Чи вплине казус Джуліані на партнерство України та США?

За останні два тижні ім’я держави Україна в американських ЗМІ звучало, мабуть, частіше, ніж за останній рік. Нова хвиля публічної дискусії довкола начебто втручання України в американські президентські вибори 2016 року, відносин Джозефа Байдена на посаді віце-президента із попередньою українською владою та ролі його сина почалася 1 травня після публікації у New York Times статті Кеннета Фогеля “Питання щодо конфлікту інтересів Байдена, які активно просувають Трамп та його союзники”.

У своїй статті Фогель наполягає на такій тезі: у березні 2016 року тодішній віце-президент Джозеф Байден тиснув на українську владу з вимогою звільнити генпрокурора Віктора Шокіна (зрештою, добившись свого), але саме Шокін вів справи щодо корупції у компанії “Бурісма”, в якій працював син віце-президента Хантер Байден. Відтак, переконує Фогель, Байден-старший свідомо перешкодив слідству щодо свого сина, задіяного у корупції.

Звісно ж, потужна критика Джозефа Байдена, ветерана Демократичної партії та одного з її політичних лідерів, не може розглядатися поза контекстом наступних виборів у США 2020 року, які невідворотньо наближаються: Байдена вважають одним із найбільш вірогідних опонентів Трампа у цій виборчій кампанії.

ВІД СИНА БАЙДЕНА ДО “УКРАЇНСЬКОЇ ЗМОВИ”

Трохи більше ніж за тиждень після першої публікації, 9 травня, той самий автор Кеннет Фогель повідомив, що адвокат президента США Дональда Трампа, колишній мер Нью-Йорка Руді Джуліані планує найближчим часом відвідати Україну, аби вимагати від вже новообраного президента продовжити розслідування проти “Бурісми”, її власника, екс-міністра енергетики за президентства Януковича Миколи Злочевського, і відповідно, сина Байдена.

Крім того, Фогель наголосив, що Руді Джуліані з іншими соратниками Трампа активно шукають докази вже не російського, а начебто українського втручання у президентські вибори у США 2016 року на стороні демократів та Гілларі Клінтон. Йдеться про публікацію подробиць “чорної каси” Партії Регіонів, у якій фігурував очільник виборчої кампанії Трампа Пол Манафорт, який залишив свою посаду після цього скандалу.

Сам президент Трамп протягом останнього часу кілька разів натякав, що прагне розслідувати співпрацю українських посадовців із демократами під час передвиборчої кампанії 2016 року. Ці його заяви звучали у контексті розслідування Мюллера, яке глава Білого дому вважає несправедливим. І “українське питання” він використовував у риториці з метою перевести увагу на своїх опонентів із Демократичної партії - мовляв, “подивіться, вони робили саме те, у чому звинувачують мене, співпрацювали з іноземним урядом для пошуку компромату на моїх соратників”.

Так, у березні він розповсюдив у своїй сторінці у Твіттері новину про начебто втручання України у вибори 2016 року, засновану на начебто таємно записаній прослушці директора Національного антикорупційного бюро України. На аудіозапису голос, схожий на голос Артема Ситника визнає, що бюро “допомагало” Гілларі Клінтон 2016 року. Скандал на початку весни продовжився коментарями генерального прокурора Юрія Луценка виданню The Hill, у яких він розповів, що розслідуватиме можливе втручання українських посадовців в американські вибори. Паралельно з цим процесом розгортався інший обмін звинуваченнями із послинею США в Україні Марі Йованович.

ПУБЛІКАЦІЇ NEW YORK TIMES ВИКЛИКАЛИ ХВИЛЮ ОБУРЕННЯ

Обидві публікації Фогеля викликали шквал публічної критики з боку різних американських коментаторів. Ще 2 травня одним із перших відреагував відомий журналіст Олівер Буллоу. “Не можу повірити, що New York Times підхопили цей вкид”, - написав він щодо публікації із звинуваченнями Байдена.

Публікацію прокоментувала і виконавча директорка українського Центру протидії корупції Дарина Каленюк, яка розповіла, що спілкувалася з автором статті Кеннетом Фогелем, поки він над нею працював, і “чітко пояснила йому причини звільнення Шокіна, які аж ніяк не полягали у тому, що він розслідував “Бурісму” та Злочевського”. До слова, коментарі Каленюк так і не потрапили до статті Фогеля.

8 травня Буллоу написав розлогу статтю для Washington Post під назвою “Чому так звана “Українська змова” не витримує критики”. У ній він грунтовно спростовує закиди Джуліані, озвучені у статті New York Times та переконує, що адвокат Трампа “навіть не спробував перевірити факти перед тим, як звинувачувати колишнього віце-президента”.

На другу публікацію New York Times 9 травня з анонсом візиту Джуліані до Києва однією з перших відреагувала співробітниця Центра Вільсона та Інституту Кеннана Ніна Янкович:

“Не можу дібрати слів аби висловити свій гнів та шок під час прочитання цієї статті”, - написала вона на сторінці у Твіттері.

Янкович висловила обурення тим, що Джуліані своїми заявами про візит та його мету ставить новообраного українського президента у вкрай незручне становище: або зустрітися з адвокатом президента США і продовжувати отримувати американську підтримку, або відмовитися - і ризикнути підтримкою стратегічного союзника.

“Жодного пояснення цього кроку окрім як те, що відбуваються ігри з майбутнім України з метою досягнення очевидно політичних цілей з боку американської адміністрації, відносини з якою в України і так завжди були нестабільними”, - висловилась вона.

Такий погляд поділяє і економіст, член Атлантичної ради Андерс Аслунд. Він написав, що вчинення Полом Манафортом численних злочинів не може піддаватися жодному сумніву. Водночас, на його думку, неприпустиме представлення в статті генпрокурора Шокіна як просто посадовця, без пояснень, що вимоги його звільнити лунали протягом довгого часу з багатьох джерел і були пов’язані зі звинуваченнями у недостатньому розслідуванні корупційних злочинів, а не з Хантером Байденом.

“УКРАЇНЦІ НЕ ХОЧУТЬ, АБИ ЇХ ВТЯГУВАЛИ У НАШУ ВНУТРІШНЮ ПОЛІТИКУ”

На певному рівні накалу пристрастей, до дискусії підключилися, звісно, і коментатори CNN, які не втрачають можливості критично висловитися на адресу чинної американської адміністрації. Так коментаторка С‘юзен Хеннесі зазначила, що справжньою метою Джуліані не був вплив на українських правоохоронців.

“Мета полягала лише у тому, щоб пустити хвилі по воді та згодувати консервативним ЗМІ нову конспірологічну теорію та перевірити межі такої поведінки. Ця місія була досягнута”, - зазначила вона.

До суперечок згодом підключився і колишній посол США в Росії Майкл МакФол: “Українці, з якими я спілкувався щойно на конференції у Стенфорді, прагнуть та потребують двопартійної підтримки від США в їхній боротьбі проти Росії і не хочуть, аби їх втягували у нашу поляризовану внутрішню політику”, - зазначив він та відмітив у своєму повідомленні Руді Джуліані.

Видання NBC news опублікувало статтю із заголовком, який говорить сам за себе: “Команда Трампа прагне, аби ще один іноземний уряд допоміг їм у 2020 році”. Видання подає ситуацію достатньо прямолінійно:

“2016 року штаб Трампа радісно прийняв допомогу Росії, аби перемогти Гілларі Клінтон. Входячи до перегонів 2020 року, Руді Джуліані тепер планує відвідати Україну і натиснути на її президента для розслідування щодо сина свого супротивника Джо Байдена”, - зазначають автори статті.

РЕДАКЦІЙНА ПОЛІТИКА NEW YORK TIMES ЩОДО УКРАЇНИ МАЄ ІСТОРІЮ

Варто нагадати, що New York Times, одне з найавторитетніших видань світу,  водночас відоме своєю більш ніж дивною редакційною політикою щодо України. Саме зі сторінок цього видання в останні роки розповсюджувалися деякі кричущо маніпулятивні історії щодо України. Серед найбільш відомих - шита білими нитками історія про начебто постачання з “Південмашу” запчастин для балістичних ракет КНДР, стаття із пошуками в Україні хакера Профекстера, в якій журналіст перекрутив свідчення українських експертів, з якими спілкувався, або ж стаття про епідемію кору, яку до Нью-Йорка привезли хасиди з України... Чимдалі частіше спадає на думку сумнозвісна історія глави московського офісу New York Times Уолтера Дюранті, який наприкінці березня 1933 року повідомляв, що “росіяни недоїдають, але не голодують”.

До речі, саме ім’я Дюранті згадав у своєму коментарі історії Кеннета Фогеля і економіст Андерс Аслунд.

“За дві останніх статті у New York Times Кеннет Фогель досяг маніпуляцій такого рівня, що вже може ставати в одну категорію з Уолтером Дюранті, журналістом того ж видання, який заперечував сталінський Голодомор в Україні”, - емоційно написав він.

ДЖУЛІАНІ СКАСОВУЄ СВІЙ ВІЗИТ, АЛЕ ЦЕ ЩЕ НЕ КІНЕЦЬ

Уже за кілька днів, в інтерв’ю Fox News Руді Джуліані неочікувано оголосив, що скасовує свій візит до Києва. При цьому він пояснив, що передумав, оскільки не хоче зустрічатися з “ворогами” президента Трампа, “а можливо, і ворогами США”.

Такий коментар викликав уже не стільки скандал, скільки насмішки над екс-мером Нью-Йорка. Відомий журналіст авторитетного Washington Post Джош Рогін пожартував: “Отже, Руді “втручається у закордонне розслідування”, намагаючись знайти бруд і звинуватити Байдена у втручанні у закордонне розслідування”, - зазначив він.

Схожий коментар пролунав і від колишнього посла США в Україні Стівена Пайфера: “Адвокат президента Руді Джуліані скасував свій запланований візит до Києва з метою змусити Україну втрутитися у внутрішню політику США через те, що занепокоївся, що це виглядатиме немов він збирався до Києва, аби змусити Україну втрутитися у внутрішню політику США”, - пожартував він.

Хвилю звинувачень у “змові” України з демократами інші американські ЗМІ особливо не підхопили. Навіть сам Джуліані неодноразово публічно жалівся, мовляв, медіа свідомо замовчують тему. “Якби йшлося про Трампа та його сина, всі б заголовки були лише про це!”, - такі образи він неодноразово висловлював на власній сторінці у Твіттері. Схоже, “українською змовою” зацікавилися лише деякі консервативні видання, такі як The Hill та Fox News, які опублікували кілька статей на цю тему. 

Насправді ж, видається, що Джуліані скасував свій візит через дуже різку реакцію на свої заяви та наміри. Причому не лише від коментаторів, традиційно критично налаштованих щодо чинного глави Білого дому, але й серйозне занепокоєння вже на найвищому рівні державної влади США. За день до того, як він скасував свою поїздку, сенатор-демократ Кріс Мерфі вже закликав верхню палату Конгресу розпочати розслідування та направити запит до адміністрації Трампа у зв’язку з планами Джуліані відвідати Київ та їхньою заявленою метою. Мерфі наголосив, що Сенат має офіційно запитати у Білого дому, чому приватна особа, яка не є посадовцем, планує відправитися у закордонну подорож без авторизації Державного департаменту з цілями, які прямо стосуються зовнішньої політики США.

СКАНДАЛ - ЦЕ НЕПРИЄМНО, АЛЕ БЕЗ НЬОГО МОГЛО БУТИ ГІРШЕ

Прикметно, що Джуліані вперше вдалося вивести свої звинувачення щодо нібито “української змови” на рівень такої інтенсивної дискусії, і цьому значно допоміг Кеннет Фогель, який надав цим звинуваченням авторитетну платформу. Аналіз персональної сторінки Джуліані у Твіттері демонструє, що перед тим, як отримати трибуну в авторитетному New York Times, він розповсюджував статті лише нікому не відомих сайтів сумнівної репутації. Наприклад, 26 квітня він оприлюднив посилання на досить сумнівне (але дуже масштабне) дослідження невідомого сайту “TheMarketsNetwork”, який більше нагадує блог, аніж серйозне ЗМІ.

Раніше він також розповсюджував дослідження незалежної журналістки Сари Картер - також фактично блог, радше ніж авторитетне медіа.

Нинішній сплеск дискусії пов’язаний не стільки з тим, що тема набула більшої значущості у США, скільки з тим, що конспірологічним теоріям дали поважну трибуну для розповсюдження. На жаль, авторитетне New York Times вже не вперше демонструє дивну редакційну політику щодо України.

Водночас широкий публічний розголос зіграв, можливо, і на користь України. Плани Джуліані отримали різку реакцію. Можна лише здогадуватися, якими могли би бути наслідки, якби адвокат Трампа зробив все, що він планував зробити, без жодних попередніх оголошень, погроз та звинувачень у ЗМІ.

Варто побажати мудрості та обережності команді новообраного президента України у контактах з адвокатом президента США Руді Джуліані. Хоч він і скасував (поки що) свій візит до Києва, але чим ближче до виборів у США 2020 року, тим вищу активність у спробах схилити українську владу до участі на одній зі сторін внутрішньої американської політичної боротьби доводиться очікувати. У цих умовах варто пам’ятати, що двопартійна підтримка України у США, яка вибудовувалася десятиріччями наполегливою працею на засадах взаємної довіри, чесності та невтручання, вкрай потрібна Україні для протистояння Росії. Це один найцінніших ресурсів, який не вартий жодних потенційних переваг від підтримки якоїсь зі сторін у внутрішній американській політиці. Тим більше, що охочих пограти з цією темою ще й у внутрішній українській політиці теж вистачає. У стратегічних інтересах України та США - мислити інтересами країни, а не тактичною доцільністю у боротьбі з опонентами.

Георгій Тихий, Нью-Йорк.

Перше фото: Bloomberg / Getty Images file