«Консультації Волкера»: що США обговорюватимуть із Францією та Німеччиною?

«Консультації Волкера»: що США обговорюватимуть із Францією та Німеччиною?

Аналітика
Укрінформ
Про Україну – без України. Це головне, що непокоїть нас напередодні цієї зустрічі. Утім, чи могло бути інакше? Здається, нині це вже риторичне запитання…

Лідери країн так званої "нормандської четвірки" - Україна, Росія, Франція і Німеччина - не зустрічалися в такому форматі вже майже три роки. Останнє спільне зібрання на рівні глав держав пройшло в жовтні 2016 року. Натомість частіше відбуваються зустрічі країн нормандського формату на рівні зовнішньополітичних радників “четвірки”. Приміром, остання така пройшла 12 липня у Парижі. На ній сторони узгодили початок "хлібного" перемир'я на Донбасі (яке бойовики вкотре порушили, уже загинули 8 українських захисників), обмін полоненими та відновлення роботи “нормандського формату”.

На початку серпня, тобто до загострення на Сході, президент України Володимир Зеленський анонсував: наступна зустріч — вже на рівні міністерств закордонних справ країн — може відбутися наприкінці серпня, а згодом (точної дати немає, тому що ні новий склад уряду, ні новий глава МЗС ще не призначені) — і лідерів “нормандської четвірки”. До речі, нещодавно глава держави пропонував розширити "нормандський формат" за рахунок Сполучених Штатів. Утім, наші європейські партнери в цій ідеї сенсу не бачать. Мовляв, і без залучення заокеанського союзника до перемовин ведеться регулярний діалог і тісно узгоджуються зусилля зі спеціальним представником США щодо України послом Куртом Волкером, в якого цього тижня запланована зустріч із представниками Франції та Німеччини (без України). Не виключено, що серед усього іншого продовжаться обговорення щодо відновлення “нормандського формату”. Ймовірно пропонуватимуться зміни в підходах (які параметри цих змін — невідомо, принаймні, поки що), а також, зважаючи на “дієвість” цього формату в плані виконання всіх попередніх домовленостей, не виключено, що йтиметься й про компроміси (але з чийого боку та які саме?).

Укрінформ звернувся до експертів-політологів, аби почути їхню думку з цього приводу.

Ілія Куса, експерт з міжнародної політики та Близького Сходу Українського інституту Майбутнього:

Ілія Куса
Ілія Куса

“Навряд чи на консультаціях говоритимуть про зміну формату. Тому що не у форматі проблема, а у відсутності пропозицій щодо врегулювання конфлікту на Донбасі”

— Консультації пройдуть, як завжди: говоритимуть, як організувати зустріч, які теми будуть на порядку денному тощо. Щодо змін “нормандського формату”, то я не бачу жодних передумов для подібних кроків. Власне, а чи потрібно це Україні? Ні! Бо не у форматі проблема, а у відсутності пропозицій з боку, перш за все, України та Росії щодо врегулювання. Все. Нема пропозицій — нічого обговорювати. А старі домовленості, які базуються на мінських угодах, вони по факту не працюють. Щомісячні перемир’я весь час порушуються, їх у принципі немає. Відтак потрібні нові ініціативи, якісь нові варіанти. Якщо цього не буде, то зовсім не важливо, долучаться чи не долучаться Велика Британія та США — переговори стоятимуть на місці. Це перше.

Друге. Чому на кожних переговорах стосовно українського питання немає представника від України? Все просто: ми в позиції слабшого, ми не є суб’єктом міжнародних відносин. Тобто, як домовляться глобальні гравці — так і буде. На жаль, поки що такий статус. Чи будуть компроміси? Звісно, адже будь-які переговори це передбачають. Перемога — це єдиний варіант, при якому сторона не може не йти на компроміси. Україна ж не перемогла, поки що. Власне, як і Росія. Утім РФ, на відміну від нас, перебуває в сильнішій позиції: вищі економічний та військовий потенціали, політична позиція на міжнародній арені. Тобто, якщо сторони таки дійдуть до нової угоди, нових домовленостей чи пропозицій, при цьому з будь-якого питання — компроміси будуть, і це нормально. Звісно, інша справа — якими вони будуть, тобто, чи не перетнуть вони червоні лінії, які українське суспільство просто не сприйме, наприклад, торги територією, визнання анексії Криму та окупації Донбасу тощо.

Євген Магда, виконавчий директор Інституту світової політики:

Євген Магда
Євген Магда

“Консультації - це стандартний елемент дипломатії, якому не варто ані дивуватися, ані очікувати якогось підступу”

— Перше. Сполучені Штати, попри низький рівень відносин з Білоруссю, постійно перебувають на полях Мінська, слідкуючи за тим, що там відбувається, ба, часом навіть консультації проводять. Тож нічого дивного в запланованій зустрічі Курта Волкера з німецькими та французькими партнерами немає. Це стандартний елемент дипломатії, якому не варто ані дивуватися, ані очікувати якогось підступу. А просто розуміти, що всі дії про/за Україну без України — небезпечні для нас. Вони повинні породжувати якусь консолідацію всередині держави, а не просто бути предметом якихось балачок. Тобто замість ініціатив заради ініціатив, ми повинні пропонувати більш предметні кроки.

Друге. У статусі спецпредставника по Україні Курт Волкер перебуває уже два роки, а тому варто розуміти, що модний показник KРІ — ключовий показник ефективності — властивий не тільки бізнесу, а й держуправлінню. І пан Волкер, на мою думку, теж перебуває під певним тяжінням цього показника. Адже Сполучені Штати влітають у президентську кампанію, де тема України, звісно, не буде головною, але про зовнішню політику там говоритимуть. І з нього спитають: а що ви, містере Волкере, зробили для врегулювання найбільшого конфлікту в Європі за останні 20 років?

Третє. Коли Вашингтон, Брюссель, Берлін або Париж бачать, що влада в Києві зосереджена в одних руках — вони це сприймають, як сигнал до активізації тиску з метою ухвалення певних рішень. Чи є в простих консультаціях загроза українському суверенітету? Ні, такого я не бачу. Але, повторюся, я є противником того, щоб будь-які рішення, навіть на нашу користь, ухвалювалися без участі України. А про участь українських дипломатів у цих консультаціях мені нічого не відомо.

Четверте. Розмови про долучення Великої Британії та Сполучених Штатів до “нормандського формату”. Це складно. Тому що, по-перше, Росії немає сенсу посилювати своїх візаві за столом переговорів, по-друге, США в подібні речі впрягаються тільки тоді, коли бачать гарантовану перемогу, а по-третє, Велика Британія зараз має свої проблеми, і сто мільйонів доларів уряд Бориса Джонсона виділив не на врегулювання ситуації на Донбасі, а на агітку компанії про те, що жорсткий Брекзіт – це не страшно. Тобто кожна держава має свої пріоритети, що абсолютно нормально. Відповідно, й нам не треба тішити себе ілюзіями, що країни Заходу зберуться і скажуть Росії “а-яй”. Яскравий приклад — вибух ракети з міні-ядерним реактором під Архангельськом. Скажіть, невже світова спільнота висловила потужне занепокоєння? Я щось не можу такого пригадати. Тож іще раз наголошу, що ми не повинні плекати ілюзій, а повинні формувати стратегічні національні інтереси, які полягають у відновленні територіальної цілісності. Розраховувати на те, що хтось вирішить наші проблеми замість нас — це наївно. В міжнародних відносинах, які достатньо цинічні, побутує дуже простий спосіб: усе врегульовується за рахунок слабшого. На жаль, Україна на сьогодні об’єктивно слабший партнер, і це треба тверезо розуміти. Власне, треба розуміти й те, що Адміністрація експрезидента Петра Порошенка не просто так маневрувала, уникаючи виконання мінських домовленостей. Вони використали цей час, серед іншого, для посилення наших Збройних сил. Тому після п’яти років більш активної фази протистояння на Донбасі маємо парадоксальну ситуацію, а саме: з одного боку українська армія стала набагато сильнішою, а з іншого - наші партнери по “нормандській четвірці” стали куди більш зацікавлені в тому, щоб відновити відносини з Росією. І з цього теж потрібно виходити.

Павло Бульдович, кандидат політичних наук:

Павло Бульдович
Павло Бульдович

“Захід намагатиметься активно вплинути на нову українську владу. Цілком можливо, що в ході консультацій між США, Францією та Німеччиною”

— По-перше, нормандський формат має визначену конфігурацію, в тому числі, в плані підготовчих процесів. Як відомо, напередодні ключової зустрічі лідерів країн-учасниць формату відбуваються обговорення на рівні зовнішньополітичних радників, експертів, які напрацьовують предметне поле для розмови очільників держав. Анонсовані Куртом Волкером консультації за участі США, Франції і Німеччини є радше додатковим засобом для координації позицій між Сполученими Штатами і Європейським Союзом, адже європейці та американці, по суті, ведуть паралельну активність у вирішенні українсько-російського конфлікту, і їхні інтереси часто не співпадають.

Важливо наголосити, що Волкер не анонсував переговори щодо розширення нормандського формату за рахунок США, це лише домисли окремих ЗМІ.

Європейці наразі не зацікавлені у включенні США до переговорів, стосунки і наміри щодо Москви в контексті українського питання в провідних європейських столицях відрізняються від інтересів Вашингтону. В ЄС просто не бажають посилення американського впливу на своєму континенті. Зрештою, французьке закордонне відомство прямо заперечило необхідність приєднання Штатів до відповідних перемовин. Залучення Великобританії, принаймні ближчим часом, навряд є реальною перспективою через Brexit. Деякі європейські столиці розглядають участь у нормандському форматі як нагоду отримати статус важливого геополітичного гравця, наприклад, Італія. Нарешті, вимоги українського президента якнайшвидше зібрати учасників переговорів відображають не стільки намір кардинально переломити ситуацію, скільки його прагнення набути політичної суб’єктності на міжнародній арені. Адже якихось нових ідей для вирішення проблеми команда Зеленського й досі не презентувала навіть українській аудиторії.

Водночас треба розуміти, що ті ж США нізащо не підуть на участь у переговорах заради самої участі. Волкер вже заявляв, що Трамп може долучитися до процесу лише за умов, якщо з’являться перспективні рішення. Приблизно така ж позиція і в Кремлі: збиратися виключно для чергової розмови немає сенсу. А оскільки нормандський формат – це платформа, прив’язана до мінських домовленостей, то змінювати його можна або шляхом зміни цих угод, або кроками з імплементації політичних пунктів Мінська-2. Скажімо, Україна погоджується закріпити особливий статус Донбасу і провести амністію, а США долучаються до переговорів як гарант дотримання Росією своєї частини зобов’язань. В будь-якому разі, відновити і модифікувати нормандський формат довкола традиційних питань припинення вогню та обміну полоненими вже не вийде.

Сьогодні нічого, крім власної політичної волі, не заважає президенту Зеленському ухвалювати складні рішення по Донбасу. Розуміючи це, Захід намагатиметься активно вплинути на нову владу задля вирішення конфлікту і подальшої нормалізації відносин з Росією. Цілком можливо, що змістовні параметри такого впливу і будуть готуватися вже цього тижня в ході консультацій між США, Францією та Німеччиною.

Андрій Мартинов, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України:

Андрій Мартинов
Андрій Мартинов

“Консультації мають суто технічний характер”

— Чим менше інформаційний супровід таких консультацій, тим ефективнішими вони є. На нинішньому етапі консультації відбуваються за умов літніх відпусток більшості головних дійових осіб у дипломатичних відомствах ФРН, Франції. Тому, скоріше за все, розмови матимуть суто технічний характер. Зокрема, йтиметься про погодження осінньої зустрічі на рівні міністрів закордонних справ у "нормандському форматі" або "будапештському форматі" (крім України, ФРН, Франції, Росії також за участі США і Великої Британії, що менш ймовірно, зважаючи на обережну позицію Берліна і Парижа та різке несприйняття цієї ідеї Москвою). Принципово невирішеним є стратегічне питання: що робити з Мінськими угодами? Росія наполягає на їхньому "повному дослівному виконанні", включно зі змінами до Конституції України щодо автономного статусу Донбасу. Нова українська влада до прийняття такого ультиматуму не готова. Були спроби підтримувати припинення вогню, відремонтувати міст у Станиці Луганській, але конструктиву з повним припиненням вогню не спостерігається. Зрештою, зовнішньополітичні партнери України чекають на формування нового уряду, принаймні на появу нового міністра закордонних справ України, аби було зрозуміло, з ким взагалі вести переговори.

Поговорив Мирослав Ліскович. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-