Троє з чотирьох українців – капітулянти? Не віримо!

Троє з чотирьох українців – капітулянти? Не віримо!

Аналітика
Укрінформ
Більшість українців згодні на «автономію Донбасу» і «прямі переговори з ОРДЛО». Якщо ви не знали, як виглядає «соціальні дурість та інфантилізм» – ось вони

Центр «Соціальний моніторинг», Український інститут соціальних досліджень імені Олександра Яременка та Соціологічна група «Рейтинг» опублікували результати спільного соціологічного дослідження щодо актуальних питань сьогодення «Україна сьогодні: виклики та перспективи». Результати цього, здавалося б планового дослідження, дуже швидко набули резонансу. І причина цього ховається в цифрах, які не можуть не викликати тривоги за майбутнє українського суспільства та держави. Виявляється українці в переважній більшості готові, зокрема, на «особливий статус Донбасу» і «прямі переговори з ОРДЛО». Реагуючи на резонанс, Укрінформ надає аналіз дослідження та огляд гострої реакції експертів.

“Закінчити війну” дорівнює “капітулювати”?

Дослідження охопило доволі значну по міркам України вибірку в 3000 опитуваних, відповідно до вимог якісних соціологічних досліджень, розподілену рівномірно по регіонам та віковим групам. Головними темами дослідження стали електоральні настрої населення України, актуальні проблеми українського суспільства – ставлення до політиків, методів розв’язання збройного конфлікту на Донбасі, мовне питання, довіра до вітчизняних ЗМІ та країни-агресора, тощо.

Найбільш вражаючі результати показав блок опитування “Сприйняття різних моделей вирішення конфлікту на Донбасі”. Адже 74,9% українців вважають, що новий президент має йти на прямий діалог з Росією заради встановлення миру на Донбасі, і 55% переконані, що такий діалог треба проводити з керівниками так званих “народних республік”. Переконання, що під час переговорів Україні слід йти на компроміси, висловили 65% опитаних. А от щодо меж таких “компромісів” вже все не так однозначно – підтримати надання автономії територіям Донбасу готові лише 39%, в той час як майже по 20% українців виступають за ізоляцію окупованих територій та їх звільнення збройним шляхом відповідно, і чверть опитаних не визначились з відповіддю.

Отже, чи є підстави стверджувати, що три четверті українців готові зайняти ”капітулянтську” позицію перед російською агресією? Не будемо поспішати з невтішними висновками, адже якщо розглядати результати дослідження в комплексі, то помітно, що при цьому в питаннях визначення загального курсу України більшість українців схиляється усе ж до інтеграції з ЄС та НАТО – за приєднання до відповідних структур на гіпотетичному референдумі проголосували б 57% та 48% відповідно. В той час як за відновлення економічних і культурних зв’язків з РФ виступають від сили 20%.

Таким чином, про повернення “в обійми” Росії не йдеться. Більш того, дослідження показує, що рейтинг позитивного ставлення до Росії навіть зменшився. Адже якщо ще в лютому 2019, за даними КМІСу, до Росії позитивно ставилися майже 57% українців, то сьогодні – лише 40%. Крім того, показник у 65% тих, хто готовий іти на компроміси задля завершення війни на Донбасі, виглядає менш апокаліптично, якщо згадати, що ще в грудні 2018 частка таких людей становила понад 70%.

Тобто очевидно, що головний інтерес українців – це припинення війни, а не повернення до “проросійського вектору”. Тим часом, у дослідженні «Ваша думка: травень 2019 року» є декілька сумнівних моментів.

По-перше, це винесення питання анексії Криму за межі українсько-російського конфлікту. Крим у дослідженні згадувався лише серед переліку проблем, які найбільше турбують українців (виявився аж на 15 місці в списку з 22-х). По-друге, в опитуванні йшлося не про повернення окупованого півострову під контроль України, а лише про активізацію переговорів з ЄС та США з кримського питання (на 11-му місці з 16-ти).

Виникає питання: наскільки доречно соціологи розділили українсько-російську війну на дві “непов’язані” частини – Крим і Донбас, ігноруючи окупацію півострову. Це при тому, що дослідникам вистачило часу і зусиль детально опитати респондентів про їх ставлення до найдрібніших партій і політиків, розпитати про результати виборів, що вже відбулись та інші “периферійні проблеми”, а от розкрити болючу проблему повернення Криму – ні.

Розуміючи всю складність реальної оцінки суспільно-політичної ситуації у форматі соціологічних опитувань, Укрінформ цитує думки експертів, які зі свого боку спробували інтерпретувати отримані результати.

“Похід у петлю, щоби похорони були гарні – із пиріжками і духовим оркестром”

Марина Данилюк-Ярмолаєва
Марина Данилюк-Ярмолаєва

Політичний оглядач Марина Данилюк-Ярмолаєва, ведуча телеканалу “Еспресо” (з посту в мережі Facebook):

– Це фактично втілення старого плану Медведчука, де такий формат переговорів утверджуватиме у дурників думку, що це не РФ напала на Україну силами 75 тисяч регулярних російських військ, які окопалися із родинами в Криму і в ОРДЛО. Це визнання, що ватажки ЛНР і ДНР не злочинці, не автомийники і «десятники МММ», а типу серйозні суб’єкти політики. Це ілюзія про сварку між політиками, через яку посварилися братні народи і постраждав особливий російськомовний народ Донбасу. Це смерть і тухлому Мінську, і смерть ембріону «нормандського формату». Це свідомий похід в петлю, щоби похорони були гарні – із пиріжками і духовим оркестром”.

“Український виборець хоче не перемогти у війні, а закінчити її”

Павло Казарін, журналіст, публіцист (з посту в мережі Facebook, зі скороченнями):

Павло Казарін
Павло Казарін

– Перелік народних запитів виглядає досить невибагливо. Скасування недоторканності, прямі переговори з Росією і ЛДНР, повернення політв'язнів і полонених. У цьому ж переліку – вимога знизити зарплати топ-чиновникам.

Український виборець хоче не перемогти у війні, а закінчити її. Зростання зарплат і зниження податків. Низьких тарифів – і боротьби з корупцією. І при цьому кожен другий виборець очікує поліпшення ситуації в країні в найближчі місяці. Якщо ви не знали, як виглядають дурість і інфантилізм – то ось вони.

Обиватель відчайдушно не хоче дивитися фактам в очі. Чи не хоче помічати, що адміністрація президента США дистанціюється від команди новообраного президента України і все частіше говорить про переговори з Москвою.

Обиватель не звертає уваги на спроби Європи повернути Росію в ПАРЄ і добудувати «Північний потік-2». Хоча цілком імовірна ситуація, коли Москва з нового року зупинить транзит газу по території України, позбавивши країну 3% ВВП – з усіма наслідками, що випливають.

Обиватель не бачить ризиків, пов'язаних з компенсацією колишнім власникам «Приватбанку». Хоча в цьому випадку «епоха бідності» закінчиться для однієї конкретної людини – за рахунок решти країни.

Обиватель не розуміє, що війна на Донбасі, так само як і доля українських політв'язнів, – це всього лише інструменти тиску Москви, фінальна мета яких – перетворення України в «failed state». І за поступливість Кремлю доведеться розплачуватися суверенітетом країни.

Справа навіть не в тому, що у всіх цих очікуваннях відсутня елементарна логіка. Справа в тому, що ці очікування від початку хибні. З однієї причини – всі вони націлені на те, що «буде краще». А краще, з великою часткою ймовірності, не буде. Для цього немає ні ресурсів, ні передумов. Є лише очікування.

“Зарано говорити про «внутрішню проросійську колону» – це просто відчай людей”

Лілія Брудницька
Лілія Брудницька

Лілія Брудницька, експерт Центру структурної політології «Вибір» (спеціально для Укрінформу)

– Наведені цифри не є остаточними, показники коливатимуться, але мусимо визнати – кількість прибічників прямого діалогу та особливого статусу зростатиме, незалежно від державної інформаційної політики. Результати даного соцопитування зафіксували втому суспільства від війни і – як похідну – втому від державної інформаційної політики. Втома природня, оскільки люди спостерігають, що, попри войовничу риторику, час іде, бійці гинуть, Мінські домовленості не працюють. Звісно, коли влада, котрій делеговано повноваження вирішити проблему (виграти війну, залагодити конфлікт дипломатичним шляхом) замість реальних кроків по розв’язанню повторює з року в рік свої незмінні позиції, а дехто з владної верхівки ще й наживається на тому, громадяни мають повне право замислитися, а чи варто продовжувати? А от далі спрацьовують озвучені окремими політиками готові тези, до яких соціум нині більш чутливий. Коли для кожного постає вибір, або війна та корупція, або поганий мир, то не кожен готовий погодитися на продовження війни.

Недовіра – ключове слово, чому ми маємо саме такі результати опитування. Власне, сукупність невмілих дій влади (зокрема, в інформаційній сфері), котрі не дали жодного результату, і призвела до таких показників. Але я б не перебільшувала значення цих показників. Зарано говорити про «внутрішню проросійську колону» – це просто відчай людей. Між іншим (може це й парадокс), але нинішнє спокійне ставлення до РФ, сказати б, ділове, може куди краще захистити інтереси держави, ніж войовнича задерикувата риторика.

“Відбувається чергова інформаційна спецоперація Москви”

Дмитро Сінченко
Дмитро Сінченко

Дмитро Сінченко, голова ГО "Асоціація політичних наук", координатор Всеукраїнської ініціативи «Рух державотворців» (спеціально для Укрінформу):

– По-перше, мені здається, що саме дослідження містить певні маніпуляції, якими респондентів "підводили" відповісти саме таким чином, тому об'єктивність даного опитування, як на мене, викликає обґрунтовані сумніви. Наприклад, у питанні про компроміси складається враження, що є можливість домовитись з Росією про повернення всіх територій включно з Кримом, хоча жодних передумов для цього на міжнародному рівні не існує. А без уточнення про Крим результати опитування будуть суттєво викривленими. Так само не зрозуміло, що означає "прямий діалог з РФ"? Це діалог без участі чи посередництва міжнародних партнерів, чи за участю і посередництвом? Адже в обох випадках діалог буде "прямим", але він матиме різні результати для нашої держави. Тому складається враження, що з цим досить маніпулятивним опитуванням відбувається чергова інформаційна спецоперація Москви в Україні – підготовка громадської думки до капітуляції та провокацію нової влади до задоволення "запиту суспільства".

Тепер щодо інформаційної політики держави – дійсно, вона значною мірою провальна, якщо такі спецоперації безперешкодно проводяться в українському інформаційному просторі. Було чимало шансів протидіяти цьому, проте влада так і не спромоглась на рішучіші кроки в цьому напрямку – позбавлення ліцензій найбільших порушників у медіапросторі, передусім телеканалів Інтер та 1+1. Нацрада, маючи всі підстави, так і не ухвалила відповідні рішення. Недостатню роль у захисті інформаційного простору зіграли і СБУ та Мінкульт, які тривалий час саботували розширення санкційних списків культурних діячів, які робили антиукраїнські заяви чи незаконно відвідували окупований Крим. Цим доводилось займатись громадським активістам, і лише після їх активного тиску певні кроки доводилось робити і державним органам.

“Україна продовжує багато в чому залишатися в російській інформаційній парадигмі”

Юрій Шуліпа
Юрій Шуліпа

Юрій Шуліпа, директор міжнародної спілки "Інститут національної політики" (спеціально для Укрінформу):

– Відповідь на результати проведених соціологічних досліджень міститься в прислів'ї: “Яке питання, така і відповідь”. Основною причиною результатів проведених соціологічних досліджень є те, що, незважаючи на більш ніж п’ять років війни Росії проти України, Україна продовжує багато в чому залишатися в російській інформаційній парадигмі. Багато українських телеканалів з загальнонаціональної сіткою мовлення, часто повторюють і цитують фрази-штампи російської пропаганди, транслюють українському суспільству відверто антиукраїнські дискурси, тим самим полегшують рішення злочинних зовнішньополітичних завдань країни-агресора Росії проти України по обдуренню українського суспільства. Так, проводячи дане дослідження соціологи, при постановці питань опитуваним особам, навмисно підмінили поняття. Зверніть увагу, у своїх питаннях, вони вживають слово «конфлікт», замість слів «російська агресія», «російська війна проти України» та ін. Таким чином, самі соціологи заздалегідь закладають у свідомість людей, інформацію про нібито відбувається внутрішній збройний конфлікт між самими громадянами України, тобто своїми питаннями вони свідомо вводили опитуваних осіб в оману.

Якби кореспонденти в бесідах вживали б замість фрази: «розв'язання конфлікту на Сході і його наслідки», фразу: «російська збройна агресія на Сході, тимчасова окупація Росією українських територій та їх наслідки»; замість фрази «непідконтрольні території Донецької і Луганської областей», фразу «тимчасово окуповані Росією території Донецької та Луганської областей»; замість фрази: «керівники так званих «ЛДНР»», фразу: «керівники тимчасово окупаційних адміністрацій Росії в ОРДЛО», замість фрази: «Надання, який передбачає автономію в складі України», фразу: «Надання цим територіям на умовах агресора особливого статусу, який передбачає автономію тимчасово окупованих територій у складі України», то результати опитувань були б іншими. І вони б відображали ставлення громадян України до реальних подій, а не придуманих ворожою пропагандою.

В’ячеслав Масний, Оксана Поліщук, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-