Смерть Мінських домовленостей не за горами?

Нещодавня заява міністра закордонних справ України Павла Клімкіна про можливу “смерть” Мінських домовленостей в разі, якщо європейські держави підуть на поступки Росії в питанні її повернення до складу ПАРЄ набула, як то кажуть, резонансу. Аж до «швидкої» заяви французького МЗС з нагадуванням про «безальтернативний» Мінськ. Втім, справжні мотиви заяви українського міністра дещо відрізняються від просто попередження про загрозу попереднім досягненням в Мінську. Адже “зоряний час” мінських домовленостей вже давно позаду.

Що насправді сказав Клімкін

Заяви українського міністра закордонних справ Павла Клімкіна та віце-прем’єра з питань європейської інтеграції Іванни Климпуш-Цинцадзе були чітким означенням позиції України щодо ймовірного повернення Росії до Парламентської асамблеї Ради Європи. Адже повернення Росії до структур Ради Європи неможливе без скасування санкцій, накладених на неї за окупацію Криму, агресію на Донбасі та систематичне порушення Мінських домовленостей. І одностороннє послаблення санкційного тиску, без жодних дій Росії в напрямку розв’язання конфлікту, є відвертим “кидаловом” України та її національних інтересів, а тому аж ніяк не може не викликати жорсткої реакції з боку українських дипломатів.

Значна частина як українців, так і європейців сприйняли заяви Павла Клімкіна як ультиматум — мовляв, Україна вийде з Мінських домовленостей в разі зняття санкцій з Росії. Але чи відповідає це дійсності? У детальних коментарях міністра щодо ситуації навколо Росії та ПАРЄ позиція України окреслена наступним чином: в разі “російського повороту” в ПАРЄ та втрати Мінськими домовленостями свого значення, відповідальність будуть нести саме західноєвропейські держави, як ініціатори послаблення санкційного тиску на Росію.

Володимир Ар’єв, голова Комітету ПАРЄ з питань культури, освіти, науки і медіа, зазначає: 

“Така можливість є у разі найгіршого сценарію розвитку подій в Раді Європи . Це стане початком розвороту санкцій, зменшення рівня яких, в тому числі й тих, що прив‘язані до виконання Росією Мінських домовленостей - стане лише справою часу. Але відповідальність за це лягатиме на Німеччину та Францію, які готові піти на безпідставні поступки Росії, що протирічать логіці поведінки Кремля”.

Таким чином, головний меседж України прозвучав не про Мінський формат, а про неприпустимість поступок Росії. А причини побудови українських аргументів саме навколо мінських домовленостей лежать в дещо відмінній від ПАРЄ з її санкціями площині.

Хто відповідатиме за «кінець» Мінську — ось головне питання

Хоча Павло Клімкін і став першим, хто відкрито заявив про резонансну можливу “смерть мінська”, Україна аж ніяк не є ініціатором відмови від цього формату перемовин. Для чого ж тоді міністр зробив таку резонансну заяву? Олег Саакян, політолог, голова Єдиного координаційного центру «Донбас», проливає світло на мотиви очільника МЗС:

“Мінський формат доволі серйозно “шкутильгає”, адже він не вирішує жодну з проблем, що призвели до українсько-російської війни, і фактично жодним серйозним чином зараз не впливає на ситуацію, яка склалася. Лише питання часу, коли від нього вдасться відмовитися і чимось його замінити. Сьогодні ж все протистояння сконцентровано навколо того, хто понесе відповідальність за “зрив” Мінського формату. Сьогодні цей формат найбільше цікавий нашим західним партнерам, оскільки для них він є запобіжником від найгіршого сценарію — повернення до повномасштабного воєнного протистояння. А для Росії і для України Мінські домовленості є однаково невигідними, тільки в різних частинах, оскільки не дають реалізувати свої цілі у конфлікті”.

Зверніть увагу, попри неодноразові заяви про “безальтернативність” мінських домовленостей як з вуст українських, так і європейських високопосадовців, з високою регулярністю ми чуємо розмови про необхідність “модернізації” та доопрацювання Мінських домовленостей. На початку цього року з подібними ініціативами виступав спеціальний представник ОБСЄ Мартін Сайдік, аналіз яких публікував “Укрінформ”, нещодавно резонансу набули пропозиції депутатів німецького парламенту від Вільної демократичної партії. Всі подібні ініціативи не посягають на “священну корову” Мінських домовленостей і декларують лише “модернізацію” існуючих домовленостей, але в той же ж час пропонують доволі серйозні зміни передбачених Мінськом механізмів. Втім, поки що пропоновані європейцями альтернативи і близько не наближались до таких, що б в максимальній мірі захищали національні інтереси України. З українського ж боку, попри однозначний запит на пошук альтернатив існуючому переговорному “тупику”, конструктивні альтернативи Мінську ні представниками чинної влади , ні представниками майбутнього президента поки що не озвучувались.

Таким чином, хоча потреба у альтернативі мінським домовленостям стає все більш очевидною, політична та дипломатична боротьба наразі зосереджена навколо того, кому ж “випаде честь” остаточно розірвати мінський формат, а не навколо напрацювання реальних альтернатив.

Домовленості з’являються та зникають, а формат перемовин залишається актуальним

Насправді, “смерть мінська” не означатиме припинення переговорного формату врегулювання українсько-російського конфлікту. Зрештою, сам Мінськ є лише частиною Нормандського формату. Олег Саакян зазначає: “Сам формат Мінських перемовин не є повноцінним — він є частиною Нормандського формату на операційному рівні. Тому будь-які альтернативи, або доповнення, або зміни можуть народитися сам в рамках Нормандського формату. Так само може з’явитися і абсолютно новий формат. Але без докорінної зміни ситуації різко відмовлятися від Мінських домовленостей не будуть”.

Володимир Ар’єв також наголошує на збереженні актуальності Нормандського формату: “Залишається ще нормандський формат для перемовин, який може визначити подальші кроки. Сценаріїв розвитку подій багато і без нівелювання Мінська”.

Отже, станом на сьогодні правильно було б говорити, що склалися умови до перегляду саме домовленостей, досягнутих у Мінську, а не перегляду самого формату переговорів з Росією за участі наших західних партнерів. І актуальність саме дипломатичного шляху розв’язання конфлікту залишатиметься незмінно актуальною ще тривалий час. Адже і майбутній президент України чітко означив свій курс саме на дипломатичному векторі врегулювання конфлікту. А для дипломатичного процесу втрата актуальності одних домовленостей і форматів і прихід на їх місце інших – це річ характерна. Тому навіть якщо нас чекає “смерть” Мінських домовленостей, шлях до нашої перемоги залишиться незмінним.

Вячеслав Масний. Київ