінна - повернення всіх її колишніх територій до складу імперії. Це якщо говорити про довгострокову перспективу. А в короткостроковій перспективі - у Кремлі хочуть, аби Україна визнала російські терористичні маріонеткові адміністрації "ДНР-ЛНР", і вела з ними переговори. Тому "майбутня нормандська зустріч" загалом мало хвилює нинішню російську дипломатію. Вони на неї підуть лише тоді, коли будуть впевнені, що вона принесе їм міжнародну згоду на подальшу де-факто окупацію України.

Україні теж не вигідна участь у новій нормандській зустрічі. Україна нічого не здобуде, проте може втратити. Нам немає чого запропонувати, окрім того, щоб здатись. А зустрічатись лише для того, щоб зустрітись, нікому зі світових лідерів не цікаво. Часто доводиться чути, ніби Україна не пропонує альтернативи мінським домовленостям, і це дійсно так. Хоча найкращий альтернативний варіант озвучував посол України Олександр Александрович. Єдина альтернатива - це дезінтеграція Росії. Лише розчленована на малі національні держави Росія не становитиме для нас загрози.

Війна на Донбасі триватиме, незалежно від того, чи підемо ми на поступки, чи ні. У разі, якщо Україна капітулює, війна не припиниться, просто вона йтиме на інших територіях, а українці і надалі гинутимуть. Якщо західні країни підуть на замирення з агресором, то через деякий час отримають війну вже на своїх територіях. Тому доки Україна тримає фронт, доти, як би це пафосно не звучало, збережеться мир у світі.

Чим це може закінчитись? Я впевнений, що зрештою - нашою перемогою.

Поговорив Мирослав Ліскович. Київ