Чому ЗеКоманда знову посадила суспільство на “інформаційну дієту”
Під час виборчої кампанії Володимира Зеленського (окрім відсутності досвіду й гіпотетичної “залежності від Коломойського”) чи не найбільше критикували за “гру в мовчанку” і небажання чітко висловити позицію щодо основних питань “українського порядку денного”. Упродовж кількох місяців майбутній переможець президентської гонки, спілкуючись з електоратом, обмежувався лише заявами, ретельно відшліфованими сценаристами його відеороликів і ес-ем-емниками, які відповідають за сторінки ЗеКоманди у соцмережах. Тим часом у телеефірах і пресі за шефа “віддувалися” його представники – здебільшого, Дмитро Разумков і Олександр Данилюк. Перед другим туром голосування ми стали свідками медійної активізації кандидата (велике інтерв’ю Зеленського виданню РБК-Україна, презентація “команди” в ефірі телеканалу 1+1, багатостраждальні “дебати на стадіоні”)...
Здавалося б, усе: крига скресла, “обітницю мовчання” скасовано, і кандидат (а, як невдовзі з’ясувалося, переможець виборів) почне ділитися своїми планами і радитися – як обіцяв!- щодо цього із суспільством... Але українців знову продовжують тішити лише дозованою інформацією. Та й то, складається враження, що «інформація для роздумів» надходить не стільки від новообраного глави держави, і навіть, не від його оточення, а з’являється переважно завдяки зусиллям і наполегливості вітчизняних та зарубіжних журналістів, які отримали доступ “до тіл” частини людей “з орбіти” Зеленського. Йдеться і про інтерв’ю майбутньої першої леді країни впливовому “The Daily Beast", і велику розмову “BIHUS.info” з Ігорем Коломойським, і заяви друга та бізнес-партнера Зеленського Сергія Шефіра для видання theБабель та відповіді на запитання журналістів “Української правди” сценариста серіалу “Слуга народу”, представника креативної групи виборчого штабу кандидата Юрія Костюка, і, звісно ж, нові коментарі речника виборчої кампанії Володимира Олександровича Дмитра Разумкова та деяких інших членів “команди”.
“Білих плям” на умовній “мапі майбутніх дій” новообраного президента стало менше. Але для повного розуміння картини інформації усе ще замало. А суспільний запит на неї – неабиякий. Тож і не дивно, що кожна заява Зеленського, кожне його віртуальне звернення чи звіт про реальні зустрічі (із дипломатами, журналістами, духовенством) викликають неабиякий інтерес і стають предметом обговорення на кухнях, вулицях, в телеефірах і в Інтернет-просторі.
Те ж стосується і згаданих інтерв’ю людей “з орбіти” майбутнього українського керманича. Висловлювання, що містять бодай якісь натяки на зв’язки, погляди чи ймовірні кроки новообраного президента, одразу ж розбирають на цитати, багато з яких починають “самостійне життя” в соцмережах, обростаючи коментарями та інколи – перетворюючись на меми.
Але при цьому “генеральна ЗеЛінія” зрозумілішою не стає. Оскільки заяви різних представників команди Володимира Олександровича щодо одних і тих же питань відрізняються. Більше того, іноді дисонують між собою й коментарі одних і тих же людей, оприлюднені в різні періоди. Як же нам “розпізнати істину”, аби за цією “какофонією” суспільство не пропустило головне – сигналів про справжні наміри майбутнього глави держави?
Позиція ЗеКоманди: коли невизначеність краще визначеності…
1. Російська агресія
Безумовно, найбільш послідовні представники ЗеКоманди та її лідер у риториці щодо, певно, найголовнішого для сучасної України питання – відносин з державою-агресором. Новообраний президент вже не раз говорив про “червоні лінії”, які не дозволить перейти ні собі, ні своєму оточенню: жодних територіальних поступок Москві і жодних переговорів з прокремлівськими бойовиками без міжнародного посередництва. Саме російській тематиці були присвячені більшість заяв, які Володимир Зеленський зробив за останні тижні. Багато в чому це пояснюється провокативними діями Кремля, який саме у цей період почав втілювати сценарій “паспортної експансії”. З останнього – Фейсбук-відповідь Володимира Олександровича на заяви Путіна щодо того, що в українців та росіян "багато спільного".
"Довго думав стосовно "много общєво" між Україною та Росією. Реальність така, що сьогодні, після анексії Криму та агресії на Донбасі, з "общєва" у нас залишилося тільки одне – це державний кордон, – написав новообраний президент, – І контроль за кожним міліметром з українського боку Росія повинна повернути. Тільки тоді ми зможемо продовжити пошуки "общєво". Володимир Зеленський при цьому нагадав про останні дії російської влади, які аж ніяк не сприяють покращенню міждержавних відносин: "Заборона експорту нафтопродуктів, відкриття пунктів видачі паспортів мешканцям окупованих територій, утримання українців у полоні ні на йоту не наближають врегулювання відносин між нашими країнами. І "братськими" такі відносини точно називати не можна". Така позиція майбутнього глави держави не може не радувати. Тож і не дивно, що за ставлення до держави-агресора Зеленського почали потихеньку хвалити навіть представники табору “24,5%”, які не голосували за нього... Аж тут – черговий дисонанс: в інформаційний простір потрапляють коментарі Ігора Коломойського, котрий називає себе “членом фан-клубу Зеленського” щодо, мовляв, “громадянського конфлікту” на Сході країни і в Україні загалом... І нехай олігарх сто разів відмовляється від ролі “сірого кардинала” в Україні “часів Зеленського”, а Володимир Олександрович тисячу разів доводить: “я – не маріонетка, маріонетка – не я”, – неприємний осад усе ж залишається... Навіть, якщо Коломойський і визнав, що без втручання Росії про так званий “конфлікт” ми давно б забули.
2. Економіка й боротьба з корупцією
Ще одна тема, висловлювання соратників новообраного президента щодо якої більш-менш подібні та однозначні, – боротьба з корупцією. Усі говорять про рішучу налаштованість Володимира Олександровича позбавити Україну цього ганебного явища. Утім, про конкретну програму дій, про практичні кроки не каже ніхто – навіть сам лідер. Добре хоча б, що у ЗеКоманді відмовилися від передвиборчої “казочки” про те, що президент вже в перші дні своєї каденції пересаджає усіх високопоставлених корупціонерів.
Поступово зникає дисонанс і в риториці щодо впливу глави держави на економічне життя. Пам’ятаєте, як спочатку представники ЗеКоманди запевняли, що Зеленський знизить тарифи, але потім (щоправда вже після того, як прибічники “ідеї дешевого газу” проголосували) таки погодилися: тарифна політика не входить до повноважень глави держави? І пенсійні виплати президент, виявляється, не підвищує. Складається враження, що представники команди спромоглися ознайомитися з вітчизняним законодавством лише по завершенні виборів. А дехто навіть і дотепер – не сподобився. Приміром, розповідаючи про “фішечки”, які готують до інавгурації, креативник виборчого штабу Зеленського Юрій Костюк переконує, що дату цієї урочистої церемонії має призначити Центральна виборча комісія (за законом – Верховна Рада. – Ред.). При цьому Костюк розповів і про плани щодо зміни місця інавгурації. "Ми, до речі, думали, чи можна вивести депутатів у інше місце на інавгурацію, але для цього треба змінювати регламент. Тобто є історичні процедури, які ми повинні поважати і виконувати. А потім – ми ще щось придумаємо", – сказав соратник Зеленського. Таким чином, креативник натякнув: налаштованість на втілення державної політики через “шоу” зберігається (у цьому руслі, до речі, і зроблені раніше Зеленським заяви про те, що він і надалі спілкуватиметься з людьми за допомогою роликів, флешмобів та мемів). Схоже, українцям знову хочуть нагадати про ефективну з точки зору правління формулу “хліба й видовищ”. Утім, про хліб після виборів говорять мало, а ось видовищ, обіцяють, буде – хоч греблю гати. Начебто від того, чи у Верховній Раді відбудеться інавгурація, чи в нічному клубі десь на столичній околиці, залежить ефективність майбутньої роботи президента і його команди! Те ж стосується і прожектів щодо перенесення із центру Києва адміністрації глави держави...
3. Співпраця з МВФ
Упродовж виборчої кампанії змінювалася й риторика соратників Володимира Зеленського щодо співробітництва з Міжнародним валютним фондом. Спочатку багато говорили про те, що Україна може спокійно обійтися без співпраці з цією організацією, яка намагається диктувати нам якісь умови. Та потім – тональність заяв на цю тему почала змінюватися. Особливо, після 23 лютого, коли Зеленський зустрівся з постійним представником Міжнародного валютного фонду в Україні Йостою Люнгманом. Останні ж заяви найближчих соратників новообраного президента взагалі свідчать про те, що Україна й надалі прислухатиметься до порад аналітиків Фонду. Адже, виявилося, більшість умов, які МВФ висуває при отриманні Україною кредитів, стосується нашого внутрішнього (і потрібного, насамперед, нам самим) реформування. А не складування в Чорнобилі ядерних відходів з усього світу, паплюження половини українських земель гідророзривами при видобуванні сланцевого газу і скорочення на 70% вирощування пшениці, як свого часу трактували співпрацю Фонду із Києвом сценаристи серіалу “Слуга народу-2”. Порівняймо: “Я дякую голові МВФ та членам Ради директорів за витрачений на нас час і за дуже змістовну розмову. І з почуттям глибокої вдячності хочу сказати: ідіть ви в ср...ку”. (Володимир Зеленський в ролі президента Василя Голобородька, серіал “Слуга народу-2”, 2017-й рік). І таке: "Хочу звернути увагу на те, що (рішення про) відновлення кримінальної відповідальності за незаконне збагачення має бути ухвалене найближчим часом. Це є однією з умов для продовження успішної співпраці з Міжнародним валютним фондом" (радник Володимира Зеленського Олександр Данилюк, брифінг у Брюсселі, 3 травня 2019-го). Отже, і в цьому питанні маємо певний прогрес. Хоча у коментарях до публікацій, присвячених нинішній поїздці до Брюсселя представників ЗеКоманди Олександра Данилюка і Руслана Рябошапки, люди висловлюють невдоволення тим, що європейських дипломатів уже ознайомили “з першими планами майбутнього президента”, а українське суспільство – ні.
4. Кадрова політика
Також у соцмережах і ЗМІ Володимира Зеленського активно критикують за те, що він ще й досі не назвав імена претендентів на ключові посади за квотою президента. Йдеться, зокрема, і про претендентів на пост керівника адміністрації глави держави. Зеленський мовчить. А члени його команди тим часом у різних інтерв’ю назвали вже кілька прізвищ: Зокрема, Андрій Богдан, Сергій Шефір, Іван Баканов... Натомість останнім часом (на відміну від періоду між першим і другим турами виборів) соратники Зеленського фактично не говорять (публічно) про можливих кандидатів на посади глав Міноборони та МЗС, очільника СБУ і генпрокурора.
Передчасно розкривати карти Зеленському невигідно: нині інтерес до інформації втрачається дуже швидко
На оприлюднення “магістральних” позицій нової влади, за прогнозами політолога Олега Саакяна, навряд чи можна розраховувати до моменту інавгурації. Принаймні, Володимир Зеленський точно не назве імена претендентів на ключові посади. “Цілком імовірно, що йдеться про певну технологію – намагання упродовж якомога більшого періоду убезпечувати себе від нападок та критики в умовах, коли майбутній президент не матиме інструментів для “протягування” конкретних рішень”.
Елементом технології, на думку експерта, може бути й “вкидання” різної інформації із “різних джерел”. Мета – аналіз реакції суспільства й обрання “кращого варіанту”. Так само може йтися і про тримання інтриги всередині самої команди і ширше – орбіти наближених до Зеленського людей. Олег Саакян називає це “триманням інтриги серед “внутрішніх адептів”.
При цьому експерт не відкидає ймовірності того, що причиною “мовчанки” новообраного президента є активні консультації, які відбуваються всередині команди, яка ще не готова ухвалювати комплексні рішення.
“Та найімовірніше команда переможця виборчих перегонів продовжує вдаватись до тактики збереження “інформаційного голоду” чи “інформаційної дієти” для медіа, яка застосовувалася під час передвиборчої кампанії. Коли активно створювався штучний дефіцит інформації – для того, щоб потім підняти рівень уваги до неї та підвищити цінність оприлюднених відомостей, – коментує Саакян. – За таких умов інформація швидко розповсюджується і на першому етапі менше інтерпретується. Це пояснюється тим, що в умовах гіперпоінформованості і тотальної оцифрованості суспільства будь-яка інформація швидко знецінюється. А підтримання інтересу до неї потребує додаткових зусиль”.
Тож, схоже, нам доведеться чекати інавгурації Володимира Олександровича, аби детальніше дізнатися про програму його дій. Також чекаємо завершення “торгів” між різними групами впливу в його оточенні і, певно, призначення прес-секретаря президента, конкурс на посаду якого кілька днів тому оголосив Зеленський.
Олександр Радійчук, Київ
