Виборча епопея скінчилася, владу сконцентровано. На які недвозначні сигнали та дії чекає країна?

Виборча епопея скінчилася, владу сконцентровано. На які недвозначні сигнали та дії чекає країна?

Блоги
Укрінформ
Рецепт із 2014-го року не змінювався. Готуватися до гіршого, сподіватися на краще

Виборча епопея тривала понад рік, і не знаю як вас, а мене дуже емоційно виснажила. Мабуть тому я особисто радий, що вона нарешті завершилася (безвідносно до місцевих виборів, які вже не спричинять такої «розкачки»).

Хочу поділитися кількома загальними думками за результатами, без претензій на особливу оригінальність, але з претензією на мислення загалом країною, а не вузькопартійними інтересами.

1. За будь-якого результату виборчого циклу, нам як країні було би дуже складно. Якби попередній владі якось вдалося переобратися, було би не менш важко з огляду на цілий ряд суб’єктивних та об’єктивних чинників. Невдоволення та негатив душили би Україну вдесятеро сильніше, ніж у попередні роки. Зміна влади у будь-якому разі виводить назовні пару (яка накопичилася не вчора), генерує певну нову енергію, надає новий імпульс міжнародній підтримці України. Наприклад, у Штатах сама можливість вільних виборів та зміни влади у чи не єдиній країні пострадянського простору сприймається як колосальний аргумент на користь України. Це знак, що вона поділяє зі США однакові цінності свободи та демократії та за неї варто боротися, варто їй допомагати. Врешті-решт, що Україна – точно не Росія. Ці переваги варто використовувати.

2. Концентрація влади в одних руках – це колосальний ризик. Водночас, зі стратегічної перспективи, краще, аби нова влада отримала повний мандат на втілення своєї програми, як це відбулося за результатами парламентських виборів. В іншому разі, довелося би роками чути, що хтось чогось не дав зробити. Тепер такі пояснення більше не працюватимуть. Жодного перекидання відповідальності на «попередників». Повна влада – це повна відповідальність.

3. У виборчий період всякі сумнівні заяви щодо референдумів про формат мирних перемовин із Росією, надання російській мові якихось офіційних статусів, згортання декомунізації та інших рішень, які, згідно з соціологічними опитуваннями, не мають підтримки більшості громадян, але користуються попитом серед невеликого проросійського електорату, пояснювалися прихильниками нового президента потребою не втратити голоси, чи навіть переманити до себе прихильників колишніх «регіоналів». Нині вибори пройшли. Рівень підтримки – безпрецедентний. Якщо ці заяви справді були політичними маневрами, саме час нині дати недвозначні сигнали, що політика нової влади буде виключно захищати національні інтереси України, заспокоїти ту частину суспільства, яка – зі зрозумілих причин – категорично не сприймає проросійську риторику. Більше того, розвіяти сумніви щодо можливої здачі українського суверенітету в обмін на мир, які – обґрунтовано чи ні – могли зародитися у всяких владних офісах за східним та західним кордоном. Україна готова і прагне діалогу та пошуку компромісу, але не торгує людьми, територіями, стратегічним курсом і суверенітетом. Як казав Рональд Рейган: «Найгірше, що ми можемо зробити – це дати привід нашим ворогам засумніватися у нашому прагненні захищати свої цінності».

4. Західні експерти називають ключовим індикатором серйозності намірів президента Зеленського кандидатуру прем`єр-міністра, яку він та його партія запропонують на розгляд парламенту. Всі кандидатури технократичних прем’єрів, які обговорюються нині в пресі, на мою думку, достойні (Айварас, Рашкован, Данилюк, Коболев). Як на мене, більш компетентної для цієї посади людини, ніж Андрій Коболев, в Україні сьогодні просто немає. Його призначення стало би справжнім проривом.

5. Здається, є певна частина суспільства і деякі токсичні діячі режиму Януковича, які підштовхують громадську думку та нового президента до показових репресій та політичного переслідування попередньої влади. Реакція «Великої сімки» та західної преси й експертів на ідею люстрації всіх чиновників 2014-2019 років ясно демонструє, що такі кроки за кордоном сприйняті не будуть і стали би фатальною помилкою нової влади. У разі, якщо ще перед здійсненням реформ, перед відновленням довіри до правоохоронної системи та судочинства, нова влада візьметься зводити рахунки у Баришівському та Окружному адміністративному, це потягне країну далеко у минуле, призведе до конфлікту з західними партнерами, можливої міжнародної ізоляції, якою неодмінно скористається Росія. Вже не кажучи про те, що це дасть сигнал на майбутнє всередині країни: втрата влади має наслідком не лише політичну відповідальність, а й розправу. Хіба ми вже не проходили цього у минулому? Краще не ставати на цю стежку.

В усьому ж іншому – рецепт із 2014-го року не змінювався. Готуватися до гіршого, сподіватися на краще. Якщо гірше з переліченого не станеться, а краще – так, все у нас обов`язково буде добре.

Георгій Тихий
FB

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-