Саміт Нормандської четвірки: Захід не поспішає

Саміт Нормандської четвірки: Захід не поспішає

Укрінформ
Німеччина зайняла позицію вичікування

Чергове перемир’я на Донбасі та його чергові порушення. У самому розвитку подій немає нічого нового. Як не страшно це звучить, до цього вже звикли.

Проте, для нового Президента України ситуація, особливо загибель чотирьох українських вояків – це виклик особливий, перевірка на готовність діяти.

Володимир Зеленський приймає рішення оперативно реагувати. Звісно, дипломатичними інструментами. Наразі є лише один офіційний формат для цього – Нормандський.

Зеленський заявляє, що чекати на наступну зустріч на вищому рівні в цьому форматі – лише гаяти час, треба зустрічатися та говорити негайно. І починає телефонувати.

МОВЧАННЯ БЕРЛІНЦІВ

Першому – російському президенту Володимиру Путіну. Хто, як не Кремль може вплинути на підконтрольних Росії бойовиків?! Із Путіним український лідер ще не зустрічався особисто.

Відразу після цього – на Єлісейські поля, президенту Еммануелю Макрону. Із французьким лідером у Зеленського, схоже, почали складатися досить дружні відносини. Нагадаємо, що Макрон прийняв у себе Зеленського ще тоді, коли той був лише кандидатом на пост Президента України, потім невдовзі після його інавгурації.

Ангела Меркель, Володимир Зеленський
Ангела Меркель, Володимир Зеленський
Четверта в цьому квартеті канцлерка ФРН Ангела Меркель, з якою Володимир Зеленський також уже зустрічався (Берлін став однією із перших світових столиць, які відвідав новий український Президент). Ось із нею зідзвонитися так швидко не вдалося. Причина ніби цілком поважна – Меркель була у законній відпустці. Щоправда, перед тим, як відправитися мандрувати із чоловіком, вона запевнила журналістів у Берліні на традиційній річній пресконференції, що завжди на зв’язку, раптом щось.

Ми не знаємо, чи намагалися співробітники відомства канцлерки зв’язатися з нею (якщо з Києва надійшло запитання про телефонну розмову), чи вирішили, що справа може й почекати. Чи інформація буда передана і вже сама Меркель розміркувала, що це не є форс-мажором.

Як стало відомо автору із дипломатичних джерел, телефонна розмова може відбутися ближче до вихідних. При цьому Меркель уже з відпустки вийшла та з початку тижня бере участь у кількох офіційних заходах.

Складається враження, що у Берліні просто не готові до термінової зустрічі. Тут неодноразово заявляли у відповідь на запитання журналістів про можливі дати наступного саміту, що він має бути дуже добре підготовленим, адже в зустрічі, яка не закінчиться результатом, сенсу тут не бачать.

Отже Берлін намагатиметься тягнути час. Думати, радитися. Передусім, звісно, із французькими партнерами. Але також із Москвою. Чи треба розглядати це як «перемовини за спиною України»? Можливо. Однак тристоронні консультації у чотирьохсторонньому форматі відбуваються досить часто, і нерідко без Росії.

ЧОТИРИ ПЛЮС ОДИН

Дуже ймовірно, що німецькі політики захочуть обмінятися думками з американськими колегами. Про те, щоби Меркель радилася із цього приводу із Трампом, не йдеться, але на рівні дипломатів, цілком можливо, обговорять ситуацію. Не випадково ж вони постійно підкреслюють, що робота щодо врегулювання на сході України здійснюється у тісній кооперації з американськими партнерами.

Щоправда, до ідеї розширення формату за рахунок США ставляться не те, щоби скептично, але з якимось внутрішнім супротивом. Вважають, що формат на чотирьох є самодостатнім і консультацій із заокеанським союзником цілком вистачає.

Консультуються переважно зі спецпредставником Держдепартаменту США з питань України Куртом Волкером. Якраз він і анонсував черговий їх раунд, присвячений Нормандському формату, із представниками Німеччини та Франції на цьому тижні.

Гайко Маас
Гайко Маас

Буде й нагода: міністр закордонних справ Німеччини Гайко Маас відбув у понеділок увечері до Нью-Йорка. Мета – участь у засіданні Радбезу ООН, непостійним членом якого зараз є ФРН. До слова, тема вельми актуальна – захист цивільного населення в зонах конфлікту. Звісно, участь у засіданні РБ братиме й глава зовнішньополітичного відомства Франції Жан-Ів Ле Дріан, але про можливу зустріч обох міністрів із Волкером у німецькому МЗС не розповідають. Речниця відомства у понеділок заявила, що у Нью-Йорку на полях засідання будуть різні зустрічі, але про будь-які конкретні вона говорити не може.

Сам Гайко Маас перед відбуттям до США зазначив, що обговорить міжнародну тематику з іншою колегою Христею Фріланд під час свого візиту до Канади після програми в Нью-Йорку. Цілком логічно, що на порядку буде стояти й українська тематика, однак Канада до Нормандської четвірки поки прямого відношення взагалі не має.

САМІТИ НЕ ЗА БУДЬ-ЯКУ ЦІНУ

Першою реакцією речників федерального уряду та МЗС Німеччини на нову українську ініціативу було повторення запевнень у тому, наскільки вони стурбовані будь-якою ескалацією на сході України та яким важливими для них є Мінські домовленості та Нормандський формат. А також підкреслили, що перемовини у цьому форматі на робочому рівні ведуться постійно. Але ж щодо зустрічі на вищому рівні – тут повідомити поки немає чого. До того ж, за будь-яких умов треба спочатку провести зустріч на рівні політичних радників.

 Эммануэль Макрон,  Володимир Зеленський
Еммануель Макрон, Володимир Зеленський

Про це, до речі, заявив під час телефонної розмови із Зеленським і Макрон. Передувати саміту повинна зустріч офіційних представників усіх чотирьох сторін.

Така зустріч була анонсована на кінець серпня і має відбутися в Парижі (оскільки попередня, липнева, проходила в німецькій столиці).

Власне, місцем проведення саміту, п’ятого за рахунком, коли б він не відбувся, також має бути Париж. Оскільки попередній проводився у Берліні. У далекому вже 2016 році.

Із того часу склад учасників помінявся рівно наполовину. Новачком буде не лише Володимир Зеленський, але й Еммануель Макрон.

Меркель із Путіним, які перебувають на вищих постах у своїх державах вже свої четверті строки, брали участь у перших чотирьох зустрічах.

У 2014-му їх було аж дві - у французькому містечку Бенувіль у Нормандії (звідки й походить назва формату) та у Мілані. Обидві не ознаменувалися якимись суттєвими домовленостями.

Проте третя, 11—12 лютого 2015 року в Мінську, стала насправді знаковою і безумовно ввійшла у підручники історії. Багатогодинній виснажливий марафон, сповнений очікувань, розчарувань, невпевненості та надій. Подейкують, що ключову роль, у тому, що після 15 годин безперервного сидіння тісною кампанією у закритому приміщенні взагалі вдалося розійтися, зіграла канцлерка Меркель. Мовляв, вона заявила, що ніхто нікуди не зрушить, поки не буде досягнуто домовленості.

Наскільки добрими були для України ті домовленості, які зараз асоціюються з «Мінськими домовленостями» (хоча перші Мінські угоди були підписані ще у вересні 2014 року), питання досить спірне. Зараз багато хто в Україні каже, що для Києва вони з самого початку були кабальними та такими, виконати які неможливо.

Втім, у Берліні не втомлюються повторювати, що на той момент було досягнуто головного – припинити масштабне кровопролиття та уникнути «великої пожежі» в Європі. Це було найважливішим для західних партнерів – локалізувати конфлікт, що їм врешті решт удалося. Те, що він переріс у «заморожений» з ознаками гарячого - то вже інше питання для них. Німецькі й французькі солдати принаймні не змушені воювати з російською армією.

ПРИМУС ДО МИРУ

Наскільки продуктивним буде саміт наступний, сказати важко. Наприклад, у жовтні 2016 року все виглядало зовсім непогано: три президенти та канцлерка погодили питання розробки «дорожньої карти» імплементації Мінських домовленостей. Міністрам закордонних справ було доручено впродовж місяця затвердити основу «карти» та підбити підсумки для підготовки наступної зустрічі лідерів держав.

Що ми маємо? Жоден (!) із пунктів не виконаний. Красномовним є й те, що підготовка зустрічі розтягнулася на майже 3 роки… Говорити про що не було, а збиратися просто так – навіщо?

Чого чекати від Франції та Німеччини цього разу? Ймовірніше за все - посилення тиску, вимог до розробки нової «дорожньої карти» із прописаною чіткою послідовністю кроків на її виконання та відвертого підштовхування України до поступок.

Ангела Меркель
Ангела Меркель

Адже, що б там не говорили, а втома, не від України, а від відсутності прогресу в припиненні війни на Донбасі в Німеччині відчувається досить сильно. Сама Меркель нерідко висловлюється на цю тему - про те, що нічого не зрушується з місця.

Та ще й німецький бізнес, який, звичайно, не міг не погодитися з офіційною лінією уряду на санкції, але зараз усе більше на цей уряд тисне. Не такими вже й страшними є наслідки санкцій (та взагалі не страшні, відверто кажучи). Але тиск із боку бізнесу є, більш того, він посилюється. Уряд не може його ігнорувати.

Тому, здається, посередники спробують змусити безпосередніх учасників конфлікту домовлятися, шукати компроміси.

Передусім Меркель - через те, що їй навряд чи буде дуже приємно йти незабаром із великої політики з «багажем» невиконаної роботи, адже саме її вважають чи не головним медіатором і людиною, яка дала зелене світло санкціям у 2014 році. Те, що процес не просто загальмував, а зайшов у глухий кут, ставить під сумнів, що курс було обрано вірно.

…Як дуже люблять казати німецькі політики: треба говорити навіть у важкі часи, в години криз. І насамперед у важкі часи. Говорити, звісно ж, треба, проте аж ніяк не всі компроміси можуть бути прийнятними. А благими намірами, навіть друзів, може бути вистелена дорога в пекло.

Ольга Танасійчук, Берлін

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-